Модуль 2. Документно-інформаційні комунікації в соціально - комунікаційних системах Тема. 10. Документально-інформаційні комунікації в історичному контексті

Поняття комунікативної революції та її основні етапи. Значення виникнення писемності для формування комунікативної культури. Розвиток матеріальних носіїв інформації в соціокультурному аспекті. Виникнення і розвиток електронної комунікації.

Основні етапи вивчення феномену документа в історичному контексті.

Класифікація документів. Функції документів.

Базові терміни: «комунікативна революція», «матеріальний носій

інформації», «документ»

1. 10.1. Розвиток матеріальних носіїв інформації

Існування людської цивілізації можливо лише за умов спадкоємності соціокультурних традицій поколінь, що здійснюється через успадкування суспільно значущої інформації. Виникнення людської мови приблизно 40 тис. років тому в комунікативній теорії нерідко називають «першою комунікативною революцією». Мова стала основним засобом спілкування і передачі інформації. Цей процес удосконалювався у міру винаходу різних технічних засобів зв'язку — паперу, друку, газет, телефону, телеграфу, радіо, телебачення, підкреслюючи провідне значення мови як основного людського засобу спілкування.

З а першою комунікативною революцією прослідували ще три, також пов'язані з вдосконаленням засобів передачі повідомлень. Друга комунікативна революція була пов’язана з виникненням писемності, коли було здійснено перехід від усного мовлення як основного засобу передачі інформації до письмових символів. Третя комунікативна революція ознаменована винаходом друкарського верстата, коли знакова інформація, зафіксована на матеріальному носієві, набула можливості широкого розповсюдження. Четверту комунікативну революцію спричинив розвиток електронних мас-медіа, коли інформація отримала можливість накопичення та розповсюдження в геометричній прогресії.

Потреба в формуванні та накопиченні знань прокинулась в розумному індивіді - представникові людства як своєрідний інстинкт до самозбереження. Тисячоліття інтуїтивного збагнення, спонтанного накопичення знань про світ, породили якісний стрибок в еволюції свідомості, коли розум дійшов до найбільшого винаходу в історії людства - необхідності і можливості передачі накопиченого досвіду.Та мить, коли хтось вперше передав знання іншому, стала поворотним етапом в розвитку людства, нестримно що вступила в нову стадію існування – інформаційну. З тих незапам’ятних часів комунікація стає основою існування людської спільноти.

Виникнення писемності, що заклало перехід від словесної культури до письмової, датується приблизно межею 5-4 тисячоліття до н.е.

Найбільш ранніми формами письма були предметне письмо, в якому засобами передачі інформаційного значення слугували різні предмети (наприклад, стріла або меч могли означати оголошення війни, а зелена гілка - знак миру), а також вузликове письмо, що отримало розповсюдження у кочових племен.

Безпосередніми попередниками сучасного письма стали піктографічне та ієрогліфічне письмо. Вони дотепер використовуються деякими народами. В піктографії прості образотворчі знаки, іноді здатні викликати зорові асоціації, позначають окремі предмети, дії, процеси і т.д. В ієрогліфічному письмі кожний окремий знак позначає слово або словосполучення. Очевидно, що оволодіння ієрогліфічним письмом вимагає чималих зусиль по вивченню численних ієрогліфів.

Справжньою революцією в писемності став винахід фонетичного письма, в якому особливим символом позначався кожний окремий звук. Воно пов'язало усну мову і письмову. Такий вид письма виявився ефективним, гнучким і високо адаптивним засобом спілкування, зручним для навчання і запам'ятовування, оскільки не треба вивчати тисячі ієрогліфів. Фонетичне письмо спростилося до набору з декількох десятків букв сучасного алфавіту.

Класичний грецький алфавіт, що включає 24 букви, з невеликими змінами зберігся до теперішнього часу. Він був запозичений Візантією, а надалі став основою слов'янської писемності завдяки подвижницькій просвітницькій діяльності братів Кирила і Мефодія, які створили в IX в. слов'янську азбуку та переклали на слов'янську мову перші богослужебні книги.

