Глава II концепція земельної ділянки

$ 8. Земля і земельна ділянка - найголовніші реалії людства

8.1. Просторовий базис - умова існування і об'єкт

вивчення людини

Людина, невід'ємно пов'язана з Землею і своїм походженням, і силою тяжіння, навіть в думках спирається на неї, бо всі вони, долаючи безмеж­жя, отримують свій поштовх від Землі. Урочистість і буденність цього факту завжди змушували людину, звертаючись з проханнями до неба, зна­ходити потрібне на землі. Але у всі часи задоволення потреб вимагало серйозного знання, досконалого вивчення тієї частини простору, яка пере­бувала у користуванні, при цьому збільшення потреб вимагало і адекват­ного поглиблення знань про землю. Тому в умовах сьогодення завдання вивчення землі в усіх її багаторівневих аспектах і вимірах, набуло над­звичайної актуальності.

Земля при першому наближенні до неї як до об'єкту вивчення - одне з найзвичайніших понять, добре відоме кожному. Але якщо запитати у пе­ресічного громадянина: "Що таке земля?" - найбільш ймовірною відповід­дю у більшості випадків буде жест навколо себе з коротким поясненням: "Оце і є земля". Така своєрідна реакція людини на те, що становить найго­ловнішу фізичну реалію світу.

Втім, існують і наукові визначення, які хоч і не в змозі охопити адек­ватним формулюванням усієї неосяжності того, чим є Земля насправді, за своїм лаконізмом і ємністю цілком заслуговують на визнання. У стиснуто­му вигляді вони зводяться до найсуттєвішого: Земля - є просторовим бази­сом, головною умовою існування людини. А це означає, що земна поверх­ня і, в першу чергу, її тверда оболонка, утримуючи на собі людину і все те, що вона створила або користується від природи, служить для неї прос­торовою опорою в усіх її життєвих справах, забезпечуючи сам факт існу­вання людини. Без просторового базису не було б і людини. Відомий вис­лів видатного вченого К.Є. Ціолковського про те, що Земля є колискою людства, дуже влучно відбиває її значення для людини.

Земля сприймається людиною багатогранно: з космічної точки зору як планета Сонячної системи; у повсякденному житті як навколишній світ; у практичній галузі діяльності, наприклад, у сільському господарстві як го­ловний засіб виробництва, перетворюючись від реалії глобальних масшта­бів до розмірів конкретної ділянки, в яку вкладається праця і очікується результат.

Поняття просторового базису часто використовують, говорячи про Землю та її частини, як у глобальному, так і у локальному розумінні, але, водночас, у вжитку широко застосовується паралельна термінологія: фі­зична поверхня як частина ноосфери (за академіком Вернадським) приро­дне, навколишнє або оточуюче середовище, використовується також спе­цифічне слово-термін "довкілля".

Земля як планета в цілому, а також окремі її частини, включаючи й фі­зичну поверхню Землі, вивчається багатьма науками про землю, серед яких: географія, геологія, геодезія та інші, в тому числі й земельний ка­дастр. Але земельний кадастр, на відміну від інших наук, які вивчають ок­ремі питання, наприклад, про внутрішній устрій землі (геологія), застосо­вує сукупний науковий здобуток - усю інформацію, необхідну для вирі­шення непростих і, водночас, невідкладних питань використання і поліп­шення стану земель. Оскільки така інформація має завжди локальне ви­хідне джерело, увага земельного кадастру зосереджується на конкретній земельній ділянці.

Земельну ділянку теж називають землею, але на відміну від планети, яку осягнути можна лише розумом, а побачити лише з космосу це набага­то більш наближена і доступна реалія. Саме земельна ділянка є безпосе­редньою просторовою базою існування людини, яка не у глобальному, а у конкретному просторі розташованого в полі зору майданчика утримує її житло та інші споруди, забезпечує територією для місць прикладання праці та відпочинку, утворює сільськогосподарські площі для виробницт­ва продуктів харчування, а також обслуговує всі інші потреби.

