Глава VI земельно-облікові роботи

§25. Сутність земельно-облікових робіт

Земельно-облікові роботи як складова частина земельного кадастру ви­конують свою особливу і надзвичайно важливу місію, що полягає в ураху­ванні землі як просторового базису і Його окремих частин через площу. Якщо, наприклад, земельно-реєструвальні роботи включають до своєї сфери лише ті земельні ділянки, що мають правові ознаки власностт-або користування, то земельно-облікові роботи, спираючись на правовий ста­тус земель, поглиблюють їх вивчення, враховуючи значно ширше коло оз­нак, усю різноманітність земельних структур, усі їх чисельні елементи і

одиниці.

Важливо відзначити, що на вході до системи обліку кожна земельна одиниця є нічим не примітною земельною площею, але будучи урахова­ною і визначеною, вона автоматично потрапляє до складу земельного бан­ку даних, посідаючи там своє належне місце у відповідності до розмірів призначення і набуваючи, таким чином, нової якості.

Завдяки земельному облікові держава має можливість визначити кіль­кісно склад свого земельного фонду за правовими, якісними, господарсь­кими та іншими ознаками, незалежно від категорії чи призначення, окре­мо чи сукупно, в межах будь-якого територіального утворення або по кра­їні в цілому. Дані про стан земельного фонду, цього найважливішого стра­тегічного ресурсу, дозволяють державі будувати свою нинішню політику у сфері земельних відносин І прогнозувати майбутню.

Земельно-облікові роботи складаються з двох етапів: кількісного облі­ку земель і обліку земель за якістю. Кількісний облік продовжує розпоча­те реєструвальними роботами кадастрове висвітлення земель, в основно­му торкаючись їх як просторового базису суспільства. Що стосується об­ліку земель за якістю, то його завдання полягає в урахуванні земель та їх грунтів переважно за природними ознаками і властивостями.

Земельно-облікові роботи, вивчаючи землі, дають про них у заверше­ному вигляді тільки кількісну характеристику. Природний та господарсь­кий стан цих земель висвітлюється ними лише у першому наближенні. Завдання повного вивчення природного та господарського стану земель виконується земельнооцінювальними роботами.

Земельно-облікові роботи вимагають детального, наполегливого і ціле­спрямованого вивчення земельного фонду в усіх його структурних підроз­ділах за всіма одиницями і елементами і, незважаючи на строкатість і роз-

міри одиниць обліку, виключно уважно враховувати окремо кожну із них в документах обліку. Цю особливість земельно-облікових робіт в сучас­них умовах обов'язково слід пов'язувати з комп'ютеризацією облікового процесу як єдиного засобу надання кадастровій інформації конкурентно-спроможного характеру.

Несучи свою особливу місію з давніх часів, земельно-облікові роботи не втрачають її і в наші дні. Значення цих робіт на сучасному етапі нев­пинно підвищується, бо зростає необхідність в земельно-обліковій інфор­мації як просторово-кількісній основі регулювання правової частини зе­мельних відносин. Також зростає і обсяг земельно-облікових робіт у від­повідності до темпів приватизації земель, розпаювання земель сільсько­господарських підприємств, формування земельного ринку.

Для того, щоб мати найбільш вірогідні дані про стан своїх земель у різ­них регіонах, держава застосовує єдину методику обліку, визначаючи;

зміст земельно-облікової інформації та форму необхідної документації;

строки подання інформації та відповідальні за її представлення державні

структури; ,

а також, контролюючі заходи за веденням обліку. /

Друге важливе завдання полягає в забезпеченні актуальності земельно-облікової Інформації, воно вимагає будувати процес обліку земель на за­садах невпинності і систематичності, бо тільки у такий спосіб може бути своєчасно врахованою динаміка змін земельної поверхні, наслідки нев­пинного моніторингу земель.

Висвітлюючи сутність цих робіт, корисно зазирнути до витоків земель­ного обліку, які протягуються в далеке минуле до часів поступового пере­ходу людини від мисливсько-рибальського промислу до обробки земель, коли сільськогосподарський продукт поволі, але невпинно набуває життє­вої ваги. Примітивні підрахунки розмірів та кількості промислових угідь цілком задовольняли людину як мисливця, але не могли задовільно слу­жити новій формі використання земель, оброблювані ділянки якої мали набагато менші розміри, але вимагали значно більшої уваги.

Поступово з'являються більш досконалі прийоми обліку земель зі своєрідною технологією і базою даних, які дійшли до нас у вигляді напи­сів та карбувань на папірусі, камені, глиняних табличках тощо. Виникнен­ня держави посилює вимоги до обліку земель, зростає сфера його застосу­вання, підвищується технічний рівень. Історія свідчить, що економічний стан будь-якої держави і навіть, певною мірою, сам факт її існування без­посередньо залежить від якості податкової політики, а якісна політика не­можлива без добре налагодженої системи земельного обліку.

186

187

£ 26. Кількісний облік земель

26.1. Особливості обліку земель в населених пунктах

Земля утримує на своїх просторах усе життєво необхідне для існуван­ня людини, це стосується як споконвічного природного середовища, так і створеного її працею сільськогосподарського, промислового, і культурно­го надбання. Будучи глобальним фактором реальності, земля відіграє над­звичайно важливу функцію в усіх сферах практичної діяльності людства, виступаючи в одних галузях як основний засіб виробництва, в інших - як головна його умова. Тому облік земель, цього найголовнішого багатства людини, повинен охоплювати кожну одиницю території країни, врахову­ючи їх за певними групами ознак з необхідною повнотою і деталізацією. \ Згідно з Положенням, яке затверджене Урядом України 12.01.1993 р., | облік кількості земель ведеться по власниках землі і землекористувачах, у V тому числі орендарях.

