Глава VII бонітування грунтів

£ 28. Історичні витоки і сутність бонітувальнихробіт

Термін "бонітування" пов'язується з німецьким словом "Ьопіїіегеп", що означає в перекладі - оцінювати родючість, а також з латинським "Ьопіїаз", тобто - доброякісність. Під словосполученням "бонітет грунту" розуміють показник якості грунту. Таким чином, виконуючи бонітування грунтів, виконують насамперед оцінку їх якості. Роботи по бонітуванню грунтів, входячи до складу земельно-оцінювальних робіт, є основою для проведення економічної оцінки земель. Зауважимо, що проведення зе-мельно-оцІнювальних робіт вимагає від виконавців значно вищого рівня фахової підготовки у порівнюванні з.земельно-обліковими ]роботамн, оскільки завжди процес оцінки будь-яких об'єктів або явищ набагато складніший за їх облік.

Розглядаючи в історичному аспекті становлення і розвиток земельно-оцінювальних робіт, помічаємо, що у будь-які часи зміст кадастрових до­кументів значною мірою віддзеркалював рівень економічних відносин в країні. Кадастрова інформація, яка міститься у перших описах земель ча­сів Стародавнього Єгипту. Риму, Київської Русі і т.д. носить в основному кількісний характер: перелік земель, їх розміри, площу, угіддя і т.п. Це по­яснюється тільки тим, що кількісний облік як основна підстава для обкла­дання податком цілком влаштовував державу на той історичний період. Але розвиток держави, підвищення її економічного потенціалу безпосе^ редньо пов'язується з більш високою інтенсифікацією сільськогосподар­ського виробництва, що, в свою чергу, вимагає якісної оцінки земель, ви-іічення їх родючості, продуктивності тощо.

Добре відомий повчальний приклад подвійного збільшення надход­жень до бюджету, яке сталося ще в часи римського імператора Августа, міг' мати місце тільки завдяки кардинальному поліпшенню в державі рівня оцінки земель, зокрема через визначення їх прибутковості.

Численні приклади перших оцінок земель, зокрема в період "сошного письма", коли якість землі вимірювалась всього трьома класами (як добра, середня або погана), а вивчення грунтів обмежувалось в більшості випад-ків визначенням на око кольору їх забарвлення, носили, безперечно, вкрай і прощений, примітивний характер. Але поступово, відповідно до підви­щення рівня господарювання, а також в результаті все більш уважного І метального вивчення грунтів, прийоми земельно-оцінювальних робіт удосконалюються, зростає їх вага.

'06

207

Починаючи з другої половини XVIII ст., перші найбільш відомі науко­ві результати дослідження якості грунтів отримали німецькі вчені. Через цей факт німецьке слово "ЬопШегеп" набуло широкого визнання і ввійшло як технічний термін до складу європейських мов. Міркування і принципи видатних німецьких ґрунтознавців А. Теєра, Г. Крафта, Є. Мітчерлиха ле­жать в основі сучасної технології бонітування грунтів в ФРН, а також ви­користовуються іншими країнами в земельно-оцінювальних роботах.

В другій половині XIX ст. В. ^окучаєв в Росії на глибокій науковій ос­нові розробляє відомий природно-історичний метод бонітування грунтів, який, будучи передовим для свого часу, широко застосовувався в земсь­ких кадастрах дореволюційного періоду і не втратив свого практичного значення в наші дні.

Після революції 1917 року в умовах скасування приватної власності на землю і переходу до глобальної колективізації сільського господарства уряд цікавить лише кількісний облік земель, бонітування грунтів надовго втрачає для держави своє практичне значення. Тільки в 1963 р. Мінсіль-госпом СРСР була затверджена "Програма і методика бонітування грунтів СРСР" і то лише для дослідницької перевірки, а не для широкого впровад­ження у виробництво.

