21.1, Передача земель у власність

За діючим Земельним кодексом можливість передачі земель у приват­ну або колективну власність пов'язується з обов'язковим урахуванням економічних категорій земель і існуючим способом їх використання, при цьому заздалегідь обумовлюється їх майбутнє цільове призначення.

Якщо у користування або оренду можуть надаватися землі усіх катего­рій, то право приватної власності поширюється в основному на землі сіль­ськогосподарського призначення, а також на землі в межах населених пунктів, які надаються для ведення фермерського господарства, особисто­го підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), дач, садів, гара­жів, об'єктів незавершеного будівництва, автозаправочних станцій.

Законодавством не дозволяється передавати у приватну або колектив­ну власність землі державної власності, серед яких:

- землі загального користування населених пунктів і надані для розміщен­ня будинків органів державної виконавчої та державної законодавчої влади; землі гірничовидобувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної системи, транс-порту, зв'язку, оборони;

* землі природоохоронного, оздоровчого рекреаційного та історико-куль-турного призначення; землі лісового фонду, за винятком ділянок лісів до 5 га, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств; землі водного фонду, за винятком ділянок до 3 га водойм і боліт, які вхо­дять до складу угідь сільськогосподарських підприємств; землі сільсько­господарських науково-дослідних і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств, державних сортовипробувальних станцій, насінницьких господарств, племінних заводів, радгоспів і коне-

158

;

159

моменту припинення його дії. Стаття 22 Земельного кодексу пов'язує виникнення чинності цього права з двома обов'язковими умовами:

1. встановлення меж земельної ділянки на місцевості;

2. одержанням державного документа, який засвідчує право власнос­ ті на землю.

В зв'язку з цим необхідно підкреслити, що земля, передана у влас­ність, не може бути предметом повної або абсолютної власності, оскільки володіння нею носить чисто умовний характер і не може бути порівняно, наприклад, з володінням спорудами, насадженнями, тваринами чи особис­тими речами. Тому у всьому світі землевласники володіють фактично не землею, а лише низкою прав на визначену земельну площу, якими дозво­ляються ті чи інші легітимні операції з нею. Ці права регламентують ку-півлю-продаж, дарування, обмін, наслідування або спадкоємництво зе­мель, а також певний спосіб використання поверхні земельної ділянки або її надр.

Перебуваючи у власності фізичної чи юридичної особи, кожна земель­на нерухомість як невід'ємна частина довкілля водночас, є сферою уваги усього суспільства. Суспільство аж ніяк не байдуже до способу викорис­тання земель, оскільки від цього безпосередньо залежить екологічна без­пека середовища, тому воно законодавчим і виконавчим шляхом регла­ментує і контролює використання земельних ресурсів. Система земельно­го законодавства у тих країнах, де земельні ресурси є найбільш дефіцит­ними, обов'язково пов'язує права землевласників з суворим нормативним режимом використання земель.

В Україні, у кожному конкретному випадку передачі, надання або отримання-^земельних ділянок будь-яким законним шляхом у документі, що засвідчує право на землю, обов'язково вказується цільове призначення земельної ділянки. Невикористання земельної ділянки у відповідності до її цільового призначення є однією з головних причин припинення права власності на неї. Стаття 28 Земельного кодексу передбачає припинення права власності на землю також у випадках добровільної відмови від зе­мельної ділянки, відчуження (продажу) земельної ділянки Раді народних депутатів, викупу земельної ділянки для державних або громадських по­треб; систематичного невнесення земельного податку в строки, встанов­лені законодавством, використання ділянки способами, які призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного та радіоактивного забруднення, погіршення екологічної ситуації, невикористання протягом одного року земельної ділянки, яка надана для сільськогосподарського виробництва, та протягом двох років - для несільськогосподарських потреб.

Окрім цього, припинення права власності на землю може виникнути внаслідок примусового вилучення земельної ділянки в особи, яка отрима­ла її за рахунок доходів від злочинної діяльності, і якщо судом буде дове­дено цей факт.

Усі рішення по припиненню права власності виносяться Радами народ­них депутатів.