При обліку кількості земель виділяються:'землі в межах населених пунктів; землі за межами населених пунктів; землі за категоріями; землі за формами власності; зрошувані та осушеїц землі; землі, що надані в тимча­сове користування, в тому числі ца умовах оренди; землі, що оподаткову­ються.

І Облік кількості земель в межах земельних ділянок може здійснюва­тись як безпосередніми геодезичними вимірами в натурі, так і картомет-ричним шляхом за створеним планово-картографічним матеріалом, в за- лежності від вимог до точності визначення площ. В проектах регулюючих документів, підготовлених Держкомземом, встановлюється, що облік по угіддях і функціональному використанню в межах земельних ділянок ве­еться переважно картометричним шляхом [38].

я кількісного обліку земель застосовується найбільш поширена оди­ниця виміру площі - гектар (Ігектар = 10 000 м²). Точність урахування площ пов'язується з інтенсивністю використання земель та їх призначен­ням, а також залежить від вимог до точності звітної документації. За іс­нуючою практикою землі приватної власності та ті, що перебувають у ко­ристуванні громадян, ураховують з точністю до 1 м², інші до - 0,01 га.

Переходячи до обліку кількості земель як державного заходу, підкрес­лимо, що він здійснюється на єдиній принциповій основі, але, водночас, обліковий процес відповідно до специфічних ознак земель, які підлягають урахуванню, має деякі особливості. Ці особливості визначаються, голов­ним чином, способом використання земель, рівнем їх освоєності і вимага­ють диференційованого і уважного проведення обліку. За цими ознаками найбільш детального вивчення заслуговують землі населених пунктів.

Обраховуючи кількість земель в населених пунктах, землі цієї катего­рії, як і інших, розглядають насамперед як просторовий операційний ба­зис для забезпечення праці, проживання і відпочинку громадян. Але оскільки цей базис просторово дуже обмежений, функціональне наванта­ження на ньороу населених пунктах суттєво відрізняється від наванта­ження на землях інших категорій.

Незважаючи на те, що у крупних містах землі перебувають переважно під промисловими і цивільними спорудами, призначеними для потреб ши­роких мас населення, а у невеликих за розмірами містах, селищах і селах землі зайняті в основному індивідуальною забудовою, присадибними ді­лянками, особистими підсобними господарствами тощо. Характерною ознакою земель усіх населених пунктів є дуже помітна строкатість їх те­риторії, подрібненість на велику кількість розмежованих земельних діля­нок, які мають окремі призначення і різний спосіб використання.

Державний облік кількості земель у населених пунктах відбувається на підставі реєстрації кожної земельної одиниці з окремим визначенням пло­щі земельних угідь, які ураховують за ознаками способу використання міської території.

Невеликі за розмірами особисті земельні ділянки громадян вимагають чіткого визначення як у своїх межах, так і у площах. Державні Акти на право приватної власності на землю або на право постійного користуван­ня мають плани земельних ділянок, які були складені за результатами на­турних зйомок, і які ураховують площі ділянок з точністю до 1 м . Для об­ліку земель використовують дані наведеної в Акті експлікації - кількісної характеристики земель, у якій визначені площі сільськогосподарських угідь, в тому числі: ріллі, багаторічних насаджень, кормових угідь, а та­кож землі під будівлями, лісом та іншим.

Переважна частина території населених пунктів за ознаками способу використання належить до забудованих земель. Урахування структури за­будованих земель через досить велику кількість угідь та певну невизначе­ність у питаннях віднесення земель до окремих угідь, заслуговує на особ­ливий розгляд.

Згідно з Інструкцією по заповненню державної статистичної звітності, яка була введена в дію в 1998 р. [19] Держкомземом даються роз'яснення, як ураховувати ті чи інші угіддя, в т.ч. які території віднести до житлової забудови. Там визначається (стор. 6), що до них належать землі, зайняті одно- і двоповерховими, а також з більшою кількістю поверхів, житлови­ми будинками, включаючи прилеглі до них території з трав'янистою і де-

188

189

ревною рослинністю, місцями для стоянок автомобілів, невеличкими ігро­вими майданчиками, проїздами, а також невеликі, непокриті рослинністю ділянки навколо будинків (обмежені зовнішніми межами) та ділянки між житловими будинками.

Постає питання, як проводити облік земель, наприклад, в межах одно­го міського кварталу, малюнок 6.1, де знаходяться двоповерхові і багато­поверхові житлові будинки, а також громадські будівлі, як визначити при­належність земель до тих чи інших споруд, як бачимо, вимагаючи у звіт­них документах їх окремого урахування, Інструкція не містить відповіді, не дає необхідних рекомендацій.

На наш погляд, якщо приналежність території не може бути визначена за допомогою чітких розмежувальних ознак (наприклад, огорож, парканів і т.д. навколо певних видів споруд: стадіонів, лікарень, шкіл), а також як­що не встановлені межі прибудинкових територій житлової забудови, об­грунтоване віднесення земель може бути здійснене за принципом коефіці­єнта пропорційності.

Для цього, користуючись планом кварталу, визначають кількість груп споруд, для яких необхідно виконати віднесення площ. Дня кожної групи споруд обчислюють площу, яку безпосередньо займають споруди своїми периметрами, знаходять загальну суму площ усіх груп споруд, потім, співвідносячи площу кварталу до загальної суми площ, отримують коефі­цієнт пропорційності. Для визначення тієї частини із площі кварталу, яка має бути віднесеною до урахування під конкретною групою споруд, кое­фіцієнт пропорційності перемножують на площу, яку безпосередньо зай­має ця група споруд.

