Тема 2 Теоретичні концепції й об'єктивні передумови та умови міжнародної економічної інтеграції

1. Теоретичні концепції

2. Передумови та умови міжнародної інтеграції

3. Цілі міжнародної інтеграції

Ключові поняття: концепції інтеграції: комунікативна, функціональна, неофункціональна, уніфікаційна, теорія «другого кращого», умови та цілі міжнародної економічної інтеграції.

1. Теоретичні концепції

В західній науці проблеми інтеграції почали активно розроблятись у другій половині XX ст. Зусиллями західних вчених було розроблено біля десятка концепцій інтеграції, зокрема, комунікативна (К. Дойч), функціональна (Д. Мітрені), неофункціональна (Е. Гааз), уніфікаційна (Е. Етціоні) та інші [12].

Комунікативна концепція інтеграції американського дослідника Карла Дойча була побудована на принципі «ізоморфізму» (уподібнення). Це дало йому можливість припускати, що політичні та економічні процеси, зокрема, відносини між окремими державами, підпорядковуються ідентичним закономірностям, котрі були логічно виведені кібернетикою (Н. Вінер). К. Дойч визначив і основний показник цих взаємовідносин — обсяг контактів, зв'язків і обміну між їх учасниками. Звідси висновок: зростання обсягу зв'язків між учасниками призводить до їх зближення та об'єднання, а при певних умовах і до створення нової держави чи міждержавного об'єднання, а також виникнення «суспільства безпеки» (security community), тобто «суспільства, в якому існує реальна впевненість в тому, що його члени не будуть вести між собою фізичної боротьби, а будуть вирішувати суперечки іншими шляхами» .

Дещо інакше трактують інтеграцію представники так званої “функціональної” концепції. Її засновник Парсонс доводив, що процес інтеграції забезпечується, по-перше, взаємопроникненням цінностей та потреб, а, по-друге, діяльністю таких чотирьох підсистем :

а) економічна, яка виконує функції адаптації;

б) політична, котра визначає цілі й шляхи їх досягнення;

в) нормативна, яка забезпечує інтеграцію;

г) ціннісна, що сприяє відтворенню цілісної системи.

Він доводив, що для поглиблення економічної та політичної інтеграції потрібні спеціальні механізми, а саме – універсальна правова система, розширення прав і привілеїв учасників процесу, а також підвищення ролі “символічних посередників” і в першу чергу грошей, мови тощо. Все це призводить до поглиблення процесів інтеграції й виникнення єдиної, цілісної системи, де панують гармонійні відносини між її складовими .

Чимало елементів розглянутих концепцій інтеграції увібрала в себе й «уніфікаційна» концепція професора соціології Колумбійського університету Етціоні. Головну увагу він приділяє аналізу процесів інтеграції або, за його власним висловом, «уніфікації» тих економічних та політичних одиниць, які раніше мали слабкі зв'язки або не мали їх взагалі. Процесу інтеграції, на його думку, сприяють:

1. економічна взаємозалежність;

2. культурна гомогенність;

3. територіальна близькість тощо.

Найбільш ефективними засобами і методами уніфікації є силові. І взагалі, забезпечити інтеграцію-уніфікацію може лише те суспільство чи утворення, яке має:

а) ефективний контроль над засобами примусу й насильства — армія, поліція, судова система тощо (хоча воно може і делегувати частину цих монопольних прав учасникам інтеграційного процесу);

в) центр прийняття рішень, який суттєво впливає на розподіл ресурсів і винагород у суспільстві;

с) воно є або стає домінуючим фокусом політичної ідентифікації для абсолютної більшості політично свідомих громадян. Говорячи про силу як вирішальний чинник інтеграції-уніфікації, Етціоні має на увазі не лише 1) «примусову силу»: армію, поліцію, зброю, а й 2) «утилітарну силу»: економічні, фінансові й технічні чинники та адміністративні здібності, а також 3) «визначальну силу»: цінності, символи, ритуали тощо.