Земельна ділянка є конструктивною основою численних просторових кадастрових утворень, об'єднаних за адміністративними, просторово-якіс­ними, природними, правовими і господарськими ознаками у вигляді окре­мо визначених структур. До таких структурних окремостей належать: еко­номічні категорії земель і категорії земель за придатністю; природно-сіль­ськогосподарські зони, провінції, округи, області і райони; земельні угід­дя; типи, класи і види земель; адміністративно-територіальні регіони, агровиробничі групи грунтів і окремі грунтові відмінності; землеволодін­ня, землекористування і орендовані землі; кадастрові округи, зони, квар­тали та інші земельно-територіальні утворення.

Усі ці структурні угрупування земель пов'язуються між собою лан­цюжками різноманітних зв'язків, утворюючи сукупно конструкцію єдино­го земельного фонду країни - найкрупнішу кадастрову структуру в межах державних кордошв, але вихідною клітиною і цієї структури теж є земель­на ділянка. Отже, земельний фонд - найцінніше надбання країни, слід роз­глядати не просто як територію певних розмірів, а перш за все як зінтегро-

36

37

вану суму площ конкретних земельних ділянок, кожна з яких, маючи вла­сні можливості, безпосередньо формує потенціал усієї держави.

Утворюючи разом з іншими стратегічний потенціал і забезпечуючи іс­нування людини, земельна ділянка завжди вимагала вивчення і завжди бу­ла центральним, головним об'єктом усього кадастрового процесу. Особ­ливо ж уважно досліджують природні, правові, економічні і вартісні хара­ктеристики земельної ділянки в наш час, в умовах зростаючого дефіциту земель.

Таким чином, здавна працюючи на людину, земельна ділянка в нових реаліях життя вимагає й нового, досконалішого осмислення; в свою чергу вимога розробки сучасної її концепції, включаючи й конструкцію самого термінологічного поняття земельної ділянки, безумовно, заслуговує на першочергову увагу.

8.2. Принципова основа поняття земельної ділянки

Якщо проаналізувати уявлення про земельну ділянку, знову звертаю­чись за допомогою до пересічного громадянина, з'ясується, що з наукової точки зору воно є досить примітивним, але цілком влаштовує громадяни­на, бо він розуміє, про що йде мова, і не сплутає власної ділянки з чужою. Що стосується фахівця-професіонала, його рівень знань повинен бути на­багато вищим, він повинен знати усі суттєві ознаки і характеристики, при­таманні об'єкту з яким він працює, аби кваліфіковано вирішувати числен­ні питання непростої і суперечливої практики використання земель. Це необхідно, з одного боку, для захисту законних прав громадянина від можливих претензій до його власної частини простору, з іншого боку, для захисту довкілля від можливих незаконних дій громадянина.

Переходячи до розгляду поняття земельної ділянки, підкреслимо, що це питання стало особливо актуальним у 1998 році завдяки розробці віт­чизняного законодавства про державний земельний кадастр. Втім, перші варіанти визначень цього поняття ще не отримали задовільного втілення і заслуговують серйозних зауважень. І взагалі, сформульоване визначення будь-якого поняття завжди є лише більш або менш вдалим відбитком то­го, що, власне, і складає сутність цього поняття. Тому, з освітянської точ­ки зору навіть найдосконаліше визначення недоцільно наводити одразу у готовому вигляді, набагато корисніше підійти до нього з логічною послі­довністю, через найсуттєвіші ознаки. Що стосується такого місткого по­няття, як земельна ділянка, то його вивчення майбутнім фахівцем найкра­ще розпочати від самого початку, з аналізу сутності цього словосполучен­ня.

ПРОСТОРОВИЙ БАЗИС

Земельна ділянка, або ділянка землі в буквальному розумінні означає, перш за все, певним чином виділену чи зокремлену серед інших або від­окремлену від інших частину земної поверхні, яка може розглядатися в натурі саме завдяки факту її зокремлення. Немає зокремлення - немає і ді­лянки, існує лише середовище або просторовий базис, мад. 2.1. Таким чи­ном, факт зокремлення частини простору є основною причиною утворен­ня земельної ділянки, а ознака її зокремленості серед інших частин про­сторового базису є першою і головною ознакою.

