5. Мікрогеографія села Старий Збараж

Хутір Мельники став вулицею села Старий Збараж з такою ж назвою, а хутір Мотилівка в даний час є вулицею Зарічна села Верняки.

Походження назви села Верняки пов’язане із такою легендою.

Під час одного з походів чужинці зруйнували Старозбаразьку фортецю. Людей було знищено або забрано в полон. Серед полонених був і хлопець із Верняк Тимофій. Багато сліз виплакала його наречена Мар’яна. Вона знала, що з галери, куди потрапив Тимофій, ніколи не повертаються до рідного краю. В каторжній роботі невільники забувають батьківщину, матір, кохану. Саме цього й сподіваються вороги, і рабів без пам’яті уже навіть не заковують в кайдани.

Але одного разу, коли з Поділля відлітали журавлі, Мар’яна простягла руки до них, тримаючи суху гілочку неопалимої купини, попросила їх знайти в синьому морі її нареченого і передати квітку ясенця. Довго кружляли журавлі, шукаючи Тимофія. Та все-таки знайшли. Один журавель високо піднявся в небо, стрімголов спустився над галерою і кинув коханому білого ясенця. Побачивши квітку ясенця, Тимофій згадав своїх рідних, свої Медобори... І напали бранці на охорону, захопили судно, скинули в море пихатого купця. До рідних берегів галера летіла, мов би на крилах. Веслярі стали вільні. Усі вони вернулися в рідні Медобори. Тимофій одружився з Мар’яною, побудували нову оселю, яку і назвали Верняки.

Походження назви Весела гора.

З південного заходу село Старий Збараж оточує 700-меторова гора - одна з каскаду Медоборів, яка називається Весела гора. Походження її назви заховане в такій легенді.

Колись у одному з дворів, які розміщувалися на Веселій горі, народилася і зростала дівчина, та така вже гарна, що весь світ зійдеш, а кращої не знайдеш. Русява, з блакитними грайливими очима, довгими косами до самої землі, на обличчі в якої ніколи не згасала посмішка. Дівчина була струнка, дуже приваблива, а її мелодійний голос просто зачаровував людей, слова з її уст не вимовлялись, а якось випливали чарівною музикою. На обличчі цієї дівчини ніколи не було ні смутку, ні незадоволення. Люди називали її Веселенькою, Веселою, Веселковою. Такі дівчата бувають в нас, на Україні.

Слава про красу збаражчанки розійшлася по всьому світу.

Почув про неї і жорстокий та кривавий аварський каган, що осів у наддунайській котловині, по ту сторону Карпат. Він зараз же вислав своє військо у Старий Збараж: якщо не віддадуть йому за дружину красуню-збаражанку, то спалить все живе, край перетворить в руїну-пустелю.

Зайшло красне сонечко над Медоборами. Туга і смерть заглянули в кожне віконце. Плакали матері, сльозами вмивались дівчата, тужили сестри і бабусі. Чорний вітрюган з холодним дощем бив у вікна і двері.

Сурми сурмили, дзвони гули. Ковалі і зброярі у всьому Підзамчі готували зброю, стріли, гострили мечі, запасалися камінням й смолою.

Усе живе готувалося стати до бою. Почула про небезпеку красуня Весела. Але не плакала, не нарікала на свою долю. Вона довго щось роздумувала, вирішувала і вагалася, а тоді гордовито підняла голову, вийшла вперед, кров дідів і прадідів заговорила в жилах: «Я не хочу, щоб через мене лилась кров моїх братів і сестер, кров мого роду й племені, щоб пожежами горіла моя земля, щоб смерть косила навіть найменших».

Потім звернулась до ватажка обрів і чітко заявила:

«Передайте аварському кагану, якщо обри більше не будуть нападати на слов’янську землю, палити вогнем майно мого народу, і особливо, не будуть збиткуватися над нашим жіноцтвом, я стану йому жінкою».

Здивувались войовничі обри. Вістка Веселої приголомшила всіх. Вони ж вихором помчались сповістити кагана.

Незадовго сам каган примчав на срібній колісниці. Як побачив нашу красуню, аж розкрилися в нього очі. Він урочисто перед Сонцем та своїм богом дав клятву, що ніколи нога обра-нападника не ступить на цю землю. А красуня Весела без сліз і нарікань, одягнувши свої найкращі шати, низько вклонилася своїм рідним і народові, сіла в колісницю поруч кагана, рятуючи нашу землю від крові, вогню і смерті.

Та не довелось кагану обрів справляти своє весілля. Бо вже в дорозі повідомили його, що франковський король розгромив аварське військо. З весільної колісниці хан пересів на коня, щоб повести обрів у бій. У бою з франконцями та болгарами загинув хан, обри були розметені по всьому світу. Вони пропали безслідно.

Тим часом дівчина Весела повернулась у рідну землю і стала черницею у монастирі на Веселій горі. Потім вона була ігуменею.

Пройшли віки і тисячоліття, а пам’ять народу жива. Залишилась гора Весела від імені княгині. Від того часу, твердять перекази, весною, літом і ранньою осінню після затяжних дощів, на небі над Медоборами з’являється різнокольорова райдуга, що бере воду з Гнізни саме біля гори, яку називають веселкою.