3.3. Діяльність заступника командира з гуманітарних питань щодо організації індивідуальної роботи з особовим складом

Метою виховання особового складу є формування у нього національно-патріотичних переконань, любові до України та її народу, активної життєвої позиції, високих морально-бойових якостей і морально-психологічної готовності захищати територіальну цілісність і незалежність Вітчизни. Досягнення цієї мети забезпечується комплексним підходом, який являє собою концентрацію всіх виховних завдань, об’єднання зусиль офіцерів, націлених на реалізацію принципів виховання, використання методів, засобів і форм виховної роботи, а також правильне поєднання групового та індивідуального впливу на воїнів.

3.3.1. Психолого-педагогічні аспекти та особливості індивідуальної роботи з особовим складом

Кожний офіцер повинен уяснити, що необхідність покращення індивідуальної роботи випливає із сутності самого процесу виховання, із вимог Міністра оборони України щодо опанування всіма офіцерами методикою індивідуальної роботи з військовослужбовцями.

Під методикою індивідуальної виховної роботи слід розуміти наступне: сукупність форм, методів і засобів, за допомогою яких реалізуються її основні функції – вивчення військовослужбовця з метою визначення найбільш ефективного впливу на нього; планування, організація, проведення, контроль і оцінка досягнутого.

Вивчення особистісних рис військовослужбовців з врахуванням всіх об’єктивних і суб’єктивних факторів, які впливають на них, приносить успіх, коли дотримуватися наступних принципів індивідуальної виховної роботи:

• повсякденна увага до кожного військовослужбовця у поєднанні з високою вимогливістю і батьківською турботою про його життя, побут, відпочинок;

• зв’язок виховання підлеглого з життям країни, завданнями бойової і гуманітарної підготовки військового колективу;

• єдність індивідуального і колективного впливу на особистість воїна;

• дотримання почуття міри в критиці недоліків та опора на його позитивні якості;

• конкретність, скерованість на певного військовослужбовця;

• цілеспрямованість у досягненні певних завдань виховання;

• оперативність, можливість проведення виховної роботи у будь-якій обстановці, швидке реагування на поведінку воїна в різноманітних ситуаціях;

• планомірність, заздалегідь продумана система індивідуального впливу на військовослужбовця.

Система індивідуальної виховної роботи включає:

• визначення цілей і завдань;

• планування;

• визначення, хто і з ким індивідуально працює;

• навчання практиці індивідуальної виховної роботи;

• визначення і врахування індивідуальних особливостей військовослужбовців, застосування найбільш ефективних форм, методів і засобів впливу;

• організацію оперативної інформації про настрої, інтереси, запити особового складу;

• аналіз, узагальнення передового досвіду, контроль і корекцію плану.

Коефіцієнт корисної дії системи індивідуальної виховної роботи залежить від дотримання наступних умов:

а) кожний вихователь на своєму рівні завжди тримає в центрі уваги конкретну людину;

б) будь-який командир (начальник) враховує індивідуальні особливості військовослужбовців в інтересах застосування найбільш доцільних методів, способів, форм і засобів виховання;

в) кожний офіцер прагне опанувати передовим досвідом індивідуальної виховної роботи в інтересах підвищення військової майстерності, зміцнення військової дисципліни, згуртування військових колективів.

На ефективність індивідуально-виховної роботи впливають й інші обставини.: соціальна сфера; громадські інститути; засоби масової інформації тощо.

Правильне ставлення офіцера до індивідуальної роботи неможливе без глибокого з’ясування її сутності та розуміння того , що :

а)індивідуальна робота – це система цілеспрямованого виховного впливу, який здійснюється з урахуванням особливостей воїна шляхом застосування найбільш педагогічно доцільних засобів і методів, на них реакції і досягнутих результатів;

б) індивідуальна виховна робота – це велика і складна праця. Її характеризують такі ознаки, як конкретні педагогічні цілі; проводиться з урахуванням індивідуальних особливостей воїнів; є компонентом комплексного підходу; здійснюється по відношенню до всіх військовослужбовців; проводиться постійно і скрізь; здійснюється усіма методами і засобами; проводиться у повній відповідності з принципами виховання;

в) індивідуальна виховна робота здійснюється в системі “командир (начальник) – підлеглий”, тобто в схемі міжособистої взаємодії. Тому дуже важливо врахувати її психологічно-педагогічні аспекти, які проглядаються в самій структурі індивідуальної роботи. Вона включає: глибоке вивчення воїна, як особистості; визначення програми виховної роботи з ним; використання усіх засобів, методів і форм виховання; спрямування зусиль усіх вихователів і колективу на воїна; постійний контроль за ходом і результатами виховної роботи.

Отже, індивідуальну роботу з воїнами в процесі їх військово-патріотичного і морального виховання офіцер повинен проводити постійно і усюди. Врахування її психолого-педагогічних аспектів дозволяє виключити стихійність і домагатися більшої ефективності військово-патріотичного і морального виховання воїнів, їх всебічної підготовки до активних бойових дій в умовах сучасної війни.

Індивідуальну виховну роботу повинні проводити всі, хто має відношення до вишколу і виховання особового складу: командир роти і його заступники, командири взводів і їх заступники, старшина роти, командири відділень (екіпажів), активісти.

Офіцери, прапорщики, сержанти і актив складають свого роду педагогічний колектив роти, колектив вихователів. Прямими його керівниками є командир роти і його заступник з гуманітарних питань (офіцер-психолог).

