14.6. Інші групи земельних угідь

До інших груп віднесені землі під водами; відкриті землі без рослинно­го покрову або з незначним рослинним покровом; відкриті заболочені землі; сухі відкриті землі з особливою рослинністю.

Під; водами враховують землі, поверхня яких опинилася під водою природнім шляхом або внаслідок утворення штучних водойм. Урахування земель під територіальними водами Чорного та Азовського морів у складі національного земельного фонду державними облікувальними документа­ми не передбачається.

Переважна кількість земель, зайнятих водоймами, входить до складу земель водного фонду, але значна їх кількість перебуває також на землях сільськогосподарських підприємств, в санітарних і охоронних зонах під­приємств промисловості, транспорту, зв'язку, на землях природоохорон­ного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, а також на території населених пунктів.

До земель під водами входять п'ять видів окремих угідь, в тому числі земельні площі, зайняті: 1) річками і струмками - природними водоймами видовженої лінійної форми, що мають стік; 2) каналами, колекторами і ка­навами - штучними водоймами лінійної форми, що мають стік; 3) озера­ми, лиманами та прибережними замкнутими водоймами - природними утвореннями, які не мають стоку або він незначний; 4) ставками - штуч­ними водоймами, призначеними для утримання води, площею не більше 1 км²; 5) водосховищами - штучними водоймами, призначеними для по­стачання питної води, гідроенергетики та господарських потреб, з ємніс­тю більше 1 млн. м³.

Групу відкритих земель без рослинного покрову або з незначним рос­линним покровом складають чотири види угідь, в тому числі земельні те­риторії', зайняті: 1) кам'янистими місцями - відкритими територіями, по­верхня яких представлена голими скелями, зсувами, галькою, щебенем, тощо; 2) пісками, відкритими землями без рослинного покрову, в грунтах яких, за механічним складом, фракція піску перевищує 90%; 3) ярами -рельєфними утвореннями видовженої лінійної форми, що виникли внас­лідок ерозійних процесів, глибина яких не менше 1 м, а бокова поверхня не має ґрунтового покриття або воно незначне; 4) іншими відкритими те­риторіями, до яких відносять, переважним чином, солончаки, мочарі то­що.

До відкритих заболочених земель належать не вкриті лісом земельні угіддя з надмірно зволоженим верхнім шаром земель, який утворився внаслідок систематичного накопичення у грунті стоячої води, через ат-

122

123

мосферні опади або підйом рівня ґрунтових вод. Але болота можуть утво­рюватись також в результаті необережної і незваженої діяльності людини. Є численні приклади заболочування земель навколо водосховищ і земель­них каналів внаслідок підтоплення оточуючого середовища.

Ознакою заболоченості є факт постійного або тимчасового затоплення земель водою, внаслідок цього утворюється специфічна болотяна речови­на - вологий субстракт, який складається, переважним чином, з болотяних мохів, продуктів їх розпаду та іншої рослинності.

Існують два основні типи боліт, які утворилися внаслідок різних спо­собів надходження води: верхові і низинні. Верхові болота утворюються на водостійких грунтах і породах, на територіях водоподілів виключно че­рез накопичення атмосферних опадів. Низинні болота займають понижені ділянки місцевості, вони утворюються внаслідок надмірного зволоження ґрунтовими водами або виникають через зарощування рослинністю стоя­чої води озер.

Окремою групою угідь визначені сухі відкриті землі з особливою рос­линністю, до яких віднесені незаймані людиною безлісні ділянки заповід­ників Асканія Нова в Херсонській області, Михайлівський степ в Сумсь­кій області, а також Стрілецький і Провальський степ в Луганський облас­ті. Усі види виробничої або будь-якої іншої практичної діяльності, окрім захисної (природоохоронної"), на цих заповідних ділянках заборонені. Особливість цієї групи земель полягає в тому, що їх територія більше ніж на 25% вкрита деревовидною і чагарниковою рослинністю, яку складають вереск, папороті, рокитник, а також трав'яною рослинністю з, переважно, низькою поживною якістю.

