21.2. Надання земель у користування

В Україні існує право постійного і тимчасового користування землею, нключаючи право на оренду. Постійне користування землею не має визна­ченого законом терміну. Що стосується тим-часового користування, то воно може бути короткостроковим або довгостроковим. Для короткостро­кового користування передбачається термін - 3 роки; для довгострокового - від 3 до 25 років. Передбачається також можливість продовження цих термінів у випадках виробничої необхідності, але не більше одного разу і тільки на один визначений термін.

У постійне або тимчасове користування земля виділяється Радами на­родних депутатів із земель державної власності.

Право постійного користування землею надається громадянам для ве­дення фермерського господарства і особистого підсобного господарства. Площа особистого підсобного господарства може збільшуватись у цьому нипадку до 1 га за рахунок надання додаткової площі у користування міс­цевими Радами народних депутатів; збільшення загальної площі до 2 га передбачено лише з дозволу обласних органів влади.

Право постійного користування землею надасться також сільськогос­подарським підприємствам і організаціям, громадським об'єднанням, ре­нії ійним організаціям; підприємствам промисловості, транспорту, зв'язку, Міністерству оборони, лісогосподарським підприємствам; житловим, га­ражним і дачним будівель-ним кооперативам, спільним і міжнародним підприємствам І організаціям, включаючи такі, що повністю належать за­кордонним інвесторам.

Громадяни мають право, також, на тимчасове користування землею, нки їм надається для ведення фермерського господарства, для городницт-ііц, сінокосіння та випасу тварин. Для городництва у тимчасове користу-іі.пшя виділяються ділянки розміром до 0,15 га, для сінокосіння та випасу т.ірин -до 1 га.

Дані про земельні ділянки, які можуть бути надані громадянам у ко­ристування, наведені у таблицях 5.2. і 5.3.

162

163

Таблиця 5.2

Надання земель громадянам у постинг користування

Цільове призначення	Максимальна площа
Фермерське господарство	50га сільгоспугідь або 100 га усіх земель
Особисте підсобне господарство	1 гаДга

Право тимчасового користування землею надається також сільськогос­подарським підприємствам і організаціям; громадським об'єднанням; ре­лігійним організаціям; підприємствам промисловості, транспорту та Ін­шим ^сільськогосподарським підприємствам, міністерству оборони; жит­ловим, гаражним і дачним будівельним кооперативам, спільним і міжна­родним підприємствам і організаціям.

Таблиця 5.3 Надання земель громадянам у тимчасове користування

Цільове призначення	Максимальна площа
Фермерське господарство	50 га сільгоспугідь, або 100 га усіх земель
Городництво	0,15 га
Сінокосіння та випас тварини	1 га

Земля у постійне або тимчасове користування надається, головним чи­ном, місцевими Радами народних депутатів із земель державної власності, але законом передбачається також право надання приватних і колектив­них земель у тимчасове користування відповідними власниками громадя­нам України для городництва, сінокосіння і випасу худоби, а також орга­нізаціям і установам для ^сільськогосподарських потреб. Підставою для цього є Договір на право тимчасового користування землею, який склада­ється зацікавленими сторонами і підлягає обов'язковій реєстрації у місце­вій Раді народних депутатів.

21.3. Особливості реєстрації розпайованих земель

Розглянуте вище законодавче забезпечення реєстрації земель, переда­них у власність або наданих у користування, певною мірою торкається більш або менш звичних для громадянина питань. Адже факт приватизації земельної ділянки, якою він користувався ще за часів існування монополії державної власності на цю ділянку, і його реєстрація, зовні мало що змі­нює. Спокійно сприймається і надання земель у користування.

Але розпаювання земель з виділенням із земель колективної власності належної громадянинові частки землі і визначення її в натурі - це вже де­що зовсім інше. Це, без перебільшення, ознака революційних перетво­рень, що супроводжують реформування земельних відносин, і пряме свід-

■іення руйнації колгоспної системи. Тому ставлення суспільства до роз­паювання земель і, особливо, до приватизації розпайованих земель, вкрай не однозначне, про це вже йшлося в § 5,

Незважаючи на те, що від початку земельної реформи пройшло вже більше семи років, факт перебування значної більшості сільськогосподар­ських земель у колективній і державній власності свідчить про складність і неоднозначність процесів перерозподілу земель. Передбачене земельним іаконодавством ще у 1992 р. розпаювання земель колективних сільсько­господарських підприємств кілька років не мало механізму своєї реаліза­ції. Лише в 1995 р. Уряд затверджує форму Сертифіката, яким підтверд­жується право члена сільськогосподарського колективу на частку (пай) зе­мель цього колективу. Паралельно є спеціально розроблений для реєстра­ції цього документа, зразок Книги реєстрації Сертифікаті. У Сертифікаті иказуються розміри паю і його вартість, посвічується право передання паю іншій особі внаслідок продажу, обміну і т.д., але пай ніяк не визнача-еться в натурі на місцевості, і ця невизначеність надає документові ознаки незакінченості, і зменшує його практичну цінність.

В 1996 р., продовжуючи розробку механізму перерозподілу земель, Держкомзем України затверджує методичні рекомендації по розпаюван­ню земель та порядку їх передачі в натурі членам сільськогосподарських підприємств. Згідно з цими рекомендаціями, процес розпаювання вико­нується в два етапи. На першому етапі передбачається обчислення вартос-і і земельної частини (паю) кожного члена підприємства, середньої грошо­вої оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь підприємства і роз­мір паю в умовних кадастрових гектарах. Ці дані лягають в основу вже і кіданого Сертифіката, який видається членові сільськогосподарського підприємства.

І Іа другому етапі складають Схему поділу земель колективної власнос-11 ка земельні частки (паї) з урахуванням багатьох факторів, серед яких: О< чбливості місцевості, умови господарювання, технічні вимоги, а також Н ртовість поділу земель колективної власності і кількість бажаючих втримати свою частку землі в натурі. Потім, згідно зі Схемою, місцезна-кодження ділянки, яка передається, погоджується рішенням зборів членів підприємства і земельна ділянка паю визначається на місцевості межови­ми іпаками. Після визначення меж у натурі складається Акт передачі зе-мпіміої ділянки із земель колективної власності у власність громадянина. І (еіі Акт а також інша документація, щодо передачі паю у власність, є під-і і.пкііо для отримання громадянином Державного Акту на право приват­ні ц нласності на землю і вилучення Сертифікату. Державний Акт реєстру-* 11,ги у Книзі реєстрації приватної власності в установленому порядку.

