7)Проблема участі жінок в Олімпійському спорті

Слідуючи традиціям олімпійського спорту Древньої Греції, П. де Кубертен категорично заперечував проти участі жінок в олімпійських змаганнях. «Олімпійські ігри, - писав він, - велич чоловічої сили, спортивній гармонії, інтернаціоналізму, що базується на принципах, лояльності, сприйманого глядачами як мистецтво і винагороджуваного схвальними оплесками жінок». У іграх першої Олімпіади (1896 р.) жінки не брали участь.

Думка Кубертена перечила думці ряду членів МОК, жінок, що виступали на підтримку участі, в Олімпійських іграх. В результаті загальними зусиллями було прийнято рішення: жінки можуть змагатися в певних видах олімпійської програми, відповідних суспільному статусу представниць слабкої статі і їх фізіологічним особливостям.

Не дивлячись на штучно створювані перешкоди, жінкам удалося взяти участь в II Олімпійських іграх, які відбулися в 1900 р. в Парижі. Спортсменки змагалися там в двох видах спорту - тенісі і гольфі. Першою олімпійською чемпіонкою стала англійська тенісистка Ш. Купер. Проте в цих Іграх, як і в двох подальших (1904 і 1908 рр.), участь жінок була чисто символічною: їх кількість була від 7 до 11, що складало 0,8 - 1,3% загальної кількості учасників Ігор. На Олімпійських іграх 1912 і 1920 рр. кількість жінок, що брали участь в змаганнях, істотно зросла (до 57 і 64 відповідно), проте від загальної кількості учасників Ігор це склало відповідно всього лише 2,2% і 2,5%.

22-я сесія МОК, що відбулася в Парижі в 1924 р., дала новий поштовх олімпійському руху: віднині жінкам офіційно дозволялося брати участь в більшості видів програми Олімпійських ігор.

Впродовж останніх 40 років кожен олімпійський цикл характеризувався розширенням участі жінок в олімпійському спорті: збільшувалася кількість видів спорту і видів змагань, зростала кількість учасниць зимових і літніх Олімпійських ігор. Більше стало жінок і в складі МОК, Національних олімпійських комітетів і Міжнародних спортивних федерацій. Ця тенденція зберігається і в даний час. Наприклад, на Іграх XXV Олімпіади в Барселоні додався новий вияд спорту, в якому змагалися жінки, - дзюдо, парусний спорт, водний слалом, з'явився і новий вигляд змагань в легкій атлетиці, веслуванні на байдарках і каное, що розширило частину олімпійської програми для жінок в цілому на 14 видів змагань.

Проблема розширення участі жінок в олімпійському спорті досить многопланова. Тут перш за все слід зазначити консерватизм багатьох Міжнародних спортивних федерацій, що хоча і визнають змагання жінок, що проте відносяться до них як до справи другорядному, не заслуговуючому бути представленим в програмі Олімпійських ігор. Не менш істотним є і те, що тенденція розширення частини програми літніх і зимових Олімпійських ігор для жінок входить в пряме протиріччя з іншою тенденцією - скорочення загальної кількості учасників олімпійських змагань, яке, на думку організаторів Олімпійських ігор, багатьох лідерів олімпійського руху і міжнародного спорту, переросло допустимі межі .

Розвиток жіночого олімпійського спорту поза сумнівом стримується ще і недостатньою участю жінок в його адміністративних органах. Так, з 95 членів МОКНУВ лише 7 жінок (7,4%); лише 5 жінок (2,6%) є президентами Національних олімпійських комітетів; лише одну Міжнародну спортивну федерацію очолює жінка.

Інтенсивний розвиток жіночого спорту є реаліями нашого часу. Популярність різних видів спорту, їх поширення в світі, засоби, що відпускаються на їх розвиток, знаходяться в прямій залежності від присутності цих видів спорту в олімпійській програмі. Тому сповна природною є та гострота, з якою ставиться питання про місце жіночого спорту в сучасному міжнародному олімпійському русі.

Лекція №7. Україна в Олімпійському русі

План

1) Зародження Олімпійського руху в Україні

2) Олімпійський рух в Україні часів радянського союзу

3)Олімпійський рух в незалежній Україні