$ 15. Стандарти міжнародної класифікації землекористувань

Застосування системи єдиних стандартів дозволяє звести зовнішньо різноманітні прояви навколишнього середовища до окремих узагальнених груп, оцінити (х і на цій основі досягти якісно нового рівня у їх розумінні і використанні. Особливий ефект дає впровадження стандартів на міжна­родному рівні як засіб інтегрування уніфікованої системи понять і техно­логій провідного досвіду в національні реалії країн. Впровадження єдиних стандартів надає міжнародній спільноті механізм для порівняння, співвід­несення і належної оцінки показників фактичного стану ресурсів будь-якої країни, аби зробити обгрунтовані висновки відносно доцільності спо­собу їх використання і запропонувати або відкинути альтернативні варіан­ти.

Розуміння необхідності вирішення цих питань і зростаючий дефіцит земельних ресурсів спонукали фахівців європейської економічної і статис­тичної комісій опрацювати єдині стандартні засади для адекватної оцінки їх стану. В 1989 р. експерти цих комісій на конференції європейських ста­тистиків оприлюднили так звану "Стандартну статистичну класифікацію землекористування ЄЕК ", в якій запропонували уніфіковану систему стандартних понять і визначень по урахуванню фактичного природного стану або способу використання земельних територій та іх площ. Цей до­кумент відбиває існуючу практику урахувань земельних ресурсів на заса­дах єдиної повномасштабної класифікації і використовується земельними службами у більшості країн світу.

Зазначимо, що основні поняття і визначення цієї класифікації були ви­користані працівниками Держкомзему для обліку земель р національних умовах і вже були розглянуті в § 14. Втім, виходячи з міркувань підви­щення рівня ерудованості у майбутніх фахівців, доцідьно окремо ознайо­митися з основними аспектами цього важливого документа.

Стандартна статистична класифікація з усієї сукупності об'єктів прос­торового базису за ознаками фактичного сталгу або способу використання зокремлює сім груп земельних угідь. Назви цих груп земельних угідь увійшли до офіційних документів, за якими здійснюється облік земель в державі. Наведемо для порівняння їх назви за текстом оригіналу:

1. сільськогосподарські землі;

2. ліси і інші лісовкриті площі';

3. забудовані і інші землі в межах населених пунктів (за винятком розкиданих господарських споруд);

4. відкриті заболочені землі;

5. сухі відкриті землі з особливим рослинним покровом;

6. відкриті землі без рослинного покрову або з незначним рослинним покровом;

7. води.

Як бачимо, в вітчизняних документах обліку застосовуються майже ідентичні за назвами також сім груп земельних угідь, але у зв'язку з радіа­ційним забрудненням, внаслідок Чорнобильської трагедії, до 1999 р. в ок­реме урахування була виділена ще одна восьма група земель, яка не охоп­лена стандартною статистичною класифікацією - це радіозабруднені сіль­ськогосподарські угіддя, що не використовуються у сільськогосподарсь­кому виробництві. Зараз ця група угідь за вітчизняною класифікацією вве­дена до складу сільськогосподарських земель.

124

125

Але цим не вичерпуються розбіжності. При детальному ознайомленні зі структурним наповненням майже кожної групи впадають в око помітні відмінності як кількісного, так і якісного змісту.

Розглянемо конкретно, яку саме стандартну класифікацію застосову­ють європейські статистики. За цією класифікацією група сільськогоспо­дарських земель містить лише одне звичне за назвою для нашої практики угіддя - це орні землі. Не вживається термін "багаторічні насадження" -натомість існує структура земель, "що використовується під постійні культури".

Визначені у нас як окремі угіддя, сіножаті і пасовища класифікуються узагальнено, як одне, з назвою "землі, що постійно використовуються під луки і пасовища".

Сільськогосподарські угіддя, зайняті виробничими будівлями, двора­ми, господарськими шляхами і прогонами, а також землі меліоративного будівництва, відновлення родючості та тимчасової консервації ніяк не від­биваються класифікацією, але нею передбачаються "інші сільськогоспо­дарські землі", до яких віднесені окремі господарські будівлі та споруди при них, подвір'я, ділянки землі, що не обробляються постійно, насипи, стежки, поворотні смуги і узбіччя (доріг).

