
- •Розділ перший
- •§ 2. Утворення кадастрової справи і її функції, завдання державного земельного кадастру в Україні
- •Глава II концепція земельної ділянки
- •8.1. Просторовий базис - умова існування і об'єкт
- •10.1. Основні геометричні параметри
- •Основні форми земельних ділянок
- •10.2. Досвід розмежування
- •10.3. Межа і обмежуючі фактори
- •Переваги і недопіки двох блокуючих систем
- •100% (Відносна) га-рантія
- •10.4. Межа і власність
- •§ 11. Регулювання режиму використання земельної ділянки
- •§ 12. Земельна ділянка як реєстраційна і облікова кадастрова одиниця
- •12.2. Визначення земельної ділянки
- •13.2. Економічні категорії земель
- •13.3. Основні земельні угіддя
- •Основні земельні угіддя
- •13.4. Фактична зайнятість земель, землеволодіння і землекористування
- •Фактична зайнятість земель
- •Мал. 3.1 Фактична зайнятість земель по сг. Угіддях
- •14.4. Забудовані землі
- •14.6. Інші групи земельних угідь
- •Глава IV
- •§17. Базова основа земельного кадастру
- •§ 19. Інші спеціальні обстеження і роботи
- •Глава V реєстрація земель
- •§20. Роль реєстрації земель, її суспільно-історичні аспекти
- •21.1, Передача земель у власність
- •21.2. Надання земель у користування
- •Глава VI земельно-облікові роботи
- •§25. Сутність земельно-облікових робіт
- •Глава VII бонітування грунтів
- •Класифікація грунтів за механічним складом
- •§30. Методика бонітувальних робіт
- •Глава VIII економічна оцінка земель
- •32,3. Вихідна оцінювальна основа
- •33.1. Підготовчі роботи
- •33.3. Складання оцінювальних шкал
- •36.2. Розрахункова основа
- •Глава X
- •§40. Аспекти керованої кадастрової реформи в Україні
- •41.1. Кадастр 2014 року у ствердженнях ю. Кауфмана; д. Стендлера
- •Висновки
- •Розділ перший
- •§5. Сучасне реформування земельних відносин в Україні
- •Глава II концепція земельної ділянки
- •ГлаваIii
- •§ 13. Земельний фонд країни і його характеристики 96
- •§ 14. Вітчизняні земельні угіддя 105
- •§ 22? Законодавче підгрунтя іреєстрація орендованих земель 171
- •§41. Напрямки розвитку кадастру майбутнього 295
Глава II концепція земельної ділянки
$ 8. Земля і земельна ділянка - найголовніші реалії людства
8.1. Просторовий базис - умова існування і об'єкт
вивчення людини
Людина, невід'ємно пов'язана з Землею і своїм походженням, і силою тяжіння, навіть в думках спирається на неї, бо всі вони, долаючи безмежжя, отримують свій поштовх від Землі. Урочистість і буденність цього факту завжди змушували людину, звертаючись з проханнями до неба, знаходити потрібне на землі. Але у всі часи задоволення потреб вимагало серйозного знання, досконалого вивчення тієї частини простору, яка перебувала у користуванні, при цьому збільшення потреб вимагало і адекватного поглиблення знань про землю. Тому в умовах сьогодення завдання вивчення землі в усіх її багаторівневих аспектах і вимірах, набуло надзвичайної актуальності.
Земля при першому наближенні до неї як до об'єкту вивчення - одне з найзвичайніших понять, добре відоме кожному. Але якщо запитати у пересічного громадянина: "Що таке земля?" - найбільш ймовірною відповіддю у більшості випадків буде жест навколо себе з коротким поясненням: "Оце і є земля". Така своєрідна реакція людини на те, що становить найголовнішу фізичну реалію світу.
