Тема 1 Суть та основні категорії міжнародної економічнної інтеграції (меі)

Суть міжнародної економічної інтеграції.

Основні категорії міжнародної економічнної інтеграції (МЕІ)

Ключові поняття: міжнародна економічна інтеграція, рівні інтеграції, етапи еволюції інтеграційного руху.

1.Суть міжнародної економічної інтеграції.

Протягом XX ст. планетою прокотилось кілька могутніх хвиль дезінтеграційних та інтеграційних процесів, які разом з іншими чинниками докорінно перекроїли політичну карту світу, суттєво змінили сутність і характер міжнародних політико-правових, економічних та інших відносин. Останній «Дев'ятий вал» цих хвиль буквально накрив колишній соціалістичний простір. З одного боку, він розвалив СРСР, СФРЮ та ЧССР, знищив Організацію Варшавського Договору та Раду Економічної Взаємодопомоги, вщент зруйнувавши всю систему старих політичних та економічних стосунків. А з іншого — призвів до народження більше двадцяти нових суверенних держав, а також створив сприятливі умови для хвилі якісно нових інтеграційних процесів, з якими народи посттоталітарних держав пов'язують чимало надій і сподівань. Адже найважливішою рисою сучасності є ріст взаємозалежності економік різноманітних країн, розвиток інтеграційних процесів на макро- й мікрорівнях, інтенсивний перехід цивілізованих країн від замкнутих національних господарств до економіки відкритого типу, зверненої до зовнішнього світу. Все це обумовлено закономірностями економічного розвитку світового господарства в цілому й особливо на сучасному етапі.

Що ж являє собою економічна інтеграція? Чому саме з нею окремі країни зв'язують можливість підвищення ефективності національного виробництва? При виясненні суті інтеграції, доцільно нагадати, що латинське слово integrio в перекладі на українську мову буквально означає об'єднання розрізнених частин у щось загальне, єдине, ціле. Це слово вживається в різних сферах життя - політиці, біології, математиці і, звичайно, в економіці. Але всюди під інтеграцією розуміють, по суті, різного роду об'єднання. Що стосується економіки, то тут мова йде про подальший розвиток суспільного характеру міжнародного виробництва, тобто про об'єднання виробничих і наукових потенціалів декількох країн з метою вирішення не окремих тимчасових завдань економічного або соціального порядку, а про вихід країн на принципово нові виробничо-технічні і соціально-економічні рубежі, про такий рух вперед, який піднімає їхнє економічне співробітництво на більш високий рівень розвитку.

В різних джерелах наводяться наступні визначення міжнародної економічної інтеграції:

• це об'єктивний, усвідомлений і керований процес зближення, взаємопристосування та зрощування національних господарських систем, що володіють потенціалом саморегулювання й саморозвитку. В його основі лежить економічний інтерес суб'єктів, що самостійно функціонують та міжнародний поділ праці [4];

• це процес зближення, переплетення, адаптації національних господарств світового співтовариства. [5];

• взаємопристосування національних економік, включення їх в єдиний відтворювальний процес в інтернаціональних масштабах [ 6];

• процес економічної взаємодії країн, який приводить до зближення господарських механізмів, який приймає форму міждержавних угод й узгоджено регульований міждержавними органами [8].

Економічну інтеграцію не можна розуміти тільки як стихійний ринковий або тільки як свідомо регульований процес. Ця діалектична єдність, що представляє обидві сторони - об'єктивну і суб'єктивну - того самого явища.

Ряд авторів (Ю. Шишков, В. Зуєв, Ю Борко й ін.) поділяють наступну ідею - реальна міжнародна, міждержавна економічна інтеграція можлива тільки на основі ринкових механізмів. Високий рівень техніко-економічного розвитку країн - ще не гарантія того, що автоматично виникають тривалі звязки та достатня ступінь охоплення і широта господарських зв'язків.

Вихідним пунктом інтеграції є прямі міжнародні економічні (виробничі, науково-технічні, технологічні) зв'язки на рівні первинних суб'єктів економічного життя, що розвиваючись і всередину і вшир, забезпечують поступове зрощування національних господарств на базисному рівні. За цим неминуче випливає взаємопристосування державних економічних, правових, фіскальних, соціальних і інших систем, аж до визначеного зрощування управлінських структур.

Основна ціль інтеграції - нарощування обсягів і розширення набору запропонованих товарів і послуг на основі й в результаті забезпечення ефективності господарської діяльності в міжнародних масштабах.

Більшість західних вчених підкреслюють, що інтеграція народжується спочатку як теорія, а вже потім стає реальною політикою. Щоб стати актуальною, проблема інтеграції повинна привернути увагу впливових політичних і економічних груп та значної частини населення. Для цього потрібно чотири умови:

по-перше, необхідно, щоб постав новий привабливий спосіб життя із спільним очікуванням поліпшення в усіх сферах життя (особливо в економічній). Це дасть народу і політичним та фінансово-економічним елітам прихований сенс об'єднання їх поглядів та інтересів;

по-друге, цей приспаний сенс єдності повинен бути розбуджений певним зовнішнім викликом, який вимагає нової і сильної відповіді;

по-третє, на арену політичного й економічного життя має вийти нове покоління і розпочати нові політичні та економічні дії, спрямовані на інтеграцію;

по-четверте, має сформуватись і поширитись нове мислення щодо міжнародних економічних та політичних відносин [II].

