Тема. Міжнародні розрахунки

1. Поняття та передумови міжнародних розрахунків. Валютно-фінансові та платіжні умови міжнародних розрахунків.

2. Системи і форми міжнародних розрахунків

2.1. Забезпечена система міжнародних розрахунків (акредитив, інкасо)

2.2. Незабезпечена система міжнародних розрахунків (банківський переказ, чек, розрахунки за відкритим рахунком, вексель)

1. Поняття та передумови міжнародних розрахунків. Міжнародні розрахунки охоплюють розрахунки по зовнішній торгівлі товарами і послугами, а також некомерційних операціях, кредитах і руху капіталів між країнами, в тому числі пов’язані з будівництвом об’єктів за кордоном і наданням допомоги країнам, що розвиваються.

Міжнародні розрахунки – це здійснення платежів за грошовими вимогами і зобов’язаннями, що виникають в зв’язку з економічними, політичними та культурними відносинами між юридичними та фізичними особами різних країн.

Передумовою міжнародних розрахунків є наявність кореспондентських відносин між банками – переважний обсяг розрахунків здійснюється безготівковим шляхом, тобто шляхом запису на рахунках банків.

Банк, що має рахунок в банку іншої країни, називається банком-кореспондентом. Кореспондентські угоди визначають:

• порядок розрахунків,

• розмір комісії,

• методи поновлення витрачених коштів.

Кореспондентські рахунки бувають двох видів: “ностро” та “лоро” (“востро”). “Ностро” – рахунок даного (нашого) банку в іноземній валюті, що знаходиться в іноземному банку. Це активні рахунки, оскільки іноземна валюта, яку ми “тримаємо” в банках-кореспондентах за кордоном, є активом (але такі рахунки стають пасивом, якщо вони переходять в овердрафт). Платежі на рахунки “ностро” дебетуються, а платежі з них кредитуються.

Ця іноземна валюта розташована в країні походження, але її зберігає для нашого банку банк-кореспондент в своїй країні.

“Лоро” (“востро”) – рахунок іноземного банку в нашому банку у вітчизняній та іноземній валюті. Це пасивні рахунки наших банків, оскільки національна валюта належить іноземним банкам. Платежі на рахунки “лоро” кредитуються, а платежі з них дебетуються.

Для своєчасного і раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки зазвичай підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах відповідно до структури і строків майбутніх платежів і проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів. З метою отримання більш високого прибутку банки намагають підтримувати на рахунках “ностро” мінімальні залишки, віддаючи перевагу розміщенню валютних активів на світовому ринку позичкових капіталів, в тому числі на євроринку.

Діяльність банків в сфері міжнародних розрахунків, з одного боку, регулюється їх національним законодавством, з іншого боку, визначається встановленою практикою, яка існує у вигляді правил і звичаїв, закріплених міжнародними документами. Наприклад: “Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів”, “Уніфіковані правила з інкасо”, розроблені Міжнародною торговою палатою.

Валютно-фінансові та платіжні умови міжнародних розрахунків. Найбільш складними і такими, що вимагають високої кваліфікації банківських працівників, є розрахунки за міжнародними торговими контрактами. Від вибору форм і умов розрахунків залежить швидкість і гарантія отримання платежу, сума витрат на проведення операцій через банки. Тому зовнішньоторговельні партнери узгоджують деталі умов платежу і закріплюють їх в контракті:

1. Валюта ціни.

2. Валюта платежу.

3. Вид платежу (спосіб розрахунків).

4. Засоби платежу.

5. Форми розрахунків та банки, через які ці розрахунки здійснюватимуться.

Валюта ціни – валюта, в якій визначається ціна на товар. При виборі валюти, в якій фіксується ціна товару, значення має вид товару, співвідношення сил контрагентів, міжнародні традиції та звичаї в торгівлі даним товаром.

Валюта платежу – валюта, в якій повинно бути погашене зобов’язання імпортера. При нестабільності валютних курсів ціни фіксуються в найбільш стійкій валюті, а платіж, як правило, у валюті країни-імпортера. При неспівпаданні валюти ціни і валюти платежу обумовлюється курс перерахунку валюти ціни у валюту платежу.

Неспівпадання валюти ціни і валюти платежу – це один з найпростіших методів страхування валютного ризику. Якщо курс валюти ціни (наприклад, в доларах США) знизився, то сума платежу (наприклад, в гривнях) пропорційно зменшується і, навпаки. Ризик зниження курсу валюти ціни несе експортер (кредитор), а ризик її підвищення – імпортер (боржник).

Вид платежу:

• готівкові розрахунки;

• платежі з наданням кредиту;

• кредит з опціоном (правом вибору) готівкового платежу – якщо імпортер скористується правом відстрочки платежу, він позбавляється знижки, що надається за умови готівкового платежу;

• авансовий платіж.

Засоби платежу, що використовуються в міжнародному обороті – векселі, платіжні доручення, банківські перекази (поштові та телеграфні), чеки, кредитні картки.

Форми розрахунків – способи оформлення, передачі та оплати товаро-супровідних та платіжних документів. Відповідно до міжнародної практики застосовують наступні форми міжнародних розрахунків: документарний акредитив, інкасо, банківський переказ, відкритий рахунок, попередня оплата, а також розрахунки з використанням векселів та чеків. З міжнародними розрахунками тісно пов’язані гарантійні операції банків по окремих формах розрахунків.

Особливості міжнародних розрахунків, що склалися історично:

1) Імпортери та експортери, їх банки вступають в певні обособлені від зовнішньоторговельного контракту відносини, пов’язані з формою розрахунків. Обсяг зобов’язань та розподіл відповідальності між ними залежать від конкретної форми розрахунків.

2) Міжнародні розрахунки регулюються національними законодавчими та нормативними актами, а також міжнародними банківськими правилами та звичаями.

3) Міжнародні розрахунки – об’єкт уніфікації, що обумовлено інтернаціоналізацією господарських зв’язків, універсалізацією банківських операцій.

4) Міжнародні розрахунки мають, як правило, документарний характер, тобто здійснюються проти фінансових та комерційних документів. Фінансові документи – прості, переказні векселі, чеки, платіжні розписки. Комерційні документи – це:

• рахунки-фактури;

• документи, що підтверджують відвантаження товарів, або прийняття до повантаження (коносаменти, транспортні накладні, поштові квитанції);

• страхові документи;

• інші документи – сертифікати, що підтверджують походження, вагу, якість або аналіз товарів, а також перетинання ними кордону, митні та консульські рахунки тощо.

5) Міжнародні платежі здійснюються в різних валютах, тому вони тісно пов’язані з валютними операціями, купівлею-продажем валют. На ефективність їх проведення впливає динаміка валютних курсів.

2. Системи і форми міжнародних розрахунків. З точки зору документарного забезпечення форми міжнародних розрахунків можна згрупувати в системи:

1) забезпечена (акредитив, інкасо);

2) незабезпечена (банківський переказ, вексель, чек, розрахунки за відкритим рахунком).

Вибір вказаних систем залежить від ризику, з яким стикаються фірми, що працюють на зовнішньому ринку: забезпечена – їй надають перевагу, коли існує економічний, політичний, комерційний ризик і коли обома сторонами підключаються банки, які є повноправними учасниками угоди, виконуючи функції довіреної особи.

Незабезпечена – вибір цієї системи здійснюють тоді, коли контрагенти знають один одного і не існує іншого ризику, крім комерційного.