Втім, існують і наукові визначення, які хоч і не в змозі охопити адекватним формулюванням усієї неосяжності того, чим є Земля насправді, за своїм лаконізмом і ємністю цілком заслуговують на визнання. У стиснутому вигляді вони зводяться до найсуттєвішого: Земля - є просторовим базисом, головною умовою існування людини. А це означає, що земна поверхня і, в першу чергу, її тверда оболонка, утримуючи на собі людину і все те, що вона створила або користується від природи, служить для неї просторовою опорою в усіх її життєвих справах, забезпечуючи сам факт існування людини. Без просторового базису не було б і людини. Відомий вислів видатного вченого К.Є. Ціолковського про те, що Земля є колискою людства, дуже влучно відбиває її значення для людини.
Земля сприймається людиною багатогранно: з космічної точки зору як планета Сонячної системи; у повсякденному житті як навколишній світ; у практичній галузі діяльності, наприклад, у сільському господарстві як головний засіб виробництва, перетворюючись від реалії глобальних масштабів до розмірів конкретної ділянки, в яку вкладається праця і очікується результат.
Поняття просторового базису часто використовують, говорячи про Землю та її частини, як у глобальному, так і у локальному розумінні, але, водночас, у вжитку широко застосовується паралельна термінологія: фізична поверхня як частина ноосфери (за академіком Вернадським) природне, навколишнє або оточуюче середовище, використовується також специфічне слово-термін "довкілля".
Земля як планета в цілому, а також окремі її частини, включаючи й фізичну поверхню Землі, вивчається багатьма науками про землю, серед яких: географія, геологія, геодезія та інші, в тому числі й земельний кадастр. Але земельний кадастр, на відміну від інших наук, які вивчають окремі питання, наприклад, про внутрішній устрій землі (геологія), застосовує сукупний науковий здобуток - усю інформацію, необхідну для вирішення непростих і, водночас, невідкладних питань використання і поліпшення стану земель. Оскільки така інформація має завжди локальне вихідне джерело, увага земельного кадастру зосереджується на конкретній земельній ділянці.
Земельну ділянку теж називають землею, але на відміну від планети, яку осягнути можна лише розумом, а побачити лише з космосу це набагато більш наближена і доступна реалія. Саме земельна ділянка є безпосередньою просторовою базою існування людини, яка не у глобальному, а у конкретному просторі розташованого в полі зору майданчика утримує її житло та інші споруди, забезпечує територією для місць прикладання праці та відпочинку, утворює сільськогосподарські площі для виробництва продуктів харчування, а також обслуговує всі інші потреби.
Земельна ділянка є конструктивною основою численних просторових кадастрових утворень, об'єднаних за адміністративними, просторово-якісними, природними, правовими і господарськими ознаками у вигляді окремо визначених структур. До таких структурних окремостей належать: економічні категорії земель і категорії земель за придатністю; природно-сільськогосподарські зони, провінції, округи, області і райони; земельні угіддя; типи, класи і види земель; адміністративно-територіальні регіони, агровиробничі групи грунтів і окремі грунтові відмінності; землеволодіння, землекористування і орендовані землі; кадастрові округи, зони, квартали та інші земельно-територіальні утворення.
Усі ці структурні угрупування земель пов'язуються між собою ланцюжками різноманітних зв'язків, утворюючи сукупно конструкцію єдиного земельного фонду країни - найкрупнішу кадастрову структуру в межах державних кордошв, але вихідною клітиною і цієї структури теж є земельна ділянка. Отже, земельний фонд - найцінніше надбання країни, слід розглядати не просто як територію певних розмірів, а перш за все як зінтегро-
36
37
вану суму площ конкретних земельних ділянок, кожна з яких, маючи власні можливості, безпосередньо формує потенціал усієї держави.
Утворюючи разом з іншими стратегічний потенціал і забезпечуючи існування людини, земельна ділянка завжди вимагала вивчення і завжди була центральним, головним об'єктом усього кадастрового процесу. Особливо ж уважно досліджують природні, правові, економічні і вартісні характеристики земельної ділянки в наш час, в умовах зростаючого дефіциту земель.