Відсутність дійової підтримки з боку держави надовго загальмувала не тільки практику, але й розробку теоретичних питань кадастрової оцінки земель. За цей період в провідних країнах світу створюються нові техно­логії земельно-оцінювальних робіт, побудовані на повномасштабному аналізі природних І економічних факторів з використанням потужного 'комп'ютерного обладнання. Ситуація, що склалася, вимагає докорінного поліпшення шляхом невідкладної розробки вітчизняної концепції кадаст­рової оцінки земель, яка б, спираючись на кращі здобутки власного досві­ду, також поєднувала в собі і закордонні зразки сучасної технології.

Підсумовуючи, підкреслимо, що бонітування грунтів означає оцінку їх якості. Але це тільки перше наближення до розуміння сутності бонітуван­ня. Для того, щоб оволодіти цією сутністю, треба, насамперед, збагнути мету бонітування, які основні питання вона вирішує.

Відомо, що люди здавна прагнули до оцінки земель, але через брак наукових знань робили це вкрай недосконало. Так, наприклад, поширена оцінка земель за трьома класами якості (добрі, середні, погані) давала змогу лише приблизно орієнтуватись в перевагах одних земель перед ін­шими, але справжня ціна земель, як і справжня їх якість, залишалась неві­домою, оскільки невідомим залишався механізм вимірювання цієї якості. Але поступово зростав обсяг досліджень, накопичувались знання про грунт, набагато поліпшилось розуміння об'єкта вивчення, а також умов

його родючості. Було помічено, що на родючість грунту суттєво впливає велика кількість природних і набутих чинників, в тому числіг^умови зво­ложення, температура, повітряний режим, а також рівень землеробства і господарювання в цілому.

Виникло проблемне питання: як, порівнюючи грунти між собою, ви­значити зважено по кожному з них вплив такої численної кількості факто­рів, якщо дія лише одних поживних речовин на зростання рослини далеко не однозначна; як відокремити і виміряти вплив якогось одного чинника, якщо більшість із них діють взаємопов'язано; як, нарешті, врахувати вне­сок дбайливого господаря до родючості грунту, якщо його здобутки на гірших землях конкурують з продуктивністю набагато кращих за якістю грунтів і т.д.?

Незважаючи на велику кількість запитань: як визначити, як виміряти і т.д., і т.п. дію того чи іншого фактора на родючість грунту: відокремлено, сукупно чи у певному сполученні, оцінка якості земель фактично зводить­ся до одного: як визначити якість будь-якої земельної ділянки, щоб порів­нюючи її з будь-якою іншою, точно відповісти: в скільки разів одна краща або гірша від іншої, якщо, наприклад, на них вирощуватимуть пшеницю. В цьому полягає головна мета бонітування грунтів. Але у повному обсязі математично точно урахувати вплив такої великої кількості факторів, які діють в різних умовах природи і господарювання, неможливо, тому зав­дання оцінки спрощують, узагальнюючи основу для порівняння.

Для зменшення оціночного діапазону Із всієї сукупності діючих оцін­них факторів відбирають групи таких, вплив яких вважається однаковим або умовно прирівнюється. Величезна строкатість ґрунтових відмінностей за близькими внутрішніми, рельєфними, ландшафтними ознаками, гідро­термічними умовами та іншими чинниками розмежовується і узагальню­ється до окремих одиниць - груп, типів, районів, а потім, в межах таких одиниць підбирають землі або господарства, де умови землеробства, агро­технічне господарювання вважаються однаковими.

Таким чином, є підстава дійти висновку, що бонітування грунтів це є порівняльна оцінка якості грунтів в межах, узагальнених за істотними оз­наками угрупувань земель, де рівні господарювання збігаються. Водночас зазначимо, що розробка механізму урахування все більшої кількості істот­них факторів все більше поширюватиме межі таксономічних одиниць, а це, в перспективі, надаватиме бонітувальним оцінкам більш універсаль­ний характер.

