2. Концептуальні засади гуманітарного та соціального розвитку в Збройних силах України

Одним із головних завдань Збройних Сил України є забезпечення високого рівня їх боєготовності та боєздатності на рівні армій провідних країн світу. Умовою його виконання має стати їх широкомасштабне реформування, пріоритети якого визначені в Директиві Міністра оборони України № Д–15 від 25.05.2004 року та Стратегічному оборонному бюлетені.

Серед цих пріоритетів особливе значення має посилення соціальної складової служби. В Директиві Міністра оборони поставлене завдання: „Реформування Збройних Сил України провести з урахуванням усіх факторів, основними з яких є соціальний, а також недопущення втрати боєздатності Збройних Сил України. Це пояснюється, перш за все, посиленням гуманітарної та соціальної складової в політиці української держави, а також невирішеністю багатьох проблем гуманітарного та соціального характеру в Збройних Силах.

1. Гуманітарний та соціальний розвиток Збройних Сил України: сутність, мета та принципи

Відомо, що вищими органами держави та військового управління вже прийнято низку документів, які певною мірою забезпечують вирішення гуманітарних і соціальних питань у розвитку Збройних Сил. Серед них головними є: Державна програма реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року; Указ Президента України “Про основні напрямки соціальної політики на період до 2004 року”; “Концепція соціальної політики у Збройних Силах України від 06.04.2001 року”; “Програма реформування та розвитку морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України на період до 2005 року” та інші.

Всі ці документі є, безумовно, актуальними та важливими з точки зору їх реалізації. Але кожний з них забезпечує лише певну з сторін гуманітарної та соціальної політики в Збройних Силах.

По–перше, запропоновані в них заходи недостатньо конкретні та узгоджені за часом з останніми політичними рішеннями держави щодо європейської інтеграції, з міжнародним законодавством, а також можливостями держави щодо їх реалізації. А це в свою чергу зумовило необхідність розроблення та прийняття такого документу як Концепція гуманітарного та соціального розвитку в Збройних Силах України.

По–друге, необхідність прийняття Концепції обумовлена тим, що тенденції реформування та розвитку Збройних Сил України, інтегративні процеси, що проходять в них, як і в державі в цілому, потребують якісно нових підходів до вирішення завдань, які визначались Державною Програмою реформування та розвитку Збройних Сил України та найшли нове висвітлення в Стратегічному оборонному бюлетені, який є концептуальним документом, довгостроковою (на період до 2015 року) програмою реформування та розвитку Збройних Сил України.

По–третє, наявність соціальних проблем, невирішених задач в системі формування національно–державницької свідомості, моральної самосвідомості військовослужбовців, їх мотивацій до військової служби, готовності до виконання специфічних завдань зумовлюють сьогодні необхідність переходу до якісно нової системи діяльності органів військового управління щодо налагодження і впровадження організаційних, виховних, соціально–психологічних, правових механізмів, які могли б компенсувати певну напруженість, що існує у військах (силах), забезпечити виконання завдань соціальної та гуманітарної політики держави в Збройних Силах.

Названі та інші чинники і зумовили необхідність прийняття Розпорядження Президента України „Про заходи щодо реформування гуманітарної сфери в Збройних Силах України” та відпрацювання і схвалення, згідно цього рішення, Концепції гуманітарного та соціального розвитку.

Поняття “гуманітарна (від лат. Humanity – людство, людяність) політика” в найширшому розумінні цього терміну має на меті “олюднення” усіх сфер і галузей суспільного буття, створення можливостей і умов для максимальної реалізації кожної особистості, формування в неї внутрішньої потреби і здатності приймати участь у житті держави і суспільства, словом та ділом відстоювати гуманітарні пріоритети та цінності.

Гуманітарна політика в Збройних Силах України має свої особливості, обумовлені специфікою діяльності та призначення військової організації. Разом з тим вона базується на загальних методологічних, науково-теоретичних засадах і тільки практичні її засади мають певну специфіку.

Гуманітарна та соціальна політика в Збройних Силах України, як і в цілому в державі, являє собою складне соціальне явище, яке має системний характер. Виходячи з того, що “система – це комплекс взаємодіючих елементів” можна визначити на науково-теоретичному рівні ряд таких елементів (в даному випадку вони визначаються через поняття “компонент”). До них слід віднести: сутнісний, теоретико–методологічний (базовий), структурно-організаційний, змістовний та технологічний компоненти. При цьому слід мати на увазі, що головним, центральним є сутнісний компонент. Інші якби “працюють” на нього, розкриваючи його багатогранний характер.