Таким чином, здавна працюючи на людину, земельна ділянка в нових реаліях життя вимагає й нового, досконалішого осмислення; в свою чергу вимога розробки сучасної її концепції, включаючи й конструкцію самого термінологічного поняття земельної ділянки, безумовно, заслуговує на першочергову увагу.
8.2. Принципова основа поняття земельної ділянки
Якщо проаналізувати уявлення про земельну ділянку, знову звертаючись за допомогою до пересічного громадянина, з'ясується, що з наукової точки зору воно є досить примітивним, але цілком влаштовує громадянина, бо він розуміє, про що йде мова, і не сплутає власної ділянки з чужою. Що стосується фахівця-професіонала, його рівень знань повинен бути набагато вищим, він повинен знати усі суттєві ознаки і характеристики, притаманні об'єкту з яким він працює, аби кваліфіковано вирішувати численні питання непростої і суперечливої практики використання земель. Це необхідно, з одного боку, для захисту законних прав громадянина від можливих претензій до його власної частини простору, з іншого боку, для захисту довкілля від можливих незаконних дій громадянина.
Переходячи до розгляду поняття земельної ділянки, підкреслимо, що це питання стало особливо актуальним у 1998 році завдяки розробці вітчизняного законодавства про державний земельний кадастр. Втім, перші варіанти визначень цього поняття ще не отримали задовільного втілення і заслуговують серйозних зауважень. І взагалі, сформульоване визначення будь-якого поняття завжди є лише більш або менш вдалим відбитком того, що, власне, і складає сутність цього поняття. Тому, з освітянської точки зору навіть найдосконаліше визначення недоцільно наводити одразу у готовому вигляді, набагато корисніше підійти до нього з логічною послідовністю, через найсуттєвіші ознаки. Що стосується такого місткого поняття, як земельна ділянка, то його вивчення майбутнім фахівцем найкраще розпочати від самого початку, з аналізу сутності цього словосполучення.
ПРОСТОРОВИЙ БАЗИС
Земельна ділянка, або ділянка землі в буквальному розумінні означає, перш за все, певним чином виділену чи зокремлену серед інших або відокремлену від інших частину земної поверхні, яка може розглядатися в натурі саме завдяки факту її зокремлення. Немає зокремлення - немає і ділянки, існує лише середовище або просторовий базис, мад. 2.1. Таким чином, факт зокремлення частини простору є основною причиною утворення земельної ділянки, а ознака її зокремленості серед інших частин просторового базису є першою і головною ознакою.
Мал. 2.1 До принципової основи поняття земельної ділянки
а) первісний стан просторового базису
б) факт зокремлення частини простору - умова виникнення земельної ділянки
Зазначимо далі, що факт виділення земельної ділянки серед інших частин просторового базису, так би мовити, прив'язує її до певного місця у просторі, яке може займати лише одна ця ділянка, але ніяка не інша. Тобто в результаті виділення частини простору автоматично виникає похідна невід'ємна ознака земельної ділянки - стабільність її місця знаходження.
Ця властивість стабільності використовується усіма системами координат для просторової визначеності земельних ділянок. Застосування системи координат дозволяє охарактеризувати будь-яку частину просторового базису, як і взагалі будь-яку точку земельної ділянки у зручному цифровому вигляді, через параметри прийнятої системи координат. Такий спосіб визначення положення точки через координати набагато досконалі-
38
39
ший від, наприклад, характеристики її положення відносно інших точок або предметів місцевості, оскільки дозволяє на єдиній математичній основі відбивати і аналізувати реальну картину усієї території просторового базису.
