Кліматичні умови та ресурси

Є три основні кліматичні чинники: сонячна радіація, атмосферна циркуляція (рух повітряних мас), характер підстильної поверхні.

Сумарна сонячна радіація – це загальна кількість променевої енергії, яка досягає земної поверхні (пряма + розсіяна енергія)

Альбедо – показник відбивної здатності земної поверхні. визначається відношенням відбитої від поверхні радіації до сумарної у відсотках.

Радіаційний баланс – різниця між сумарною радіацією і відбитою та випромінюванням підстильної поверхні.

Атмосферний фронт – це перехідна смуга, яку утворюються повітряні маси з різною вологістю, температурою та з різним атмосферним тиском.

Циклон – це атмосферний вихор з низьким тиском всередині. Рух повітря – висхідний (доцентровий)

Антициклон – це атмосферний вихор з високим тиском всередині. Рух повітря – низхідний (відцентровий ).

Бризова циркуляція – рух повітря від моря до берега і навпаки (через різницю у тисках).

Несприятливі природні явища: високі температури повітря, бездощові періоди, посухи, суховії (сухі спекотні вітри), хуртовини (сильний вітер взимку, що зумовлює перенесення снігу), пилові бурі, тумани, ожеледь, паморозь.

Внутрішні води

Гідрографічні характеристики річок

Гідрологічний режим – це закономірні зміни стану водних об’єктів у часі, зумовлені кліматичними особливостями басейну.

Водопілля – це тривале щорічне підняття води, зумовлене дощовими водами і таненням снігу.

Повінь – це дуже високе й тривале водопілля, під час якого вода виходить з річища і затоплює заплаву.

Паводок – це швидке короткочасне підняття рівня води в річках внаслідок злив або інтенсивного танення снігу й льоду.

Межень – найменша водність річища, що зумовлена зменшенням надходження води від джерел живлення.

Річний стік – це об’єм води, що протікає в річці за рік і формується в результаті випадання дощу, танення снігу і льоду.

Падіння річки – це різниця між висотою її витоку і гирлом (у метрах).

Похил річки – це відношення значення падіння до її довжини на певній ділянці (м/км, см/км).

Акумуляція – це нагромадження уламків гірських порід у пониззях річок.

Твердий стік – це кількість наносів і розчинених речовин, що їх річковий потік проносить через поперечний переріз річки за одиницю часу ( у грамах на секунду чи кілограмах за секунду).

Базис ерозій – це той рівень, до якого річка може поглиблювати своє річище (нижче цього рівня русловий потік втрачає здатність поглиблювати дно).

Озера, лимани, штучні водойми і канали

Групи озер за походженням

Озера карстового походження. Утворюються у районах поширення легкорозчинних гірських порід.

Приклад: Шацькі озера.

Заплавні озера. Утворюються внаслідок мандрування і зміщення річищ річок. Приклади: Голянське, Люб’язь, Небель, Вершина, Старуха.

Солоні озера.Утворюються внаслідок великої випаровуваності і непроточності води в них.

Озера загатного походження.

Озера льодовикового походження.

Лиман – це витягнута мілководна затока, що виникла внаслідок затоплення морем пригирлової ділянки річки. Приклади лиманів: Дністровський, Куяльницький, Хаджибейський.

Водосховища: Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське, Каховське, Дністровське водосховище, Качинське, Альминське, Салгирське.

Канали: Північно-Кримський, канал Дніпро-Донбас, канал Сіверський Донець-Донбас, головний Каховський магістральний канал, Дніпро – Кривий Ріг, Дніпро – Інгулець.

Болота

Низинні болота утворюються в річкових долинах і на озерних берегах. Живляться ґрунтовими водами.

Верхові болота утворюються на вододілах і піщаних терасах, які підстилають водонепроникні породи. Живляться опадами.

Перехідні болота. Живлення змішане .

Підземні води

Ґрунтові води залягають над першим від поверхні постійним водоносним горизонтом. Глибина залягання – від 3 до 20м.

Артезіанські води залягають між двома водотривкими пластами, залягають глибше від ґрунтових вод.

Артезіанські басейни: Дніпровсько-Донецький, Волино-Подільський, Причорноморський.

Водний баланс – це співвідношення між надходженням, витрачанням і нагромадженням води за певний проміжок часу.

Ґрунти і земельні ресурси

Грунт – це верхній пухкий родючий шар земної кори, який сформувався в процесі тривалої взаємодії порід з рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами, сонячною енергією, теплом, водою.

Дерново-підзолисті грунти поширні на півночі рівнинної частини, на Поліссі. Мають незначний шар гумусу.

Сірі лісові грунти поширені на Буковині. також не надто родючі.

Чорноземи

Опідзолені чорноземи охоплюють значні площі в Північній частині Лісостепу. Родючі, мають добрі гастрономічні властивості.

Типові чорноземи поширені в лівобережній частині Лісостепу. Вміст гумусу 3-6%. Родючість висока.

Звичайні чорноземи поширені в північній частині степової частини. Вміст гумусу – 4-6,5%. Родючість висока.

Південні чорноземи поширені в Північній частині Причорноморської низовини, Степовому Криму. Вміст Гумусу – 3,5-5%. Родючість менша через водонепроникний горизонт, який залягає на глибині 90-120см. Для вирощування сільськогосподарських культур на цих грунтах необхідне зрошування.

Темно-каштанові і каштанові грунти поширені на півдні Причорноморської низовини та в Північній частині Степового Криму, де кліматичні умови посушливі. Вміст гумусу становить 3-4%.

Лучні і дернові грунти зосереджені в заплавах річок і зниженнях. Вміст гумусу – 3-6%. багаті на поживні речовини.

Болотні грунти поширені в зоні мішаних лісів, долинах річок та межирічних зниженнях. Розрізняють болотні, торфово-болотні і торфові грунти.

Солончаки залягають на невеликих ділянках серед каштанових грунтів, на терасах річок, прибережних територіях. Великий вміст солей.

Солонці поширені окремими ділянками серед лучно-чорноземних, темно-каштанових і каштанових грунтів у лісостеповій зоні.

Солоді утворились у подах Причорномор’я, де є умови для періодичного промивання грунтів. Вони мають погані гастрономічні властивості і невисоку родючість.

У Карпатах грунти змінюються з висотою. На Закарпатській низовині поширені лучно-буроземні грунти. У Передкарпатті поширені буро-підзолисті поверхнево-оглеєні грунти. У південно-західних передгір’ях поширені буроземно-підзолисті грунти. На висоті від 325 до 1450м переважають бурі лісові грунти. на північно-західних схилах поширені гірсько-підзолисті грунти. на схилах хребтів і вершинах залягають гірсько-лучні і гірсько-торфові грунти.

у Кримських горах, як і у Карпатах, грунти змінюються з висотою.. У північних передгір’ях сформувались південні чорноземи і дерново-карбонатні грунти.

Північні схили Головного пасма вкриті бурими лісовими грунтами. У цьому поясі утворились бурі опідзолені, а вище – гірські чорноземоподібні грунти. У нижньому поясі Кримських гір до висоти 300 м поширені коричневі грунти.