Тема 7. Аудиторський ризик та методи його оцінки. Аудиторські докази

1. Аудиторський ризик.

Аудит — це процес зменшення до прийнятного р-ня інформ. ризику для користувачів ФЗ.Інформаційний ризик- передбачає ймовірність того, що публічна ФЗ п-ва (організації) має істотні помилки чи неточності. Інфор­м. ризик не можна ототожнювати з ауд-м, бо він є лише стимулом для замовників ауд. послуг, адже висно­вок аудиторів становить певну гарантію достовірності ФЗ підпр-в. На інформ. ризик у ринк. умовах прямо впливає ризик підприємн. діяльності, залежний від багатьох факторів: зако­нодавчої системи, податк. політики, конкуренції тощо. Цей ри­зик також прямо не пов'язується з аудиторським і стосується кон­кретного підприємства чи організації. Ризик бізнесу аудитора (аудиторської фірми) — ймовірність того, що ауд. фірма може зазнати збитків у процесі взаємодії з клієнтом, навіть якщо ауд. висновок складено правильно. Ауд. ризик є наслідком 2 чинників: ризику того, що можуть мати місце суттєві помилки, а також ризику того, що цих істотних помилок не буде виявлено. Більшість заруб. економістів погоджуються з моделлю ау­д. ризику, описуючи її у такому вигляді: АР = ВР * РК * РН, де АР — прийнятний аудиторський ризик; ВР — властивий ризик; РК — ризик контролю; РН — ризик невиявлення. Прийнятний ауд. ризик (АР) виражає міру готовності аудитора надати позитивний висновок без застережень за умови, що ймовірність існування суттєвих помилок у ФЗ клі­єнта після проведення аудиту не перевищує величини АР яка може коливатися в межах від 0 до 1 (або від 0% до 100%). Властивий ризик (ВР) — це ризик того, що реєстри б. о. і відповідно ФЗ клієнта містять недо­стовірну інформацію. Ризик контролю (РК) — це ризик того, що система внутріш­нього контролю клієнта не може вчасно запобігти помилок або знайти їх у обліку і звітності. Теорія аудиту має чотири основні концепції, на яких ґрунтуються вивчення системи внутрішнього контролю і оцінка ризику: 1. Адміністрація, а не аудитор, повинна встановлювати систему контролю і забезпечувати її діяльність на підприємстві. 2. Підприємство має розробити таку систему внутрішнього конт­ролю, яка б забезпечувала достатню впевненість у тому, що фінан­сову звітність подано об'єктивно. 3. Систему внутрішнього контролю не можна розглядати як пов­ністю ефективну, якщо під час її створення не було враховано умов розробки і особливостей майбутнього практичного застосування. 4. Мета і завдання внутрішнього контролю не залежать від ме­тодів обробки інформації (автоматизованих чи ручних). Безпосередньо від аудитора залежить лише ризик невиявлення (РН), який є ризиком того, що помилки в обліку і звітності клієнта не буде виявлено аудитором під час перевірки. Завданнями аудитора в процесі визначення аудиторського ризику є правильна оцінка величини властивого ризику і ризику контролю, а також регулювання і вплив на цю величину ризику невиявлення.

2. Поняття аудиторських доказів та їх види.

Ауд. докази — це інформ., отримана аудитором для вироблення думок, на яких ґрунт. підготовка ауд. висновку і звіту. Ауд. докази одержують шляхом належного поєднання тестів систем контролю та процедур перевірки на суттєвість. Вони складаються з первинних документів та обл.. записів, покладе­них в основу ФЗ, а також підтверджувальної інфор­м. з інших джерел. Достатність є виміром кількості аудиторських доказів, належність є виміром їхньої якості й надійності та їх відповідності конкретному твердженню. На достатність аудиторських доказів впливає ряд факторів: • оцінка аудитором характеру та величини ризику, притаманних як на рівні фінансової звітності, так і на рівні залишків на рахунку чи за класом операцій; • характер систем обліку та внутрішнього контролю й оцінка ри­зиків контролю; • досвід, набутий у процесі попередніх аудиторських перевірок; • результати аудиторських процедур із можливими виявленими фактами помилок чи шахрайства; • джерело та надійність наявної інформації. Аспектами систем обліку і внутрішнього контролю, щодо яких аудитор одержує аудиторські докази, є: • структура — системи обліку та внутрішнього контролю, роз­роблені так, щоб попереджати і виявляти та виправляти суттєві пе­рекручення; • функціонування — наявні системи, які ефективно працювали про­тягом певного періоду. Надійність аудиторських доказів залежить від джерела їх отри­мання — внутрішнього чи зовнішнього, а також від характеру їх. За характером розрізняють візуальні, документальні та усні докази. У разі неможливості одержати достатні належні аудиторські до­кази аудитор має дати позитивний висновок із застереженнями або негативний висновок. Види ауд. доказів: прямі, другорядні, усні, візуальні, до­кументальні.