§ 19. Інші спеціальні обстеження і роботи

Земельно-кадастровий процес вимагає проведення також ґрунтових, геоботанічних і геохімічних обстежень, природно-сільськогосподарського І ерозійного районування і багатьох інших забезпечувальних робіт, які здійснюють у певному порядку за вже опрацьованою методикою [43]. Ознайомлення з цими роботами, допомагаючи збагнути підвалини про­цесу, водночас висвітлює горизонти кадастрового геоінформаційного про­стору.

19.1. Грунтові і грунтово-меліоративні обстеження

, Грунтові обстеження мають метою визначення характеру ґрунтового покриття на тих чи інших територіях, де вивчають грунти, шляхом дослід­ження фунтових перерізів. Грунти в перерізах вивчають такими способа­ми: копаючи ями, закладаючи шурфи, пробурюючи свердловини, риючи котловани і т. п. Для вивчення грунтів використовують також природні перерізи, які утворилися на крутих схилах ярів, в місцях розломів, вими­нання грунтів тощо. За масштабом грунтові обстеження бувають детальні (1: 500 - 1: 5 000), крупно-масштабні (1: 10 000 - 1: 50 000) і більш дрібно­го масштабу (1: 100 000 - 1: 500 000). Масштаб ґрунтової зйомки або об­стеження залежить від необхідності детального .вивчення ґрунтового по­криття. Чим меншу площу мають окремі земельні ділянки і чим Інтенсив­ніше вони використовуються для сільськогосподарського виробництва, тим крупніший масштаб повинні мати грунтові обстеження.

За результатами ґрунтових обстежень складають грунтові карти, які підбивають грунтові покриття досліджуваної території. Особливістю ґрунтових карт є порівняно невисока точність відображення ґрунтових контурів, що пояснюється труднотами у визначенні меж окремих типів грунтів при їх зйомці на місцевості, оскільки в натурі не існує чіткого лі­нійного розмежування грунтів. На точність складання ґрунтових карт ннливають такі фактори:

1. - масштаб зйомки;

2. - тип планової основи;

3. - контрастність ґрунтового покриття.

Наприклад, при застосуванні матеріалів аерофотозйомки за чіткими фототіньовими і рельєфними ознаками, межі ґрунтових відмінностей в масштабі 1: 10 000 визначаються з точністю 5 м; при використанні іншої основи, для того ж масштабу зйомки, ця точність зменшується до 20 м. І Іеясно виражені, поступові переходи однієї ґрунтової відмінності в Іншу дочволяють визначити їх розмежування з точністю від 100 до 200 м.

Усі грунтові відмінності, в залежності від наведених факторів, з тією 'пі іншою точністю відбивають на ґрунтовій карті в межах окремих конту­рів. Грунтові карти містять численні характеристики природних власги-Юстей грунту, наводячи дані про вміст гумусу, реакцію грунту, механіч­ний склад, ґрунтоутворювачі породи, еродованість, засоленість і багато ін­ших. Інформація ґрунтових карт використовується як основа для обліку та оцінки земель.

II Україні, за результатами фунтових обстежень, існує близько 5 000 фунтових відмінностей [28]. Така кількість грунтів значно ускладнює

140

І41

ефективність управління сільсько-господарськимй землями. Для поліп­шення цієї справи фахівці МСГ об'єднали за близькими природними озна­ками подібні грунтові відмінності у компактні групи, які дістали назву агровиробничих груп грунтів. Агровиробниче угрупування грунтів має чітко визначений номенклатурний список грунтів, до якого в межах Укра­їни увійшли 220 окремих груп. Кожна з цих груп має своє номенклатурне позначення.

Наприклад: групі грунтів, що об'єднуються назвою "ясно сірі і сірі опідзолені глеюваті легкосуглинкові грунти", присвоєно шифр - 29г, або угрупуванню "торфово - болотяних грунтів і торфовищ дрібних неосуше-них" відповідає шифр - 145.

Агровиробниче групування грунтів дає можливість застосувати більш раціональне використання земель і є вихідною основою якісного обліку і оцінки земель.

