Тема 3. Особливості господарського розвитку та

ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ ПЕРІОДУ ФОРМУВАННЯ СВІТОВИХ

ЦИВІЛІЗАЦІЙ (VIII СТ. ДО Н.Е.–V СТ. Н.Е.)

3.1. Економічний розвиток Стародавньої Греції.

3.2. Економіка Стародавнього Риму.

3.3. Економічна думка Стародавньої Греції і Стародавнього Риму.

3.1. Економічний розвиток Стародавньої Греції

Криза рабовласництва на Близькому Сході призвела до занепаду

Вавилонського царства і Єгипту, які стали жертвою персидських завоювань. Однак

цей режим відроджується в нових країнах Середземномор'я, куди поступово

перемістилися центри Стародавнього світу. Почалося економічне піднесення Греції

та Риму. Розпочався новий період, відомий під умовною назвою античний (лат.

antiquus – давній).

В період античності рабовласництво досягло повного розквіту. Переважало

боргове рабство, була знищена община, використання рабської праці стало більш

різнобічним і продуктивним. Рабство перетворилося на класичне.

У Греції були зручні бухти, природні багатства, будівельні матеріали. Це

сприяло ранньому розвитку ремесла і торгівлі.

Численні острови, розділені гірськими хребтами, прибережні площі родючих

земель на материку, численні затоки і гавані визначали відокремленість життя

кожної общини, її економічну автономію. Через це антична громада, на відміну від

сільської східної громади, виступала в основному як місто. Вона була окремою

державою (місто-держава по-грецьки – поліс), у якій повноправними були лише

землевласники. Населення концентрувалось у містах. Вперше у світовій історії місто

витіснило і підпорядкувало собі село. Тут не вистачало зерна власного виробництва,

тому сільське господарство було другорядним, місто експлуатувало село.

Економічний розвиток Стародавньої Греції в ХІ–ІХ ст. до н. е.

Розпочинається застосування залізної зброї та знарядь праці. Суспільство живе на

основі натурального господарства. Основою господарства було скотарство: мірилом

вартості служить худоба (вел. мідний котел оцінювався у 20 волів, молода рабиня –

4 воли). Землеробство розвивалося лише на родючих пухких землях бо оранка

проводилася сохою. Знать володіла великими ділянками землі – теменами

(відрубні), рядові власники – клерами (жереби).

Родова община перебуває на стадії розкладу, майно і будинки стають

приватною власністю, земля була в загальному володінні, кожен общинник отримує

ділянку в пожиттєве користування.

Економічний розвиток Стародавньої Греції в VIII–VI ст. до н. е.

У VIII–VI ст. до н. е. прогрес у землеробстві привів до відокремлення ремесла

від сільського господарства та розвитку торгівлі між окремими районами Греції.

Розвиток обміну зумовив появу грошей, торгового капіталу, купців. Греки

виплавляли залізо та інші метали. Розвивалося будівництво жител, ткацтво,

кораблебудування. У спеціальних майстернях по всій країні виготовляли кераміку.

Повільніше розвивалось сільське господарство, в якому панувало двопілля.

Розвиток ремесла призвів до спеціалізації виробників. Окремі міста-держави стали

спеціалізованими. У Мілеті виробляли тканини, у Коринфі – кераміку, панцирі.

Бурхливий розвиток ремесла, торгівлі, сільського господарства змінив

економічний базис Греції, її суспільний уклад. У сільському господарстві та ремеслі

дедалі більше використовується праця рабів. Суспільство розпалося на два стани –

вільних громадян і невільників. У VIII–VI ст. до н. е. формувалися грецькі

рабовласницькі міста-держави, або поліси. Центром такого полісу було місто,

оточене муром. Йому належали довколишні долини чи острови.

Важливим фактором економічного життя Стародавньої Греції була

колонізація. Найінтенсивніше вона здійснювалась у VIII–VI ст. до н. е.

Економічні причини Великої грецької колонізації:

1) обезземелення, захоплення землі аристократією,

2) розвиток торгівлі і ремесел та пошук ринків збуту;

3) потреба в привізному хлібі.

Наслідки колонізації:

- Колонізація призвела до утворення багатьох колоній на островах архіпелагу

в Егейському м., на пд. узбережжі Італії, в Сицилії, Пн. Африці, на берегах

Мармурового та Чорного морів,

- Колонії стали центрами торгівлі греків з варварами. З колоній надходили

ремісничі вироби, з варварських країн – хліб, худоба, раби;

- Прискорилися темпи економічного розвитку Греції,

- Утворюється клас професійних купців, кораблевласників, лихварів, в VII cт.

до н. е. з’являється монета.

Найяскравішим прикладом рабовласницької держави була Спарта –

наймогутніший у військовому відношенні поліс Ст. Греції. В Спарті діяли Закони

Лікурга, які заклали основи державного устрою, захищали натуральний та

общинний лад. Населення Спарти поділялося на:

1) спартіатів – зосереджували владу, займалися військовою справою,

2) періеків – займалися ремеслом, торгівлею, землеробством, допомагали

спартіатам у війні;

3) ілотів – державні раби, мали засоби виробництва.

Господарство Спарти було відсталим, свідченням чого можуть бути гроші –

залізні пластини, які ніде, крім Пелопонесу, ніхто не приймав, зовнішня торгівля

була заборонена. В Спарті не було приватної власності на землю.