Виникнення писемності, особливо в її фонетичному варіанті, зіграло колосальну цивілізаційно-культурну роль. Письмова мова на відміну від усного фіксувалася на матеріальному носії - пергаменті, папері і т.д. Її комунікативні можливості виняткові: за допомогою писемності люди отримали можливість накопичувати, берегти і передавати знання не тільки від людини до людини}, але і від покоління до покоління.Писемність дозволяє повертатися до джерел історії, ознайомитись літературною і філософською спадщиною минулого, «спілкуватися» з далекими предками. Письмо розв'язав проблему об'єму і точності передаваної інформації (неважко уявити, наскільки воно перевищило можливості людської пам'яті). Завдяки письму стала розвиватися наука і освіта, швидше змінювалось саме суспільство.

З виникненням писемності людству довелося вирішувати ще одну важливу проблему - проблему матеріальних носіїв, придатних для фіксації інформації. Першими, дуже недосконалими засобами для письма, виступали камінь, глина, дерево, метали, кора та листя дерев (наприклад, берест на Русі).

Найдавніші зразки прадокументів належать до епохи палеоліту (2 мільйони років - 15 тис. років до н.е.). Тоді людина фіксувала своє початкове знання про світ у виді прикрас та насічок на кістках тварин, знаряддях праці (списах, палицях, дрючках та ін.). Для закріплення числової інформації використовувалися кістки плодів, горіхи, зуби та фалангові кістки тварин. Перехід до нової стадії фіксування та передачі інформації здійснюється завдяки виникненню художнього відображення дійсності - живопису. Про здатність первісних людей свідомо фіксувати на матеріальному носії результати духовної діяльності свідчать також частково оброблені фігурні камені, кістки, ікла, черепашки, які використовували як талісмани, амулети, прикраси. у процесі розвитку первісного мистецтва поступово формувалися основні компоненти документа: знакова система, засоби та способи фіксування інформації, матеріальний носій та його конструкція.

Власне писемність виникла тоді, коли малюнки та зображення набули свідомого інформативного характеру, коли за допомогою окремих малюнків - піктограм людина почала цілеспрямовано закріплювати й передавати соціально значиму інформацію. Так виникла піктографія (від лат. - "намальований") - малюнкове письмо, що складалося з окремих зображень, які читалися завдяки певній послідовності розміщення всіх компонентів малюнка. Але піктографія не є письмо у власному смислі слова, тому що вона не фіксує певної мови. Можливості піктографії обмежені, оскільки вона непридатна для передавання абстрактних образів та понять.

Наступна стадія розвитку прадокументів пов'язана з появою у письмі окремих умовних позначень - символів, які стали основою ідеографії (idea - ідея, образ та grapho - пишу). Ідеографічне письмо складалося з ідеограм, що передавали окремі поняття, словосполучення поза їх звукового значення, але ідеограми вже відповідали слову або поняттю певної мови.

Найдавніші матеріальні носії ідеографічної інформації були знайдені на території древнього Шумеру. Ці прадокументи мали вигляд глиняних бирок (чи етикеток) зі знаками, що позначали предмети та їх кількість, котра пересилалася з одного населеного пункту в інший. Бирки мали отвори і прив'язувалися до цих предметів або до тари, в якій ті відправлялися. Деякі дослідники пов'язують систему знаків, що фіксувалася в цих "супроводжувальних" документах, з початковим етапом розвитку шумерського письма. Розвиток шумерської державності привів до формування у 3 тис. до н.е. різних напрямів документальної фіксації інформації, яка відображала майже всі сфери діяльності життя шумерського суспільства. Глиняні шумерські таблички - це не тільки міфи, ліричні роздуми, побутові сцени, епізоди навчання, а й викладені оповідною формою "історичні" події (де, правда, багато міфологічного), ведення і судових процесів, положення окремих законів тощо. У державно - господарському житті така рефлексія зумовлена ще й бідністю природних ресурсів Шумеру, що спричинило широкомасштабний їх облік та звітність про використання.

