3.3.3. Організація та форми індивідуальної роботи

У системі індивідуальної виховної роботи командиру частини (корабля) відведена особлива роль: організатора, керівника, виконавця. З урахуванням цього здається можливим висловити деякі рекомендації. Перш за все, важливо вивчити ділові, фахові, морально-психологічні якості своїх заступників та помічників. Як відомо, для цього регламент командирської служби не передбачає спеціального терміну. Пізнання здійснюється в процесі напруженого співробітництва, в ході планування бойової і гуманітарної підготовки, тренувань, тактичних і командно-штабних навчань, в період організації праці по втіленню в життя намічених задумів. Знання індивідуальних особливостей заступників та помічників допомагає сформувати портрет особистості офіцера, відповідального за конкретну ділянку багатогранного життя частини (корабля).

Вникаючи в стиль і методи роботи своїх заступників, командир особистим прикладом впроваджує дух співробітництва. У першу чергу особлива увага приділяється тому, хто повільно опановує посадовими обов‘язками або має недоліки. Встановлює причини відставання і планує індивідуальну роботу з цими заступниками.

Як правило, командири частин (кораблів) складають плани індивідуальної роботи на тиждень, а результати персонального впливу фіксують у щоденнику. Щоденник завжди нагадає про те, коли, про що і з ким вів розмову, що підказав, яку поставив вимогу. Він допомагає побачити становлення підлеглого на посаді, проаналізувати його успіхи і недоліки, накреслити шляхи формування позитивних командирських, методичних і суто людських якостей. Щоденник зіграє дуже важливу роль у підготовці атестаційних матеріалів на заступників.

У деяких командирів частин (підрозділів) склалась певна система роботи зі своїми заступниками: щоденний обмін думками про результати, які досягнуті в процесі виконання добового плану; щотижневе заслуховування заступників про їх особистий внесок в удосконалення індивідуальної виховної роботи в тих підрозділах, які безпосередньо очолює заступник або в яких працювали згідно з вказівками командира; щомісячне проведення семінарів, занять із заступниками та помічниками з найактуальніших питань індивідуальної роботи з підлеглими.

Серед складових успіху роботи із заступниками виділимо вміння командира слухати їхні думки та пропозиції. Слухання – важка праця і найцінніший дар, котрим можливо обдарувати іншого. Спробуйте відповісти самому собі: чи слухаю я уважно людей, які стоять нижче по службовій драбині? Чи вислуховую їх до кінця або часто перебиваю? Один із головних бар’єрів неефективного слухання – наша схильність до суджень, оцінок, схвалень і несхвалень заяв інших. Назвемо і деякі звички, що заважають уважно слухати співрозмовника: “спостережливість” (коли під час спілкування командир приділяє основну увагу зовнішності, недолікам мови, а не змісту); “скромність” (коли не дивиться на співрозмовника); “оперативність” (не дослухавши думку, спішить відповідати); “активність” (коли захоплюються репліками); “пасивність” (відсутність прагнення зрозуміти співрозмовника). І, безумовно, неприпустимі хамство, зарозумілість, зневажливе ставлення до співрозмовника.

Культура спілкування командира із заступниками справляє величезний вплив на взаємовідносини в частині (на кораблі). Тому візьмімо за правило дотримуватись наступних рекомендацій:

1. Щоб знайти шлях до серця заступника, потрібно вести розмову з ним про те, що для нього дороге, що він більше за все цінує. Бути розумнішим співрозмовником ви можете, але не треба цього підкреслювати, а тим більше говорити;

2. Бажаючи переконати свого заступника, намагайтесь перш за все викликати прагнення до цього, дайте йому можливість відчути, що він заслуговує на повагу;

3. Робіть для заступника те, що вам хотілося б, щоб інші робили для вас. Таємниця успіху в досягненні добрих взаємостосунків із заступником полягає в умінні розглядати і розв‘язувати його питання з урахуванням його інтересів, а не тільки своїх цілей і завдань;

4. Щоб заступник вас поважав, потрібно проявляти до нього щиру зацікавленість, бути доброзичливим і справедливим;

5. Якщо виникло непорозуміння у взаємостосунках із заступником, то його можна зняти тільки за допомогою такту, щирого бажання зрозуміти думку співрозмовника. Доброта, дружній тон допоможуть швидше і краще, ніж різкість та гнів;

6. Відкидаючи думку свого заступника, пильнуйте за тим, щоб не образити його самого. Образити просто, вибачитися важче, а отримати щире вибачення ще важче;

7. У розмові з заступником вибирайте слова якомога лагідніші, а аргументи найпереконливіші. Що не вдалося довести у спокійному тоні, не доведете галасом.