164

165

21.4. Реєстрація земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що продаються у власність

Від початку процесу роздержавлення і приватизації земель більшість питань, пов'язаних з регулюванням земельних відносин, торкались, пере­важним чином, передачі земель у власність і надання їх у користування, поширюючись в основному на землі сільськогосподарського призначення. Як наслідок, на початок 1999 р. величезні масиви земельних площ, які ста­новлять половину усього земельного фонду країни, продовжують залиша­тись у державній і комунальній власності, використовуючись при цьому, як свідчать факти, вкрай незадовільно. Це особливо помітно на землях не­сільськогосподарського призначення.

Для поліпшення справ з використанням значної кількості територій може бути застосований популярний метод оренди земель і він часто за­стосовується, але не вирішує всіх питань. У багатьох випадках громадяни бажають придбати землю у власність, оскільки саме власність, створюючи необхідну впевненість, до-зволяє господарювати найбільш ефективним способом.

З метою врегулювання питань передачі у власність певних видів зе­мель несільськогосподарського призначення Президент в січні 1999 р. Ви­дав "Указ про продаж земельних ділянок несільськогосподарського при­значення", а 25 березня 1999 р. Кабінет міністрів прийняв постанову "Про Порядок "подання заяви (клопотання) про продаж земельних ділянок не­сільськогосподарського призначення та форму державного акту на право власності на землю".

Згідно з встановленим "Порядком ..." громадянам, або юридичним осо­бам України, які є власниками об'єктів нерухомого майна, включаючи об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, подають заяву або клопотання про купівлю земельних ділянок, на яких ці об'єкти розташовані.

Якщо ділянки розташовані на землях комунальної власності, заява або клопотання подаються до сільських, селищних, міських Рад; якщо на зем­лях державної власності - означені документи подаються до відповідної місцевої державної адміністрації.

У заяві громадянина вказують: прізвище, ім'я та по-батькові, паспорт­ні дані, ідентифікаційний номер; у клопотанні юридичної особи: наймену­вання, місце розташування, банківські реквізити, організаційно-правову форму, Ідентифікаційний код. Вказують площу, цільове призначення зе­мельної ділянки, її місцерозташування.

До цих документів додають:

1. копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької ді­ яльності;

2. договір купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна, що знаходиться на земельній ділянці або інші документальні підтвердження права власнос­ ті на об'єкт;

3. державний акт або договір на право постійного тимчасового користу­ вання землею, в тому числі на умовах оренди.

Якщо земельну ділянку купляють у спільну власність, додають список співвласників, де вказують: П.І.Б. громадян або найменування юридичних осіб, місце проживання або місцезнаходження співвласників, їх частку у класності. Список співвласників підписує голова Ради або місцевої держ-іідміністрації і скріплює гербовою печаткою.

На підставі цих документів приймаються рішення Радою або місцевою іідміністрацією про продаж земельної ділянки або про відмову в продажу через невідповідність поданої інформації або внаслідок банкрутства по­купця чи припинення діяльності юридичної особи.

"Порядок ..." передбачає, що рішення про відмову в продажу земельної ділянки повідомляється, покупцеві в письмовій формі і може бути оскар­женим у судовому порядку. Оскарженню підлягає також тяганина з роз-і иядом поданих документів, що продовжується більше місяця.

В результаті продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення складається державний акт на право власності на землю, «кий видається покупцеві, що стає власником землі.

Н державному акті на право власності на землю вказують: наймену-иіімня і місце знаходження юридичної особи або прізвище, ім'я та по-бать-кові громадянина і його місце проживання; ким виданий державний акт і н.і підставі яких документів; а також площа земельної ділянки, її місцезна-чодження і цільове призначення.

До текстової частини державного акту додається викреслений у відпо-шдному Масштабі план зовнішніх меж по суміжних землях. Цей план . і исрджує своїм підписом і печаткою начальник управління (відділу) зе-МШіьних ресурсів.

І) державному акті передбачено фіксацію змін в межах і розмірах зе-мі'лі.ііої ділянки, які позначаються на плані з посиланням на дату, номер і імісг документів, що стали підставою для внесення змін; вказується пло-щіі, » межах якої відбуваються зміни. Зміни в межах І розмірах мають по-І'чімту нумерацію, підписуються начальником управління (відділу) зе-Ш Ш.ІІИХ ресурсів і стверджуються печаткою. Державний акт складається І дох примірниках, перший видається власникові земельної ділянки, дру-

166

167

¹

гий зберігається за місцем видачі державного акту. Видача державних ак­тів реєструється в Книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю.

Оцінюючи вищеназвану Постанову Кабінету Міністрів України як офі­ційний документ, що впорядковує актуальне коло питань продажу земель­них ділянок несільськогосподарського призначення, зазначимо, що він по­ширюється лише на обмежену категорію громадян і юридичних осіб, що є власниками об'єктів, розташованих на цих ділянках. Аналогічні інтереси інших категорій громадян і осіб залишаються не відрегульованими.

21.5. Встановлення І надання земельних ділянок прибудинкових територій

Перебігові земельної реформи в нашій країні, на жаль, не притаманні ознаки необхідного динамізму, але наявності певного руху ніхто не запе­речує. У відповідності до цього набувають все більшої актуальності про­блеми міського землекористування. Серед них досить гостро постають питання, пов'язані з виділенням земельних площ для здійснення міської несадибної житлової забудови, а також, з утриманням і використанням вже Існуючої житлової забудови.

висока щільність міського населення і нестача цільного земельного простору загострюють соціальну напругу у цій сфері міського землеко­ристування і, водночас, фокусують увагу широких верста суспільства на незначних за площею територіях навколо житлових будинків як тих, що вже споруджені, так і тих, які лише проектуються. Все це вимагає невід­кладних адекватних заходів і, в першу чергу, нормативно-правового регу­лювання прибудинкових територій.

В 1996 р. урядовими установами - Держкомземом, Держкоммістобуду-вання, Держжитлокомунгоспом та Фондом державного майна з цього при­воду був прийнятий офіційний документ - "Положення про порядок вста­новлення та закріплення меж прибуткових територій існуючого житлово­го фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків".

