Основні форми земельних ділянок

З формою і розміром міцно пов'язуються межі ділянки - дуже специ­фічний параметр, який через свої особливості вимагає окремого уважного вивчення. Справа в тому, що форма і розміри земельної ділянки сприйма­ються фізично, їх можна безпосередньо побачити і відчути. Що стосуєть­ся межі, то з нею все набагато складніше. При візуальному огляді біль­шості земельних ділянок те, що вважають за межу, має вигляд фізичної, добре помітної смуги, але насправді побачити її неможливо. Розглянемо, що служить межею, так би мовити, у першому наближенні.

Якщо на просторовому базисі зокремлюють земельну ділянку, це озна­чає, що її відділяють від іншої частини середовища саме межею. Графічно ця дія уявляється досить просто. Достатньо на папері, мал* 2.&> накресли­ти олівцем контур будь-якої фігури, вважати цю фігуру за контур середо­вища, а потім в середині цього середовища накреслити ще один будь-який, але менший за розмірами контур. Це і буде частина середовища або ділянка, яка відділяється від середовища довільною лінією, що служить межею.

Мол. 2.8 Межа як головна умова виникнення ділянки.

а) первісний стан середовища

б) від середовища межею відділена його частина - земельна ділянка

Таким чином, факт проведення межі є головною і очевидною причи­ною виникнення ділянки. Але наведений приклад креслення меж на папе­рі не відбиває усіх необхідних подробиць роботи на місцевості. Тому для з'ясування практичного боку справи необхідно розглянути основні мо­менти з набутого досвіду розмежування земель.

10.2. Досвід розмежування

Відомо, що люди, здавна відділяючи свої родові землі від інших, за ме­жі розподілу вважали характерні ситуаційні і рельєфні лінії місцевості: осі хребтів, підніження гір, узбережжя водойм, контури лісів, а також лінії водоподілу і тальвеги. Таким чином, найдавніші межі збігалися з харак­терними лініями, визначеними на місцевості самою природою, що не ви­магало вимірів для підтвердження цих меж або встановлення спеціальних межових знаків. Зазначимо, що відомі археологічні знахідки у вигляді уламків скель, валунів або каменів з написами про землеволодіння та їх розміри, не слід вважати межовими знаками у сучасному розумінні, оскільки знаходились вони осторонь описаних меж і фактично служили речовим свідченням приналежності описаних земель.

Поява земельних ділянок у більш звичному для нас розумінні безпосе­редньо пов'язується з розмежуванням земель на початку землеробства, коли виникла потреба у відділенні територій з найкращими родючими грунтами і окремому урахуванні їх площ. Саме у цей період застосову­ються перші виміри земельних ділянок, визначаються розміри і встанов­люються їх межі. Межі періоду землеробства встановлюються за допомо­гою вимірів на місцевості і закріплюються на ній знаками з дерева або ка­меню для підтвердження місця межі на майбутнє.

Саме з розвитком землеробства налагоджується кадастровий облік зе­мельних ділянок і обчислюються їх площі з метою стягнення податків, а

54

55

це, в свою чергу, різко посилює увагу землеробів до відповідності пара­метрів ділянки розмірові накладеного податку, включаючи увесь комп­лекс питань вимірів, визначення і закріплення меж.

За часи, що пройшли від початку землеробства до нинішньої фази ін­тенсивної експлуатації земель, набагато підвищились вимоги до точності вимірів земельних ділянок, суттєво удосконалилась технологія встанов­лення меж на місцевості. Питання розмежування земельних ділянок, ста­більності і недоторканості меж, охоплюючи величезну кількість дійових осіб, потрапляють до поля зору усього суспільства. В провідних країнах опрацьовується спеціальне законодавство про геодезичні виміри земель­них ділянок для забезпечення гарантій держави у визначеності меж, від­повідно розробляються конструкції межевих знаків довгострокового та ін­шого спеціального призначення. Технічні питання у визначенні точності геометричних параметрів ділянок забезпечуються мережею пунктів висо­коякісного геодезичного обгрунтування і сучасним обладнанням.

Викладені вище особливості формування меж на різних фазах антро­погенного впливу дозволяють виділити три якісно відмінних рівні розме­жування, табл. ІЙ.1. Згідно з цією таблицею спосіб визначення меж за при­родними ознаками змінюється застосуванням елементарних прийомів ви­мірювань перехідного рівня, на сучасному рівні елементарні вимірювання поступаються місцем вимірюванням з використанням мережі геодезично­го обгрунтування.

ТаблІ.1 Історичний досвід розмежування

Фази впливу	Рівні розмежування	Спосіб визначення меж	Похибка визначення межових пунктів (природних ознак)
Примітивної діяльності	Примітивний	За природними озна­ками	На рівні візуальних можливостей (від 1-2 м до 100 м і більше)
Землеробства	Перехідний	Елементарними вимі­рюваннями	Відповідно до точності елементарних вимірювань (від 1:100 до 1:1000)
Інтенсивної експлуатації	Сучасний	За допомогою сучас­ного обладнання і гео­дезичної мережі	Від 0,1м (межі міст) до 1 м (межі адміністративних земель)

Щодо точності визначення меж, то найнижча відповідає примітивному рівню розмежування, коли похибка положення межі на місцевості дорів­нює спроможності людини візуально відшукати на місцевості характерні природні лінії і точки. На чітких зламах схилів і узбережжі водойм ця похибка може бути найменшою (1-2 м), на плоских водоподільних узви-

56

щеннях, на нечітких контурах лісової рослинності та в інших місцях по­хибка може бути найбільшою (100 м і більше).

В перехідний період розмежувальні роботи виконуються з застосуван­ням перших винаходів для вимірювання ліній у вигляді металевих ланцю­гів, дерев'яних саженів і т.д. Зрозуміло, що примітивність цих приладів, відсутність належної методики і необхідного геодезичного обгрунтування не могли сприяти високій якості результатів, але сам факт інструменталь­ного виміру відстаней виводить увесь розмежувальний процес на якісно новий етап. Окрім того, слід взяти до уваги, що виміряю і встановлені на місцевості межі засвідчували на ті часи не стільки точність у розмірах ді­лянок, скільки набагато більш вагомі реалії існування ділянок в цих ме­жах. Що стосується точності самих лінійних вимірів, то на ті часи в серед­ньому, вона становила від 1:100 до 1:1000. ^

Точність сучасного рівня розмежування регламентується спеціально розробленими офіційними документами, Так, наприклад, в Україні, згідно з [33], гранична похибка межових знаків відносно зйомочного обгрунту­вання повинна дорівнювати від 0,1 до 1 м. Сучасна практика розмежуван­ня в розвинених країнах з великою щільністю населення містить приклади більш високої точності, згідно з якою вимоги до граничних похибок ме­жових знаків можуть бути підвищені до 0,05 м і навіть більше.

Короткий огляд з досвіду розмежування дозволяє поглибити розуміння як процесу формування меж, так і сутності самого поняття межі, а це, врешті решт, створює необхідне підґрунтя для визначення місця межі в геометричному "портреті" земельної ділянки.