В західній науці процес інтеграції поділяється на примусовий та добровільний. Примусовою вважається та інтеграція, яка здійснюється «мілітарними засобами» (К. Дойч), або із застосуванням «примусової сили» (Е. Етціоні). Примусова інтеграція мала місце в імперіях та тоталітарних державах як унітарного так і квазіфедеративного типу (СРСР, СФРЮ, ЧССР). Однак спроба створити або зберегти об'єднану спільноту (державу або міждержавне утворення) силою можуть «принести широкомасштабну війну, якої спільнота намагалась уникнути». (Чеченська та Дагестанська війни Росії підтверджують цю закономірність).

Добровільна інтеграція, яка відбувається з ініціативи політичної та економічної еліт і при масовій підтримці населення кожної з частин, що інтегруються, може мати місце у відкритих суспільствах або між ними. Яскравим прикладом тут може бути більшість західних країн, а також Європейське Співтовариство.

Втім, на нашу думку, мала й має місце і напівпримусова чи напівдобровільна інтеграція. Напівпримусовою інтеграцією можна вважати таку, яка відбувається внаслідок вживання «утилітарної» та «визначальної сили» у розумінні, запропонованому Е. Етціоні. Напівдобровільною може вважатись така інтеграція, яка відбувається в «стресових умовах». На думку канадського дослідника П. Солдатоса, ними можуть бути воєнна загроза, економічні труднощі, турбота про збереження основних цінностей кожного учасника інтеграційного процесу тощо. Саме ці «стреси», підкреслює П.Солдатос, можуть призводити до спільних пошуків виходу із кризи та зародження проекту об'єднання.

Прикладом такої інтеграції, на наш погляд, може служити створення на теренах колишнього СРСР Співдружності Незалежних Держав (СНД).

Теоретичним осмисленням й обґрунтування практичної необхідності

інтеграційного розвитку країн із ринковою економікою в сучасних умовах займалися також інші закордонні вчені (Ж. Руэфф, Р Шуман, В. Хальштейн, М Панич, Е Бенуа, Ж Монне, П. Робсон та ін.).

В найбільш загальному вигляді економічна інтеграція характеризується двома основними наслідками, які ще називають статичними ефектами інтеграційного процесу. Внаслідок створення інтеграційного об'єднання, реалізація принципу взаємної вільної торгівлі веде до зростання товаропотоків між його учасниками. Цей результат називається ефектом розширення торгівлі «trade creation». Разом з тим, протекціонізм у відносинах з третіми країнами та інтенсифікація взаємного товарообороту в межах інтеграційного угруповання призводить до певного згортання торговельно-економічних відносин між ними та членами об'єднання. Такий результат в економічній науці називається ефектом згортання торгівлі з третіми країнами й «trade diversion».

Ці ефекти були вперше описані економістом Джекобом Вінером. За визначенням Дж. Вінера розширення торгівлі має місце тоді, коли економічна інтеграція веде до зміни походження продукту, тобто товар, виготовлений національним виробником при більш високих видатках, замінюється аналогічним продуктом, виготовленим в іншій країні-члені інтеграційного об'єднання, але при менших витратах ресурсів. Така заміна є, без сумніву, кроком у напрямку розподілу ресурсів між галузями з використанням механізму вільної торгівлі. А це потенційно сприяє підвищенню добробуту країни.

Ефект згортання торгівлі з третіми країнами має місце тоді, коли імпорт товару з низькими видатками виробництва з цих країн замінюється імпортом товару з порівняно вищими видатками виробництва з країни-члена об'єднання. Така заміна означає відхід від розподілу ресурсів через механізм вільної торгівлі і, відповідно, веде до зменшення добробуту. Оскільки, ці два ефекти мають місце одночасно, то економічну інтеграцію можна оцінювати як певний субоптимальний стан: оскільки економічна інтеграція являє собою частковий рух у напрямку до вільної торгівлі, то можливість окремої країни отримати виграш від цього процесу являє собою емпіричну проблему В цьому зв'язку зазначимо, що в теоретичному плані оптимальним варіантом вважається вільна торгівля .

Очевидно, що країна матиме чистий виграш від участі в інтеграційному процесі тоді, коли ефект розширення (збільшення) торгівлі буде в абсолютному вимірі більшим від ефекту згортання. В протилежному разі країна зазнає чистих втрат внаслідок участі в тому чи іншому інтеграційному об'єднанні, і добробут нації зменшується.