Прибудинкова територія - це земельна ділянка несадибної багатоквар­тирної житлової забудови, яка визначена на місцевості з метою забезпе­чення просторових умов для належного утримання і експлуатації житло­вого будинку І обслуговуючих споруд. Згідно з "Положенням...", до при­будинкових територій віднесені:

• території під житловими будинками;

• проїзди та тротуари;

• озеленені території;

• ігрові майданчики для дітей дошкільного та молодшого шкільного ві­ ку;

• майданчики для відпочинку дорослого населення;

• майданчики для занять фізичною культурою;

• майданчики для тимчасового зберігання автомобілів;

• майданчики для господарських цілей;

• майданчики для вигулювання собак;

• інші території, причішчені для утримання і експлуатації будинків та інших пов'язаних з ними об'єктів.

Підкреслюється, що прибудинкова територія встановлюється за проек­том поділу території мікрорайону та проектом забудови для будинку в ці-ному і не може бути визначеною на місцевості для його частини, наприк-иад, для окремої квартири або одного поверху в багатоповерховому бу­динку. Це обумовлено специфікою правового статусу земельної ділянки, яка має неподільну господарську інфраструктуру і знаходиться у спільно­му користуванні власників житлової забудови.

Отже, для встановлення прибудинкових територій необхідною перед­умовою є складання проекту поділу території мікрорайону на окремі зе­мельні ділянки прибудинкових територій. Затверджений проект поділу є підставою для розробки проектів від-ведення земельних ділянок прибу-нинкових територій. В свою чергу, затверджений проект відведення є під-і і.тою для визна-чення меж прибудинкової території і встановлення ме­нших знаків.

І Іри визначенні прибудинкової території на місцевості складається акт перенесення ЇЇ меж в натуру, викреслюється план зовнішніх меж і вказу-ь 11 ься розміри земельної ділянки прибудинкової території.

І ї,сй акт є підставою для оформлення Державного акту на право по-■ иішого користування землею, який видається в органах земельних ре-і урсІВ в установленому порядку.

"Положення..." передбачає також певний процедурний порядок надан­ий у спільне користування або спільну сумісну власність земельних діля­нок для спорудження житлових будинків не-садибної забудови.

(гідно з цим порядком, зацікавлена сторона звертається до органів міс-и> його самоврядування за дозволом на підготовку матеріалів про поперед­ні погодження місця розташування земельної ділянки для будівництва «пишного будинку. Ця процедура передбачає погодження місця розташу-

НЯ будівництва з власником або користувачем землі, а також з органа­ми і^млсвпорядкування, містобудування і архітектури, природоохоронни-

■

168

169

ми і санітарними, що дозволяє матеріали погодження передати для за­твердження до органів місцевого самоврядування.

Затверджені матеріали погодження про місце розташування будівницт­ва житлового будинку є підставою для завдання на розробку проекту бу­дівництва, яке видасться органом містобудування і архітектури. Після розробки і затвердження проекту на будівництво житлового будинку роз­робляється проект відведення земельної ділянки для будівництва. В свою чергу, розроблений і затверджений проект відведення земель є підставою для визначення меж земельної ділянки для будівництва житлового будин­ку на місцевості.

Як бачимо, дане "Положення...", і при встановленні прибудинкових те­риторій існуючого житлового фонду, і при виділенні земельних ділянок для будівництва житлових будинків, регламентує достатньо специфічну технологію забезпечення реєстрації прибудинкових територій. Але усі ви­ще розглянуті в даному параграфі види земель, включаючи: землі, переда­ні у приватну і колективну власність, надані у постійне і тимчасове корис­тування, а також прибудинкові території для забезпечення своєї реєстра­ції, в принципі, об'єднуються єдиним операційним ланцюжком, мал. 5.3.

РЕЄСТРАЦІЯ

Оформлення Державних актів

Встановлення меж ділянок в натурі

Проектувальні робота

Ішціюнально-підготовчий етап

Законодавчо-нормативне підґрунтя

Мал. 5.3

Легітимно-операційне забезпечення реєстраційного процесу

Коротко коментуючи цей малюнок, відзначимо, що увесь реєстрацій­ний процес спирається на законодавчі і нормативні акти.

Рушійною силою до впровадження положень законодавства є ініціати-ва зацікавленої сторони яка, виходячи з життєвих потреб, підготовляє не­обхідні проектні роботи.

На наступному етапі розглядуються і затверджуються проекти відве­дення, розпаювання, розподілу земель та інші відповідні проекти і проект­на документація.

На підставі затверджених проектів на місцевості виділяються межі за­проектованих ділянок і складається акт встановлення меж в натурі.

Цей акт є підставою для оформлення Державного Акту або Договору на право власності або право користування на землю.

Реєструючи Державні Акти або Договори в книгах реєстрації, завер­шують реєструвальний процес.

$ 22. Законодавче підгрунтя і реєстрація орендованих земель

Земельним кодексом України поновлюється право на оренду земель, нке було скасовано в 30-ті роки, під час так званої суцільної колективізації сільського господарства. Право на оренду земель є надбанням цивілізова­ного світу, яке знайшло широке розповсюдження. Поновлення цього пра­на значно поліпшує можливості більш ефективного використання земель, б також розширення і розвитку сільськогосподарського виробництва в ці­лому.

Згідно з Кодексом, у тимчасове користування, на умовах оренди, земля надається громадянам України, усім зацікавленим підприємствам, органі-і.щіям і установам, включаючи спільні і міжнародні об'єднання і організа­ції з участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян; підпри-і мствам, що повністю належать іноземним інвесторам, а також іноземним жржавам, іноземним юридичним особам та фізичним особам, що не ма­ють громадянства.

Право здавати землю в оренду надається Радам народних депутатів усіх рівнів, а також колективним і приватним власникам землі.

Оренда землі може бути короткостроковою - до трьох років і довго-і іроковою - до п'ятдесяти років. У короткострокове користування, на умовах оренди, земля надається для сінокосіння і випасу тварин, город­ництва, державних та громадських потреб.

Цільове призначення земель у довгостроковій оренді законом не конк-рі нпується.