За твердженням К. Дойча, інтеграційний рух у своєму розвитку проходить три етапи:

1. «етап інтелектуалів», коли його підтримують лише деякі представники інтелігенції;

2. «етап великих політиків», коли до нього приєднуються більш широкі політичні кола;

3. «етап масового руху».

Для забезпечення успіху інтеграційних процесів, американський дослідник радив користуватись низкою методів. Головними серед них він вважав наступні:

- забезпечення широкої народної підтримки;

- впровадження політичного та економічного плюралізму;

- надання автономії чи суверенітету учасникам інтеграційного процесу на відповідний перехідний період;

- відміна деяких непопулярних законодавчих актів тощо.

Варте уваги і попередження К. Дойча про те, що будучи створеною, об'єднана спільнота, держава чи міждержавне утворення часто є «дуже чуттєвими на громадянські конфлікти, а також сепаратизм».

До цих загалом слушних думок західних вчених слід, на наш погляд, додати наступне:

1. процеси політичної та економічної інтеграції мають циклічний характер;

2. їх успіх значною мірою забезпечується застосуванням принципу субсидіарності;

3. особливо активно вони розвиваються при наявності компліментарності, тобто почуттів поваги, симпатії і взаємного притягання як політико-економічних еліт, так і широких народних мас учасників інтеграційних процесів тощо.

Показово, що сучасні інтеграційні процеси на постсоціалістичному просторі виявились різноспрямованими. Колишні соціалістичні країни Східної Європи та Прибалтики взяли курс на інтеграцію із Західною Європою (ЄС та НАТО); Бєларусь, Казахстан та Вірменія - із СНД (Росією); Середньоазіатські республіки тяжіють до інтеграції з мусульманським світом.

Як відомо, західні експерти цілком слушно поділяють країни, які намагаються інтегрувати у ЄС, на три групи:

а) ті, які бажають і здатні;

б) ті, які бажають, але не здатні;

в) ті, які бажають певною мірою .

Інтернаціоналізація господарського життя у другій половині XX ст. стала провідною тенденцією розвитку сучасної світової економіки. Однією з головних особливостей цього процесу є утворення великих зон впливу найбільш розвинутих країн. Вони стають своєрідними інтеграційними угрупованнями, навколо яких об'єднуються інші держави, що забезпечує їм важливу роль у світовому господарстві й політиці.

Інтеграція відбувається на двох рівнях:

1) на рівні окремих фірм, які у своїй господарській діяльності вступають в інтеграційні процеси;

2) на міждержавному рівні, коли держава цілеспрямовано сприяє переплетенню та взаємодоповненню праці й капіталу в рамках групи країн і забезпечує функціонування особливих інтеграційних інструментів та структур.

Найбільш повно та чітко економічні інтеграційні процеси проявилися в Західній Європі, де з другої половини минулого століття починає формуватися єдиний господарський простір цілого регіону, в межах якого поступово складаються загальні умови відтворення руху факторів виробництва та постають механізми його регулювання. Окрім таких об'єктивних чинників впливу на західноєвропейську інтеграцію, як розгортання НТР, посилення ролі ТНК, глобальна інтернаціоналізація виробництва й капіталу, вона підживлювалась ідеєю єдиної Європи, яку висували ще І. Кант, В. Гюго, К. Каутський та розробляли сучасні політики —Л. Ергард, Ш. де Голль та ін.

3. Основні категорії МЕІ

Європейський союз (ЄС) – регіональне інтеграційне угрупування 15 країн Європи, до складу якого входять Австрія, Бельгія, Великобританія, Данія, Греція, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція.

ЦЄІ, або СЕFTА - Центральноєвропейська ініціатива або центральноєвропейська зона вільної торгівлі - центральноєвропейські країни: Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина і Словенія (вступила пізніше), що утворили в грудні 1992 р. зону вільної торгівлі.

НАФТА - Північноамериканська асоціація вільної торгівлі - зона вільної торгівлі, створена США, Канадою і Мексикою в грудні 1992 р. Угода набрала сили в січні 1994.

АСЕАН - Асоціація держав Південно-Східної Азії - субрегіональна організація, створена в 1967 р., до складу якої ввійшли Індонезія, Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Сінгапур. Пізніше до складу організації ввійшли Бруней. (1984 р.) і В'єтнам (1995 р.).

МЕРКОСУР - Загальний ринок країн Південного конуса, створений у 1991 р. Аргентиною, Бразилією, Парагваєм і Уругваєм.

ЭКОВАС - Економічне співтовариство західно-африканських держав – створене в 1975 р., до складу входять 16 держав.

КОМЕСА - Загальний ринок Східної і Південної Африки - усього 21 країна, САДК - Співтовариство розвитку Півдня Африки - політико-економічний регіональний блок, створений у 1992 р. на базі Конференції по координації розвитку країн Півдня Африки (САДКК),

ЮДЕАК - Митна й економічна спілка центральної Африки - створена в 1967 р., у складі 6 країн.

Запитання і завдання для самостійної підготовки і контролю знань:

1. Що являє собою економічна інтеграція?

2. Чому саме інтеграцією окремі країни зв'язують можливість підвищення ефективності національного виробництва?

3. Які рівні інтеграції виділяються, в чому між ними різниця?