Окрім того, ця ознака незмінності, стабільності просторового місцезнаходження земельної ділянки, яка дозволяє однозначно розпізнавати і знаходити будь-яку одну із них серед інших, також використовується і усіма системами кодування, які забезпечують вихід на потрібний об'єкт за допомогою спеціально розроблених унікальних кодових позначень, що присвоюються кожній земельній ділянці.
Наведені головна і похідна ознаки є визначальними для земельної ділянки, як для виділеного фізичного об'єкту простору. Отже, ознаку зок-ремленості земельної ділянки, як частини простору і ознаку стабільності її місцезнаходження у визначених просторових координатах, можливо і необхідно об'єднати в одну об'єднану - ознаку просторової визначеності земельної ділянки і користуватися нею, як першою і основною. Ця ознака, власне, і є принциповою основою поняття земельної ділянки, як фізичної реалії, що знаходиться у визначеній частині простору.
$ 9. Якісні перетворення земельної ділянки 9.1. Фази антропогенного впливу
Визначивши принципову основу поняття земельної ділянки, підкреслимо, що ця основа створюється втручанням людини, яка, зокремлюючи певну частину земної поверхні, утворює земельну ділянку, так би мовити, у чистому або, вірніше, первісному вигляді. При цьому, сам факт її утворення пов'язується з конкретними намірами людини, яка, виділяючи її серед середовища, обов'язково передбачає певний спосіб її використання.
Виділення земельних ділянок або просто вибір одних земель серед інших людина споконвічно виконувала для забезпечення своїх потреб в улаштуванні або спорудженні житла, в продуктах харчування, в скотарстві і рослинництві, в захисті від нападів, тощо, використовуючи землю досить примітивним способом. Пізніше, у більш цивілізованому суспільстві, виникла потреба в ділянках для забезпечення інших видів діяльності людини: для виробництва товарів і послуг, наукових досліджень, спортивно-рекреаційних, оздоровчих та інших заходів, що вимагало вже більш інтенсивної експлуатації землі. Таким чином, земельна ділянка як об'єкт практичної діяльності людини завжди перебувала під антропогенним впливом, що мав стійку історичну тенденцію до посилення.
Потужність антропогенного впливу в різних суспільно-історичних умовах по-різному відбивалась на земельній ділянці, по-різному використовувався її потенціал і відновлювались її природні властивості. Отже, досліджуючи земельну ділянку як об'єкт діяльності людини, доцільно розглянути ті якісні перетворення, що виникали під дією різних фаз впливу, леретворень; мадг аЬ2? Це дозволить поглибити по-
няття формування параметрів земельної ділянки і визначити її додаткові суттєві ознаки, що виникають на різних фазах антропогенного впливу.
Фаза збалансованого управління
\
Об'єкт загальносуспільного
надбання
З/■ Фаза інтенсивної експлуатації ^§д
/■ ■ • >ш-
Об^ект сучасної Людини
2 Фаза землеробства
О
б'єкт
\ цивілізованої1
людини
Фаза примітивної діяльності'
О б'єкт первісної людини
я ' Фаза просторової визначеності
Ф ізичний Об'єкт
Просторовий базис
Мал.2.2 Якісні перетворення земельної ділянки і фази антропогенного «пливу
«*$
Перша,
фаза-ввдиву;-діш.
мад-2.2;
виникає внаслідок виділення людиною
ділянки із оточуючого середовища з
певними намірами її використання
через деякий час. На момент виділення
земельна ділянка існує виключ-
40
41
г
но як фізичний об'єкт з єдиною ознакою антропогенного впливу - просторовою визначеністю. Виконуючи свої наміри відносно виділеної земельної ділянки, первісна людина здійснює на ній примітивну діяльність для забезпечення свого безпосереднього виживання. Внаслідок цієї діяльності земельна ділянка якісно перетворюється від стану фізичного об'єкта до стану об'єкта життєзабезпечення первісної людини. Цьому станові відповідає фаза примітивної діяльності.