Пристосовуючи до практичної агрономічної діяльності результати ґрунтових обстежень, Міністерство сільського господарства на основі ґрунтових карт опрацювало серію спеціальних картограм. Ці картограми містили додаткові відомості, які з агрономічної точки зору вибірково вис­вітлювали інформацію про найважливіші особливості грунтів. Найбільше поширення отримали картограми агровиробничих груп грунтів, які наво­дили відомості про генетико-виробничі властивості грунтів, а також від­бивали особливості їх ландшафтного місцерозташування.

Грунтово-меліоративні обстеження поширюють вивчення грунтів, до­сліджуючи їх на рівень засолення. Ці обстеження виконують у випадках значного поширення земель з підвищеним вмістом легкорозчшгаих солей. Під час обстежень ураховують рельєф місцевості і рівень ґрунтових вод, визначають глибину залягання горизонтів, де накопичуються солі, вико­нують катіонно-аніонний аналіз солей і визначають токсичність даного типу засолення. На картограмі засоленості грунтів, яку складають за ре­зультатами грунтово-меліоративних обстежень, показують фунти за трьо­ма показниками засолення: ступеня, глибини і типу засолення. Ступінь за­солення залежить від складу токсичних солей. Глибина засолення визна­чається верхньою межею солевого горизонту. На зрошуваних фунтах, де солі найбільш активно мігрують по фунтовому профілю, фунти за озна­кою глибини засолення бувають:

• солончакові 0-50 см;

• солончакуваті 50-100 см;

• глибокозасолені 100-200 см.

Тип засолення або хімізм визначається перевагою тих чи інших аніонів хімічних елементів у складі міфуючих солей. За даними фунтових обсте-

жень складаються також картофами іншого спеціального афономічного призначення: солонців І солонцюватих фунтів, перезволожених, кам'я­нистих та інші.

/ 19.2. Геоботанічні і афохімічні обстеження \і

V

Серед інших видів забезпечувальних робіт особливої уваги заслугову­ ють геоботанічні і афохімічні обстеження. Геоботанічні обстеження спря­ мовані на вивчення рослинного покриття земель, їх проводять на кормо­ вих сільськогосподарських угіддях - сіножатях і пасовищах з метою ор­ ганізації найбільш доцільного використання або їх докорінного поліпшен­ ня. ' '

Геоботанічні обстеження складаються з двох етапів: польового і ка­мерального, проведення яких спирається на підготовчу стадію. Підготовка до обстежень полягає у добірці допоміжних матеріалів про результати по­передніх фунтових, меліоративних, афохімічних обстежень, які викону-иались на кормових угіддях, у добірці існуючих планів і карт на терито­рію угідь, у складанні необхідної планово-картофафічної основи. Перед початком польових робіт знайомляться з типами кормових угідь, які при-гаманкі даній місцевості, аби уявити собі ознаки природних рослинних псоціацій, що входять до складу типів угідь.

Польові роботи полягають у зокремлені на місцевості геоботанічних контурів, зйомці, описові цих контурів, з доповненням опису гербарієм невідомих і малопоширених рослин, а також визначенні врожайності по гнпах угідь. Під ботанічним контуром розуміють частину угідь, яка об'єд­нує близькі фупи росЛинних асоціацій за збіжними фунтовими, рельєф­ними, водними та іншими характеристиками. Зйомки проводять у масшта-бах 1:10 000 І більш дрібних в залежності від рівня інтенсивності сільсь­когосподарського виробництва на досліджуваних землях. Точність зйомки і іоботанічних контурів залежить від контрастності візуального сприйнят-мі меж цих контурів.

Після зокремлення у кожному контурі виконують опис рослинності, природних умов середовища, культур - технічного стану угідь. В описах летально висвітлюють характер рослинного покриття І домінуючі фупи рослинних асоціацій, щільність травостою, наявність рослин-індикаторів і отруйних рослин. Описуючи природні умови, визначають тип кормового V іддя та спосіб його використання; крутість та експозицію схилів; тен-йенцію до еродованості; фунтове покриття та гідрологічні умови. При описові культур - технічного стану враховують наявність чагарників, де-I іі-и, пеньків, каміння, тощо.

142

143

Особливої уваги вимагає визначення врожайності по кожному типу кормових угідь. НайвірогіднІші дані про врожайність дістають шляхом безпосереднього сінокосіння на окремо вибраних ділянках розміром до 10 м² і виміром зеленої маси.