Сутнісний компонент розкривається через визначення поняття та мети його функціонування і розвитку.

Визначення сутності гуманітарної політики в Збройних Силах України, завдань та пріоритетів гуманітарного та соціального розвитку можливе тільки на основі глибокого розуміння сутності та змісту гуманітарної політики в цілому та особливостей гуманітарного розвитку українського суспільства.

У вітчизняній науковій думці є декілька підходів щодо цього питання. Але в головному погляди співпадають. А саме в тому, що гуманітарну політику слід розглядати в широкому та вузькому значенні. У широкому значенні воно об’єднує дві різноманітні суспільні складові – духовну й соціальну, до якої належать такі галузі: освіта, виховання, наука, культура, релігія, свободи, права і обов’язки, інформаційний простір, охорона здоров’я, соціальне забезпечення та ін.

У вузькому значенні воно стосується лише духовного життя суспільства, насамперед такої його складової як духовна культура. Для Збройних Сил базовим, звичайно, є широке значення, тому що саме воно характеризується цілісністю, всезагальністю, як державна політика.

Визначення сутності гуманітарної політики доцільно дати через систему діяльності, яка включає в себе і сукупність заходів, і цілей, і механізми їх реалізації.

Гуманітарна політика – це система цілеспрямованої, регулюючої, організуючої, координуючої діяльності суб’єктів, спрямованої на забезпечення оптимального функціонування та розвитку гуманітарної сфери життєдіяльності суспільства, соціального та духовного потенціалу людини, особистості, формування і збагачення її творчого потенціалу.

Такий загальний підхід до її визначення є базовим для розуміння її сутності та змісту й у Збройних Силах України. При цьому слід виходити з того, що особовий склад, члени сімей військовослужбовців є повноправними членами суспільства і на них повністю поширюються конституційні права, свободи, обов’язки. Це з одного боку. З іншого, військова організація, має свої особливості, які впливають на процес “гуманізації” воєнного буття, на умови морально-психологічного, духовного та соціального розвитку особистості військовослужбовця, її військово-професійну діяльність.

Таким чином, гуманітарну політику в Збройних Силах України, в широкому розумінні поняття, як складову частину державної гуманітарної політики – можна визначити як систему цілеспрямованої, організуючої та координуючої діяльності органів військового управління спрямованої на забезпечення оптимального функціонування та розвитку гуманітарної сфери життєдіяльності військ (сил) з метою створення умов для соціально-гуманітарного розвитку воєнної організації українського суспільства, реалізації соціальних, духовних потреб військовослужбовців, формування і збагнення їх творчого потенціалу, здійснення ефективної професійної діяльності.

Виходячи з такого загального розуміння гуманітарної політики в Збройних Силах України, Концепція гуманітарного та соціального розвитку визначає дві її складові: гуманітарну (у вузькому розумінні поняття) та соціальну. При цьому гуманітарна політика спрямована в більшій мірі на військову, професійну сферу і визначається як “діяльність органів військового управління щодо забезпечення навчання, виховання, психологічної підготовки військовослужбовців і працівників, їх духовного, культурного та фізичного розвитку, реалізації конституційних прав і свобод”.

Соціальна політика спрямовується на задоволення соціальних потреб та інтересів військовослужбовців, членів їх сімей і працівників, соціальну реабілітацію, підтримку та захист військовослужбовців і осіб, звільнених у запас або у відставку. Виділення цих складових окремо є умовним, оскільки реалізація гуманітарної і соціальної політики – це єдиний процес. Вони взаємообумовлені і реалізуються через діяльність одних тих же суб’єктів.

Другим показником, що визначає та характеризує сутність гуманітарної політики в Збройних Силах України, є мета. В літературі, присвяченій проблемам гуманітарної політики, мета розкривається занадто широко і зводиться в основному до створення певних умов. Наприклад, в навчальному посібнику “Гуманітарна політика в Україні”, виданому в Українській Академії державного управління при Президентові України, метою визначається створення умов для формування, розвитку та функціонування соціальних і духовних відносин; для задоволення людиною соціальних і духовних потреб й інтересів; для розширення соціального і духовного простору; для розширення діяльності людини та ін. Але наявність умов, навіть сприятливих, не завжди дає очікуваний позитивний результат. Мету гуманітарної політики та особливості її реалізації в Збройних Силах, слід розглядати на двох рівнях. Перший – мета, як засіб досягнення кінцевого результату. Це – тактика діяльності органів військового управління, яка спрямовується саме на створення умов для всестороннього, гармонічного розкриття фізичного, духовного та творчого потенціалу особистості. Друга – мета як власне кінцевий результат гуманітарного та соціального розвитку, як реалізований потенціал і суспільства і особистості. Це стратегія діяльності органів військового управління.