Умови орендування земель. їх строки і плата за оренду визначається у потворі, який укладається за формою Договору на право тимчасового ко-

170

171

ристування землею (в тому числі на умовах оренди), окремої форми Дого­вору про оренду не передбачено.

По закінченню терміну оренди орендарі земельних ділянок мають пе­реважне право на поновлення договору. Орендарям земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які є громадянами України, надаєть­ся переважне право на одержання орендованих земельних ділянок у влас­ність.

. Закон передбачає значні переваги Рад народних депутатів у розпоряд­женні землями державної власності перед колективними і приватними власниками, бо не обмежує конкретними термінами та іншими умовами їхнє право орендодавців. У інших суб'єктів права власності на землю можливості надання земель в оренду суттєво зменшуються через додатко­ві умови і нетривалі терміни оренди. Так, сільськогосподарські землі ко­лективної власності можуть надаватися в оренду за цільовим призначен­ням на строк не більше, ніж на п'ять років, умовою надання їх в оренду є також, їх тимчасове невикористання власником. Що стосується громадян, то вони мають право надавати земельні ділянки в оренду на строк лише до трьох років без зміни цільового призначення землі. І тільки у випадках відсутності власника на військовій службі, на навчанні, або у разі його тимчасової непрацездатності строк оренди може бути продовжений до 5 ]$оків; при неповнолітті власника - до досягнення ним повноліття.

Як бачимо, за положенням Земельного Кодексу процес оренди земель занадто ускладнений, особливо довгострокової оренди. Але час вимагає нових законодавчих підходів.

Нині в Україні різко зростає кількість осіб, які є потенціальними орен-довцями. Це відбувається внаслідок перерозподілу земель, шляхом розпа­ювання земельної власності колективних сільськогосподарських підпри­ємств, в результаті якого селяни отримують земельні паї.

З багатьох міркувань, селяни, отримавши земельні ділянки паїв, по­винні мати достатній законодавчий простір, для того, щоб додаткові зе­мельні площі, які в декілька раз перевищують розміри особистих підсоб­них господарств, з повною віддачею працювали на селян, вони мусять ма­ти право надійно і просто здавати або наймати їх в оренду. Альтернати­вою цьому є неефективне використання, а часто і занепад значних за пло­щею територій, гальмування ринкових процесів І, як наслідок, поглиблен­ня економічної кризи.

Аналізуючи ситуацію, яка склалася, слід підкреслити, що шістдесят років господарювання в умовах безорендних земельних відносин не до­зволяють селянам повною мірою відчути переваги користування правом на оренду землі, як наслідок, у більшості із них переважають скептичні

172

погляди відносно результатів впровадження оренди земель. З цього при­воду корисно акцентувати увагу на деяких фактах оренди земель в США, де власники землі - орендодавці отримують від 20% до 30% врожаю [63].

Очевидно, що отримання орендної плати в означеному розмірі виріши­ло б численні проблеми значної кількості, селян і не лише похилого віку або недужих, але також І усіх тих, які не можуть обробляти власну землю, з тих чи інших обставин, власноручно. Зрозуміло також що надходження орендної плати подібного розміру не відбувається у абстрактному просто­рі, воно вимагає обов'язкової високоефективної підтримки орендарів з бо­ку держави, створення для них відповідних соціальних умов і законодав­чого забезпечення.

23 квітня 1997 р. був виданий Указ Президента "Про оренду земель", иідно з яким оренда земель визнається одним із невідкладних першочер­гових заходів у здійсненні земельної реформи в Україні. Підставою для оренди землі є договір між орендодавцем і орендарем. Згідно з Указом, такий договір може бути укладений з власником кожного Державного Ак­та на право приватної власності на землю окремо, але власник Сертифіка­та на право на земельну частину (пай) не може самостійно укласти договір про оренду землі з орендарем. Для цього він повинен об'єднатися мінімум ще з одним власником Сертифікату і через уповноважену особу здавати в оренду спільну земельну ділянку.

Коментуючи цю обставину, зазначимо, що даний указ, дозволяючи оренду розпайованих земель, на відміну від Земельного кодексу, значно більше сприяє становленню нових земельних відносин; що стосується об­меження індивідуального права кожного окремого власника Сертифікату прийнятті рішення стосовно власного земельного паю, то вирішення цьо­го питання залежить від багатьох попередніх умов, які на даний період ще не склалися.

Нагальна потреба поліпшення існуючого легітимного підґрунтя для ре-іулювання земельно-орендних відносин врешті-решт обумовила давно очікувану подію: 22 жовтня 1998 р. після трипалого періоду дискусій був ннедений в дію "Закон про оренду землі".

Головна особливість змісту цього закону полягає в тому, що він долає гиск обмежень, закладених в положеннях ст. 8 Земельного кодексу 1992 р., надаючи можливість сторонам, зацікавленим у орендних відноси­нах, здійснювати ці відносини на основі нових, досконаліших законодав­чих норм. При цьому необхідно взяти до уваги, що закладення до закону Н чіачених норм спиралося на нову редакцію Земельного кодексу, який по­винен замінити Кодекс 1992 р. Але справа в тому, що затвердження змін по цього Кодексу у парламенті, нинішнім його складом в силу політичних

173

<■:

обставин подія вельми проблематична. А це означає, шо Земельний ко­декс 1992 р. залишається чинним і продовжує діяти ще па необмежений період, визначаючи і надалі законодавчу основу для земельної політики в країні саме своїми статтями і положеннями. (Всі інші земельні законодав­чі акти повинні бути узгоджені і видані відповідно до нього, див. ст. 1).

Отже, доводиться констатувати, що прийнятий закон про оренду землі, вступаючи в протиріччя з діючим Земельним кодексом, фактично розра­хований на кращі часи, оскільки в законодавчому плані, не вирішує проб­лем сьогодення. А проблеми продовжують накопичуватись.