		ШКОЛА
	2ЦЖ
		7ЦЖ

Мол. 6.1 План кварталу

Наприклад, див. мал. 6.1, площа кварталу Р = І га, площа під двоповерховими житловими будинками 8і = 1 296 м², під семиповерховим 5₂ г 720 м², під школою 8₃ = 1 320 м². Необхідно знайти віднесені площі

Вь В;, Вз. /

Рішення. 1) Знаходимо загальну суму площ-£8:

£8-8 +8 +8 -3336м²

ж. '£ З 2) Знаходимо коефіцієнт пропорційності К;

к =

= 2.998

3) Знаходимо віднесені площі В і, В₂, В₃.:

В₃ =К-8₃ = 3957 м-⁶.

Таким чином, у облікових документах у графу під 1 - 2^х поверховою житловою забудовою потрапляє площа - 0,39 га; під 3^х і більш поверховою житловою забудовою - 0,21 га; під громадськими будівлями - 0,40 га.

Зауважимо, що облік земель певної житлової забудови може грунтува­тись на урахуванні кількості мешканців або на інших підходах, але всі во­ни ще вимагають дослідження з метою розробки єдиних засад для вста­новлення меж прибудинкових територій несадибної житлової забудови -визначеної просторової бази обліку.

26.2. Урахування сільськогосподарських земель

Детального вивчення вимагають також сільськогосподарські землі, розташовані поза межами населених пунктів, ці землі, головним чином, перебувають у складі земель колективних, державних сільськогосподарсь­ких підприємств і фермерських господарств.

Урахування цих земель відбувається за правовими підставами вико­ристання, а також за видами угідь і меліоративним станом.

Під сільськогосподарськими землями ураховують сільськогосподарсь­кі угіддя, а також землі, що обслуговують виробництво - виробничі будів­лі і двори, господарські шляхи, прогони; землі, що перебувають у стані меліоративного будівництва, відновлення родючості, тимчасової консер-нації тощо.

190

191

Ураховуючи всі сільськогосподарські землі, першочергову увагу нада­ють обліку основних сільськогосподарських угідь: ріллі, багаторічних на­саджень, сіножатей і пасовищ, використовуючи для цього доброякісні планово-картографічні матеріали. До складу ріллі відносять площі, зайня­ті парниками і теплицями, до багаторічних насаджень включають насад­ження на терасованих схилах. Якщо на масивах угідь розташовані полеза­хисні лісосмуги, шляхи, споруди, їх площі виключаються з площ цих угідь і рахуються окремо.

Окремо визначається режим обліку меліорованих земель, які, маючи підвищений рівень продуктивності, вносять вагому частину до загального сільськогосподарського продукту. Зрошувані і осушені землі займають значні території у різних частинах країни і мають відмінності в своєму розташуванні. Зрошувані землі знаходяться у посушливих регіонах, пере­важним чином на сході і півдні, осушені землі перебувають в основному у перезволожених регіонах півночі і заходу країни.

Облік меліорованих земель ведеться по землевласниках, землекористу­вачах і орендарях і по сільськогосподарських угіддях. Проводячи облік зрощуваних земель, в тому числі ураховують зрошувані землі на осуше­них площах, тобто такі, на яких побудована зрошувальна система для ре­гулярного зрошення цих земель. Проводячи облік осушених земель, в то­му числі ураховують площі, осушені закритим дренажем, і площі з двобіч­ним регулюванням водного режиму.

Для обліку меліорованих земель використовують технічні проекти на будівництво меліоративних систем, приймальні акти на виконані роботи і матеріали інвентаризації цих земель. В результаті Інвентаризації отриму­ють вірогідні дані про наявність І стан меліорованих земель, які необхідні для їх раціонального використання, а також для ремонту і реконструкції меліорованих систем. Плановою основою здійснюваної інвентаризації служать копії плану внутрішньо-господарського землевпорядкування або плану останнього коректування, на які до складу угідь вносять зміни, що відбулися внаслідок проведеної меліорації земель, а також мережі меліо­ративних систем.

Меліоровані землі використовуються набагато інтенсивніше у порів­нянні з іншими, їх меліоративні системи потребують регулярного догляду і контролю з боку представників гідрогеологічних і меліоративних закла­дів для вчасного вживання заходів з поліпшення технічного стану меліо­ративних систем, або їх списанню і вилучення земель із даної категорії об­ліку. За дорученням Кабінету Міністрів в 1993 р. розроблено Порядок списання основних меліоративних фондів і переведення зрошуваних зе­мель в богарні і осушених в немеліоровані природні угіддя, згідно з яким

створюється комісія, яка на місці визначає меліоративний стан земель (за­болочення, підтоплення, недостатнє осушення, переосушення, заростання деревно-чагарниковою рослинністю і т.д.), технічний стан меліоративних систем і приймає відповідне рішення.

Вірогідність даних кількісного обліку меліорованих земель, а також ін­ших сільськогосподарських угідь в системі земельно-облікових робіт за­безпечується спеціальним контролюючим заходом - графічним обліком земель. Графічний облік земель виконується на високоякісному планово-картографічному матеріалі і враховує всі поточні зміни, які відбулися в межах, площах і контурах землеволодінь і землекористувань в поточному році, шляхом систематичного внесення цих змін до планово-картографіч­ного матеріалу. Потім зміни виявляються в натурі в результаті обстежень, зйомок, контрольних замірів і обчислень площ на зрошуваних землях, об­мірів площ докорінного поліпшення кормових угідь. Усі зміни в межах, контурах і площах землеволодінь і землекористувань показують на планах червоним кольором, зміни в площах вносять до контурної відомості об­числення площ- 3 урахуванням цих змін щорічно складають оновлену екс­плікацію сільськогосподарських угідь, і окремо на - меліоровані землі.