Згідно~з~талг2^; земельна ділянка як об'єкт практичної діяльності людини може мати ряд послідовних трансформацій: об'єкт первісної людини перетворюється на об'єкт цивілізованої людини, а цей, в свою чергу, на об'єкт сучасної людини. Але ця послідовність збережеться лише за умовою, що місце первісної людини на земельній ділянці послідовно переходить до більш цивілізованої людини, а потім і до сучасної, внаслідок чого поступово, але все енергійніше використовується територія земельної ділянки. В цьому випадку, послідовна зміна якісного стану об'єкта відповідатиме послідовності фаз антропогенного впливу: від фази примітивної діяльності через перехідну, умовно названу фазою культурного землеробства і до фази інтенсивної експлуатації.
Тому фази антропогенного впливу не слід плутати з історичними періодами в житті людства, оскільки кожна фаза визначається не хронологічною послідовністю дат, а лише потужністю безпосереднього втручання людини в природне середовище незалежно від часу. Це означає, що земельна ділянка, яку наші сучасники, наприклад, щойно визначили в лісі, і яка певний час, існує як фізичний об'єкт з мінімальним рівнем антропогенного впливу, через своє призначення для суцільної вирубки дуже швидко (одразу після початку вирубки) може потрапити до фази інтенсивної експлуатації, не зазнавши попередніх фаз.
Але в обох випадках і послідовного руху перетворень, і непослідовного земельна ділянка на сучасному етапі інтенсивно експлуатується, внаслідок чого втрачає свої властивості, а з ними і зниження здатності забезпечувати потреби людини. Для того, щоб припинити цей процес, необхідно відмовитись від інтенсивної експлуатації земель, замінивши її на принципово нову діяльність, якої вимагають уже не стільки поточні потреби людини, скільки майбутній розвиток усього суспільства.
Відомо, що провідні країни світу уже відходять від практики інтенсивної експлуатації своїх земель, замінюючи її принципово новою технологією. Ця діяльність за своєю суттю відповідає фазі збалансованого управління земельними ресурсами і перетворює земельні ділянки на стратегічний об'єкт загальносуспільного надбання.
Цей етап відновлення і можливого нарощування потенціалу земельної ділянки, маючи величезне значення для майбутнього, заслуговує на окрему увагу.
9.2 Особливості фази інтенсивної експлуатації
Сучасна фаза інтенсивного антропогенного впливу супроводжується численними прикладами неконтрольованої експлуатації земель, їх руйнацією, забрудненням і загальним погіршенням екології. Це відбувається через те, що до земельної ділянки ставляться все зростаючі вимоги у задоволенні потреб сучасної людини в додаткових площах і продуктах. Але задовольнити ці вимоги у необхідних обсягах стає все складніше. Справа в тому, що поглиблення процесу експлуатації поволі, але невпинно вичерпує природній потенціал земельних ділянок, зменшуються їх репродуктивні площі, погіршуються внутрішні властивості і, як наслідок, людина може отримати не збільшення очікуваного продукту, а навпаки, його зменшення.
Розвиток загрозливих тенденцій фази інтенсивної експлуатації відбиває мал. 1.3. Розглянемо, що саме є причиною таких тенденцій, вивчаючи відому практику господарювання, що склалася від початку фази землеробства.
Доведено, що людина з переходом до обробки земель знайшла для себе більш ефективний спосіб задоволення своїх потреб у порівнянні, наприклад, з попереднім періодом скотарства або полювання на звірів. Тривалий час потреби зростаючої кількості населення задовольнялись за рахунок освоєння все нових і нових земельних площ. Але поступово вільні площі зменшувались, і людина була змушена перейти до більш досконалої технології обробки земель, створюючи механізовані способи землеробства з застосуванням значно потужніших сільськогосподарських машин і механізмів. Впродовж багатьох віків практика використання земель співіснувала у гармонії з прадавніми біологічними процесами середовища, але людина, поступово інтенсифікуючи обробку земель, підійшла до порогів оптимального режиму господарювання, при якому загальні обсяги її впливу ще були прийнятними для середовища і її цілком влаштував отриманий продукт.