Досліджуючи нинішню ситуацію навколо оренди земель в Україні, ав­тори статті: "Закон прийнятий. Проблеми пов'язані з ним залишаються" [52] справедливо вказують па цілий ряд факторів, що заважають впровад­женню "класичних" орендних відносин: це і заниження цін на сільгосп­продукцію, і відсутність матеріально-технічної підтримки орендарів, і по­датковий тиск, і неприйнятні (фантастичні за оцінкою авторів) умови кре­дитування, встановлені банками, а також, багато інших. Означені факто­ри, за цілком логічним переконанням авторів, призводять ".„до втрати мо­тивації діяльності сторін договору оренди. Сьогодні від наслідків оренд­ної діяльності не одержують зиску обидві сторони договору: орендода­вець і орендарі—_

Наведений висновок, відбиваючи вкрай негативні реалії нинішніх зе­мельно-орендних відносин, зовсім не означає марності спроб до поліп­шення ситуації. Навпаки, він підкреслює необхідність нарощування зу­силь у даному напрямку, пошуку нових підходи і альтернативних варіан­тів, якщо не з допомогою представницьких органів влади, то за участю ви­конавчих і інших зацікавлених структур обов'язково.

І певний позитивний рух є. Незважаючи на те, що прийнятий закон про оренду землі за діючим Земельним кодексом не має легітимної сили, він, як не дивно, створює поле правового впливу. Спираючись саме на цей за­кон, уряд Постановою від 25 грудня 1998 р. затверджує "Порядок держав­ної реєстрації договорів оренди землі".

"Порядок..." визначає, що державна реєстрація договорів оренди є офі­ційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок, що реєстрація проводиться виконкомами сільських, селищних, міських Рад за місцем розташування земельних ділянок, а також Київською І Севастопольською міськими дер­жавними адміністраціями.

"Порядок..." встановлює процедуру реєстрації договорів оренди землі і склад необхідної для цього документації, в тому числі: 1. Заяву про державну реєстрацію договору оренди;

2. Договір оренди (у трьох примірниках);

3. План (схему) земельної ділянки, яка надається в оренду (у трьох при­ мірниках);

4. Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання в оренду земельної ділянки, що перебуває у державній або комунальній власності;

5. Результати конкурсу чи аукціону - у разі набуття права на оренду зе­ мельної ділянки на конкурентних засадах;

6. Копію державного акта на право власності на землю, що перебуває у власності фізичних або юридичних осіб.

Якщо земельна ділянка невизначена в натурі, або надається зі зміною цільового призначення додатково представляють:

7. Акт перенесення земельної ділянки в натуру;

8. Проект відведення земельної ділянки.

Порядок також встановлює згідно з прийнятим законом основні пози­ції укладання договору оренди землі, в тому числі:

1. Об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);

2. Термін договору оренди;

1. Орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду);

3. Цільове призначення, умови використання і збереження якості землі;

4. Умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

2. Існуючі обмеження та обтяження щодо використання земельної ділян­ ки;

3. Сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового по­ шкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;

5. Відповідальність сторін.

Додатком до "Порядку..." додається "Книга записів державної реєстра-11.ІЇ договорів оренди землі", у якій наводяться основні дані про орендодав­ця і орендаря, характеристика земельної ділянки, термін дії договору оренди, дата і номер нотаріального по-свідчення договору, дані про особу, ика внесла запис.

Оскільки закон про оренду землі передбачає також можливість суб­оренди, в "Книзі..." наводиться за необхідності інформація про суборенду, иключаючи дані про суборендаря, роз-мір земельної ділянки, наданої на умовах суборенди, і її термін.

Оцінюючи цей документ в цілому, необхідно відзначити, що Постано-іш Кабінету Міністрів України [55] значною мірою забезпечує переведен­ня положень Закону про оренду землі із теоретичного виміру до практич­ної конкретики, надаючи земельно-орендним відносинам значно цивілізо-

174

175

ванішого вигляду. І хоч при цьому не вирішуються усі питання і попереду ще складна і копітка робота по узгодженню і удосконаленню законодавчої і іншої регулятивно)' бази, сама можливість наближення до більш якісної практики оренди земель є дуже важливим досягненням земельної рефор­ми, яке позитивно впливає на різні аспекти господарювання. Серед них, окремої уваги заслуговують нові виробники сільськогосподарської про­дукції - фермери, які завдяки відновленню оренди дістали можливість ви­користовувати у господарстві додаткові земельні площі і тим самим об­грунтовано довести, якими площами слід обмежувати оптимальні розміри своїх господарств.

За висловом Грега Круза, фахівця міжнародного проекту паювання сільськогосподарських земель (ППСГЗ - здійснюється на основі міжуря­дової угоди між Україною і США), "Оренда сільськогосподарських зе­мель набуває все більшого значення в Україні..., а отже сприяє початку відродження сільського господарства України" [63].

$ 23. Опрацювання державних документів на земельну власність

Для того, щоб отримат^емлю у власність, користування або просто орендувати її, необхідно мати відповідні державні документи, належним чином оформлені, зареєстровані і видані на руки. Такими документами є:

1. Державний акт на право приватної власності на землю;

2. Державний акт на право колективної власності на землю;

3.Державний акт на право постійного користування землею (громадяна­ми);

4. Державний акт на право постійного користування землею (підпри­ ємствами);

5. Договір на право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди.

До означених актів і договорів в зв'язку з Постановами Уряду від 25.12.1998 р. [55] і від 24.03.1999 р. [56] відповідно долучаються окремі документи; Договір оренди землі і Державний акт на право власності на землю. Дані документи як офіційні державні свідчення Існуючого право­вого статусу земельних ділянок підлягають обов'язковій реєстрації.

Дія того, щоб відбувся факт реєстрації, виконують великий комплекс забезпечувальних робіт, внаслідок яких бланки документів наповнюються конкретним змістом і перетворюються на повноцінні документи - Дер­жавні Акти і Договори, які реєструються в Книгах реєстрації. Держкомзе-мом України розроблена спеціальна інструкція, що затверджена наказом

по Держкомзему від 15.04.93 р. № 28, у якій висвітлюються усі процедур­ні питання і практичні заходи по опрацюванню означеної документації.

Спираючись на матеріали цієї інструкції, в опрацюванні державних ре-єструвальних документів доцільно виділити чотири основних етапи:

1) - підготовчі роботи; 2) - визначення меж земельної ділянки на місце­вості; 3) - заповнення бланків Державних Актів і Договорів; 4) - реєстра­ція і видача документів на землю.