26.3. Підсумкова частина - звітна документація

Визначивши деякі особливості в урахуванні земель, залежно від їх ці­льового призначення І способу фактичного використання, розглянемо практичну сторону кількісного обліку земель.

Основними документами такого обліку є звіти, складені за розробле­ними Держкомземом і затверджені Держкомстатом 5,11.98 р. формами: № 2-зем, № 6-зем, № ба-зем, № 6б-зем, які подаються щорічно станом на 1 січня і 1 липня. Дня того, аби забезпечити своєчасне надходження і опе­ративне використання інформації, передбачається чітко визначений поря­док виготовлення І подання звітної документації в декілька етапів: І - до 10 січня і 5 липня; И - до 5 лютого і 15 липня; III - до 25 лютого і 25 лип­ня; IV - до 25 березня і 5 серпня.

і

На 1-му етапі інженери-землевпорядники сіл, селищ, міських і район­них управлінь земельних ресурсів передають звітну облікову документа­цію за встановленими формами - сільським, селищним, міським (в місїах районного підпорядкування) радам народних депутатів, а також міським і | районним відділенням земельних ресурсів.

На II етапі інженери-землевпорядники районів (міст республіканського підпорядкування) і районні (міські) відділення (управління) земельних ре-

192

193

^

сурсів надсилають документацію районним радам, районним державним адміністраціям, обласним управлінням земельних ресурсів.

На III етапі обласні управління земельних ресурсів направляють доку­ментацію Державному Комітету України по земельних ресурсах.

На IV етапі Державний Комітет, виходячи з отриманих матеріалів, опрацьовує Національний Звіт, що відбиває стан використання земельних ресурсів, який направляє до Верховної Ради, Кабінету Міністрів, в Адмі­ністрацію Президента, в Державний Комітет статистики.

Схема виготовлення і надходження звітної документації з обліку зе­мель відображена на мал. 6.2.

Адміністрація Президента

Верховна Рада

Кабінет Міністрів

Державний Комітет статистики

4				А		А
Державний Комітет України по земельних ресурсах
	Обласні ради на­родних депутатів				Обласні і державні адміністрації
і				і
Обласні управління земельних ресурсів
	Районні, міські ради				Районні, державні адміністрації
і		ь		і
Районні і міські відгули (управління) земельних ресурсів
			і
	Сільські, селищні ради				Міські (міст районного підпорядкування) ради
	і				і	і
Іюкенери-землевпорядникя сільських, селищних, районних, міських виконкомів рад народних депутатів

Моя. 6.2 Схема руху звітної документації з обліку земель

Звітна документація за всіма наведеними формами виконується у двох розділах: І - землі, які входять до адміністративно-територіальних оди-

ниць; II - землі у межах населених пунктів. І кожна з названих форм має своє призначення.

Форма № 2-зем розрахована виключно для інформації, згрупованої за ознаками земель, які перебувають у власності і користуванні.

Форма № 6-зем розроблена для інформації про наявність земель, їх розподіл за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності.

Форма № ба-зем характеризує наявність зрошуваних земель та їх роз­поділ за власниками землі, землекористувачами і угіддями.

Форма № 66-зем містить відомості про наявність осушених земель та їх розподіл за власниками землі, землекористувачами і угіддями.

Найбільш місткою документацією з обліку земель є звіт, складений за формою № 6-зем. Зовнішньо звіт має вигляд таблиці, побудовдної з 102-106 горизонтальних рядків, 81 вертикальної графи, які наповнюють ін­формацією 32 стор. формату А-3.

Подана у звіті інформація за рядками відбиває стан існуючої або фак­тичної зайнятості земель, за графами - стан їх використання. За ознаками зайнятості визначено 11 основних категорій землевласників і землекорис­тувачів, а також землі державної власності, не надані у власність або ко­ристування.

В межах кожної із цих категорій форма № 6-зем визначає конкретних власників І користувачів, перелік яких наводиться нижче.

І. Категорія сільськогосподарських підприємств включає:

1. Недержавні сільськогосподарські підприємства, у тому числі: колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські ко­ оперативи, сільськогосподарські товариства, підсобні сільські господар­ ства недержавних підприємств, установ та організацій, інші недержавні сільськогосподарські підприємства;

2. Державні сільськогосподарські підприємства, у тому числі: радгоспи всіх систем, сільськогосподарські науково-дослідні установи і навчальні заклади, підсобні сільські господарства державних підпри­ ємств, установ, організацій, інші державні сільськогосподарські підпри­ ємства;

3. Міжгосподарські підприємства.

Ц. За категорією громадян, яким надані землі у власність і корис­тування, ураховуються: /. Селянські (фермерські) господарства;

2, Ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у тому числі на земельних частках (паях);

3. Особисті підсобні господарства;

_п

194

195

4. Ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибні ділянки);

5. Ділянки для садівництва, в тому числі:

колективне садівництво, з них: землі загального користування, індиві­дуальне садівництво;

6. Ділянки для дачного будівництва, в тому числі:

кооперативне дачне будівництво, з них: землі загального користуван­ня, індивідуальне дачне будівництво;

7. Ділянки для гаражного будівництва, в тому числі:

кооперативне гаражне будівництво, з них: землі загального користу­вання, індивідуальне гаражне будівництво;

8. Ділянки для городництва, в тому числі:

кооперативне городництво, з них: землі загального користування, ін­дивідуальне городництво;

9. Ділянки для здійснення несіпьськогосподарської підприємницької діяльності;

9. Ділянки для сінокосіння та випасання худоби.