Камеральні роботи полягають у вивченні і обробці польових матеріа­лів. За результатами зйомок складають план кормових угідь. За описами рослинності і даними про врожайність визначають продуктивність кормо­вих угідь і розробляють економічно обгрунтовану схему їх використання. На малопродуктивних угіддях розробляють програму їх докорінного по­ліпшення шляхом знищення існуючої малокорисної рослинності і висівом культурних кормових трав багаторічних або однорічних високоврожай­них. Результати обстежень ураховуються в кадастрових облікових доку­ментах при оцінці якості грунтів, а також в економічній оцінці кормових угідь.

Агрохімічні обстеження проводять, переважним чином, для визначен­ня вмісту у грунті поживних речовин. Але останнім часом у зв'язку з по­гіршенням умов родючості на значних за обсягом територіях до складу робіт при агрохімічних обстеженнях увійшли роботи по визначенню за­гального рівня техногенного забруднення земель, включаючи отруйне і радіонуклідне.

2.12.1995 року був виданий Указ Президента України про здійснення державного контролю за забрудненням грунтів токсичними речовинами і радіонуклідами.

Згідно з цим Указом, агрохімічні обстеження впроваджуються по всій території України, аби контролювати рівень впливу техногенного забруд­нення на зміну показників родючості фунтів. На всіх землях сільськогос­подарського призначення за результатами обстежень здійснюється аі-рохі-мічна паспортизація. На Українську державну службу моніторингу якості продукції покладено завдання визначити показники якісного стану грунту та їх зміну від наслідків господарської діяльності людини і скласти агрохі­мічні паспорти полів до 2000 року.

Проведення агрохімічних обстежень на зрошуваних та осушених зем­лях виконується кожні З роки, на богарних землях - через 5 років.

У разі зміни власника чи користувача землі агрохімічні обстеження і видача агрохімічних паспортів здійснюється повторно, в обов'язковому порядку, незалежно від часу останнього обстеження.

19.3. Природнснсільськогосподарське і ерозійне районування

Природно-сільськогосподарське районування € науковою розмежо­вуючою основою кадастрового вивчення земель, зокремленкх за збіжніс­тю природних і сільськогосподарських ознак. За цими ознаками розмежо­вуються усі землі країни, починаючи від найбільших територіальних угру-пувань, площею в сотні тисяч км² до незначних, в межах адміністративно­го району. Ці територіальні угрупування дістали назву поясів, зон, провін­цій, округів, областей і районів; вони складають взаємопов'язану систему таксономічних одиниць, яка використовується для обліку і оцінки земель. Межі крупних таксономічних одиниць збігаються з межами адміністра­тивно-територіальних утворень: областей, районів; менших за площею - з межами окремих господарств.

Уся територія України, за незначним винятком, геог-рафічно перебу­ває в Помірному поясі, і лише деякі місцевості південного узбережжя Криму можуть бути віднесені до Субтропічного поясу. Пояс - це найбіль­ша за площею група земель, об'єднаних за природними географічними оз­наками, серед яких: гідротермальні умови, особливості циркулювання по­вітряних мас і вегетація рослин.

Природній пояс складається з окремих природно-сільськогосподарсь­ких зон. Кожна зона має свій власний баланс тепла і вологи, а також, пере-нажаючі типи грунтів і рослинності.

Об'єднуючими сільськогосподарськими ознаками є зональний тип сільськогосподарського виробництва і певне співвідношення земельних угідь. В Україні існують зони: Полісся - П, Лісостепу - Л. С, Степу - С. 'іона Степу у північній частині визначається як посушливо-степова зона ■■ СП; у південній частині як сухо-степова - С. С. Переважаючі типи фунтів і ю зонам наведено у табл. 4.1.

Таблиця 4.1 Переважаючі типи грунтів

Зона	Грунти
Полісся	дерново-підзолисті
Лісостепу	сірі лісові і чорноземи типові
Степу	чорноземи звичайні
Степова посушлива	чорноземи південні
Сухостеіюва	каштанові грунти

На рівні зон в Україні виділено дві гірські області Карпатська і Крим­ська; землі в межах цих областей об'єднуються за збіжними ознаками природних гірських особливостей і напрямком сільськогосподарського іиікористання земель.