Мал. 2.1 До принципової основи поняття земельної ділянки

а) первісний стан просторового базису

б) факт зокремлення частини простору - умова виникнення земельної ділянки

Зазначимо далі, що факт виділення земельної ділянки серед інших час­тин просторового базису, так би мовити, прив'язує її до певного місця у просторі, яке може займати лише одна ця ділянка, але ніяка не інша. Тоб­то в результаті виділення частини простору автоматично виникає похідна невід'ємна ознака земельної ділянки - стабільність її місця знаходження.

Ця властивість стабільності використовується усіма системами коор­динат для просторової визначеності земельних ділянок. Застосування сис­теми координат дозволяє охарактеризувати будь-яку частину просторово­го базису, як і взагалі будь-яку точку земельної ділянки у зручному циф­ровому вигляді, через параметри прийнятої системи координат. Такий спосіб визначення положення точки через координати набагато досконалі-

38

39

ший від, наприклад, характеристики її положення відносно інших точок або предметів місцевості, оскільки дозволяє на єдиній математичній осно­ві відбивати і аналізувати реальну картину усієї території просторового базису.

Окрім того, ця ознака незмінності, стабільності просторового місце­знаходження земельної ділянки, яка дозволяє однозначно розпізнавати і знаходити будь-яку одну із них серед інших, також використовується і усіма системами кодування, які забезпечують вихід на потрібний об'єкт за допомогою спеціально розроблених унікальних кодових позначень, що присвоюються кожній земельній ділянці.

Наведені головна і похідна ознаки є визначальними для земельної ді­лянки, як для виділеного фізичного об'єкту простору. Отже, ознаку зок-ремленості земельної ділянки, як частини простору і ознаку стабільності її місцезнаходження у визначених просторових координатах, можливо і не­обхідно об'єднати в одну об'єднану - ознаку просторової визначеності зе­мельної ділянки і користуватися нею, як першою і основною. Ця ознака, власне, і є принциповою основою поняття земельної ділянки, як фізичної реалії, що знаходиться у визначеній частині простору.

$ 9. Якісні перетворення земельної ділянки 9.1. Фази антропогенного впливу

Визначивши принципову основу поняття земельної ділянки, підкрес­лимо, що ця основа створюється втручанням людини, яка, зокремлюючи певну частину земної поверхні, утворює земельну ділянку, так би мовити, у чистому або, вірніше, первісному вигляді. При цьому, сам факт її утво­рення пов'язується з конкретними намірами людини, яка, виділяючи її серед середовища, обов'язково передбачає певний спосіб її використання.

Виділення земельних ділянок або просто вибір одних земель серед ін­ших людина споконвічно виконувала для забезпечення своїх потреб в улаштуванні або спорудженні житла, в продуктах харчування, в скотарст­ві і рослинництві, в захисті від нападів, тощо, використовуючи землю до­сить примітивним способом. Пізніше, у більш цивілізованому суспільст­ві, виникла потреба в ділянках для забезпечення інших видів діяльності людини: для виробництва товарів і послуг, наукових досліджень, спортив­но-рекреаційних, оздоровчих та інших заходів, що вимагало вже більш ін­тенсивної експлуатації землі. Таким чином, земельна ділянка як об'єкт практичної діяльності людини завжди перебувала під антропогенним впливом, що мав стійку історичну тенденцію до посилення.

Потужність антропогенного впливу в різних суспільно-історичних умовах по-різному відбивалась на земельній ділянці, по-різному викорис­товувався її потенціал і відновлювались її природні властивості. Отже, до­сліджуючи земельну ділянку як об'єкт діяльності людини, доцільно роз­глянути ті якісні перетворення, що виникали під дією різних фаз впливу, леретворень; мадг аЬ2? Це дозволить поглибити по-

няття формування параметрів земельної ділянки і визначити її додаткові суттєві ознаки, що виникають на різних фазах антропогенного впливу.