Як бачимо, стандартна класифікація ЄЕК визначає структурні одиниці сільськогосподарських земель на більш узагальненій основі, що по відно­шенню, наприклад, до кормових сільськогосподарських угідь цілком ло­гічно в умовах більш високої культури утримання цих угідь, завдяки якій зникає принципова розбіжність між сіножатями і пасовищами. Але надто високий рівень узагальнення інколи спрацьовує негативно, бо поширю­ючи межі єдиної основи, водночас обмежує статистичний горизонт.

Факт окремого структурного визначення "сільськогосподарські землі, що знаходяться під паром", пояснюється більш високою питомою вагою земель під парами у складі сільськогосподарських угідь в країнах з розви­неною економікою. Звільнення земельних площ на певний термін від за­вантаження сівозмінами прискорює відновлення родючості і не означає повної відмови від їх використання, їх, наприклад, тимчасово можуть ви­користовувати для випасу тварин.

В групі земельних угідь "ліси і інші лісовкриті площі":

а) до лісів відносяться усі землі з деревами, крона яких вкриває не менше 10-20% площі;

б) до інших лісовкритих площ відносять землі, що мають деякі лісові ха­ рактеристики, включаючи ділянки з деревами, що вкривають біля 5-20% площі, а також підлісок, основу якого складає чагарник з висотою кущів 0,5-7 м, що вкривають не менше 5-20% площі.

Не відносять до цієї групи земельних угідь: дерева в огорожах і в роз­межовуючих смугах, розрізнені і плодові дерева, фруктові сади, міські са­ди, парки, сквери і т.д., а також інші території, які не відповідають озна­кам лісу, якщо вони навіть управляються лісогосподарськими органами.

Ліси включають: І) лісові ділянки, що використовуються переважним чином для ведення лісового господарства; 2) лісові території, що втра­тили лісову рослинність внаслідок втручання людини або природнім шля­хом, але, як очікується, рано чи пізно вкриються лісовою рослинністю (за оригіналом "деревами"); 3) природні ділянки молодого лісу і плантації, створені для ведення лісового господарства з молодими деревами, густи­на крони яких ще не досягла показника більше 20%; 4) лісові дороги, просі­ки, протипожежні смуги та інші невеликі відкриті ділянки, а також лі­сові розсадники; 5) ліси в національних парках і природних заповідниках; 6) захисні лісосмуги площею більше 0,5 га.

За європейською класифікацією усі лісові території зокремлюються за ознаками трьох загальновизнаних видів функціонального використання: 1) виробництво деревини або інших лісових продуктів; 2) використання з захисною, природоохоронною, біологічною метою; 3) використання для відпочинку.

Зазначимо, що вітчизняний земельний кадастр з 1999 року теж зокрем-лює такі функції лісу, але облік лісових площ за цими ознаками функціо­нального використання лише розпочато. Важливо підкреслити, що стан­дартна класифікація передбачає також урахування в лісових масивах тери­торій переважаючих лісових культур: шпилькових, нешпилькових і змі­шаних за показником площі, яку займає переважаюча культура, не ниж­чим 70-75 %. На жаль, у документах вітчизняного земельного кадастру не передбачено обліку площ під переважаючими лісовими культурами, що має від'ємний економічний резонанс.

Третя група земельних угідь - "забудовані і Інші землі в середині насе­лених пунктів (за винятком розкиданих господарських споруд)", висвіт­люється європейською стандартною класифікацією найбільш детально і повно. Це пояснюється тією обставиною, що територія населених пунктів у європейських країнах використовується найбільш інтенсивно, а ця об­ставина, в умовах великої щільності населення, вимагає дуже прискіпли­вого ставлення до кожної одиниці площі і відповідного її урахування в до­кументах обліку. З 1999 р. вітчизняна класифікація забудованих земель приведена у повну відповідність з європейськими стандартами.

Четверта група земель - "відкриті заболочені землі", складається з чо­тирьох окремих угідь: верхові болота, низинні болота, волога тундра та ін­ші заболочені землі.

