42. Завдаток як вид забезпечення зобов’язань.

3адатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні, на доказ укладення договору і в забезпечення його виконання. Дане визначення повністю співпадає із визначенням завдатку, що мали місце в ст. 209 ЦК РРФСР 1964 р . Незважаючи на цей факт, сфера застосування завдатку чинним законодавством істотно розширена. Справа в тому, що в ньому відсутній припис, аналогічне правилу п. 2 ст. 186 ЦК РРФСР 1964 р ., Згідно з яким завдаток міг використовуватися тільки для забезпечення зобов'язань між громадянами або з їх участю. Тому за чинним законодавством завдаток може застосовуватися для забезпечення зобов'язань, що виникають як з участю громадян, так і за участю юридичних осіб. Тобто завдаток може застосовуватися не тільки в побутових, але й у підприємницьких відносинах.

Завдаток в тому вигляді, як він описаний у законі (ст. 380 ЦК), може забезпечувати виконання тільки договірних зобов'язань. Предметом завдатку може бути тільки грошова сума, розмір якої визначається сторонами, але у всіх випадках вона повинна становити лише частина суми платежів, належних за договором з боку, що видала завдаток. З теоретичної точки зору немає ніяких перешкод для того, щоб предметом завдатку визнавалися інші майнові цінності. Законодавчій практиці також відомо подібне рішення.

Видача завдатку як захід для забезпечення виконання зобов'язання може бути передбачена тільки угодою сторін. Угода про завдаток незалежно від суми завдатку має бути зроблено у письмовій формі. При порушенні сторонами приписів про письмову форму угоди про завдаток наступають наслідки, передбачені ст. 162 ЦК, тобто на підтвердження укладення угоди про завдаток сторони не можуть посилатися на показання свідків, але можуть приводити письмові й інші докази.

Завдаток виконує платіжну, доказову і забезпечувальну (штрафну) функції. Завдаток може бути виданий тільки тією стороною за договором, на якій лежить обов'язок здійснити грошові платежі за надання, здійснюване контрагентом за договором. При виконанні сторонами договірних зобов'язань сума завдатку або зараховується в рахунок платежів, або утримується стороною, яка видала завдаток, із суми належних з неї платежів. Видача та отримання завдатку є часткове виконання і, відповідно, отримання частині виконання договірного зобов'язання. У цьому суть платіжної функції завдатку.

43. Особливості гарантії.

Гарантія відповідно до ст. 546 ЦК є одним зі способів забезпечення виконання зобов'язань. Вона, як і порука, має на меті залучення до зобов'язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло б слугувати для задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням, а тому є надійним, твердим забезпеченням виконання зобов'язань.

За своєю суттю передбачений у статті, що коментується, спосіб забезпечення зобов'язання є новим для цивільного права України, адже він суттєво відрізняється від гарантії, яка існувала за часів радянської та пострадянської цивілістики. Якщо раніше, згідно зі ст. 196 ЦК 1963 р. та Основ цивільного законодавства Союзу РСР та республік від 31.05.1991 р., гарантія прирівнювалась до поруки, та на неї розповсюджувались присвячені поруці правила, то гарантія за ЦК (в літературі її нерідко називають банківською гарантією) не тільки має власне правове регулювання (§ 4 глави 49 ЦК), але й за своєю доктриною є новим для вітчизняного законодавства самостійним способом забезпечення виконання зобов'язання. Гарантія за ЦК має певну низку характерних ознак, що відрізняють її не тільки від інших способів забезпечення зобов'язання, насамперед поруки, але й від гарантії, яка використовувалася раніше в українському законодавстві: — вона має самостійний характер, тобто не залежить від долі основного зобов'язання (див. ст. 562 ЦК та коментар до неї); — має особливий суб'єктний склад;

— строк її дії не обмежується строком пред'явлення кредитором позовних вимог до гаранта (докладніше див. коментар до ст. 561 ЦК);

• має сплатний характер (дивись ст. 567 ЦК та коментар до неї); — є безвідкличною (докладніше див. ст. 561 ЦК та коментар до неї).