Завершуючи попереднє ознайомлення, підкреслимо, що в історії ста­новлення і розвитку бонітувальних робіт привертає увагу велика кількість прийомів, підходів і напрямків в питаннях реалізації якісної оцінки грун-

208

209

тів. Цей факт певною мірою пояснюється індивідуальністю кожного із до­слідників, але головна причина розбіжностей полягає насамперед у специ­фіці об'єкта дослідження, у складності і неоднозначності багаторівневого комплексу ґрунтових чинників.

£ 29. Основні поняття об'єкту бонітування. Визначальні поняття

До складу цієї частини посібника увійшли мінімально необхідні понят­тя і положення з великої самостійної науки - ґрунтознавство, які дозволя­ють зрозуміти сутність основних питань об'єкта вивчення, виконуючи ка­дастрові земельно-оцінювальні роботи.

Автор пропонує при цьому загальновідому інформацію з питань ґрун­тознавства, але концептуально надає перевагу фаховій роботі групи вче­них МДУ [41], яка сприяла інтерпретації складної специфіки ґрунтоутво­рення в прийнятну і доступнішу форму.

Слід зазначити також, що наведені нижче відомості складають той ті-пітогига знань з ґрунтознавства, без якого взагалі немає жодного сенсу розглядати дуже специфічні питання як бонітування грунтів зокрема, так і земельно-оцінювальних робіт взагалі.

Життя людини безпосередньо залежить від рослин, які ростуть на по­верхні землі, забезпечуючи своє зростання необхідними речовинами через коріння з грунту.

Грунт - це речовина верхнього прошарку фізичної поверхні землі, яка утворилась природнім шляхом, має історію свого розвитку і притаманні саме їй властивості, які обумовлюють головну днність грунту - його ро­дючість. Властивості фунту можуть бути природними, тобто такими, до створення яких людина не причетна, або штучними, що виникли в процесі її діяльності. Природні властивості у порівнянні з штучними, або набути­ми, мають більш стабільний, стійкий до змін характер.

Грунт виник внаслідок тривалих і складних процесів взаємодії чоти­рьох грунтоутворюючих чинників: материнської породи, органічної суб­станції, клімату і рельєфу. До речовини грунту входять чотири фази -тверда, рідка, газоподібна і тваринно-рослинна, які утворюють єдине фі­зичне природне тіло - грунт.

Вивчення фунту починають з його морфології. Морфологія фунту -це особливості багаторівневої організації й перебування речовини фунту в межах його фізичного тіла. Основними морфологічними ознаками фун­ту є його побудова, зложення, структурованість, структура і склад.

Побудова фунту - віддзеркалюється його профілем, який є основною ознакою особливостей фунту І складається з кількох генетичних горизон-

тів.

Зложення фунту - характеризує геометричне розташування часток ре­човини фунту в усіх чотирьох фазах.

Структурованість фунту - це здатність фунту розпадатися на окремі частини-афегати певного розміру і форми внаслідок механічного втру­чання.

'

А — гумусово-акумулятивний горизонт

.

В - перехідний горизонт

С — підгруитя або материнська порода

Мол. 7.1

Схема грунтового профілю (прямовисний переріз грунту)

Структура фунту - це взаємне розташування в тілі фунту його афега-тів - структурних окремостей речовини грунту певної форми, розміром 0,25-10 мм, які є сукупністю часток меншого розміру, що утримуються ра­зом внаслідок злипання, склеювання, через діяльність мікроорганізмів та іншими силами.

Зі структурою грунту тісно пов'язують поняття його щільності, яке ви­значається взаємним розташуванням твердих часток фунту, а також утво­рень між ними у вигляді порожнин, отворів, пор та співвідношення між ними. Чим більший вміст твердих часток, тим вища щільність фунту. Щільність вимірюють в г/см³.

Протилежним до щільності фунту є поняття його порозності.

