Переваги і недопіки двох блокуючих систем

Оціночні фактори

Огорожа

буферна смуга

Ефективність блокування

100% (Відносна) га-рантія

Гарантується цивілізованістю суміжників

не потрібні

Витрати на споруджен

не потрібні

Потрібні

Витрати на утримання

не потрібні

Потрібні

Юридичні послуги

збережені

Погіршені

Технологічні умови

За цією таблицею, огорожа, у порівнянні зі смугою, має одну перевагу - це значно вищий рівень блокування деформаційних процесів; усі інші показники: відсутність витрат на будівництво і утримання, непотрібність юридичних послуг, збереження технологічних умов - свідчать на користь смуги. Але слід зауважити, що таблична інформація далеко не завжди здатна відбити ту конкретну ситуацію, при якій навіть одна перевага стає вирішальною, і саме ця перевага дає підстави для будівництва споруди і матеріальних витрат на неї, а фактор технологічної незручності перетво­рюється на перевагу огородженої території. Тому заходи протидії дефор­маційним процесам у кожному випадку вимагають уважного вивчення конкретних умов використання земельної ділянки.

10.4. Межа і власність

Спираючись на попередній розділ, зазначимо, що межа є головним чинником, який через обмежуючі фактори, включаючи огорожі і смуги усіх типів, утворює зовнішній контур земельної ділянки, її своєрідний геометричний портрет. Але необхідно підкреслити, що ця специфічна функція спрацьовує вже як наслідок значно складнішого процесу форму­вання і розвитку права власності. Розглянемо коротко зв'язок між ними.

Відомо, що історичним підґрунтям для виникнення права власності було найдавніше право певної сукупності людей, об'єднаних за родовими ознаками в сімейство, рід або плем'я використовувати територію, яку во­ни традиційно займали або завоювали для мисливства, рибальства або скотарства. Колективний характер основних видів діяльності по забезпе­ченню життєвих потреб найбільше влаштовував суспільство того періоду, обумовлював колективний характер власності на землі і не пов'язувався ні з чітким^визначенням зовнішніх кордонів родової території, ні з розме-

62

жуванням земель між окремими членами колективу всередині цієї терито­рії. Але перехід від примітивної діяльності до більш ефективного способу використання земель посилює сферу індивідуальної діяльності людини і створює необхідні підстави для індивідуалізації права власності і окрес­лення його кордонів.

Такою, принципово відмінною від примітивної, була якісно нова діяль­ність людини по обробці земель і вирощуванню культурних рослин. Спе­цифічні умови землеробства зосереджували увагу людини на конкретній частині земельної родової території, вимагали тривалої і важкої праці. При цьому обсяги вкладеної праці, з одного боку, безпосередньо пов'язу­вались з розмірами оброблюваної земельної ділянки і вимагали чіткішого визначення її межі, з іншого боку, не могли не цікавити людину своїм кін­цевим результатом - отриманим продуктом.

Отже, людина, вкладаючи індивідуальну працю в утворення землероб­ського продукту, зацікавлена в індивідуальному праві використання цього продукту, яке, будучи початковою формою розвитку права власності, час­то означає так зване право изейчісі - право користування чужим майном та доходами з нього. Але тривала, систематична, від покоління до покоління обробка земель має стійку тенденцію до перетворення простого права изе-ггисі в значно сильніше право індивідуальної власності, яке дозволяє інди­відууму продавати або утримувати землю, навіть не оброблюючи її влас­норучно.

Наступний розвиток прав власності, їх удосконалення і гарантії цього права з боку держави, вимоги захисту інвестицій і ресурсів обов'язково спираються на покращення просторової визначеності земельних ділянок з встановленням і утриманням меж і межових знаків на місцевості. Окрім того, встановлена земельна власність висвітлює вже нові правові аспекти меж цієї власності.

В попередньому розділі було визначено, що межа є умовною прямою лінією, яка проходить у створі межових знаків і з математичної точки зору це безумовно так. Але з огляду на правові реалії, що створюються у взає­мовідносинах суміжних землевласників, під межею доцільніше розуміти сам створ або прямовисну площину, яка проходить через розмежовуючі знаки двох суміжних ділянок./Така площинна межа, проходячи через гра­ниці ділянки, визначає кордони поширення конкретних прав і обов'язків, які законодавчим шляхом передані власникові або користувачу цієї ділян­ки. Таким чином, площина межі створює однорідне правове поле, яке діє по всій території всередині розмежованих земельних ділянок.

Факт фізичного перетину межі означає вторгнення до чужої території, автоматично порушує визначений правовий режим^/ що діє в середині

63

встановлених меж і може призвести до серйозних наслідків: у взаємовід­носинах між землевласниками - до непорозумінь і суперечностей, які ви­рішуються в судах; у взаємовідносинах між державами - до збройних кон­фліктів, які вирішуються військовою силою. Тому у сучасному світі існує надзвичайно важливе поняття недоторканості меж, яке у більшості країн гарантується законодавством.