Інакше формувалися рабовласницькі держави в Аттиці, в прибережних

районах Греції та в острівній частині Еллади. Високого розвитку досягли тут

ремесло і торгівля. Землеробство відігравало другорядну роль. Особливо виявили

себе ті рабовласники, які були тісно пов'язані з торгівлею і ремеслом (власники

майстерень, купці). Найяскравішим прикладом такого полісу стала Афіни.

На території Аттики відбувалася боротьба евпатридів (благородних), геоморів

(дрібних землеробів) і деміургів (ремісників). Однією з основних вимог демосу у

боротьбі з евпатридами було складання писаних і загальнообов’язкових законів, які

б регулювали правові норми суспільства.

Драконтові закони (621 р.до н.е.):

- оформили право приватної власності,

- обмежували вплив родової знаті.

Реформи Солона (595 p. до н. е.)

1) анулювалися селянські борги (сисахфія), заборонялося продавати афінян у

рабство, а тих, які були продані, викуповувала держав,

2) проведено грошову реформу. Стару егінську монетну систему замінили

евбейською: 100 нових драхм = 73 старим (борги зменшилися на 27%);

3) певні пільги отримали купці і ремісники, запрошувалися іноземні майстри,

сина звільняли від утримання престарілого батька, якщо останній не навчив його

жодному ремеслу;

4) заборонено спекуляції аристократії земельними ділянками, обмежено їхні

розміри;

5) заборона вивезення с/г продуктів (крім вина і олії);

6) запроваджено свободу відписування і відчуження майна для бездітних;

7) встановлювався майновий ценз: участь громадян у державному житті

ставилася в залежність від розмірів їх власності і доходів (генократія замінялася на

тимократію). Населення поділялося на пентакосіомедимнів, вершників, зевгітів і

фетів;

8) судова реформа: складали колегії судових присяжних засідателів в судах у

кримінальних та цивільних справах;

9) сформувалися 3 соціально-політичні і територіальні угруповання: педіеї

(жителі родючих долин, землевласники), паралії (жителі узбережжя, торговці,

ремісники), діакрії (жителі гірських районів, малоземельні).

Реформи Пісістрата (560 р. до н.е.) – був представником партії діакріїв.

1) розгром родової аристократії,

2) зміцнення селянських господарств і посилення гоплітського ополчення;

3) переділ землі з конфіскованих матків;

4) запровадження системи дешевого державного с/г кредиту;

5) встановлення 10% прибуткового податку;

6) містобудівна діяльність.

Реформи Перікла (444–429 р. до н.е.)

1) запровадження винагороди за перебування на виборних державних посадах,

2) встановлено платню солдатам, матросам і командирам;

3) проводилася колонізація нових земель;

5) відбувалися великі громадські роботи.

У V–IV ст. до н. е. праця рабів стала продуктивною, особливо у ремеслі.

При класичному рабстві виробництво направлене на створення

прибутку. Розвиток рабства йшов поряд з такими процесами, як поділ праці, ріст

товарно-грошових відносин, зміцнення приватної власності. В Афінах налічувалося

приблизно 365 тис. рабів і дише 90 тис. вільних. Рабів захоплювали в основному з

негрецьких територій під час війн, купували на ринках. Раб коштував 167, рабиня —

1352–20 драхм. Ремісники коштували дорожче. Були раби й державні. Наприклад, в

Афінах з них складалася поліція (скіфи), їх використовували на будівництві портів,

доріг, храмів.

Джерела рабства: війни, піратство, природний приріст, боргове рабство.

У V ст. до н. е. рабовласницьке суспільство в Греції досягло найвищого рівня

розвитку. Ремесло і торгівля розвивалися в незначній частині країни, на більшості ж

територій переважали сільське господарство, землеробство і тваринництво.

Греки спеціалізувалися на вирощуванні пшениці, ячменю, розведенні садів,

виноградників, оливкових гаїв. Оливкову олію використовували у харчуванні,

парфумерії, для світильників. Олія була головною статтею грецького експорту. В

Єгипет, Італію та Причорномор'я вивозилось вино. Ремісники працювали у

невеликих майстернях по 3–12 чол. У великих майстернях кількість працюючих

досягала 30–100 чол. Окремі професії – скульптори, архітектори – користувалися

особливою популярністю. Значне місце в господарстві Греції займало виплавлення

металів. Там працювали тільки раби.

Військова могутність Афін призвела до розвитку кораблебудування, яким

керувала держава. Широкого розвитку набули в грецьких містах грошовий обіг і

товарне виробництво.

Держава намагалася регулювати ціни, але торгівля здебільшого була вільною.

Грошовий обмін провадили лихварі, які мали обмінні магазини — трапези. У Греції

було стільки видів монет, скільки і міст-полісів. Це ускладнювало обмін і торгівлю.

Тому трапезити застосовували багатоготівкові розрахунки. Поступово вони

перетворювалися на банкірів, які приймали вклади і видавали їх на товари, які

купував вкладник. Банкіри були також посередниками при торгових операціях.

Подібні банківські операції здійснювали і храми, куди надходили багатства у

вигляді пожертвувань.

Нескінченні війни між грецькими містами, боротьба між демосом і

аристократією, рабами і рабовласниками паралізували економічне життя країни —

сільське господарство, ремесла, торгівлю.

У 338 p. до н. е. Грецію завоювала Македонія, а в II ст. до н. е. Балканський

півострів завоювала Римська держава.