Фаза збалансованого управління

\ Об'єкт загальносуспільного надбання

З/■ Фаза інтенсивної експлуатації ^§д

/■ ■ • >ш-

Об^ект сучасної Людини

2 Фаза землеробства

О б'єкт \ цивілізованої¹ людини

Фаза примітивної діяльності'

О б'єкт первісної людини

я ' Фаза просторової визначеності

Ф ізичний Об'єкт

Просторовий базис

Мал.2.2 Якісні перетворення земельної ділянки і фази антропогенного «пливу

«*$

Перша, фаза-ввдиву;-діш. мад-2.2; виникає внаслідок виділення люди­ною ділянки із оточуючого середовища з певними намірами її використан­ня через деякий час. На момент виділення земельна ділянка існує виключ-

40

41

_г

но як фізичний об'єкт з єдиною ознакою антропогенного впливу - просто­ровою визначеністю. Виконуючи свої наміри відносно виділеної земель­ної ділянки, первісна людина здійснює на ній примітивну діяльність для забезпечення свого безпосереднього виживання. Внаслідок цієї діяльності земельна ділянка якісно перетворюється від стану фізичного об'єкта до стану об'єкта життєзабезпечення первісної людини. Цьому станові відпо­відає фаза примітивної діяльності.

Згідно~з~талг2^; земельна ділянка як об'єкт практичної діяльності лю­дини може мати ряд послідовних трансформацій: об'єкт первісної людини перетворюється на об'єкт цивілізованої людини, а цей, в свою чергу, на об'єкт сучасної людини. Але ця послідовність збережеться лише за умо­вою, що місце первісної людини на земельній ділянці послідовно перехо­дить до більш цивілізованої людини, а потім і до сучасної, внаслідок чого поступово, але все енергійніше використовується територія земельної ді­лянки. В цьому випадку, послідовна зміна якісного стану об'єкта відпові­датиме послідовності фаз антропогенного впливу: від фази примітивної діяльності через перехідну, умовно названу фазою культурного землероб­ства і до фази інтенсивної експлуатації.

Тому фази антропогенного впливу не слід плутати з історичними пе­ріодами в житті людства, оскільки кожна фаза визначається не хроноло­гічною послідовністю дат, а лише потужністю безпосереднього втручання людини в природне середовище незалежно від часу. Це означає, що зе­мельна ділянка, яку наші сучасники, наприклад, щойно визначили в лісі, і яка певний час, існує як фізичний об'єкт з мінімальним рівнем антропо­генного впливу, через своє призначення для суцільної вирубки дуже швидко (одразу після початку вирубки) може потрапити до фази інтенсив­ної експлуатації, не зазнавши попередніх фаз.

Але в обох випадках і послідовного руху перетворень, і непослідовно­го земельна ділянка на сучасному етапі інтенсивно експлуатується, вна­слідок чого втрачає свої властивості, а з ними і зниження здатності забез­печувати потреби людини. Для того, щоб припинити цей процес, необхід­но відмовитись від інтенсивної експлуатації земель, замінивши її на прин­ципово нову діяльність, якої вимагають уже не стільки поточні потреби людини, скільки майбутній розвиток усього суспільства.

Відомо, що провідні країни світу уже відходять від практики інтенсив­ної експлуатації своїх земель, замінюючи її принципово новою технологі­єю. Ця діяльність за своєю суттю відповідає фазі збалансованого управ­ління земельними ресурсами і перетворює земельні ділянки на стратегіч­ний об'єкт загальносуспільного надбання.

Цей етап відновлення і можливого нарощування потенціалу земельної ділянки, маючи величезне значення для майбутнього, заслуговує на окре­му увагу.

9.2 Особливості фази інтенсивної експлуатації

Сучасна фаза інтенсивного антропогенного впливу супроводжується численними прикладами неконтрольованої експлуатації земель, їх руйна­цією, забрудненням і загальним погіршенням екології. Це відбувається че­рез те, що до земельної ділянки ставляться все зростаючі вимоги у задово­ленні потреб сучасної людини в додаткових площах і продуктах. Але за­довольнити ці вимоги у необхідних обсягах стає все складніше. Справа в тому, що поглиблення процесу експлуатації поволі, але невпинно вичер­пує природній потенціал земельних ділянок, зменшуються їх репродук­тивні площі, погіршуються внутрішні властивості і, як наслідок, людина може отримати не збільшення очікуваного продукту, а навпаки, його зменшення.