Структурованість, структура і щільність належать до дуже важливих показників якості фунту. Якщо фунт безструктурний, при механічній об­робці він розпадається не на афегати - афономічно найбільш корисні окремості фунту розміром 0,25-10 мм, а на фудки набагато більшого роз-

210

211

міру, які не мають до агрономічної цінності ніякого відношення. У струк-турованому грунті утворюються оптимальні термо- гідроповітрянІ умови, які сприяють механізмові живлення рослин. Безструктурний грунт не здатний забезпечувати рослину збалансовано і повітрям, і водою: він або перезволожений, або швидко пересихає. Структура грунту порушується від інтенсивного руху важких сільськогосподарських машин, наслідком є його ущільнення. Перевищення норми щільності вкрай негативно позна­чається на якості фунту. Якщо, наприклад, показник щільності підвищу­ється від 1,2 до 1,5 г/см³, врожайність таких культур, як соняшник і боби зменшується в 3 - 4 рази відповідно [41].

Склад грунту - найбільш містке морфологічне поняття, яке відбиває різні рівні існування речовини грунту у межах вгоначених відмінностей та їх відсоткове співвідношення. Існує декілька рівнів організації речовини грунту: фазовий, агрегатний, механічний, мінералогічний, хімічний.

Всі вище розглянуті, а також багато інших, які ще будуть розглядатися показники, умови і ознаки грунту, є лише окремими чинниками інтегрова­ного показника якості грунту - його родючості.

Родючість грунту - є основною якісною характеристикою, яка означає його спроможність задовольняти зростання рослини необхідними пожив­ними речовинами і умовами. Є кілька відмінностей у розумінні родючості грунту: природна, економічна, абсолютна, відносна. Природна родючість - склалася під впливом природного процесу ґрунтоутворення. Економічна родючість - з урахуванням додаткових штучно створених умов родючості внаслідок діяльності людини. Абсолютна родючість - оцінюється продук­тивністю окремої одиниці земельної площі. Відносна родючість - показує кількість продукції на одиницю витрат.

Родючість грунту пов'язується з великою кількістю факторів впливу як від внутрішніх Його властивостей, так І від зовнішніх умов місцевості. Кожна ґрунтова відмінність має свої властивості, які вивчають, досліджу­ючи зразки грунту і відповідний ґрунтовий профіль.

Ґрунтовий профіль - це прямовисний перетин грунту, який дає можли­вість безпосередньо розглянути і вивчити речовину грунту, починаючи з самого верху до материнської породи. Ґрунтовий профіль складають гене­тичні горизонти, які виникли внаслідок дії процесу ґрунтоутворення і від­дзеркалюють у вертикальній послідовності зміну властивостей грунту від­повідно до інтенсивності цього процесу.

Генетичні грунтові горизонти - це звичайно паралельні прошарки грунту, які мають свої конкретні ознаки і властивості, і утворюють своєю сукупністю ґрунтовий профіль. Генетичними їх називають через те, що

вони є наслідком нескінченного процесу ґрунтоутворення, або, як кажуть, генезису грунтів.

Засновник наукового ґрунтознавства В.В. Докучаєв започаткував всьо­го лише три генетичні горизонти - гумусово-акумулятивний, перехідний і підґрунтя, або материнська порода, в наші часи їх кількість значно зросла, але всі вони базуються на основі трьох класичних. Про генетичні горизон­ти дає уявлення схема ґрунтового профілю, мал. 7.1.

Повертаючись до основної якісної ознаки грунту - його родючості, за­уважимо, що родючість грунту утворюється внаслідок інтегрованого впливу всієї сукупності факторів, як внутрішніх, так і зовнішніх, дія яких взаємопов'язана І взаємообумовлена. Вона не може розглядатись як ре­зультат зокремленої дії певної кількості факторів, навіть найважливіших. Наприклад, якщо грунт має певну кількість найнеобхідніших поживних речовин, але недостатнє зволоження, рослина рости не буде, або якщо є поживні речовини і гарні умови зволоження, але в період зростання рос­лини спостерігається несприятливий температурний режим, родючість грунту також суттєво знизиться. Усвідомлюючи складність процесів тво­рення умов родючості, розглянемо головні фактори впливу детальніше, починаючи з природних властивостей грунту.

