7.3. Вплив зовнішнього середовища на економічну безпеку підприємства

У 90-і роки XX ст. в усіх сферах життя України почалися соціально-економічні перетворення, що особливо яскраво проявилися в економіці країни. Головними напрямами цих перетворень є формування недержавного сектора в економіці, зміна форм і способів державного регулювання діяльності підприємств, що з'явилася можливість використовувати в керуванні підприємствами підходи і принципи, які сформувалися і використовуються в керуванні в розвитих країнах.

Перетворення в економіці країни визначили зміни в діяльності підприємств, у керуванні ними. Найбільші зміни в діяльності підприємств зумовлені трансформацією відносин власності в економіці України, наслідком яких з'явилися формування недержавного сектора і зміна міри відповідальності держави за результати діяльності підприємств недержавного сектора. Реформування відносин власності є визначальним у формуванні нової економічної системи в Україні.

До початку нового тисячоріччя в Україні було зареєстровано 12 030 відкритих і 22 320 закритих акціонерних товариств. Акціонерні товариства посідають домінуюче положення серед усіх інших організаційно-правових форм діяльності підприємств не тільки в українській економіці, а й у країнах з розвинутими ринковими відносинами.

Акціонерній власності в рамках загального процесу реформування власності в економіці України належить особливе місце. її роль у формуванні та функціонуванні соціального ринкового господарства, а також характерні властивості й об'єктивні функції досить повно розкриті й у працях вітчизняних учених.

У зв'язку з появою підприємств, заснованих на приватній і колективній формах власності, зазнали значних змін форми і способи державного регулювання діяльності підприємств. Основним видом інструментів впливу держави на діяльність підприємств, управління економічними відносинами між суб'єктами господарювання стають інструменти ринкового типу, засновані на економічних методах управління. Зміна форми власності, поява недержавних підприємств спричинили за собою перерозподіл функцій управління між державою і керівництвом підприємств. Наслідком цього перерозподілу є такі зміни в системі управління підприємствами:

• підприємства недержавного сектора самостійно визначають основні напрями своєї діяльності та форми їхньої реалізації;

• підприємства самостійно визначають пріоритети діяльності, вибір видів продукції і ринків їхнього збуту, цінову політику, формування інвестиційної політики і т. ін.;

• керівництво підприємства несе повну відповідальність за прийняті управлінські рішення та їхню реалізацію;

• держава не відповідає за результати діяльності підприємств і їх зобов'язань;

• контроль за виконанням основних функцій управління підприємством перейшов від державних органів до керівництва підприємства.

У цій ситуації система управління підприємствами повинна відповідати умовам і вимогам ринкової системи господарювання, зокрема, забезпечувати відповідність внутрішнього середовища підприємства стану зовнішнього середовища.

Під впливом зовнішнього середовища змінюються мета діяльності, виробнича база, управління підприємством, організація виробництва, праці і управління, а також протікають основні процеси, що забезпечують розширене відтворення капіталу - інноваційні, інвестиційні, і формуються ринкові позиції підприємства. У цих умовах підприємство розглядається у вигляді складної ієрархічної системи, яка тісно взаємодіє з зовнішнім середовищем і відчуває його постійний вплив.

Ідея визнання взаємозв'язків і взаємозалежностей елементів, підсистем і всієї системи управління підприємством у цілому з зовнішнім середовищем давно визнане в управлінській науці. Незважаючи на високий рівень і розмаїтість досліджень з питань управління, що грунтуються на загальній теорії систем, наведені в зарубіжній літературі положення щодо організації такого управління, його навряд чи можна використовувати в незмінному вигляді в управлінні українськими підприємствами. Це пов'язано з тим, що українській економіці притаманні значні відмінності порівняно з економікою розвинутих у промисловому відношенні зарубіжних країн.

Взаємодія системи управління підприємств України з зовнішнім середовищем на сучасному етапі можна охарактеризувати як складне і невизначене, що зумовлено декількома причинами. До основних з них варто віднести такі:

• складність і невизначеність самого зовнішнього середовища;

• відсутність цілісної системи діагностики її стану і чіткого уявлення в більшості підприємств про його сильні і слабкі сторони;

• схематичне застосування принципів і підходів сучасного управління.