Саме таке розуміння мети закладено в Концепцію гуманітарного та соціального розвитку у Збройних Силах України. Тут в стислій формі відображена і тактика: задоволення соціально-економічних потреб та інтересів військовослужбовців, а також соціальна та професійна адаптація військовослужбовців та осіб звільнених із Збройних Сил України у запас або у відставку; створення і вдосконалення засобів, форм і методів гуманітарної роботи серед військовослужбовців; і стратегія: утвердження особистості військовослужбовця, працівника Збройних Сил як найвищої соціальної цінності, найповніше розкриття їх здібностей в інтересах гармонійного розвитку громадян-патріотів, високопрофесійних військових спеціалістів, свідомих захисників Вітчизни. Наряду з загальнолюдськими цінностями закладеними в мету гуманітарного і соціального розвитку в Збройних Силах України, в ній визначається і специфіка спрямованості діяльності органів військового управління, а саме: “морально-психологічне забезпечення бойової і мобілізаційної готовності військ (сил), бойового чергування, бойової служби, оперативної і бойової підготовки, виконання завдань з підтримки миру поза межами України, іншої визначеної законодавством діяльності військових формуванню”.

Другим елементом, що визначає сутність гуманітарного і соціального розвитку є принципи.

По-перше, щодо сутності принципів. Слід зазначити що принципи – це керівні положення, що відображають закономірності розвитку явищ, процесу і визначають вимоги до спрямованості, змісту, організації та методики реалізації змісту гуманітарного та соціального розвитку в Збройних Силах. Але слід враховувати, що принципи – не догми, а їх вимоги не зібрання інструктивних вказівок. Це керівництво до дії, яке передбачає творчість у роботі з основним складом, дозволяє враховувати особливості цієї роботи в кожному конкретному випадку.

Крім того, принципи гуманітарного та соціального розвитку в Збройних Силах України є конкретизацією більш загальних принципів, а саме принципів гуманітарної політики держави. До яких належать: законність – як реальне забезпечення юридичними засобами максимального здійснення, охорони та захисту основних прав людини; визначення пріоритету загальнолюдських інтересів; поєднання інтересів як Української держави так і світової спільноти, як орієнтація на історичні традиції українського народу, його високий моральний та інтелектуальний потенціал, так і на досвід передових держав світу у створенні повноцінного соціокультурного середовища; принцип відкритості державної діяльності, формування довіри до влади, до держави.

Визначаючи принципи гуманітарного та соціального розвитку в Збройних Силах України, необхідно враховувати те що, оскільки нормативно-правова база його по ряду показників співпадає з нормативно-правовою базою, виховної роботи та морально–психологічного забезпечення діяльності війська (сил), то і основні принципи співпадають. Наприклад, виховання військовослужбовців на патріотичних, бойових традиціях Українського народу, орієнтація на ідеали демократії і гуманізму, загальнолюдські моральні цінності; наукові підходи до планування, здійснення та оцінка результатів діяльності органів військового управління щодо гуманітарного та соціального розвитку. Звичайно, навіть ці принципи у нових умовах відображають специфіку названих органів.

По-друге, оскільки діяльність органів військового управління спрямоване не тільки на свідомість військовослужбовців з метою формування професійно необхідних бойових якостей і моральну самосвідомість, а головними чином на реалізацію громадянських прав і свобод військовослужбовців, працівників Збройних Сил України, задоволення їх соціальних інтересів і потреб, що в свою чергу має сприяти ефективній професійній діяльності, та принципи гуманітарного та соціального розвитку в Збройних Силах України закономірно відображають саме цю діяльність. До таких принципів, згідно концепції, наряду з вищезазначеними відносяться: верховенство права, законність та гуманність, повага до людини, її конституційних прав і свобод; гласність, відкритість демократичного цивільного контролю; забезпечення соціального і правового захисту громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах, а також членів їх сімей; взаємодія органів військового управління на основі чіткого розмежування повноважень, відповідальності у питаннях реалізації гуманітарної та соціальної політики держави у Збройних Силах.