■

145

Територія зон складається з провінцій, кожна з яких має свої характе­ристики і показники, які помітно змінюються за географічною довготою з заходу на схід, за ознаками континентальності клімату і кількості опадів, максимальною і мінімальною температурами, тривалістю сезонів року і т.д. Відповідно до клімату, провінції відрізняються і умовами сільськогос­подарського виробництва, землеробства і рослинництва. У таблиці 4.2. на­ведено склад провінцій по зонах.

Таблиця 4.2 Склад провінцій по зонах

Зони,області	Провінції
Полісся	Західне Полісся Правобережне Лівобережне
Лісостеп	Західний лісостеп Правобережний лісостеп Лівобережний лісостеп.
Степ	Придунайський степ Правобережний степ Лівобережний степ
Посушливо-степова	Придунайська П.С Правобережна П.С. Лівобережна П.С. Північно кримська П.С.
Сухостепова	ПрисивашськаС.С
Карпатська	Прикарпатська Карпатська Закарпатська
Кримська	Передгір'я Кримські гори Південне узбережжя Криму

Кожна з цих провінцій складається з окремих округів, які відрізняють­ся за ознаками рельєфу, геоморфології і ґрунтового покрову. За рельєфни­ми ознаками виділяють: землі на рівнині, на підвищеннях, у передгір'ї і в горах. За характером ґрунтового покрову виділяють окремі агротипи шунтів.

За цими ознаками в Україні районовано 31 природно сільськогоспо­дарський округ.

Заключним етапом районування є зокремлення земель в межах при­родно-сільськогосподарських районів. Основною ознакою таких районів є збіжність природно-економічних умов вирощування сільськогосподарсь­ких культур. Межі природно-сільськогосподарських районів проходять по межах сільськогосподарських підприємств. Кількість сільськогосподарсь­ких підприємств, які входять до складу одного району, повинна бути до-

статньо великою для отримання статистично надійних результатів при проведенні землеоцінних робіт. Віднесення земель до складу того чи ін­шого району при його утворенні відбувається з урахуванням найвагомі­ших показників продуктивності грунтів. В усіх зонах такими показниками є механічний склад грунту. У Поліссі, окрім того, ураховують гідроморф-ність грунтів, у Лісостепу і Степу - еродованість території, недостатній характер зволоження і т.д. Про досить високий ступінь наближення при-родніх умов між землями одного району свідчить, наприклад, окремий їх показник - гідротермальний коефіцієнт, відхилення якого від норми до­пускається не більшим ніж 0,2-0,1 одиниці.

За природно-економічними умовами вирощування сільськогосподарсь­ких культур в Україні утворено 197 природно-сільськогосподарських рай­онів [43].

Окрім природно-сільськогосподарського, в межах якісного обліку зе­ мель застосовують ерозійне районування, згідно з яким визначаються гра­ ниці територій з ознаками впливу ерозійних процесів. В залежності від питомої ваги еродованих земель виділяють три класи еродованості: І - 0-10%;

2. 10%-20%;

3. 20%-30%.

За ознаками переважаючого характеру ерозії виділяють дві області:

1) з переважаючою водною ерозією; 2) з переважаючою вітровою еро­зією. Головнями чинниками ерозії є: талий стік, дощовий стік, видування ґрунтового покрову вітром.

В Україні в основному переважають ерозійні процеси під впливом до­щового стоку, але на півдні, в зоні Степу, є місцевості з переважаючою нітровою ерозією, ґрунтове покриття яких дефляцІйно небезпечне.

На розвиток ерозійного процесу впливає декілька груп факторів сере­довища: рельєфні, атмосферні, господарські. До групи рельєфних факто­рів належать: крутизна і довжина схилу, розчленованість ярами та балка­ми.

До атмосферних - опади і стік вод, швидкість вітру, кількість буревіїв. } \о господарських - розораність, відношення просапних культур до непро­сипних.

Завершуючи, підкреслимо, що забезпечувальна інформація в земельно-кадастровому процесі не вичерпується наведеними джерелами, в кожному пкремому випадку вона завжди є відбитком специфіки кадастрового об'єкту.

146

147