1. Позитивне переконання.

2. Позитивний настрій.

3. Власне позитивне мислення (або позитивне сприйняття).

Позитивне мислення – це ваше психічне відношення до життя, самого себе, виникаючих подій та подій, які тільки повинні відбутися. Це ваші хороші думки, слова та образи, які є джерелом особистого зросту та успіху в житті. Позитивне мислення, це очікування щастя, радості, здоров’я, успішного завершення будь-якої ситуації та прийнятих рішень. Незалежно від того, що ви очікуєте, це приходить до вас [87].

Переваги позитивного мислення.

САМООПРАЦЮВАННЯ

6.3. Перешкоди та перспективи розвитку особистості.

Стреси

“Стресс — это не то,

что с вами случилось, а то, как вы это воспринимаете”.

Ганс Селье

Стрес (від англ. Stress — тиск, натиск, напір; навантаження; напруга) — неспецифічна (загальна) реакція організму на вплив (фізичний або психологічний), порушуючи його рівновагу, а також відповідний стан нервової системи організму (або організму в цілому).

В медицині, фізіології, психології розрізняють позитивну (еустрес) та негативну (дістрес) форми стресу.

Еустрес. Поняття має два значення — «стрес, який викликаний позитивними емоціями» та «несильний стрес, який мобілізує організм».

Дістрес. Негативний тип стресу, з яким організм не спроможний впоратися. Він руйнує здоров’я людини та може привести до тяжких захворювань.

Джерелами стресу можуть стати певні ситуації або стани.

Групи ризику щодо виникнення стресу:

• люди похилого віку та діти;

• люди із заниженою самооцінкою;

• екстраверти;

• невротики;

• люди, які зловживають алкоголем;

• люди з генетичною схильністю до стресів.

Знаходження позитивних моментів в трагічних ситуаціях дозволяє людям легше пережити їх. Декілька способів пом’якшення ситуації (Томпсон, 1986):

• знаходження побічних позитивних моментів, які несподівано з’явилися («Але тепер ми живемо разом з дітьми»);

• свідоме порівняння з іншими погорільцями («У нас хоча б залишилися документи»);

• уявлення більш трагічних наслідків ситуації;

• спроби забути про події («Ви про пожежу? Та ми про це давно вже забули»).

Методи нейтралізації стресу

• Психологічні (Аутогенне тренування, медитація, раціональна психотерапія тощо)

• Фізіологічні (Масаж, акупунктура, фізичні вправи)

• Біохімічні (Транквілізатори, фітотерапія)

• Фізичні (Лазня, сауна, загартування, водні процедури)

Типи стресостійкості. Всі люди поділяються на 4 групи:

«Стресонестійких» характеризує максимальна реактивність на зовнішні обставини. Вони не схильні змінювати свою поведінку та адаптуватися під зовнішній світ. Їх установки та поняття незмінні.

«Стресотреновані» готові до змін, але не глобальних та не миттєвих. Вони намагаються трансформувати своє життя поступово, безболісно, а коли це за об’єктивних причин неможливо, стають дратівливими або впадають в депресію.

«Стресогальмівні» відрізняються жорсткістю своїх принципів та світогляду, однак до несподіваних зовнішніх змін ставляться спокійно. Вони не готові змінюватися поступово, але можуть піти на швидку однократну зміну тієї чи іншої сфери життя.

«Стресостійкі» готові спокійно приймати будь-які зміни, різного характеру – тривалого або миттєвого.

Конфлікти

Разве дорога хуже оттого, что по краям ее изгороди торчат колючки.

Путник идет своей дорогой, а злые колючки пусть себе торчат на своих местах

Стендаль

Конфлікт – це зіткнення двох або більше різних точок зору на одну й ту ж проблему, предмет.

Чому проблема конфліктів на виробничому середовищі є дуже актуальною? Тому, що є пряма залежність успішності роботи колективу від наявності в ньому конфліктів.