Ш. До категорії "Заклади, установи, організації" віднесені: І. Органи державної влади та місцевого самоврядування, 2. Громад­ські організації, 3. Заклади науки, 4. Заклади освіти, 5. Заклади культур­но-просвітницького обслуговування, 6. Релігійні організації, 7. Заклади фі­зичної культури та спорту, 8. Заклади охорони здоров"я, 9, Заклади соці­ального забезпечення, 10. Кредитно-фінансові заклади, 11. Заклади тор­гівлі, 12. Заклади громадського харчування, 13. Заклади побутового обслу­говування, 14. Заклади комунального обслуговування, 15. Екстериторіаль­ні організації та органи, 16. Житлово-експпуатаційні організації, 17. Інші заклади: установи, організації.

IV. Категорію промислові та інші підприємства представлені:

1. Підприємства добувної промисловості, 2. Металургійні підпри­ємства та підприємства з обробки металу, 3. Підприємства з вироб­ництва та розподілу електроенергії, 4. Підприємства з виробництва буді­вельних матеріалів, 5. Підприємства харчової промисловості та з пере­робки сільськогосподарської продукції, 6. Підприємства інших галузей промисловост і.

V. Групи підприємств і організацій транспорту і зв'язку складають підприємства;

1. Залізничного транспорту, 2. Автомобільного транспорту, 3. Трубо­провідного транспорту, 4. Морського транспорту, 5. Внутрішнього вод­ного транспорту, 6. Повітряного транспорту, 7. Іншого транспорту, 8. Зв'язку.

VI. До категорії "Частини, підприємства, організації, установи, на­ вчальні заклади оборони" відносять:

1. Міністерство оборони, 2. Міністерство внутрішніх справ, 3. Націо­нальна гвардія, 4. Державний комітет у справах охорони державного кордону, 5. Товариство сприяння обороні України, 6. Іноземні військові формування, 7Інші військові формування.

VII. Категорія організацій, підприємств і установ природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення окремо ураховує зайнятість земель за чотирма вище наведеними складовими оз­ наками внутрішньої структури даної категорії.

Наступні VIII і IX категорії власників землі і землекористувачів у фор­мі № 6-зем - це лісогосподарські і водогосподарські підприємства.

До X категорії віднесеш: спільні підприємства, міжнародні об'єднання і організації з участю українських, іноземних юридичних та фізичних осіб.

XI категорія, ураховуючи підприємства, що повністю належать іно­земним інвесторам, надає державі через звіт важливу можливість контро­лювати поширення закордонного впливу на окремі регіони національної території.

В останніх горизонтальних рядках форми № 6-зем (І розділ) урахову­ються землі запасу та землі, не надані у власність та постійне користуван­ня в межах населених пунктів (які не надані у тимчасове користування), а також ураховуються землі за межами адміністративно-територіальних одиниць і обчислюються узагальнюючі підсумки.

Облік земель за другою частиною форми № 6-зем, що охоплює землі, в тому числі в межах населених пунктів, майже нічим не відрізняється від наведеного вище, окрім додаткового урахування земель міст, селищ, і сільських населених пунктів,

Отже, потрібно підкреслити, що основний обліковий документ - звіт про зайнятість земель численними категоріями землекористувачів і вико­ристання ними національної території, складаючись з кількох десятків ве­ликоформатних сторінок, більш ніж із сотні горизонтальних рядків і вісім­десят однієї вертикальної графи, справляє враження величезної маси да­них, якою важко оволодіти.

Зрозуміло, що сприймати цей документ у цілісному вигляді, через його обсяг досить складно, особливо це стосується початкової стадії ознайом­лення. Тому із методичних міркувань доцільно скоротити кількість рядків і граф офіційного звіту, об'єднавши їх за узагальнюючими ознаками, і в результаті отримати спрощений навчальний варіант форми звіту, який бу­де ураховувати наявність земель та їх розподіл за основними категоріями

196

197

н.лпішікін к'млі і іомлокнрнсіуначіи по шгдемих і рунах івмєлмшч угідь,

табл. 6.1.

Детальні ознаки земельних уіїді., і.і якими ведуть їх урахування н до­кументах обліку, розглянуті вище, в § 14.

Основна форма кількісного обліку земель 6-зем складається на основі даних обласних звітів. Ця форма доповнюється звітом про наявність зро­шуваних і осушених земель та їх розподіл по землекористувачах, власни­ках землі та угіддях, які складаються за двома окремими формами: ба-зем; бо-зем.

Таблиця 6.1

Дли оШИку фшііунйші* і мі \ мігші ч іемічн. нмкориї іпііуипі. піку ж кпи і ифімшііи ш» и'Мііпиі.ц шііиі.к, ц'ммгкорік іуші'шх І по уііддях, яки була т н., пвнмв для обліку і» іч ц'мелі. (дня, форму 6-зем), шіе цей облік по-

р ЬСЛ лише на ті угіддя, де с зрошувані або осушені землі. Форма

\вМ урКОіус 'зрошувані території на сільськогосподарських землях та >' ■ іімиях лісі» і інших лісовкритих площ; форма 66-зем, охоплюючи ці . і і іч. мшішрнн облік осушених земель на ділянки торфорозробок, пору-Шіннк її) інших ісмель.