Розглянемо зміст кожного з них. Підготовчий етап включає:

а) при складанні Державних Актів на право приватної власності на землю і право постійного користування землею на земельні ділянки, які перебували у користуванні громадян:

• виписку з рішення Ради народних депутатів про передачу або надання земельної ділянки;

• виписку з земельно-облікової документації про розміри ділянки, яка пе­ ребувала в користуванні громадянина;

• вивчення існуючих планово-картографічних матеріалів на земельну ді­ лянку;

• звірку плану ділянки з натурою і повторні виміри ділянки;

• звірку меж земельної ділянки з суміжниками;

• у випадку купівлі-продажу земельної ділянки аналіз відповідного дого­ вору;

• при відведенні земель у приватну власність або постійне користування громадянам вкачаються матеріали проекту відведення і відповідне рі­ шення Ради народних депутатів;

б) при складанні Державного Акту на право колективної власності на землю проводиться:

• вивчення матеріалів проекту роздержавлення І приватизації земель ко- ' лективних сільськогосподарських підприємств; с /*

• аналіз геодезичних даних на зовнішні межі господарства;

в) при складанні Державного Акту на право постійного користування, що видають підприємствам на земельні ділянки, якими вони користують-' ся:

- подається виписка з рішення Рад народних депутатів про надання земельної ділянки;

• вивчення планово-картографічного матеріалу;

• аналіз геодезичних даних на зовнішні межі ділянки;

• здійснюється вивчення земельно-облікових документів;

• виконується вивчення попереднього акту на право користування земель­ ною ділянкою;

176

177

'•■■

- у разі відведення земельної ділянки і утворення нового землекористуван­ ня вивчаються матеріали проекту відведення;

г) при складанні Договору на право тимчасового користування зем­лею, в тому числі на умовах оренди:

• подається витяг з рішення Ради народних депутатів;

• проводиться вивчення планово-картографічного матеріалу.

Окремо підкреслимо, що на підготовчому етапі опрацювання усіх до­кументів до складу робіт обов'язково входять просторові визначення зе­мельних ділянок, тому у випадках відсутності вірогідного планово-карто­графічного матеріалу геодезичні вимірювання земельних ділянок необхід­но організувати таким чином, щоб абриси вимірів і їх результати могли слугувати надійною ос-новою багатьох питань: починаючи від погоджен­ня зовнішніх меж ділянки з суміжниками до визначення їх площі, скла­дання плану і експлікації угідь.

Визначення меж земельної дічянки передбачає:

• на новоутворених переданих або наданих земельних ділянках межі за­ кріплюються на місцевості межовими знаками (інструкція не наводить типу межових знаків, але у цьому випадку вони повинні мати довгостро­ кове призначення);

• на земельних ділянках, що перебувають у власності або користуванні і межі яких вже мають визначені в натурі контури, перевірку меж викону­ ють відповідно до існуючих планів ділянок;

• за відсутності плану виконують зйомку меж ділянки, які визначаються на місцевості з обов'язковою участю суміжників, шляхом складання Протоколу, в якому детально описують розташування і прив'язку меж до місцевості.

Межі земель, що передаються у колективну власність виносяться на місцевості відповідно до проекту роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств шляхом прокладення по межах теодо­літних ходів з включенням до ходів існуючих межових знаків і прив'яз­кою до пунктів державної геодезичної мережі.

Заповнення бланків Державних Актів і Договорів.

Після перенесення меж земельної ділянки в натуру і закріплення її на місцевості межовими знаками переходять до заповнення бланків докумен­тів. Заповнення включає: а) внесення до форми документів письмових за­писів про основні суттєві ознаки ділянки; б) креслення плану земельної ділянки, яке виконують тушшю на відповідній сторінці акту або договору, а) Внесення письмових записів.

Усі записи до бланків Державних Актів і Договорів вносяться чітко і акуратно, помарки і виправлення не допускаються. Пошкоджений бланк

документа знищують, новий запис виконують не другому примірнику бланка документа. У Державні Акти на право приватної власності на зем­лю і право постійного користування землею вписують прізвище громадя­нина, адресу постійного проживання, наводять рішення Ради народних де­путатів або посилання на договір купівлі-продажу, вказують площу зе­мельної ділянки, де вона розташована, яке її цільове призначення. Окремо наводять кількісну характеристику переданих або наданих земель, згідно з якою перелічують основні сільськогосподарські угіддя - ріллю, багаторіч­ні насадження, кормові угіддя, а також землі під будівлями, лісами та ін­шими угіддями.

У Державний Акт на право колективної власності на землю вписують назву колективного сільськогосподарського підприємства, його місцезна­ходження, назву Ради народних депутатів, площу переданих земель, їх ці­льове призначення, рішення Ради народних депутатів про передачу зе­мель, його дату І номер. До Акту додається обов'язковий список грома-дян-членів сільськогосподарського підприємства з адресою місця прожи­вання кожного. У Договорі на право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, який укладається між Радою народних де­путатів або власником землі, з одного боку і користувачем землі, з друго­го боку, висвітлюються такі основні розділи: предмет договору, плата за землею, права і обов'язки сторін. В предметі Договору вказується дата і номер рішення Ради народних депутатів про надання земель, або власник, який надає землю, і землекористувач, який приймає в тимчасове користу­вання землю; наводиться загальна площа наданих земель, а також окремо площа по земельних угіддях. Вказуються також умови надання, термін ко­ристування і призначення наданих земель. В розділі "Плата за землю" вка­зують вигляд оплати, яку землекористувач сплачує щорічно, її розмір І но­мер рахунку у відділенні банку, а також останній термін перерахування грошей на рахунок. У випадку звільнення користувача від сплати вказу­ється термін звільнення і його підстава для нього. У розділі "Права і обов'язки сторін" записуються окремо права і обов'язки земленадавача і землекористувача які вони укладають за взаємною угодою.

Договір підписується головою Ради народних депутатів або власником землі, з одного боку, і землекористувачем, з другого боку, і скріплюється гербовою печаткою Ради.

б) Складання плану земельної ділянки.

План земельної ділянки є обов'язковою складовою частиною усіх Дер­жавних Актів і Договорів. Він є найважливішим графічним свідченням документального факту передачі або надання земельної ділянки, який від­биває її найсуттєвіші просторові ознаки: загальний вигляд і форму, зок-

178

179

ремленість і зв'язок з довкіллям, ситуацію і кількісну характеристику угідь. При скла-данні плану дотримуються певних правил і вимог.