Необхідно зазначити, що уява про межу - прямовисну площину, на від­міну від межі - лінії, яка окреслює границі ділянки на земній поверхні, до­зволяє інтерпретувати сферу права власності у трьохвимірному просторі. Ця обставина сповна використовувалась законодавством минулого (дйв.',' шшриклад7*Ьде«е-Нанвлввна -■-§-+*), яке створювало ілюзію вертикальної необмеженості права власності, що, виникаючи на горизонті земельної ді­лянки, поширювалось вгору до неба і вниз до центра Землі. Але реалії вза­ємного співіснування людей, потреби держави і громадські інтереси обме­жують вертикальне поширення власності на користь повітряних сполу­чень, гірничовидобувної промисловості та з інших міркувань, маяґ2ТТЗ.

Мал. 2.13

Земельна власність і її межі

аЬссІ - земельна ділянка - об'єкт власності у горизонтальному вимірі Р,К,8,Т - прямовисні площини - межі власності аЬ, Ьс, ссі, сіа - лінії меж власності на земельній ділянці

Н, ІГ - горизонтальні площини, обмежуючі поширення права власності вниз і вгору ~

Отже, в процесі розбудови інституту власності місія меж віддзеркалює стійку тенденцію підвищення рівня просторової визначеності неясних, не-

певних контурів території первісної людини до чіткості кордонів сучас­них одиниць земельної власності не лише на поверхні Землі, але також і в вертикальних вимірах.

Визначеність меж у тривимірному просторі, і в першу чергу встанов­лення меж на місцевості, є обов'язковою умовою для офіційної реєстрації земельної власності у більшості країн. Але слід відзначити й практику, що існує в Англії і в деяких інших країнах, яка базується на концепції, так званих, "загальних меж'!.'Термін "§епега1 Ьоишіагу" - загальна межа, згід­но з Правилами реєстрації Землі, що діють у Великій Британії від 1925 р. означає, що незалежно від того "чи включає вона, наприклад, огорожу, мур або канаву чи проходить по їх середині або по зовнішній чи внутріш­ній частині, далі або ближче від них", - точна лінія межі на місцевості за­лишається невстановленою.

Цей досвід, як відзначає М.Д. Черемшинський [49], "є в деякій мірі унікальним для континентальної Європи" і, слід додати, через свою уні­кальність, певною мірою, дивним і не зовсім зрозумілим на перший пог­ляд.

Г. Ларсон теж, звертаючи увагу на феномен "загальних меж", у своїй праці [22] пояснює, що можливість їх застосування пов'язується з велико­масштабною зйомкою (1:2500 - для сільських земель і 1:1250 - для місь­ких регіонів), здійсненою в Англії в другій половині XIX ст. Висока якість топографічних карт, що відбивають усі природні і рукотворні характерні лінії і предмети місцевості та їх невпинне поновлення, дозволяють одно­значно ідентифікувати земельну власність безпосередньо на карті. Це ура­ховують вже згадані "Правила реєстрації Землі" від 1925 р., які визнача­ють, що "Карта Артилерії" (топографічна - авт.) повинна бути основою для всіх описів (одиниць - авт.) землі, що реєструється".

, Необхідно підкреслити, що система загальних меж не виникла у аб­страктному просторі або внаслідок вольового рішення, вона є специфіч­ним національним продуктом тривалої еволюції. До 1875 р. в Англії ще не були готові до впровадження цієї системи і користувалися обов'язковою процедурою встановлення меж перед реєстрацією земельної власності. Але притаманне англійському суспільству шанування законів в умовах багатовікової територіальної стабільності і технічний прогрес другої по­ловини XIX ст. зробили свою справу. Найпотужніша країна тих часів створила ще невідомий у світі інститут загальних меж.

Земельна власність, визначена і зареєстрована лише на основі інформа­ції топографічної карти, на перший погляд, поступається власності із вста­новленими на місцевості межами. Але якщо при цьому взяти до уваги, що точність високоякісної топографічної карти (1:1250; 1:2500) дозволяє

64

65

власникові впевнено розпізнавати саме ті лінії на місцевості, по яких про­ходить межа його території, то зовсім не обов'язково встановлювати цю межу в натурі. Звичайно, при цьому слід рахуватися із претензіями на мі­зерні сантиметри прилеглої території, заради яких деякі власники здатні стояти до кінця. Але все залежить від загальної культури суспільства, від системи регулюючого законодавства і дотримання його норм.

Загальні і встановлені межі можуть бути порівняні з незамкненими і замкненими дверима квартири. Очевидно, що в умовах порядку і злагоди в суспільстві незамкнені двері надійно захищають майно і, навпаки, замк­нені двері не збережуть майно там, де хаос і розлад.

