Основні напрями наукової організації праці в сфері управління:

1. удосконалення форм розподілу і кооперації праці, раціональне використання кадрів: відбір і розстановка, розподіл функцій, кооперування обов'язків, організація творчої праці;

2. покращення організації і обслуговування робочих місць керівників: раціональне планування, оснащення сучасними технічними засобами, обслуговування;

3. раціоналізація прийомів і методів праці: планування особистої праці, вивчення і відбір передових методів праці, застосування передових методів і прийомів управлінської праці;

4. покращення умов праці: моральний мікроклімат, психофізіологічні умови, санітарно-гігієнічні умови, безпека праці, естетичні умови (колір та оформлення інтер' єру, функціональна музика тощо);

5. удосконалення організації інформації, автоматизація інформаційної праці, покращення бібліотечного обслуговування, удосконалення документообігу;

6. удосконалення нормування і стимулювання праці: розширення сфери застосування норм управлінської праці, підвищення якості і обгрунтованість норм, модернізація нормативних матеріалів, впровадження в оплату праці диференційованих показників, оптимальне співвідношення матеріальних і моральних стимулів;

7. удосконалення підготовки (перепідготовки) і підвищення кваліфікації керівних кадрів: підвищення якості підготовки керівних кадрів, широке використання систем підвищення кваліфікації, тренування і відпрацювання техніки особистої праці, удосконалення самоосвіти;

8. виховання свідомого і творчого ставлення до праці: закріплення дисципліни праці, підвищення її продуктивності, плодотворна участь в науково-практичній роботі, активна суспільна діяльність.

Слід відзначити важливість організації управлінської праці та її зв' язку з іншими проблемами розвитку виробництва та управління. Цьому завданню потрібно приділяти особливу увагу, оскільки далеко не для всіх керівників і спеціалістів наших підприємств очевидна необхідність удосконалення організації управлінської праці, як одного із факторів успішної роботи підприємств. Але саме це суттєво впливає на обґрунтований розподіл обов'язків всередині управлінського апарату, методи і строки впровадження різних технічних і організаційних нововведень, технологію виконання управлінських робіт, забезпечуючи стабільний стан підприємств в умовах переходу їх до ринкової економіки.

У практичній діяльності підприємств та у спеціальній літературі, осіб, зайнятих в управлінні виробництвом товарів чи послуг, зазвичай відносять до категорії інженерно-технічних працівників (ІТР) та службовців. Разом з тим. в Україні назви категорій персоналу стандартизовані, отже, всі організації повинні дотримуватися стандартизованих назв.

Класифікатор професій дк 003-95 містить такі стандартизовані назви категорій персоналу:

1. Законодавці, вищі державні службовці, керівники;

2. Професіонали;

3. Фахівці (спеціалісти);

4. Технічні службовці (виконавці);

5. Робітники сфери торгівлі та побутових послуг;

6. Кваліфіковані робітники сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства;

7. Кваліфіковані робітники з інструментом;

8. Оператори та складальники устаткування і машин;

9. Найпростіші професії.

Розглянемо функції керівників, спеціалістів (фахівців) та технічних виконавців.

Керівники (підприємств, цехів, відділів, секторів, дільниць, майстри) здійснюють відбір і розстановку кадрів, координацію роботи підрозділів і працівників підрозділів, забезпечують злагоджену й ефективну роботу колективів, організацію виробництва й праці, отримання стабільних прибутків.

Спеціалісти (інженери, техніки, маркетологи, фінансисти, економісти, проектанти, юрисконсульти тощо) розробляють і впроваджують у виробництво нові види продукції, технологічні процеси, технічні й економічні нормативи, форми й методи організації виробництва й праці та забезпечують матеріалами, оснащенням, ремонтним та іншим обслуговуванням; проводять аналіз показників діяльності підприємства, опрацьовують і здійснюють заходи з їх поліпшення.

Технічні виконавці (обліковці, секретарі, друкарки, оператори ЕОМ тощо) здійснюють опрацювання і передачу первинної інформації, підготовку й оформлення документів, необхідних для виконання функцій управління.

Праця службовців відрізняється від праці робітників, оскільки вона не пов' язана зі створенням матеріальних цінностей, хоча вона є продуктивною і має оцінюватися за впливом на виробничу діяльність та фінансові результати підприємства (цеху, відділу, дільниці тощо). Службовці мають справу з документацією, через це їхня робота здебільшого має не фізичний, а розумовий характер.

Праця деяких службовців пов' язана з керівництвом людьми, що надає їй специфічної особливості, яка викликає значні нервово-емоційні зусилля у керівних працівників, особливо при пошуку та вирішенні нових рішень проблемних ситуацій. їхня праця не піддається кількісному обліку, а прийоми та методи не можуть бути точно регламентовані. Через це багато категорій службовців мають ненормований робочий день, оскільки він регламентується тільки виконанням певного обсягу робіт.

Розподіл і кооперація праці службовців, особливо у сфері управління підприємством, передбачає розчленування процесу управління на окремі функції, роботи, операції, елементарні процедури, їх відокремлення у самостійні види робіт (функцій), тобто спеціалізацію, на базі якої створюються структурні підрозділи та розмежовуються посадові обов' язки працівників.

Розподіл праці всіх працівників підприємства, як робітників, так і службовців, здійснюється з урахуванням вимог: о економічних; о психофізіологічних; о соціальних.

Економічні вимоги передбачають необхідність забезпечення максимальної ефективності праці службовців, їх повне завантаження, можливість поєднувати функції та обов' язки, вилучення зайвих ланок зі структурі управління і врешті-решт, максимальну економію коштів на утримання апарату управління.

Фізіологічні вимоги розподілу праці службовців визначаються можливістю сприйняття та опрацювання інформації людиною, тобто при розподілі праці службовців треба враховувати обсяг необхідної для забезпечення функцій інформації та можливість її скорочення за рахунок надмірної (зайвої).

Соціальні вимоги визначають необхідність забезпечення при розподілі праці службовців змістовності виконуваних ними робіт та їх творчого (креативного), інноваційного характеру.

Функціональний розподіл і кооперація праці службовців нерозривно пов'язані з організаційною структурою підприємства, зі створенням структурних підрозділів та служб, спеціалізованих на виконанні визначених функцій управління.