Цей невеличкий перелік доброзичливих порад, безумовно, не може охопити усіх сторін спілкування командира із заступниками. На всі ситуації немає рецептів. Але, мабуть, можна погодитися з тим, що в частині (на кораблі) взаємостосунки на верхньому поверсі службової піраміди не тільки помічаються, але і є прикладом для всіх. Напевно, небезпідставно кажуть: який заступник – такий і командир.

Що означає керувати індивідуальною виховною роботою? Узагальнення передового досвіду роботи кращих керівників військових колективів дає змогу так відповісти на це запитання. Це:

• планування індивідуальної виховної роботи;

• прогнозування результатів індивідуалізації виховання;

• координація зусиль усіх категорій вихователів;

• навчання методиці індивідуальної виховної роботи;

• контроль та оцінка результатів;

• періодичне підбиття підсумків (не рідше одного разу на місяць) та внесення коректив у тактику індивідуальної виховної роботи.

Індивідуальна робота заступника командира частини (корабля) з гуманітарних питань має низку особливостей.

По-перше, це об’єкт індивідуального впливу. Він повинен знати ділові, фахові морально-психологічні якості кожного офіцера, прапорщика (мічмана), старшини підрозділу, настрої особового складу, здійснювати заходи для згуртування військових колективів, навчати офіцерів практиці індивідуальної виховної роботи, організовувати її і брати в ній особисту участь. Пріоритетну увагу заступник командира з гуманітарних питань приділяє активістам підрозділів. Цим помножуються його зусилля.

По-друге, спрямованість змісту індивідуальної виховної роботи. Головним тут є світоглядний аспект.

По-третє, вибір “больових точок” в індивідуальному виховному “полі”. Він визначає найбільш дієві форми, методи і засоби для надання допомоги військовослужбовцям, схильним до порушень дисципліни.

По-четверте, роль у визначенні оптимального поєднання масових і індивідуальних форм роботи в інтересах підвищення бойової готовності, зміцнення військової дисципліні, згуртування колективів.

По-п’яте, виконанням функцій контролю за ходом і результатами індивідуальної виховної роботи, внесення коректив у плани роботи офіцерів з вдосконалення особистісних якостей воїнів.

По-шосте, постановка завдань у відповідності зі стратегією і тактикою індивідуальної виховної роботи.

По-сьоме, вивчення, узагальнення і впровадження в життя передового досвіду, прищеплення всім офіцерам потреби займатися індивідуальною виховною роботою постійно, домагаючись щоденно певних успіхів.

Індивідуальна виховна робота з активістами спрямовується на розуміння того, що головним критерієм оцінки їхньої діяльності з підвищення бойової готовності є якість праці по забезпеченню заданих кінцевих результатів, затвердженню атмосфери вимогливості, чесності та об’єктивності при підбитті підсумків.

Важливе значення для підвищення бойової готовності має індивідуальна робота заступника командира з гуманітарних питань по забезпеченню передової ролі офіцерів у вивченні, експлуатації та збереженні військової техніки і зброї, виконання ними службових обов’язків.

Незамінним інструментом вивчення людей є індивідуальна бесіда, успіх якої забезпечується дотриманням певних рекомендацій. Важливо, щоб вона мала чітко визначену спрямованість, була логічною, а не мала характер простої розмови “про все”. Якщо є можливість заздалегідь підготуватися до бесіди, постарайтесь якомога більше дізнатись про співрозмовника. Потім намітьте: про що його треба спитати, які обставини з’ясувати, на що його націлити. Добре наперед продумати приблизний план бесіди.

Намагайтесь вести розмову у вільній, невимушеній манері. Не робіть під час розмови нотатків – це порушить атмосферу довірливості. Чуйно і тактовно реагуйте на поведінку співрозмовника: чи погоджується він з тим, про що ви йому кажете, чи заперечує; чи потрібні ще якісь аргументи або достатньо тих, які ви навели. Враховуйте і запас часу, який є у вашому розпорядженні.

Де б не відбувалася зустріч: у полі, на тактичних навчаннях, у навчальному класі, народознавчій світлиці чи службовому кабінеті – обстановка має сприяти щирій і відвертій розмові.

Психологічно налаштовуючись на майбутню розмову, пам’ятайте мудру пораду: стався до інших так, як бажаєш, щоб вони ставилися до тебе.