Мимінуючи облік зрошуваних земель, в тому числі виділяють зрошу-ІАНІ ммді на осушених територіях, якщо на цих територіях побудована і ться для зрошення спеціальна зрошувальна система.

Учбова форма звітності про наявність земель та їх розподіл за основними категоріями землевласників і землекористувачів та за зведеними групами земельних угідь

п/п	Категорії власників землі і зем­лекористувачів та землі державної власності, не надані у власність або користування	Кількість власників або користу­вачів	Загальна площа	В тому числі сільськогоспо­дарські землі
	1	2	3	4
1	Сільськогосподарські підприємства
2.	Громадяни, яким надані землі у власність і користування
3.	Заклади, установи, організації
4.	Промислові та інші підприємства
5.	Підприємства та організації транспорту, зв'язку
6.	Частини, підприємства, організації, уста­нови, навчальні заклади оборони
7.	Організації, підприємства і установи природоохоронного, оздоровчого, рекре­аційного та історико-культурного при­значення
8.	Лісогосподарські підприємства
9.	Водогосподарські підприємства
10.	Спільні підприємства, міжнародні об'єд­нання і організації з участю українських, іноземних юридичних та фізичних осіб
11.	Підприємства, що повністю належать іноземним інвесторам			•
12.	Землі запасу та землі, не надані у влас­ність та постійне користування в межах населених пунктів (які не надані у тимча-;ове користування)
43™	Зсього земель, які входять до адмішетра-твно-територіальних одиниць

Продовження таблиці 6.1

В ТОМУ ЧИСЛІ
Ніні інші ііі ИНКМИІІ ІІЛШІ1І	'Забудовані землі	Відкриті заболочені землі	Сухі відкриті землі з особливим ростинним покровом	Відкриті землі без рослинного покрову	Води
1	6	7	8	9	10

199

Виконуючи облік осушених земель, в тому числі ураховують площі, осушені закритим дренажем, а також з режиму.

ічним регулюванням водного

£ 27. Облік земель за якістю

Облік земель за якістю, як і кількісний облік земель, спирається на єдину офіційно визначену в державі систему заходів, але він проводиться 1 раз в 5 років і передбачає:

а) класифікацію всіх земель сільськогосподарського призначення за придатністю з виділенням особливо цінних земель;

б) характеристику земель за товщиною гумусового горизонту, вмістом гу­ мусу і рухомих поживних речовин, механічним складом грунтів, крутиз­ ною схилів, еродованістю, кам'янистістю, засоленістю, солонцюватістю, кислотністю, перезволоженістю, заболоченістю, забрудненням як про­ дуктами хімізації сільського господарства, так і техногенним, включаю­ чи радіонуклідне;

в) характеристику культуртехнічного стану природних кормових угідь;

г) лісотипологічну характеристику лісових угідь;

д) класифікацію земель населених пунктів, що проводиться за функціо­ нальним призначенням згідно з містобудівною документацією населе­ них пунктів;

є) характеристику земель населених пунктів за інженерно-геологічними умовами, рівнем забезпеченості соціальною, інженерно-транспортною та природоохоронною інфраструктурою, об'єктами оздоровчого, рекреа­ційного та історико-культурного призначення.

Наведена система заходів, як бачимо, свідчить, що для якісного обліку земель в державі необхідно для початку мати їх класифікацію і характе­ристику, а потім уже за класифікаційними і характерними ознаками ура­ховувати.

Для класифікації земель необхідно добре знати земельний фонд краї­ни, аби зокремити усі його структурні підрозділи, обгрунтовано співвід­нести між собсйо елементи цих структур за притаманними їм властивос­тями і на цій основі вірогідно визначити їх якість. Завдання це не має про­стого або швидкого способу вирішення. Воно вимагає тривалого система­тичного накопичення даних, аналітичного їх осмислення і кваліфікованих висновків. Не дивно, що воно ще не виконано у повному обсязі згідно з наведеним переліком офіційних заходів. За авторитетним свідченням О.Я. Панчука [34], "зміст обліку якості земель на сучасному етапі ще не

відповідає вимогам, що передбачені положенням про порядок ведення державного земельного кадастру".

У офіційній звітності щодо обліку земель за якістю станом на 1 січня 1996 р. наводяться дані про характеристику сільськогосподарських угідь за механічним складом грунтів, засоленістю, солонцюватістю, кислотніс­тю, перезволоженістю, кам'янистістю, дефляційнонебезпечністю., еродо­ваністю, розподілом земельних угідь за крутизною схилів, а також станом на 1 листопада 1996 р. дані про якісну характеристику ріллі по товарови­робниках та динаміку вмісту гумусу в орних землях.

Зазначимо, що дані про наявність особливих цінних продуктивних зе­мель були отримані ще в 1989 році. "Всю іншу інформацію - згідно з по­переднім джерелом - особливо за населеними пунктами і лісами, слід на­копичувати і дати в земельному звіті станом на 1.01.2001 року."

Значні обсяги заходів, пов'язані з якісним обліком земель в нинішніх умовах, ускладнюють вчасне виконання робіт, але поставлені завдання псе одно вимагатимуть свого вирішення. Тому доцільно більш детально розглянути ці заходи.

Як вже було зазначено вище, в основу якісного обліку земель покладе­на їх класифікація. Будучи основоутворюючим заходом, класифікація зе­мель вимагає від виконавців високого рівня фахових знань і загальної еру­диції. На перший, погляд існуюча класифікація земель - це просто перелік розмежованих між собою більших або менших за площею ділянок терито­рії країни, які за певними ознаками ураховуються в документах обліку. Ллє увесь процес творення класифікації, відокремлення земель одного класу від іншого, проведення демаркаційних ліній вимагає прискіпливого аналізу і творчого осмислення величезної маси даних. Це дані про харак-гер ґрунтового покриття, гідротермальний режим грунтів, клімат, рельєф, схил, експозицію і конфігурацію ділянок місцевості, рослинність, госпо­дарське використання земель та багато інших.