126

127

Класифікація цієї групи цілком збігається з вітчизняною; відсутність у документах обліку земельних угідь вологої тундри та інших заболочених земель є свідченням їх відсутності в межах національної території.

П'ята група земель - "сухі відкриті землі з особливим рослинним по­кровом", складається з п'яти угідь: вересковник; суха тундра; гірські пасо­вища, які використовуються або не використовуються для випасу тварин; гірські пасовища, які використовуються для випасу тварин; інші сухі від­криті землі. Наша класифікація не передбачає окремої деталізації цієї гру­пи, відносячи до неї відповідні ділянки території заповідників Асканія Но­ва та інших. Що стосується гірських пасовищ, то вони віднесені до групи сільськогосподарських земель.

Шоста група земель - "відкриті землі без рослинного покрову або з не­значним рослинним покровом", включає чотири угіддя: кам'янисті місце­вості, позбавлені рослинності; льодовики і вікові сніги; піщані пляжі, дю­ни; інші піщані землі. За вітчизняною класифікацією ця група, незважаю­чи на відсутність на території держави льодовиків і вікових снігів, за ра­хунок включення до неї угіддя - яри, нараховує теж чотири структурних елементи. З цього приводу слід зауважити, що віднесення ярів до даної групи угідь вимагає певної критики, оскільки в ярах лише верхня бічна поверхня позбавлена рослинності, натомість у нижній частині, у більшос­ті випадків, спостерігається поширення досить різноманітної рослинності.

Сьома група угідь - "Води", складається з двох підгруп - "Внутрішні води " і "Припливно-відпливні води". Під внутрішніми водами розуміють усі ділянки, зайняті поверхневими водами, які розташовані на боці суші, рахуючи від лінії середнього рівня припливу. До припливно-відшіивних вод належать ділянки, розташовані на боці суші, впродовж морського уз­бережжя, які знаходяться між лінією середнього рівня приплива і лінією відміток найбільшого відплива.

До внутрішніх вод віднесені природні і штучні водотоки, внутрішні моря (з солоною або прісною водою), озера, ставки, прибережні замкнуті водойми, штучні водосховища та Інші ділянки, зайняті водою.

Припливно-відпливні води включають: прибережні лагуни, естуарії і інші ділянки, зайняті припливно-відпливними водами. Лагуни визнача­ються як водойми з морською водою, розташовані біля узбережжя, але відділені від моря намивними косами або аналогічними утвореннями. Ла­гуни мають обмежений зв'язок з морем. Під естуаріями розуміють значні ділянки рік або інших природних водотоків, які розташовані біля місця їх впадання в море і які знаходяться під впливом морської водної маси.

Порівнюючи наведену класифікацію з вітчизняною, зазначимо, що кількісно вона дещо більша за останню, яка висвітлює лише внутрішні во-

ди, не торкаючись припливно-відпливних вод, через те, що вплив припли­вів або відпливів на території України є незначним. Окрім того, застосу­вання термінології "природні водотоки" і "штучні водотоки" у порівнянні з назвами "ріки та струмки" і "канали, колектори та канави" видається більш доцільним, бо дозволяє об'єднувати різні за назвами водойми за більш універсальною і суттєвою ознакою (наявністю стоку).

Підсумовуючи короткий огляд стандартів європейської класифікації землекористувань, необхідно підкреслити, що ця класифікація у порівнян­ні з нашою визначає дещо більшу кількість окремих угідь, що певною мі­рою віддзеркалює географічну особливість регіонів, які вона охоплює, але, у багатьох випадках, це є свідченням набагато більшої інтенсивності використання земельних ресурсів і на цій основі детального зокремлення і урахування земельних площ. Безумовно, цей факт є також свідченням більш високого рівня економічного розвитку європейських країн, який і спонукав європейську спільноту до розробки єдиних стандартів; що сто­сується нашої країни, впровадження цих стандартів в наші реалії цілком пов'язується з її інтеграцією в європейські структури.

-

'

128

129

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

ЗЕМЕЛЬНО-КАДАСТРОВИЙ ПРОЦЕС