Вплив зовнішнього середовища на діяльність підприємства може бути різним.

За характером впливу зовнішнього середовища на діяльність підприємства виділяють такі впливи:

• прямі і непрямі;

• контрольовані і неконтрольовані; загального і приватного характеру;

• реально здійснюваний і потенційно можливий впливи;

• цілеспрямований вплив конкретного елемента зовнішнього середовища і вплив стихійного характеру, що є результатом випадкових процесів і явищ у зовнішньому середовищі.

Прямий вплив зовнішнього середовища виявляється в таких формах, як поводження постачальників матеріалів, капіталу; зміна процентної ставки інвестицій; зміна законодавства з господарських питань, постанови і заходи, вжиті місцевими органами керування; кон'юнктура ринку (наприклад, розміщення і поводження споживачів; склад і поводження конкурентів). Непрямий вплив роблять, наприклад, політична обстановка в країні чи рівень розвитку науково-технічного прогресу.

Здатність контролювати вплив зовнішнього середовища визначається здатністю підприємства регулювати цей вплив. Так, підприємство може самостійно здійснювати вибір постачальників матеріальних ресурсів, засобів виробництва і капіталу чи впливати на створення суспільної думки про підприємство і його продукцію, але не в змозі контролювати поводження постачальників матеріалів, рівень інтенсивності конкуренції в галузі чи регіоні, а також поводження конкурентів.

Впливи загального характеру позначаються на діяльності підприємства в цілому (наприклад, зростання темпів інфляції, падінні попиту на продукцію підприємства, зміні вимог споживачів до якості продукції, допускають перегляд практично всіх аспектів діяльності підприємства), тоді як впливи приватного характеру позначаються на якому-небудь окремому аспекті діяльності підприємства. Так, зміна вимог покупців до упакування і доставки продукції, зміни умов постачання і транспортування споживаних матеріалів змушують підприємство переглянути окремі аспекти діяльності.

Приведена систематизація впливів зовнішнього середовища умовна, оскільки однозначне віднесення якого-небудь впливу до перерахованих видів практично дуже важке, оскільки реально фактори зовнішнього середовища завжди впливають на діяльність підприємства в поєднанні один з одним.

Організація управління сучасним підприємством, що працює в ринковому середовищі, повинна передбачати добре організований процес адаптації, що забезпечує швидку й адекватну перебудову його внутрішньої структури до впливів зовнішнього середовища. У ринковій системі господарювання підприємства не можуть покладатися лише на ефективне внутрішнє управління, засноване на зворотних зв'язках. Система управління підприємством повинна бути готова до майбутніх змін у зовнішньому середовищі діяльності підприємства. Для цього необхідна відповідна інформація, після детального аналізу якої повинні бути внесені різного роду і масштабу зміни в плани діяльності підприємства, скоригована стратегія його розвитку. Функція менеджменту в таких умовах зводиться до автоматизації прогнозування, що на порядок вище від функції управління. Звичайно ж, система зворотного зв'язку повинна визначати управління усередині підприємства, однак у цілому в системі управління підприємством необхідно поєднати системи зворотного зв'язку і прогнозування.

Становлення і розвиток ринкових механізмів в економіці України, зміна форм і методів державного регулювання діяльності підприємств, посилений вплив зовнішнього середовища, поява конкуренції і необхідності адаптації підприємств до умов, що складається в зовнішньому середовищі, зумовили появу численних взаємозв'язків підприємства із суб'єктами зовнішнього середовища. Встановлення і підтримка цих взаємозв'язків, як і відповідальність за результати їхньої практичної реалізації, в основній своїй більшості є прерогативою самих підприємств. Результати взаємозв'язків підприємства із суб'єктами зовнішнього середовища можуть бути різними - як позитивними, так і негативними. Негативні результати взаємодії підприємства із суб'єктами зовнішнього середовища можуть негативно вплинути на діяльність підприємства. У зв'язку з цим виникає поняття економічної безпеки підприємства як безпеки його взаємодії із суб'єктами зовнішнього середовища.