Найбільшою структурною одиницею класифікації земельного фонду країни є природно-сільськогосподарська зона, виділена внаслідок природ­но-сільськогосподарського районування території. В Україні за природно-кліматичними ознаками і переважаючим напрямком сільськогосподарсь­кого використання земель виділено 5 зон - Полісся, Лісостеп, Степ, По-• ушлива степова і Сухостепова, а також на рівні зон - дві гірські області Кирпатська і Кримська, див. § 19, підрозділ 19.4.

ІЗ межах кожної зони за ознаками якісної придатності земель для вико­ристання їх під те чи інше сільськогосподарське угіддя виділяються окре­мі категорії придатності:

200

201

1. - землі, придатні під ріллю;

2. - землі, придатні під сіножаті;

3. - землі пасовищні, після покращення можуть використовуватися під ін­ ші сільськогосподарські угіддя;

4. - землі, придатні під сільськогосподарські угіддя після докорінних мелі- орацій;

5. - землі, малопридатні під сільськогосподарські угіддя;

6. - землі, непридатні під сільськогосподарські угіддя;

7. - порушені землі.

Кожна категорія придатності використання земель у сільськогосподар­ському виробництві має певну кількість класів земель. Класи земель - це земельні території, які зокремлюються між собою за рельєфними ознака­ми, за спільними напрямками господарського використання угідь, за роз­межовуючими відмінностями у механічному складі і грунтоутворюючих породах, у рівні солонцюватості і засоленості, еродованості і за іншими ознаками.

Класи земель складаються з видів земель, або груп грунтів, які були утворені в процесі ґрунтових обстежень, див. § 19, підрозділ 19.1.

Таким чином, завдання класифікації полягає у віднесенні території країни до зон, категорій придатності, класів і видів земель за притаманни­ми їм природними і господарськими якісними ознаками, що визначають доцільність способу використання кожної структурної одиниці.

Проводячи класифікацію, визначають якісний стан земель, а це дає підставу для якісного обліку земель, який виконують за групами фунтів, класами земель і категоріями їх придатності.

Для якісного обліку земель використовують матеріали крупномас-штабних ґрунтових, грунтово-меліоративних, геоботанічних, агрохіміч­них та Інших обстежень. За допомогою планів або карт Дих обстежень підраховують площі, які займають агровиробничі групи грунтів у складі сільськогосподарських угідь за якісними показниками. Отримані площі грунтів підсумовують за класами і категоріями придатності у документах обліку*

Оскільки облік земель за якістю полягає у відповідному урахуванні їх якісного стану, а Якісний стан відбивається якісними показниками, що бу­ли отримані в результаті ґрунтових та інших обстежень, необхідно добре знати сутність цих показників і їх визначення.

Товщина гумусового горизонту, або потужність, є основним показни­ком якості грунту, який визначають від нижньої межі гумусового шару до поверхні грунту, в сантиметрах. Вміст гумусу визначається або відносною величиною у відсотках, або у тоннах на один гектар площі.

Вміст інших поживних речовин, що перебувають у грунті, таких, як азот, калій, фосфор визначається у кількості міліграмів поживної речови­ни у співвідношенні до 100 грамів речовини грунту.

Показник механічного складу грунту, як і показники потужності гуму­сового горизонту та вмісту гумусу, належить до найважливіших показни­ків якісного складу грунту. За механічним складом грунти діляться на ві­сім підгруп: піщані, супіщані, легкі суглинні, середні суглинні, важкі су­глинні, легкі глинисті, середні глинисті, важкі глинисті.

Крутість схилу визначається середнім кутом нахилу земельної ділянки до горизонтальної площини і ураховується за інтервалами: до 1°, 1°-2°, 2°-3°, 3°-5°, 5°-7°, 7°-10°, 10°-15°, 15° і більше. Показник крутості схилу суттєво впливає на умови механізованої обробки земель і зростання сіль­ськогосподарських культур. Збільшення кутів нахилу погіршує ці умови. З крутістю схилів місцевості прямо пов'язане таке негативне явище, як еродованість.

Про еродованість вже йшлося в § 19, але враховуючи значне поширен­ня цього загрозливого явища, доцільно додатково розглянути окремі його аспекти. Землі, які перебувають під руйнівним впливом ерозії, вважають­ся дефляційнонебезпечними. В Україні більше 11% від загальної площі 38 188 тис. га обстежених сільськогосподарських земель займають угіддя, що мають крутість схилу більше 3°. Це означає, що вони практично не придатні для вирощування просапних культур. Існують цілі регіони, де зберігається тенденція до збільшення еродованих площ, вони перебува­ють в зоні дефляційної небезпеки.

