13.4. Фактична зайнятість земель, землеволодіння і землекористування

В Україні, як і в усьому колишньому СРСР, існувала до 1990 р. одна форма власності на землю - державна. Держава надавала колгоспам і рад­госпам, а також іншим підприємствам і відомствам основні земельні пло­щі у безстрокове користування для виробництва сільськогосподарської і промислової продукції та інших потреб. Незначні за площею земельні ді­лянки надавалися громадянам у постійне чи тимчасове користування для ведення особистого підсобного господарства, присадибного, під дачі, га­ражі, колективного та індивідуального садівництва, городництва, для ви­пасу худоби тощо.

Таким чином, громадяни, а також колгоспи, радгоспи і всі інші підпри­ємства і організації, яким держава надавала землі у користування, вели

господарство в межах більших або менших за площею ділянок, які за пра­вовими ознаками мали одну назву - землекористування. Землекористуван­ня були основною формою правового статусу земель, а також і основною одиницею їх обліку за весь радянський період.

Характерно, що держава, проголошуючи право постійного користуван­ня земельними ділянками, фактично не гарантувала забезпечення цього права. Існують численні приклади примусового вилучення земель, якими постійно користувалися громадяни, в результаті утворення штучних водо­сховищ, будівництва шляхів і промислових підприємств, розвідування ко­рисних копалин, на військові потреби і в багатьох інших випадках. Проек­ти вилучення земель затверджувались без погодження з громадянами, і держава не відшкодовувала збитків громадянам у необхідних обсягах.

В процесі реформування земельних відносин у 90-ті роки була віднов­лена приватна власність на землю. Громадяни отримали право на привати­зацію земельних ділянок, які їм передавалися для ведення фермерського господарства, особистого підсобного господарства, будівництва і обслуго­вування житлового будинку і господарських будівель, садівництва, дачно­го і гаражного будівництва. Приватизовану земельну ділянку громадяни могли купувати, продавати, дарувати, міняти, наслідувати і передавати в спадщину, здавати або наймати в оренду.

Таким чином, виникла нова одиниця обліку земель за правовими озна­ками приватної власності - землеволодіння громадян.

Торкаючись питань утворення землеволодінь, необхідно підкреслити особливості реформування земельних відносин в Україні. Оскільки зе­мельна реформа 90-х років впровадила паралельно з приватною власністю також і колективну форму власності на землю, окрім землеволодінь гро­мадян, виникли землеволодіння колективних, державних кооперативних і акціонерних сільськогосподарських підприємств, які утворилися головни­ми чином в межах територій колишніх колгоспів і радгоспів. Але від того, що держава законодавчими актами передала основні земельні площі ніби­то новим за назвою суб'єктам права колективної власності на землю, по суті мало що змінилось у фактичному стані цих земель.

На 1 січня 1998 р. колишні колгоспи і радгоспи фактично займають більше 80% земель сільськогосподарських угідь, в той час як 20 мільйонів громадян володіють або користуються лише 13,8% земель. По-справжньо­му нова форма господарювання - фермерство охопила лише 2,5% земель. Про це свідчать дані Держкомзему (див. табл. З.З.), а також діаграма фак­тичної зайнятості сільськогосподарських угідь основними групами влас­ників і користувачів, мал.3.1.

102

103

Таблиця 3.3