План виконують у масштабі, який забезпечує чітке зображення суттє­вих подробиць ситуації, елементів і написів. Як виняток допускається ви­носити нумерацію точок і довжини ліній на вільне місце. До плану обов'язково додається опис меж суміжних власників і користувачів землі.

На плані показують: межі суміжних землевласників і землекористува­чів; межі всіх черезсмужних частин переданої або наданої земельної ді­лянки, які підпорядковуються одній Раді народних депутатів (на інші че­резсмужні частини, які знаходяться на території іншої Ради народних де­путатів, складається окремий план); всі точки, закріплені на місцевості довгостроковими межовими знаками; всі поворотні точки меж земельної ділянки і всі лінійні проміри по межах; всі суходільні межі, які викреслю­ють чорною тушшю суцільною лінією; всю ситуацію лінійного вигляду: канали, шляхи, лісосмуги, берегові лінії річок, озер, водосховищ, контури якої збігаються з межами земельних ділянок абр служать ними; у випад­ках вкраплення земельних ділянок інших землевласників і землекористу­вачів їх показують на плані зовнішніх меж і додають список. Сторінку з планом земельної ділянки підписує інженер-землевпорядник.

В усіх Державних Актах передбачена можливість урахування змін в межах земельної ділянки з прив'язкою до плану ділянки, посиланням на документ, який є підставою для зміни і площею зміни. Факти зміни меж, цільового призначення або умов надання земельних ділянок, які відбулися після видачі Державного Акту, фіксуються на плані зовнішніх меж на ос­танній сторінці Державного Акту. Зміни на плані зовнішніх меж показу­ють чорною тушшю, старі межі закреслюють червоною тушшю. Зміни фіксуються одночасно в обох примірниках Державних Актів І посвічують-ся підписом інженера-землевпорядника.

Реєстрація і видача документів на землю.

Процедура опрацювання державних рееструвальних документів завер­шується безпосередньою їх реєстрацією і виданням їх на руки приватним особам або представникам підприємств, які після цього моменту офіційно визнаються як землевласники, землекористувачі або орендарі. Реєстрація Державних Актів на право приватної власності на землю, колективної власності на землю, постійного користування землею здійснюється у від­повідних Книгах реєстрації вище означених Актів; Договори на право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, ре­єструються в Книзі реєстрації Договорів.

Реєстраційні Книги заповнюються виконкомами Рад народних депута­тів, а також відділами (управліннями) земельних ресурсів районних (місь-

ких) державних адміністрацій, сторінки Книг нумеруються суцільною ну­мерацією і шнуруються. Книги підписують голова Ради народних депута­тів і інженер-землевпорядник, підписи скріплюються гербовою печаткою Ради.

Реєстраційні Книги як документи особливого режиму зберігання збері- _ ) / гають у металевих вогнетривких сейфах. * (Ж

^*^~ ^>^ ^

£ 24, Модернізація реєструвального процесу -

невідкладні вимоги часу

Необхідність реформування системи державного земельного кадастру, а з нею і реєструвального процесу, про яку тривалий час велися дискусії серед фахівців і урядовців, врешті-решт, обумовила впровадження серйоз­них офіційних заходів. В грудні 1997 р. Кабінетом Міністрів була затверд­жена "Програма створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру" [40], яка передбачає автоматизацію процесів нако­пичення І використання земельно-кадастрових даних в сучасних умовах і розрахована на реалізацію в період 1998-2005 рр.

Внаслідок реалізації "Програми..." очікується автоматизація процесів (включаючи обробку даних):

1. реєстрації права власності на землю, права користування землею та договорів про оренду землі;

2. обліку кількості земель;

3. обліку якості земель;

4. бонітування грунтів;

5. зонування територій населених пунктів;

6. економічної оцінки земель;

7. грошової оцінки земель.

"Програма..." є надзвичайно важливим для вітчизняного кадастру до­кументом, який охоплює велику кількість організаційно-технічних, науко­во-методичних і нормативно-правових заходів, включаючи повномас-штабну підготовку і перепідготовку кадрів, що вимагає для свого втІленняі значних державних коштів (більше 400 млн. гривень).

Водночас модернізація кадастрової справи як довгострокова державша акція, не пов'язана з примхами часу, вимагає широкого залучення закор­ донного досвіду, застосування сучасних технологій, впровадження міжна­ родних стандартів. ——■

Але найбільш далекосяжні наслідки і, відповідно, найбільш важливі зрушення у кадастровій справі пов'язують з заявленими "Програмою..." намірами здійснювати в межах державного земельного кадастру реєстра-

180

181

цію права власності на землю, права користування землею та договорів про оренду землі. При цьому, важливо відзначати, що для обгрунтування необхідності впровадження "Програми..." наводиться дуже суттєва аргументація про давно існуючу потребу "забезпечити розроблення технічної документації для складання державних актів на право постійного користування землею для 13,3 млн. громадян, підприємств, установ та організацій і ввести дані реєстрації державних актів до банку даних державного земельного кадастру".

А це означає, що реєстрація державних актів, яка здійснюється для створення банку даних в масштабі усієї країни, вимагає нових реєструвальних засад, які б, в першу чергу, врахували унікальність місцерозташування земельної ділянки, а вже потім, на цій основі, забезпечили реєстрацію правового статусу ділянки у повному обсязі.

Отже, реалізація "Програми..." прискорила введення системи уніфікованих кодових позначень для кожної земельної ділянки в межах території України.

16.02.98 р. Держкомзем впроваджує "Тимчасові методичні вказівки щодо присвоєння кадастрових номерів земельних ділянок для ведення державного земельного кадастру", згідно з якими структура кадастрового номера земельної ділянки складається з 5™ рівнів, пізніше (в проекті Закону про державний земельний кадастр) ця структура була зведена до 4^ох рівнів.

За чотирирівневою структурою кодовий кадастровий номер земельної ділянки містить [38]: 1 рівень - номер кадастрового округу; 2^й рівень - номер кадастрової зони; 3^й рівень - номер кадастрового кварталу; 4 ^й рівень - номер земельної ділянки.