Під природними властивостями грунту розуміють велику кількість оз­нак, серед яких: особливості побудови ґрунтового профілю, наявність гу­мусу та інших поживних речовин, механічний склад, хімічний склад, вбирна здатність, закисленІсть і лужність, фізико-механічнІ властивості, гідротермальні умови, повітряний режим та інше.

Вивчаючи побудову ґрунтового профілю, забарвлення його верхніх прошарків - генетичних горизонтів, роблять висновок про вміст гумусу та товщину, або, як кажуть, потужність гумусового горизонту. Вміст гумусу в ґрунтовому профілі поступово зменшується від верхніх горизонтів до нижніх, про це свідчить інтенсивність забарвлення в темний колір, яке бі­ля поверхні може бути майже чорним, але при заглибленні світлішає.

Гумус є найважливішою поживною речовиною рослин, головним по­казником родючості грунту. Гумус, або перегній утворюється в грунті внаслідок розкладання органічної тваринно-рослинної маси і накопичу­ється на поверхні землі. Вміст гумусу у грунті та потужність його гумусо­вого горизонту віддзеркалюють якість переважної більшості грунтів. В гу-мосфері перебуває основна маса кореневої системи рослини, дістаючи з неї необхідні речовини для свого живлення, але чинниками гумосфери не вичерпуються умови родючості, водночас на зростання рослин суттєво впливає характер підґрунтя - материнської породи, особливо це стосу-

212

213

_р

ється багаторічних рослин, корені яких можуть сягати до глибини десят­ків метрів.

Механічний склад

Надзвичайно важливим фактором родючості є механічний склад грун­ту, під яким розуміють вміст у ньому твердих часток, згрупованих за роз­мірами і визначених у кількісному співвідношенні. Механічний склад грунту є наслідком тривалого елювію (вивітрювання) первісної породи і подрібнення її на окремі механічні складові частини певного розміру. Згідно з класифікацією відомого ґрунтознавця Н.А. Качинського, до скла­ду грунту входять:

Таблиця 7.1 Механічний склад грунту

Назва фракції	Розмір, мм
Камінь	>3
Гравій	3-1
Пісок	1-0,05
Пил	0,05-0,001
Мул	0,001-0,0001
Колоїди	<0,0001

У деяких випадках механічний склад грунту спрощують, виділяючи в ньому три частини: скелетні фракції >1 мм, фізичний пісок від 1 мм до 0,01 мм; фізичну глину - фракції <0,01 мм. Це дозволяє дати зручну класи­фікацію грунтів за їх механічним складом. Оскільки вміст скелетної фрак­ції у пере-важної більшості грунтів дуже незначний, класифікацію вико­нують на основі співвідношення в грунтах кількості фізичного піску і фі­зичної глини. В табл. 7.2 наведені існуючі назви грунтів, відповідно до вмісту фізичної глини.

У польових умовах часто виникає потреба попереднього визначення класу грунту за механічним складом. Для цього відібрану речовину грун­ту зволожують, перемішують, добре розминають руками, а потім викачу­ють на рівній поверхні, намагаючись утворити валик товщиною 3-5 мм. Якщо речовина не скочується, розпадається на частини, то це або піщані, або супіщані грунти. Якщо валик формується, але розпадається на части­ни сам по собі при легенькому натискуванні або згортанні - це різної ваги суглинні, Речовина глинистих фунтів легко зліплюється, її окремі части­ни досить міцно з'єднуються між собою, валик при деформуванні не роз­падається на частини.

Таблиця 7.2