- •1) Економічні, політичні та культурні передумови відродження Олімпійських ігор сучасності.
- •2) Спроби відродження олімпійських ігор
- •3) П’єр де Кубертен, його погляди, ідеї та роль у відродженні Олімпійських ігор.
- •4) Перший Олімпійський конгрес та його рішення.
- •5) Перші Олімпійські ігри сучасності, та їх значення
- •1) Основні принципи Олімпійського руху
- •2) Структура Міжнародної Олімпійської системи.
- •3) Структура мок.
- •4) Структура нок, та їх функції.
- •5) Структура мсф та їх функції.
- •1) Вибір місця проведення Олімпійських ігор.
- •2.) Організаційний комітет, його діяльність під час організації і проведення Олімпійських ігор
- •Основні напрямки діяльності мсф при підготовці та проведення
- •5.)Програма Олімпійських ігор
- •1) Джерела фінансування
- •2) Рекламно-комерційна та ліцензійна діяльність
- •3) Комерційне використання Олімпійських ігор
- •4) Економічні програми організації та проведення Олімпійських ігор
- •5) Олімпійська Хартія. Її історичний розвиток.
- •6) Основний зміст і структура Олімпійської хартії
- •Комерціалізація та професіоналізація Олімпійського руху
- •2) Проблема допінгу в Олімпійському русі
- •3) Проблеми організації та проведення Олімпійських ігор
- •4) Проблеми демократизації Олімпійського руху
- •5. Політизація Олімпійського спорту
- •7)Проблема участі жінок в Олімпійському спорті
- •1) Зародження Олімпійського руху в Україні
- •2) Олімпійський рух в Україні часів радянського союзу
- •3)Олімпійський рух в незалежній Україні
- •1) Соціальна природа та передумови виникнення професійного спорту
- •2) Мета, завдання та функції професійного спорту
- •3) Відмінності професійного спорту в порівнянні з Олімпійським
- •1) Організаційна структура професійних ліг та асоціацій
- •2) Характеристика організаційної структури клубу команди з професійного спорту
- •3) Характеристика професійних ліг та асоціацій
- •1. Драфт - спеціальна система відбору
- •2. Система підготовки висококваліфікованих баскетболістів
- •Система підготовки висококваліфікованих хокеїстів
- •3.1 Система підготовки хокеїстів в командах нхл
- •4. Система підготовки висококваліфікованих футболістів
2) Олімпійський рух в Україні часів радянського союзу
Рівень майстерності сильних спортсменів СССР різко зріс, з'явилося нове покоління видатних спортсменів і в Україні. Збірна команда СССР в неофіційному заліку переконливо виграла Ігри XX і XXI Олімпіад в Мюнхені і Монреалі за всіма показниками, причому успіх радянських спортсменів багато в чому був обумовлений спортивним потенціалом України.
Приблизно таким же залишався вклад спортсменів України в успіхи збірної команди СССР і в подальші роки, не дивлячись на те, що повний і об'єктивний аналіз потенціалу українського спорту на Іграх XXII Олімпіади в Москві (1980 р.) утруднений у зв'язку з бойкотом цих Ігор великою кількістю країн з високим рівнем розвитку спорту, і в першу чергу, США, а Ігри XXIII Олімпіади в Лос-Анджелесі (1984 р.) бойкотували Національні олімпійські комітети СССР, ГДР і ряду інших соціалістичних держав. На незгоду амбіціям політичних лідерів постраждали інтереси багатьох видатних спортсменів різних країн, у тому числі і спортсменів України.
Проте подальші Ігри показали високий рівень підготовки радянських спортсменів. Збірна команда СССР з великою перевагою виграла XXIV Ігри в Сеулі (1988 р.), а об'єднана команда СНД - XXV Ігри в Барселоні (1992 р.) і знов на Олімпійських іграх гідно виглядали українські спортсмени.
Досягнення спортсменів України в ці роки були обумовлені, в першу чергу, інтенсивним розвитком сучасної бази для занять спортом. Комплексні центри олімпійської підготовки включали не лише стадіони, басейни, зали і інші основні споруди, але і місця для мешкання, живлення, харчування, відпочинку, відновлення і так далі.
Не менш важливим було і подальше вдосконалення системи відбору обдарованих дітей і організація їх багатолітньої підготовки, що привело до появи великої групи видатних спортсменів, що досягли вершин в олімпійському спорті, а також талановитих організаторів, учених і інших фахівців, розвиток, що забезпечили, і функціонування всієї системи підготовки і участі в Олімпійських іграх спортсменів України за весь період з 1952 по 1992 рр., тобто доти, коли Україна знайшла незалежність і самостійно увійшла до системи міжнародного олімпійського руху.
Що ж до різних зимових видів спорту і результатів виступів українських спортсменів в складах збірних команд СССР на зимових Олімпійських іграх, то тут вклад України - через кліматичні умови і традиції, що склалися, - не був істотним. Наприклад, на VII зимових Олімпійських іграх (1956 р.), в яких вперше брали участь радянські спортсмени, що отримали переконливу перемогу, українських спортсменів у складі збірної СССР не було взагалі. Таке положення зберігалося і на всіх подальших зимових Олімпійських іграх - аж до 1976 р.
На початку 70-х років в Україні були зроблені комплексні заходи для розвитку зимових видів спорту - реконструкція і будівництво спортивних баз, залучення відомих фахівців, створення відділень в спортивних школах і центрів підготовки по зимових видах спорту.
На XII зимових Олімпійських іграх в Інсбруці (1976 р.) у складі збірної команди СССР вперше виступили два українські спортсмени - І. Бяков (біатлон) і Т. Тарасова (швидкісний біг на ковзанах), причому Іван Бяков виявився переможцем у складі команди радянських біатлоністів в естафеті 4х10 км.
На подальших зимових Олімпійських іграх в складах збірних команд СССР і СНД брали участь по декілька спортсменів України. На XVI зимових Олімпійських іграх в Альбервілі (1992 р.) В. Петренко став олімпійським чемпіоном у фігурному катанні, а А. Житник виграв золоту медаль у складі об'єднаної команди хокеїстів.