10.5. Особливості сучасного формування (утворення) земельних ділянок

Процес межування земель, який розпочався з появою людини, є одним із тих, які не припиняються ніколи, оскільки завжди буде існувати потре­ба в нових земельних ділянках, в новій організації території просторового базису, в удосконаленні способів використання природного середовища і, таким чином, поліпшенні загальних умов існування.

Але, якщо розмежування земель у стародавньої людини, серед незай­маних просторів носило, в основному, досить невизначений характер і геометричні параметри земельних ділянок були досить непевними, то в наші часи орієнтації на ринкову економіку вимоги до просторової визна­ченості земельних ділянок, до їх меж і розмірів набагато суворіші^Отже, (Історичний досвід виникнення земельних ділянок суттєво відрЬняється від сучасної практики, яка передбачає зовсім інші підстави і процедури, що супроводжують процес утворення земельної ділянки в натурі. При цьому, слід зазначити, що новітній процес ділянкоутворення, як правило, відбувається не на вільних землях, а на вже бувших у користуванні части­нах просторового базису, які з тих, чи інших обставин потребують зміни попереднього обсягу і способу свого територіального використання.

Таких змін у нашій країні з метою підвищення ефективності утриман­ня потребують значні за площею земельні території. За даними Держком-зему на 01.01.1998 р. структура земельного фонду України складається: з земель державної власності на 50,9%, з власності недержавних (переваж­но колективних) сільськогосподарських земель - на 44,0%, і з приватизо­ваних земель - на 5,1%. Отже, величезні ресурси земель державної і ко­лективної власності, обумовлюючи динаміку перерозподілу земельних площ на користь приватного сектора, водночас є потужним джерелом по­силення процесу ділянкоутворення.

Механізм перерозподілу земель, згідно з Земельним Кодексом, перед­бачає розпаювання земель колективної власності на окремі земельні част­ки (паї) і передачу їх в натурі членам трудових колективів, а також утво­рення за рахунок державних земель ділянок для фермерського господарст­ва, особистого підсобного, садівництва, городництва, дачного та гаражно­го будівництва, тощо.

В процесі розпаювання визначається розміщення масивів земель, що підлягають розпаюванню, розраховується середній розмір земельної ді­лянки (паю) і весь масив розмежовується на місцевості на рівні за площею ділянки. При утворенні ділянок на землях, виділених із державної влас­ності, відбувається майже аналогічний з технічного боку процес, різниця лише в тому, що винесенню в натуру, тобто розмежуванню на місцевості підлягають різні за розміром ділянки, наприклад, для особистого підсоб­ного господарства ділянка становить - 0,6 га; а для дачного будівництва не більше - 0,1 га. Що стосується способу, то в обох випадках перерозпо­ділу він за суттю однаковий, його можна визначити, як основний для на­ших умов спосіб утворення нових земельних ділянок шляхом розподілу (поділу) земель відведених територій,-маяг2т44г

№1

№ 2

№3

№4

\ №5

д

А

ч н І

д

І

л я

Н К И

присадибні ділянки /

		і	і	і		4
					ю	о
					ідсо		ідсо рств
«1	Фермерське )сподарство				Особисте п	=( о с и о и и X	Особисте п НЄ ГОСПОД!
ге

а) / б)

Мал. 2.14 Схема утворення земельних ділянок способом розподілу

а) при утворенні земельних паїв

б) при утворенні інших ділянок

66

67

Окрім способу розподілу, нові земельні ділянки також можуть утворю­ватись трьома іншими способами, маяг2гг5:

а) способом відділення - застосовується для утворення нової ділянки на території існуючої шляхом відділення певної її частини. В результаті існуюча ділянка втрачає частину своєї території і припиняє своє існування в старих межах, що фактично утворює дві нові ділянки, май» 2.15а; ^

б) способом об'єднання - застосовується для утворення нової ділянки шляхом об'єднання територій двох суміжних ділянок і знищення межі між ними, &шь-2#5бТ

в) способом переформування території - застосовується у випадках пе­ реведення однієї частини території суміжної ділянки до складу іншої. Ви­ магає знищення старої межі і встановлення нової, мал. 2.15в.

в с в С с А

І

II

В Б

\ / І ) \ /

У \ < II /

б)

Мал. 2.15 Інші способи утворення нових земельних ділянок.

а) спосіб відділення. Від ділянки АВСО відділяється ділянка II, в результаті утворюються дві нові ділянки І і II. \

б) спосіб об'єднання. Ділянка І через знищення межі об'єднується з ділянкою II. В результаті утворюється нова ділянка АВСБ.

в) спосіб переформування. Частина ділянки І ОВБ переводиться до складу ділянки П, частина ділянки II ОАС переводиться до складу ділянки І. В результаті форми ділянок змінюються і фактично утворюються дві нові ділянки з новою межею АВ. Стара межа СВ знищується.