Номер округу визначається за Класифікатором об'єктів адміністратив­но-територіального устрою України, скорочено - КОАТУУ, перелік цих об'єктів затверджено Держкомстатом. Об'єкти за КОАТУУ складаються з кадастрових зон, до яких належать території сільських, селищних, міських Рад. Кількість цих територій визначає кількість кадастрових зон в межах округу.

Кадастрова зона складається з кварталів, квартал з окремих ділянок. Структурна схема формування кадастрового номера ділянки показана на мал. 5.4. . . .

ЗЕМЕЛЬНІ ДІЛЯНКИ

КАДАСТРОВІ КВАРТАЛИ

Кадастрові зони

міста районного підпорядкування; райони міст обласного підпорядкування; сільські, селищні Ради

Об'єкти КОАТУУ

Області; райони; міста обласного підпорядкування; міста Київ, Севастополь та їх райони.

Мал. 5.4 Схема формування кадастрового номера земельної ділянки

Слід підкреслити, що ідентифікаційна система позначень земельних ділянок вже давно практикується в багатьох країнах, ця система значно удосконалює кадастровий облік земель, полегшує і прискорює операції з земельними ділянками.

Але впровадження унікальної нумерації для земельних ділянок ще не гарантує успіху в модернізації реєструвального процесу, для цього як мі­німум потрібні нові технології, нове бачення підходів до розв'язання про­блем. Щодо завдань "Програми...", то їх реалізація вимагатиме виконання величезних за обсягом і принципово нових за змістом земельно-кадастро­вих і реєстрацій-них робіт, пов'язаних зі створенням єдиного державного реєстру земель.

Про те, що означає державний реєстр земель, ще не існує досить чітко­го уявлення відомо лише, згідно з останнім варіантом законопроекту про державний земельний кадастр, що це "сукупність реєстраційних відомос­тей про земельні ділянки як об'єкти державного кадастрового обліку". Ві­домо також, що Державний реєстр земель включає Поземельну книгу, яка вже впроваджується в практику відповідно до затвердженої 10.09.98 р. Держкомземом інструкції [54].

Враховуючи, що Поземельна книга, є першим вітчизняним земельно-кадастровим документом з принципово новим наповненням, що започат­ковує в державі надзвичайно важливу справу реєстрації прав власності, обтяжень і обмежень на нерухомість, необхідно детальніше розглянути цей документ.

182

183

Поземельна книга складається з шести частин:

1. Опис земельної ділянки (об'єкта земельної власності).

2. Кадастровий план земельної ділянки.

3. Земельна ділянка. Опис прав власності. 4.3емельна власність. Опис обтяжень (обмежень) прав.

5. Об'єкти нерухомого майна. Опис прав власності.

6. Об'єкти нерухомого майна. Опис обтяжень (обмежень) прав.

Опис земельної ділянки (об'єкта земельної власності) містить найсут­тєвіші відомості про ділянку: 1) кадастровий номер; 2) місце розташуван­ня (адреса); 3) вид цільового використання та його код; 4) форма власнос­ті; 5) загальна площа; 6) спосіб вимірювання і площа в натурі; 7) інвентар­ний номер будівлі; 8) грошова оцінка земельної ділянки (податкова, рин­кова); 9) вартість будівлі.

Кадастровий план земельної ділянки включає креслення ділянки з опи­сом суміжних меж, нанесенням зони дії обтяжень (обмежень), визначен­ням експлікації угідь.

Опис прав власності на земельну ділянку висвітлює відомості про пра-воволодіння, а також про підстави виникнення або припинення права власності.

Відносно правоволодільця реєструються: прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи або назва юридичної особи; паспортні дані фізичної особи, реквізити юридичної особи; ідентифікацій-ний номер фізичної особи, код юридичної особи.

Інформація про виникнення права власності включає: вид права (влас­ність, користування, оренда, інше); частку (долю, пай) правоволодільця на земельну ділянку, назву правовстановлюючого документа, серію, номер, коли і ким було видано, дату реєстрації, прізвище, ім'я та по батькові ре­єстратора і його підпис.

Інформація про припинення права власності включає дані про доку­мент, на підставі якого припиняється право власності і дані про реєстрато­ра.

Опис обтяжень (обмежень) на земельну ділянку містить дані про тип обтяжень(обмежень): застава, сервітути, інші, а також про виникнення і припиненая дій обтяжень (обмежень).

Інформація про виникнення обтяжень (обмежень) висвітлює строк йо­го дії; суму застави, дані про осіб, на користь яких обтяжуються, обмежу­ються права, в тому числі:(іпотеки) П.І.Б. фізичної особи або назва юри­дичної особи; ідентифікаційний номер фізичної особи, код ЗКПО юридич­ної особи; а також назву і номер документа, що є підставою для обтяжень (обмежень), дату реєстрації, П.І.Б. І підпис реєстратора.

Інформація про припинення дії обтяжень (обмежень) за змістом іден­тична реєстрації припинення права власності.

Реєстрація прав власності обтяжень і обмежень на об'єкти нерухомого майна у Поземельній книзі за змістом нічим не відрізняється від реєстра­ції прав власності, обмежень і обтяжень на земельну ділянку.

Із вище наведеного видно, що Поземельна книга містить достатню ін­формацію про правові, просторові і якісні характеристики земельної ді­лянки. Слід також підкреслити, що інструкція по її веденню надає внесе­ній інформації статусу офіційного джерела і проголошує гарантії держави, відносно вірогідності цієї інформації. Дане положення "Інструкції" без­умовно є вкрай важливим і актуальним, воно теоретично наближає мате­ріали Поземельної книги до реєстрів провідних країн, але для набуття ним дійсної офіційної сили обов'язково потрібне законодавче підтвердження подібних положень представницькою владою.

Завершуючи короткий огляд не дуже численних, але досить характер­них ознак оновлення у реєстраційних заходах, необхідно також виділити в руслі цього процесу досить серйозні дослідження і напрацювання віднос­но створення Національної системи реєстрації прав власності на землю, виконані за дорученням Уряду України і в рамках міжнародних програм вітчизняними і закордонними фахівцями. Але докладніше про це пред­ставлено матеріали в главі X.

Наприкінці зазначимо, що наведені вище ознаки оновлення і зрушень лежать лише біля самого початку великого шляху модернізації вітчизня­ного реєструвального процесу і справа ця вимагатиме постійної інтенси­фікації як практичних зусиль, так і наукової думки.

■

184

185