2. Назва села та його історико-географічннй розвиток

Поблизу села Старий Збараж виявлено археологічні пам’ятки середнього та пізнього палеоліту, трипільської, черняхівської і давньоруської культур.

Згідно історичного збірника статей, матеріалів і споминів «Збаражчина», у І томі, який вийшов під редакцією Володимира Жили в друкарні «Київ» міста Торонто у 1980 році, перша документальна згадка про Старий Збараж припадає на початок XIII століття.

Першу писемну згадку про Збараж можна побачити у Галицько-Волинському літописі 1211р.

В книгах «Археологія України» Пастернака та «Історія українського мистецтва: Мистецтво XIV - першої половини XVII століття», за редакцією М. П.Бажана сказано про те, в даній місцевості знайдено цінні скарби княжої доби і тут проходив важливий шлях, що йшов через Кременець до Луцька й Володимира.

Щодо походження назви села немає єдиної думки. Одні дослідники стверджують, що слово «Збараж» походить від слова «збір» , аргументуючи, що тут руські князі збирали своїх воїнів, йдучи на рать. Тому автор «Повісті минулих літ” називає його «Збираж». Інші думають, що назва «Збараж» походить від прасло­в’янського слова «бара» - заболочена місцевість. Старим Збараж почали називати тому, що Дмитро Вишневецький створив Новий Збараж, який був містом з титулом князівства, що йому належало.

Збаразькі землі - складова частина історичної Волині, які до 1772 року перебували в складі Кременецького повіту. В княжу добу вони становили окрему Збаразьку волость Галицько-Волинського князівства, отож Збараж і Збаражчина з Медоборами і Верняками адміністративно входили до Волинської землі.

Вважається, що Збараж, під назвою якого також розуміється Старий Збараж, ще з початків свого заснування був «збережом», тобто оберегом історичної Волині на її південних межах, за якими простелялися степи Поділля, із яких сунули на нашу землю кочові племена.

Його головне призначення було зберігати спокій Волинської землі. Старозбаразька фортеця, збудована волинськими князями на одній із стрімких вершин Медоборів разом з ланцюгом оборонних споруд вздовж них і Верняків, являли захисний щит волинської землі.

Але, на жаль, у 1589 році Старозбаразька фортеця була знищена татарами і більше з руїн не відновлювалася. З цього замку залишилася лише частина північної стіни: довжиною 30 м, висотою 20 м і товщиною 3 м.

Проте у 1955 році, за часів радянської влади, тодішнім керівництвом було дано вказівку, щоб розібрати останню стіну Старозбаразької фортеці. Каміння із залишків стіни використали на прокладання дороги Збараж - Нове Село.

На місці зруйнованої фортеці Народним Рухом України Збаражчини в липні 1991 року встановлений пам’ятний знак.

Це призвело до того, що у сучасному Збаражі, який називають Новим Збаражем, було побудовано нову фортецю, яка також зазнавала руйнацій, була знищена, але потім відбудована, і зараз називається Збаразьким замком.

Таким чином можна сказати, що раніше село Старий Збараж вважалося центром Збаражчини, але у зв’язку з руйнацією Старозбаразької фортеці, заснуванням Нового Збаража та фортеці в ньому, село втратило статус центра Збаражчини, яким тепер стало сучасне місто Збараж.