3.2. Зміст теми
Медична гельмінтологія вивчає паразитів людини, що належать до типів Плоскі та Круглі черви. Паразитарних червів називають гельмінтами, захворювання – гельмінтозами.
Гельмінти дуже поширені на Землі. Понад 270 видів гельмінтів викликають захворювання людей у всіх частинах світу.
Для багатьох із зазначених хвороб характерна різна частота специфічних клінічних проявів – від безсимптомного (субклінічного) перебігу до тяжких форм, які закінчуються смертю. Вони ускладнюють у інвазованих супутні захворювання, викликають хронічні алергодерматози.
Тривалість гельмінтозу часто залежить від тривалості життя паразита і становить декілька тижнів (при ентеробіозі) чи навіть декілька десятків років (при шистосомозах). Тяжкість захворювання визначається кількістю паразитів, що потрапили до організму, та індивідуальною чутливістю.
Гельмінти паразитують в усіх органах людини, оскільки шляхи і способи інвазії різноманітні: аліментарний (з їжею, водою), інокулятивний (зі слиною кровосисного переносника), перкутанний (активне проникнення крізь покриви тіла). Впродовж еволюції вони набули пристосувань до паразитичного способу життя (дуже розвинена статева система, особливі покриви, іноді ознаки загальної дегенерації, тобто спрощення будови), а також до існування в певних органах хазяїна. Для того, щоб дійти, гельмінти здійснюють міграцію по кровоносних судинах чи через тканини і можуть потрапити до інших органів. У такому разі говорять про атипову, або ектопічну, або спотворену, локалізацію. Тяжче протікають захворювання, що спричиняються неспецифічними для людини, але специфічними для тварин паразитами, якщо вони випадково потрапляють у людський організм.
Гельмінти є стрес-агентами і призводять до формування в організмі хазяїна імунної відповіді. При гельмінтозах імунітет має специфічні особливості, відмінні від вірусних і бактеріальних інфекцій та протозойних інвазій, що визначається такими чинниками:
Гельмінти можуть не розмножуватися в організмі хазяїна, але проходячи складний цикл розвитку від яйця до дорослої особини, значно змінюють свій антигенний склад.
Гельмінти, на відміну від інших паразитів людини, великі за розмірами, а нематоди, крім того, мають щільну кутикулу. Для їх ураження ефективною стає клітинна форма боротьби з боку хазяїна.
Гельмінти – конгломерат антигенів, у відповідь на який виділяється велика кількість антитіл.
На початкових етапах гельмінтної інвазії спрацьовують неспецифічні механізми захисту, що захищає організм хазяїна, але це може сприяти проникненню личинок у його тканини.
Життєві цикли гельмінтів
Для гельмінтів характерною є зміна хазяїна в циклі розвитку, що забезпечує розмноження, розселення і поширення паразитів.
За характером життєвого циклу всі паразитичні черви поділяють на дві групи: геогельмінти і біогельмінти – й відповідно виділили дві епідеміологічні групи гельмінтозів – геогельмінтози та біогельмінтози.
До геогельмінтів належать види (значна частина нематод), що розвиваються без участі проміжного хазяїна. Їхні яйця або личинки досягають інвазійної стадії у зовнішньому середовищі й потрапляють до організму остаточного хазяїна переважно через рот – внаслідок випадкового проковтування з їжею або водою, занесення брудними руками (перорально). Личинки деяких видів (анкілостомід, стронгілоїдів) активно проникають через шкірні покриви людини при контакті з грунтом.
Передача геогельмінтів
До біогельмінтів належать види (сисуни, стьожкові, частина власне круглих червів), життєві цикли яких обов’язково пов’язані зі зміною хазяїна – проміжного й остаточного. У тілі проміжного розвиваються личинкові форми, а перетворення інвазійних личинок на дорослу форму відбувається в тілі остаточного хазяїна, куди вони потрапляють різними шляхами. У деяких видів для завершення розвитку личинок необідна участь другого проміжного хазяїна.
Передача біогельмінтів
Крім біо- та геогельмінтозів виділяють додаткову групу – контактних гельмінтозів, до якої входять дві інвазії – ентеробіоз і гіменолепідоз. Особливості їхньої епідеміології не дозволяють віднести їх ні до біо–, ні до геогельмінтозів.
Передача контактних гельмінтів
Таким чином, залежно від механізму передачі інвазій гельмінтози людини поділяють на три групи: геогельмінтози, біогельмінтозита контактні гельмінтози.
Геогельмінтози – інвазії, збудники яких розвиваються прямим шляхом (без участі прямого хазяїна) і передаються людині через елементи довкілля (грунт, овочі, ягоди тощо) забруднені інвазійними яйцями або личинками.
Біогельмінтози – інвазії, збудники яких розвиваються за участю проміжних хазяїнів і передаються людині через тканини їх тіла.
Контактні гельмінтози – інвазії, збудники яких розвиваються у безпосередній близкості до людини й передаються через руки хворого або через предмети, що їх оточують.
К.І.Скрябіним сформульовані принципи боротьби з гельмінтозами – дегельмінтизація і девастація.
Дегельмінтизація – комплекс заходів, спрямований на лікування того чи іншого гельмінтозу, а також очищення довкілля від інвазійного матеріалу (яєць, личинок). Дегельмінтизацію можна застосовувати щодо людини, домашніх тварин, води, грунту, овочів і фруктів, приміщень, предметів побуту, білизни тощо.
Девастація – заключний етап боротьби з гельмінтозами тварин і людини, метою якого єзнищення гельмінтів як зоологічних видів.
Тип Плоскі черви (Plathelminthes)
Тип налічує близько 7300 видів. Серед них є вільноживучі, які живуть у морських та прісних водах, і паразитичні форми.
Представникам типу властиві такі риси:
зародок розвивається з трьох зародкових листків: екто-, енто- і мезодерми;
білатеральна симетрія тіла;
тіло овальне, листкоподібне, видовжене або стрічкоподібне, стиснене у спинно-черевному напрямку;
наявність шкірно-м'язового мішка;
відсутність порожнини тіла, простір між органами заповнений пухкою сполучною тканиною - паренхімою;
відсутність кровоносної системи и органів дихання;
у вільноживучих форм газообмін здійснюється крізь поверхню тіла, у паразитів дихання анаеробне завдяки розщепленню, головним чином, глікогену;
наявність таких систем органів, як м'язова, травна, видільна, нервова, статева;
гермафродитизм, за деякими винятками.
Тип Плоскі черви поділяють на три класи: Сисуни, Стьожкові і Війчасті (вільноживучі).