Конфлікти за рівнем можуть бути не тільки організаційні, міжгрупові або міжособові. Такі конфлікти дійсно видно та можливо з впевненістю говорити – вони є і їх можна подолати. Але існує ще одна група конфліктів, які можуть бути не видимі з першого погляду. Це конфлікти внутриособисті, або рольові. Конфлікти також можуть бути вертикальні та горизонтальні [55].

Міжособові конфлікти виникають частіше всього за таких причин:

• індивідуальні відмінності

• дефіцит інформації

• несумісність ролей

• стрес, обумовлений оточуючим середовищем

Початок міжгрупових конфліктів пов’язаний з наступними ситуаціями:

• боротьба за ресурси

• взаємозалежність задач

• невизначеність в сфері повноважень

• боротьба за статус

Поведінку людини в конфлікті описав ХАНС БРОДЕЛЬ. Він назвав це «Драбиною конфлікту».

Перший сектор називається «Від надії до страху». Він складається з перших трьох сходинок драбини. Конфлікт можливо розрішити з участю тільки конфліктуючих сторін:

1-а сходинка – надія. Кожна з сторін наводить аргументи та відстоює свою точку зору.

2-а сходинка – підключення емоцій. З’являється внутрішня невпевненість. Посилюється відчуття розходження інтересів. Ці відчуття можуть бути не висловлені вголос та це лише поглиблює конфлікт.

3-а сходинка – страх. Ще вона називається «Час діяти». З’являється відчуття, що якщо не почати щось робити – втратиш свої позиції та свій інтерес.

Другий сектор – від страху до порушень. Для вирішення конфлікту обов’язково необхідна стороння допомога:

4-а сходинка – «Неправдиві образи». Кожна з сторін починає надавати іншій ті якості й характеристики, яких немає насправді. Відмічається його спеціальність поведінки. Ситуація сприймається вже не зовсім адекватно.

5-а сходинка – «Втрата обличчя». Сторони не контролюють свої дії та не помічають неадекватності своєї поведінки.

6-а сходинка – «Відкриті погрози». Сторона, яка має владу починає застосовувати її в своїх інтересах. Залучаються сторонні ресурси, допомога.

Третій сектор – розруха, також складається з трьох сходинок.

7-а сходинка – «Обмежена розруха». На протилежну сторону посилається рекет, контролюючі служби, припиняються договірні відносини, шкодять.

8-а сходинка – «Порушення нервового центра». Результати конфлікту починають відображатись на здоров’ї . Людина скаржиться на головний біль, біль у серці. Час, коли виникають інсульти, інфаркти, стреси, неврози та психози, суіцідальні спроби.

9-а сходинка – «Тотальне порушення». Часто відмічається смертельний результат для однієї з сторін або інвалідність.

В процесі конфлікту кожна з сторін може використовувати декілька стилів поведінки – той який для цієї сторони вигідніший або важливіший, або який є рівнем розуміння цієї сторони, суспільного розвитку. В залежності від того – наскільки конфліктуючі бажають задовольнити свої або чужі інтереси Томас видалив наступні стилі поведінки при конфліктах (рис. 54):

Рис. 54. Стилі поведінки під час конфліктів (сітка Томаса-Кілменна)

Стиль суперництва. Коли сторона активно задовольняє свої особисті інтереси в першу чергу. Людина з таким стилем дуже активна, діяльна, всього досягає сам та своїм власним шляхом. Цей стиль застосовують коли необхідні непопулярні заходи – звільнення, скорочення, керівництво при аваріях, надзвичайних ситуаціях.

Стиль ігнорування. Коли людина пасивна та не переслідує своє інтереси. Він не вирішує конфлікт, а прагне уникнути його, сподівається на те, що він вирішиться сам собою. Застосовується тоді коли користь від перемоги менше, чим шкода від самого конфлікту, коли є більше важливі проблеми.

Стиль пристосування. Людина діє разом з іншими й не відстоює свої інтереси. Використовується тоді, коли це важливо для іншої людини та не важливо для вас. Також стиль застосовується тоді, коли є впевненість, що перемога неможлива – дуже нерівні сили. Застосовується і тоді, коли одна з сторін розуміє, що дійсно не права. Іноді цей стиль використовують для вирішення неважливого для себе питання, щоб потім мати моральну перевагу у вирішенні важливого питання.