Для більш досконалого вивчення особистості воїна досвідчені вихователі мають декілька тем для розмови. І з кожної заздалегідь намічають порядок обговорення питань, які цікавлять заступника командира з гуманітарних питань. Щодо запитань співрозмовникові, то бажано дотримуватись таких правил, підказаних досвідом:

1. Чітко формулюйте запитання, ставте його так, щоб воно було зрозуміле співрозмовнику;

2. Запитання має бути стисле, не надто широке;

3. Уникайте запитань у загальній формі: це викликає шаблонну, неконкретну відповідь;

4. Уникайте запитань, які можуть поставити співрозмовника у скрутне становище;

5. Додержуйтесь черговості запитань за їх важливістю (від простого до складного);

6. Ведіть розмову у спокійному тоні.

Заважають ефективності спілкування:

1. Незрілі поверхові судження. Річ у тому, що дехто схильний формулювати оцінки і судження занадто поспішно. Це заважає взаєморозумінню. Такий бар’єр, як правило, створюється на основі звичок повчально вказувати, попереджати, радити;

2. Стереотипи. Це не що інше, як упереджені узагальнення на недостатньо широкій основі. Часто зовнішня чарівність і впевненість в собі викликають позитивне ставлення ще до розмови і можуть серйозно вплинути на її результати;

3. Заклопотаність і зайнятість самим собою. Коли вихователя занадто турбує якесь особисте питання і він знервований, краще відкласти намічену на цей час індивідуальну зустріч;

4. Миттєва реакція на емоційно забарвленні слова. Спілкування не дасть бажаних результатів, якщо співрозмовники виходять за межі “емоційної норми;

5. Необґрунтований “перебій”. Як правило, перебивають повідомлення співрозмовника без потреби начальники, які не володіють основами культури спілкування. Вони “перемагають”, але не виграють, бо повідомлення, отримане під тиском, буде перекручене;

6. “Втаємнений порядок денний”. Нерідко викликані на індивідуальну бесіду кажуть товаришам по службі: “Не знаю, чого викликали?”. Це нічого позитивного не дає.

Ось чому досвідчені заступники командирів підрозділів з гуманітарних питань ні на день не полишають роботи з активом. Вони регулярно з ними зустрічаються безпосередньо на робочих місцях, цікавляться станом справ у військових колективах, настроями і ставленням до служби військовослужбовців, вивчають стиль, форми і методи впливу активістів на товаришів по службі, дають відповіді на їхні запитання. Регулярно проводять з активістами обмін досвідом індивідуального виховання, інструктивно-методичні заняття і семінари, лекції-консультації, співбесіди тощо. Така конкретна, повсякденна робота з активом підрозділів позитивно впливає на підтримання на належному рівні морально-психологічного стану особового складу, на успішне виконання завдань, які стоять перед підрозділами.

Висновки:

По-перше, індивідуальна виховна робота –справа серйозна і нею потрібно займатися не тільки з обов‘язку, а й за покликом серця. До кожного воїна потрібний свій, особливий підхід. Зуміли знайти його, підібрали ключ до серця – можна розраховувати на успіх. Пошук ключа – річ тонка і копітка, вона потребує і вміння, і терпіння, і таланту.

По-друге, в індивідуальній виховній роботі немає універсальних, на всі випадки життя, рецептів і правил. Кращий засіб впливу на особистість воїна – чуйність, зацікавленість, бажання бути поруч, приймати і на себе його турботи. Потрібна звичайна людська доброта. Людина влаштована так, що на добре до неї ставлення відповідає добром.

По-третє, майстерність вихователя полягає в умінні увійти в душу людини, своєчасно виявити там хиби, допомогти залікувати травми. Пріоритет у виховній роботі належить індивідуальній саме тому, що немає більш дієвого шляху для виправлення людської зіпсованості, спрямування людини на розвиток кращих її якостей.

По-четверте, кожний офіцер зв’язаний з людьми, впливає на них. І щоб позитивно впливати на військовослужбовців, вихователь повинен бути сам вихованою, порядною і совісною людиною; взірцем самовідданого служіння Вітчизні і виконання службово-посадових обов’язків; він повинен показувати приклад поважного і любовного ставлення до підлеглих, мати Бога в душі. Без любові до людей не можна розраховувати на успіх у такій делікатній справі, якою є виховна робота.

Розділ 4. Нормативно–правова база організації морально–психологічного забезпечення в ЗС України