Розвиток загрозливих тенденцій фази інтенсивної експлуатації відби­ває мал. 1.3. Розглянемо, що саме є причиною таких тенденцій, вивчаючи відому практику господарювання, що склалася від початку фази землероб­ства.

Доведено, що людина з переходом до обробки земель знайшла для се­бе більш ефективний спосіб задоволення своїх потреб у порівнянні, на­приклад, з попереднім періодом скотарства або полювання на звірів. Три­валий час потреби зростаючої кількості населення задовольнялись за ра­хунок освоєння все нових і нових земельних площ. Але поступово вільні площі зменшувались, і людина була змушена перейти до більш доскона­лої технології обробки земель, створюючи механізовані способи земле­робства з застосуванням значно потужніших сільськогосподарських ма­шин і механізмів. Впродовж багатьох віків практика використання земель співіснувала у гармонії з прадавніми біологічними процесами середови­ща, але людина, поступово інтенсифікуючи обробку земель, підійшла до порогів оптимального режиму господарювання, при якому загальні обсяги її впливу ще були прийнятними для середовища і її цілком влаштував отриманий продукт.

Оптимальний режим господарювання є найбільш сприятливим для збереження природних властивостей земель, і його необхідно визнати ос­новним режимом не лише у сільському господарстві, але й взагалі усієї практичної діяльності людини на Землі.

42

43

■■: ;>':' і..

	7 І	\	\		—	і
	І		1\					3
	5	5§	яі \	?		\
	4	т '&.	Iі \
	3		і	ч				Е
о	2
&	1							м
	0
	1 2 3 4	умовного і	продукту ]	V	— —		!	л я
				N
	5

Моя. 2.3. \

Розвиток загрозливих тенденцій Фази інтенсивної експлуатації

* оптимальний режим господарювання - режим посиленої експлуатації

• режим надмірної експлуатації

На жаль збереженню оптимального режиму господарювання завжди загрожують постійно зростаючі потреби людини, які вимагають посилен­ня експлуатації земель для отримання додаткового продукту, і експлуата­ція посилюється.

При цьому переступається поріг, з якого починається поступова руйна­ція середовища, і хоч деякий час на посилення експлуатації земля ще від­повідає певним збільшенням продукту, її здатність до репродукції змен­шується, внутрішні властивості не відновлюються у необхідних обсягах.

Численні приклади сьогодення свідчать про те, що людина повністю ще не усвідомила загрози, що склалася. В гонитві за збільшенням продук­ту вона переходить до режиму надмірної експлуатації земель, але на цей момент їх природній потенціал настільки виснажується, що очікуваного приросту не відбувається, а навпаки, поширюється тенденція до його шеншення.

Ситуацію, що складається,-4дюсіруе-мад,^9г»гідію а яким людина цінніший час користувалась земельною ділянкою в режимі, що гармоній­ні) співіснував і природними біологічними процесами у середовищі (опти-мшіьний режим і осподирюнання), при цьому рівень експлуатації в 4 умов-

них одиниці відповідав 4 одиницям отриманого умовного продукту. Поси­лення рівня експлуатації деякий час відповідало збільшенню отриманого продукту, але природні властивості землі виснажувались і не могли забез­печувати постійного приросту продукту. Як наслідок, в результаті надмір­ної експлуатації (7 умовних одиниць) людина отримує непропорціонально малий відносно вкладених зусиль продукт (3 умовних одиниці), тому і не в змозі забезпечити власних потреб.

Отже, перехід до режиму надмірної експлуатації земель загрожує ката­строфічними наслідками для усього суспільства, тому сучасна, нищівна фаза антропогенного впливу на середовище повинна поступитися місцем принципово новій фазі практичної діяльності суспільства, головним на­прямком якої було б відновлення природної біологічної рівноваги у вико­ристанні земель.

9.3. Необхідність переходу до вищої фази антропогенного впливу

Розглянуті у попередньому розділі загрозливі тенденції торкаються ли­ше одного аспекту нинішньої фази інтенсивної експлуатації земель - пер­спективи нестачі продуктів харчування. Втім, наслідки порушеного люди­ною оптимального режиму використання земель охоплюють значно шир­ше коло проблем.