Стиль співпраці. Активно вирішується конфлікт із збереженням своїх та чужих інтересів. Застосовується тоді, коли результат важливий для обох сторін, коли сторони мають тривалі добрі стосунки та мають намір зберегти їх.

Стиль компромісу. Сторони при цьому йдуть на обопільні поступки по деяких своїх позиціях та досягають злагоди при деяких своїх програшах, але й при деякому виграші. Застосовується тоді, коли сили сторін приблизно однакові або коли немає часу для тривалих суперечок.

Крім розглянутих вище стилів поведінки в конфлікті можливий та активно застосовується ще один – залучення посередника. В цьому є великий сенс. Посередник –особа не зацікавлена та здатна об’єктивно вислуховувати обидві сторони та вирішити проблему. Іноді буває таке, що сторони настільки включились в процес вирішення конфлікту, що не помітили того, що причини конфлікту вже не існує.

Правила поведінки під час конфлікту

Якщо вже з’ясувалося, що ви по різні боки барикад з співбесідником, суперечки не уникнути.

1. Не переходити на особистість. Обговорювати тільки власні розбіжності.

2. Заборонено використовувати слова та фрази: «Ви завжди так», «Ви як завжди».

3. Не можна переходити на відносини під назвою «сам дурень». Якщо вас звинувачують в тому, що ви постійно запізнюєтеся, та цим розкладаєте колектив, неможна говорити, що у співбесідника теж є недоліки.

4. Образи закінчують практично будь-які відносини, а дружні, тим більш. Ведіть бесіду в делікатному ключі. Якщо ви з колегою завжди «на ти»”, під час суперечки перейдіть «на ви». Це не дозволить розслабитися та перейти допустимі межі. Тим більш, заборонено «тикати» людині, якщо завжди були з ним «на ти».

5. Якщо відчули, що емоції виходять з-під контролю, почніть дихати глибше та «приглушіть» гучність голосу. Справа в тому, що коли ми починаємо говорити голосніше, то швидше збуджуємося. Іноді переходимо на крик. Тихим голосом неможливо сперечатися.

6. Пам’ятайте про закон «емоційного дзеркала». Ваша злість та агресія при суперечці обов’язково викличе такі ж емоції у партнера.

7. Коли вам необхідно вказати партнеру на помилки, чергуйте свої звинувачення з схваленням його думок з іншого приводу, або в іншому контексті. «Кнут та пряник» в одному флаконі роблять процес менш болісним.

8. Щоб самому не почути, «на себе подивися», визнайте самостійно свої промахи та помилки. Агресор заспокоюється, коли чує, що критикуюча сторона не вважає себе ідеальною.

9. В суперечці дуже обережно підбирайте необхідні слова. Ваш партнер збуджений, він відчуває будь-яке зауваження, особливо, якщо він у вас у підпорядкуванні. Фрази типу: «зрозуміло, хотіли як краще, а вийшло як завжди», або «мабуть, у вас з математики була трійка» однозначно ранять вашого співбесідника. Скоріше всього, буде вибух. Саме ви будете винуваті, оскільки спровокували його самі.

10. Коли людина помилилася чомусь, й не помічає цього, не слід його переконувати «на ходу», кажучи «це ж елементарно, Ватсон!». Принесіть в жертву декілька хвилин свого часу, щоб продемонструвати свою повагу колезі.

11. Приміть спокійно, як аксіому те, що з вами теж можуть не погоджуватися, що ви можете помилятися. Навчіться не дратуватися, коли помічаєте непогодження партнера.

12. Якщо сила вашого переконання перевищила сили супротивника, не святкуйте перемогу, принижуючи співбесідника. Фразу: «Отож. Іншого разу краще рахуйте!» скажіть, якщо дуже хочете, про себе. Йому, можливо, й так нелегко було визнати свою помилку.