Рівень дефляційної небезпечності може бути слабким* середнім і силь­нішим. Слабкою дефляційна небезпека вважається на територіях з перева­жаючими глинистими і середньо-глинистими різновидами звичайних і південних чорноземів, каштанових і бурих грунтів, сіроземів; легкосугли-иистих і супіщаних різновидів опідзолених і вилужених чорноземів; супі­щаних різновидів сірих лісових грунтів. На усіх різновидах карбонатних каштанових грунтів; глинистих і суглинистих різновидах сіро-буропус-тельних грунтів; легкосуглинистих і супіщаних різновидах звичайних і південних чорноземів, сіроземів; легко-суглинистих різновидах каштано­вих грунтів; супіщаних різновидах дерново-підзолистих і сірих лісових грунтів дефляційна небезпека вважається середньою. Найвищий рівень дефляційної небезпеки на територіях з піщаними різновидами чорноземів, сіроземів, сіро-коричневих, каштанових пустельних і напівпустельних грунтів,

202

203

Головними чинниками ерозійних процесів є вода і вітер. Місцевості зі схилом руйнуються більше під впливом водної ерозії, вітрова ерозія пере­важає на рівнині. Ознакою еродованої території є розвиненість яружно-балкової мережі. Якщо лінійний приріст цієї мережі не перевищує на рік 0,5 м, ерозія вважається слабкою; при прирості в 0,5-ьі м - середньою; в 1*2 м - сильною.

До важливих показників якості грунту відносять характеристику його засоленості, яка визначається вмістом солей, глибиною залягання солево­го горизонту та складом солей, див. § 19, підрозділ 19.2.

Солонцюватість грунтів та їхніх комплексів визначається вмістом у їх­ній речовині солонців. Якщо вміст солонців знаходиться в межахЮ-30%, (грунти за солонцюватістю вважаються слабокомплексними, при вмісті 30- 50%) грунти середньокомплексні; якщо вміст перевищує 50% - грунти сильнокомплексні.

Показники засоленості і солонцюватості доповнюються показниками кислотності грунту, які визначаються за реакцією солевої витяжки грунту. Якщо реакція фунтів близька до нейтральної (рН 5,6 - 6,0), при слабокис-лій реакції (рН 5,1 - 5,5), середньокислій (рН 4,6 - 5,0), сильнокислій

(рН<4,5).

Засоленість, солонцюватість і кислотність відбивають хімічні процеси в грунті, що суттєво доповнює його якісну характеристику.

Значно зменшує якість земель кам'янистість грунту, ускладнюючи за­стосування механізмів і зростання рослин. Під кам'янистістю розуміють наявність каміння в 30-сантиметровому шарі грунту або на Його поверхні. Кам'янистість грунтів визначається шляхом віднесення площі, зайнятої камінням, до загальної площі ділянки або за вмістом каміння в одиниці площі. Кам'янистість грунтів ураховується, якщо вміст каміння переви­щує 5 м³ на 1 га. Малокам'янистими грунтами вважаються такі, поверхня яких вкрита камінням до 10%, середньокам'янистими - віц 10% до 20%; сильнокам'янистими - більше 20%.

Перезволожені і заболочені землі в багатьох регіонах країни займають значні території. Визначення і якісне урахування цих земель дозволяє роз­робляти ефективні програми їх розвитку і перетворення на більш цінні природні ресурси. Головними факторами перезволоженості і заболоченос­ті є рівень зволоженості грунту і глибина залягання ґрунтових вод.

Таблиця. 6.2

Розподіл обстежених земель за якісним складом

Види грунтів за якісними ознакам» Сільгосп. угіддя % Рілля %
1. За механічним складом;
- важкі й середні глинисті	2,5	2,4
■ легкі глинисті	23,9	25,9
- важкі суглинні	25,9	26,6
- середні суглинні	15,8	15.3
- супіщані	6,7	6.1
- піщані	3,2	2,7
2. За хімічним складом:
- засолені	3,1	2.8
- солонцюваті	7,3	6,3
- кислі	30,8	33,2
- перезволожені	5,7	5,5
-заболочені	5,2	2,5
- кам'янисті	1,2	0,5
- дефляційно - небезпечні	51,7	54.7
-ЗМИТІ	33,6	33,1
3. За крутизною схилу:
-до 1°	56, і	56,2
- 1°-3°	29,7	32,8
- 3°-5°	7,9	7,5
- 5°-7°	3,6	2.7
- більше Т	3,1	0,9

Примітка: В таблиці 6.2 наведено дані за результатами обстеження площі по 38 188,3 тис. га сільськогосподарських угідь, в тому числі по ЗО 974,4 тис. га ріллі [18]

До перезволожених відносяться землі, що зазнають тимчасове або часткове підтоплення і мають ознаки слабого поверхневого оглеєння. До заболочених земель відносяться слабо, середньо і сильно заболочені пло­ті на мулуватих і торф'яних фунтах. Під слабозаболоченими ураховують іемлі з глеюватими грунтами; під середньозаболоченими - землі з глеєви-ми і лучно-болотяними грунтами; під сильнозаболоченими - землі з боло­тними, мулуватими І торф'яними грунтами.

Переглядаючи наведені показники якісного стану земель, слід відзна­чити їх багатоплановість І неоднозначність, що обумовлюють досить не­прості механізми їх визначення. Ця обставина значно ускладнює прове­дення обліку земель за якістю у необхідних обсягах, поширюючи його на нею територію країни. Через іде процес якісного обліку земель, як уже під­креслювалось, ще далекий до завершення. Втім, не маючи кінцевих ре­зультатів усієї запланованої роботи з якісного обліку земель, скористаємо-

!04

205

■

■

ся для ознайомлення її фрагментами, що висвітлюють розподіл земель за основними якісними ознаками на частині території України [18], табл. 6.2. Завершуючи огляд нинішнього стану якісного обліку земель в Україні, слід зазначити, що цей облік по багатьом показникам ще не досяг постав­леної мети, тому заходи з якісного обліку земель повинні бути посилені, цього вимагають численні питання сучасних земельно-оцінювальних ро­біт і, в першу чергу, вартісна оцінка земель.