Оптимальний режим господарювання є найбільш сприятливим для збереження природних властивостей земель, і його необхідно визнати основним режимом не лише у сільському господарстві, але й взагалі усієї практичної діяльності людини на Землі.
42
43
■■: ;>':' і..
|
7 І |
\ |
\ |
|
— |
і |
|
|
|
І |
|
1\ |
|
|
3 |
||
|
5 |
5§ |
яі \ |
? |
\ |
|
|
|
|
4 |
т '&. |
Iі \ |
|
|
|
|
|
|
3 |
|
і |
ч |
|
|
|
Е |
о |
2 |
|
|
|
|
|
|
|
& |
1 |
|
|
|
|
|
|
м |
|
0 |
|
|
|
|
|
|
|
|
1 2 3 4 |
умовного і |
продукту ] |
V |
— — |
|
! |
л я |
|
N |
|
||||||
|
5 |
|
|
|
|
|
|
|
Моя. 2.3. \
Розвиток загрозливих тенденцій Фази інтенсивної експлуатації
* оптимальний режим господарювання - режим посиленої експлуатації
• режим надмірної експлуатації
На жаль збереженню оптимального режиму господарювання завжди загрожують постійно зростаючі потреби людини, які вимагають посилення експлуатації земель для отримання додаткового продукту, і експлуатація посилюється.
При цьому переступається поріг, з якого починається поступова руйнація середовища, і хоч деякий час на посилення експлуатації земля ще відповідає певним збільшенням продукту, її здатність до репродукції зменшується, внутрішні властивості не відновлюються у необхідних обсягах.
Численні приклади сьогодення свідчать про те, що людина повністю ще не усвідомила загрози, що склалася. В гонитві за збільшенням продукту вона переходить до режиму надмірної експлуатації земель, але на цей момент їх природній потенціал настільки виснажується, що очікуваного приросту не відбувається, а навпаки, поширюється тенденція до його шеншення.
Ситуацію,
що складається,-4дюсіруе-мад,^9г»гідію
а яким
людина цінніший
час
користувалась земельною ділянкою в
режимі, що гармонійні)
співіснував і природними біологічними
процесами у середовищі (опти-мшіьний
режим і осподирюнання), при цьому рівень
експлуатації в 4 умов-
них одиниці відповідав 4 одиницям отриманого умовного продукту. Посилення рівня експлуатації деякий час відповідало збільшенню отриманого продукту, але природні властивості землі виснажувались і не могли забезпечувати постійного приросту продукту. Як наслідок, в результаті надмірної експлуатації (7 умовних одиниць) людина отримує непропорціонально малий відносно вкладених зусиль продукт (3 умовних одиниці), тому і не в змозі забезпечити власних потреб.
Отже, перехід до режиму надмірної експлуатації земель загрожує катастрофічними наслідками для усього суспільства, тому сучасна, нищівна фаза антропогенного впливу на середовище повинна поступитися місцем принципово новій фазі практичної діяльності суспільства, головним напрямком якої було б відновлення природної біологічної рівноваги у використанні земель.
9.3. Необхідність переходу до вищої фази антропогенного впливу
Розглянуті у попередньому розділі загрозливі тенденції торкаються лише одного аспекту нинішньої фази інтенсивної експлуатації земель - перспективи нестачі продуктів харчування. Втім, наслідки порушеного людиною оптимального режиму використання земель охоплюють значно ширше коло проблем.
Як невід'ємна складова частина природного середовища, земельна ділянка, внаслідок грубого втручання людини, створює загрозу для споконвічного балансу біологічних процесів, що відбуваються у ньому. Порушення ритму цих процесів, за переконанням вчених-екологів, може мати негативні наслідки таких масштабів, які не зупинять ні межі ділянок, ні навіть межі державних кордонів.