Як невід'ємна складова частина природного середовища, земельна ді­лянка, внаслідок грубого втручання людини, створює загрозу для спокон­вічного балансу біологічних процесів, що відбуваються у ньому. Пору­шення ритму цих процесів, за переконанням вчених-екологів, може мати негативні наслідки таких масштабів, які не зупинять ні межі ділянок, ні навіть межі державних кордонів.

Реальність глобальної загрози вимагає дуже уважного дослідження си­туації що склалася, відмови від фази інтенсивної експлуатації і пошуку напрямків нової альтернативної діяльності.

Вивчаючи особливості перетворень, що виникають у середовищі внас­лідок антропогенного впливу, необхідно виходити з того, що втручання людини у природу має адекватний зворотній ефект і чим потужніше таке втручання, тим відчутнішою буде відповідна реакція середовища. Це на­гадує закон фізики про те, що сила дії завжди дорівнює силі протидії. Але якщо у фізиці ці сили підлягають вимірові і можуть бути заздалегідь роз­рахованими, то у природних біологічних процесах все набагато складні­ше.

II

45

Якісні перетворення земельної ділянки починаються з примітивного антропогенного впливу - у первісної людини він незначний і не приводить до будь-яких помітних порушень, але поступово діяльність посилюється, земельна ділянка освоюється цивілізованою людиною, і настає фаза інтен­сивної експлуатації. Ця фаза раніше або пізніше, але обов'язково створює технічну, економічну або екологічну проблему (фактор загрози). Єдиним шляхом подолання проблеми може бути тільки адекватна реакція людини. Але чи здатна людина, власник або користувач земельної ділянки на адек­ватні дії на те , щоб відновити її попередній стан, забезпечити її репродук­тивні можливості, якщо фактор загрози сягає далеко за її межі і чи може суспільство у такій ситуації залишатися осторонь? Відповідаючи на ці пи­тання, звичайно, слід враховувати інтереси особи, але масштабність проб­леми, безперечно, спонукає довизначення пріоритетів суспільства. Це сто­сується не лише ліквідації наслідків безпосереднього лиха або заходів з його попередження, але й врахування усіх інших невідкладних питань, що виникли у практиці використання земель на зламі тисячоліть.

Єхему-нодолання руйнівної дії нинішнього антропш^нноготвгогаву і ної протидії суспільства пропонує мал. 2.4. Якщо в

результаті надмірної експлуатації земельних ресурсів виникає безпосеред­ня загроза суспільству, дагогШлГ2?4а( суспільство реагує на цю загрозу створенням спеціального органу управління з надзвичайними повнова­женнями, який виробляє і впроваджує адекватні заходи для ліквідації за­грози (да®г-майі~2г4б}'. У звичайному режимі цей орган управління забез­печує оптимальний режим використання земель і систематично здійснює контроль з метою упередження розвитку критичних ситуацій.

У необхідності створення спеціального органу управління земельними ресурсами (бажано на міжнародному рівні) переконують сучасні дослід­ження, згідно з якими локальні заходи для поліпшення використання зе­мель матимуть належну перспективу лише за умови їх підпорядкування новітнім технологіям управління земельними ресурсами. А це означає, що земельні ділянки наприкінці періоду інтенсивної експлуатації вже не мо­жуть залишатися просто об'єктами із забезпечення потреб людини. Для збереження і поновлення свого потенціалу вони вимагають зусиль усього суспільства. Що стосується людини (фізичної або юридичної особи), то їй залишається одне - відійти від технології інтенсивної експлуатації на ко­ристь більш досконалого інструмента - збалансованого управління зе­мельними ресурсами. Збалансовані технології перетворять земельні ділян­ки на об'єкт загальносуспільного надбання з таким потенціалом, який за­безпечить потреби людини у якісно нових вимірах.

Мал. 2.4

До необхідності збалансованого управління земельними ресурсами

б)

Дія обернених процесів Ь. реакція суспільства

збалансовуючі заходи

Дія прямих процесів

антропогенного впливу

наслідків впливу (факторів загрози)

□ о

О

_о

_о

земельна ділянка

(земельні ресурси)

людина

масштаби

загрози

орган управління

суспільство

(міжнародна

спільнота)

£ 10. Формування контуру земельної ділянки