Завданнями індивідуальної виховної роботи є:

• первинне вивчення новоприбулих воїнів, визначення тих, хто потребує більш уважного ставлення до себе;

• організація постійного контролю за життям і діяльністю підлеглих, забезпечення об’єктивної інформації про їхні настрої, поведінку;

• забезпечення пильного несення особовим складом гарнізонної, вартової і внутрішньої служби;

• підтримання статутних правил взаємовідносин між воїнами роти;

• організація допомоги і взаємодопомоги в ході бойової і гуманітарної підготовки;

• організація роботи з підготовки класних спеціалістів;

• урахування особистісних даних і здібностей воїнів під час організації змагання з задач і нормативів, на кращого фахівця, за кращий підрозділ тощо;

• постійний аналіз виконання воїнами морально-етичних норм поведінки;

• контроль за дисциплінарною практикою, застосуванням заохочень і стягнень;

• робота з військовослужбовцями, схильними до девіантної поведінки;

• робота з активом підрозділу;

• турбота про збереження життя і здоров’я особового складу, його матеріальне і культурне забезпечення;

• систематичне вивчення, узагальнення і впровадження передового досвіду індивідуально-виховної роботи;

• створення системи підбиття підсумків індивідуально-виховної роботи тощо.

Індивідуально-виховна робота – найважливіший елемент виховного процесу, вивчення особистісних особливостей воїнів і створення згуртованих колективів, здатних успішно виконувати будь-які навчально–бойові завдання.

Що повинен знати командир підрозділу про підлеглого?

1. Біографічні дані: прізвище, ім’я та по-батькові; рік і місце народження; освіта; сімейний стан; вид занять до військової служби; умови життя сім’ї в сучасних умовах та адресу; батьки (усі дані, в т.ч. ставлення до релігії); родичі (ті ж дані, що й про батьків); які зв’язки підтримує з колективом із якого призивався до лав Збройних Сил України, та інше.

2. Морально-політичні якості: рівень гуманітарної підготовки, загальний кругозір; ставлення до сучасного життя країни, настрій; ставлення до служби – на що можна спертися в індивідуальній роботі; дисциплінованість; участь у громадській роботі та ставлення до неї; духовні потреби; поведінка в побуті; з ким товаришує, чи є друзі за межами частини, підрозділу тощо.

3. Психологічні особливості: темперамент; пам‘ять; особливості характеру, нахили; увага, посидючість; вольові якості: цілеспрямованість, самовладання, сміливість, мужність, ініціативність, наполегливість; мова: словниковий запас, якість мови, змістовність, виразність.

4. Фізичний розвиток: загальний розвиток, сила, витривалість, спритність, який вид спорту полюбляє? Чи вміє плавати? Чи має спортивний розряд? Тощо.

5. Індивідуальні особливості: егоїст або альтруїст, відлюдкуватий, надмірно довірливий; балакучий; байдужий до служби; може стати “лідером”, може бути тільки підлеглим тощо.

Індивідуальна виховна робота приносить вагомі результати, коли одухотворена діловитістю, відданістю інтересам військового колективу, особистою моральною бездоганністю керівника. Тільки в цьому разі підлеглі повірять у щирі прагнення командира допомогти їм стати кращими, чистішими, позбавитися негативних рис характеру, недоліків у поведінці. А яка в цьому позиція фахівця з гуманітарних питань?

Перш за все, переконати офіцерів в тому, що об‘єктивною основою оцінки ефективності індивідуальної виховної роботи є практичні справи, вчинки військовослужбовців, рівень політичної свідомості і активність їх в ратній праці.

До індивідуальних критеріїв відносяться:

1. Оцінки навчально-бойової діяльності, які визначаються відповідними документами;

2. Оцінка дисциплінованості, показником якої є суворе і точне виконання вимог військової присяги і військових статутів, наказів командирів і начальників;

3. Рівень військової майстерності;

4. Спрямованість особистості, соціальна активність та її якісна характеристика.

Колективні критерії відображаються в рівнях вихованості і згуртованості колективу, ідейних установках, думках, традиціях, моральному кліматі.

Оцінка ефективності характеризує “зворотний зв‘язок” індивідуальної виховної роботи. Більшості офіцерів важко дати об‘єктивну оцінку зробленому, особливо тому, що стосується індивідуальної роботи. Визнаючи невдачу в роботі з конкретною особистістю, офіцер часто “підписує” атестацію собі. Закономірне запитання: що ж робити? В якості відповіді може бути такий варіант. Довірити офіцерові підрозділу, який знає методику застосування критеріїв, самому визначати рівень вихованості підлеглих. Забезпечити відверту доповідь. Не поспішати з висновками. Індивідуальну виховну роботу не можна “підганяти”, її результати не можна призначати до святкових дат, періодів навчання, перевірок та інспекцій. Це аксіома, але на практиці й досі це приходиться доводити. Офіцер один раз оступився, а “б‘ють” його довго. Навіть існує у деяких командирів і начальників своя “теорія” яка отримала назву “методика холодного тепла”. Суть її полягає в тому, щоб молодого офіцера тримати в “холоді”, тобто під постійною загрозою стягнення за провини підлеглих, недоліки по службі. “Тепло” може наступити лише тоді, коли потрібно (або трапилася нагода) позбавитися від офіцера. Тоді відразу знімаються всі стягнення і з чистою службовою карткою офіцера відправляють до нового місця служби. Із досвіду ми добре знаємо, що така горе-практика мала місце там, де фахівець з гуманітарних питань не проявляв принциповості, а командир практикував уседозволеність.