Реальність глобальної загрози вимагає дуже уважного дослідження ситуації що склалася, відмови від фази інтенсивної експлуатації і пошуку напрямків нової альтернативної діяльності.
Вивчаючи особливості перетворень, що виникають у середовищі внаслідок антропогенного впливу, необхідно виходити з того, що втручання людини у природу має адекватний зворотній ефект і чим потужніше таке втручання, тим відчутнішою буде відповідна реакція середовища. Це нагадує закон фізики про те, що сила дії завжди дорівнює силі протидії. Але якщо у фізиці ці сили підлягають вимірові і можуть бути заздалегідь розрахованими, то у природних біологічних процесах все набагато складніше.
II
45
Якісні перетворення земельної ділянки починаються з примітивного антропогенного впливу - у первісної людини він незначний і не приводить до будь-яких помітних порушень, але поступово діяльність посилюється, земельна ділянка освоюється цивілізованою людиною, і настає фаза інтенсивної експлуатації. Ця фаза раніше або пізніше, але обов'язково створює технічну, економічну або екологічну проблему (фактор загрози). Єдиним шляхом подолання проблеми може бути тільки адекватна реакція людини. Але чи здатна людина, власник або користувач земельної ділянки на адекватні дії на те , щоб відновити її попередній стан, забезпечити її репродуктивні можливості, якщо фактор загрози сягає далеко за її межі і чи може суспільство у такій ситуації залишатися осторонь? Відповідаючи на ці питання, звичайно, слід враховувати інтереси особи, але масштабність проблеми, безперечно, спонукає довизначення пріоритетів суспільства. Це стосується не лише ліквідації наслідків безпосереднього лиха або заходів з його попередження, але й врахування усіх інших невідкладних питань, що виникли у практиці використання земель на зламі тисячоліть.
Єхему-нодолання руйнівної дії нинішнього антропш^нноготвгогаву і ної протидії суспільства пропонує мал. 2.4. Якщо в
результаті надмірної експлуатації земельних ресурсів виникає безпосередня загроза суспільству, дагогШлГ2?4а( суспільство реагує на цю загрозу створенням спеціального органу управління з надзвичайними повноваженнями, який виробляє і впроваджує адекватні заходи для ліквідації загрози (да®г-майі~2г4б}'. У звичайному режимі цей орган управління забезпечує оптимальний режим використання земель і систематично здійснює контроль з метою упередження розвитку критичних ситуацій.
У необхідності створення спеціального органу управління земельними ресурсами (бажано на міжнародному рівні) переконують сучасні дослідження, згідно з якими локальні заходи для поліпшення використання земель матимуть належну перспективу лише за умови їх підпорядкування новітнім технологіям управління земельними ресурсами. А це означає, що земельні ділянки наприкінці періоду інтенсивної експлуатації вже не можуть залишатися просто об'єктами із забезпечення потреб людини. Для збереження і поновлення свого потенціалу вони вимагають зусиль усього суспільства. Що стосується людини (фізичної або юридичної особи), то їй залишається одне - відійти від технології інтенсивної експлуатації на користь більш досконалого інструмента - збалансованого управління земельними ресурсами. Збалансовані технології перетворять земельні ділянки на об'єкт загальносуспільного надбання з таким потенціалом, який забезпечить потреби людини у якісно нових вимірах.
Мал. 2.4
До необхідності збалансованого управління земельними ресурсами
б)
Дія обернених процесів Ь. реакція суспільства
збалансовуючі заходи
Дія прямих процесів
антропогенного впливу
наслідків впливу (факторів загрози)
□ о
О
о
о
земельна ділянка
(земельні ресурси)
людина
масштаби
загрози
орган управління
суспільство
(міжнародна
спільнота)
£ 10. Формування контуру земельної ділянки