Ідеографія стала основою писемності всіх широко відомих найдавніших цивілізацій - єгипетської, китайської, шумерської, в яких було поширене ієрогліфічне (словесне) письмо. Так, у IV тис. до н. є. виник шумерський клинопис. Знаки видавлювали на м'яких глиняних табличках дерев'яною паличкою - стилем, після обпалювання або висушування таблички ставали міцними як камінь. Прямокутний стиль тримали нахилено, видавлюючи одним його кутом, у результаті верхня частина лінії клиновидно стовщувалася (звідси - "клинопис").

Значний прорив у вдосконаленні матеріальних носіїв інформації здійснили єгиптяни, що винайшли папірусовий папір для письма. Конструкція матеріального носія з папірусу мала форму свитка, розміри якого були різноманітними. З папірусу, що виростав на мілинах Ніла, єгиптяни нарізували довгі вузькі смуги, які вони переплітали, сушили на сонці і вирівнювали шматком раковини або каменем. В результаті виходила рівна і міцна поверхня, для письма. Технологія виробництва паперу, придумана стародавніми єгиптянами, має багато спільного з сучасним паперовим виробництвом.

Документи на папірусах, що збереглися у архівах єгипетських палаців і храмів, містять як ділові документи (листи фараонів, бухгалтерські розрахунки) так і високохудожні літературні твори, навчальні посібники, наукові праці з математики, астрономії, медицини, релігійну літературу тощо. При бібліотеках та архівах, які здебільшого розміщувалися в одному приміщені, існували не лише школи писців, але й скрипторії (від лат. "scriptorius" - писчий) - майстерні по виробництву документів.

Стародавні римляни були, ймовірно, першими, хто спробував вирішити питання двосторонньої системи послань: вони покривали дерев'яні дощечки воском і потім вирізували в ньому свої тексти. Щоб внести зміни в написане, розгладжували віск, а на розгладженій поверхні писали виправлений текст. Адресат міг прочитати його і написати відповідь на тій же восковій табличці, заздалегідь розгладивши віск.

Науковий аналіз тексту починається з використання його смислових характеристик для створення інших текстів. Такий аналітико-синтетичний метод (безперечно, знаний у давньосхідних цивілізаціях, але через особливості культурної ситуації мало поширений) чи не вперше застосовується давньогрецькими логографами VI ст. до н. е, коли для написання своїх "історій" ("логосів") серед інших джерел інформації вони опрацьовують міські та храмові хроніки. Використання документальної джерельної бази як методу наукового пізнання історичної дійсності назавжди входить до арсеналу методів історичних досліджень. Геродот вже не тільки залучав храмові хроніки, а й, на думку деякі дослідників, вивчав офіційні документи канцелярії Ахеменідів, перекладені на грецьку мову і поширені у полісах Малої Азії.⁴⁴

Вперше папір як матеріальний носій інформації був винайдений у Китаї у І ст. до н.е., а у II - III ст. н.е. папір став у Китаї головним матеріалом для письма. Пізніше технологію виробництва паперу опанували араби, які в VIII ст. завезли таємницю її виготовлення до Європи. Паперові книги були значно дешевші за пергаментні, що суттєво вплинуло на кількісний ріст документних потоків, масивів та фондів у ХШ - XIV ст.

Центрами документальної комунікації на Русі були монастирі. Тут складалися житія святих, писалися літописи. В монастирях існували скрипторії, де переписувались книги для князівських та боярських сімей. Зокрема при Софіївському Соборі ще з першої половини ХІ століття діяв добре обладнаний, забезпечений необхідним корпусом книг (950 томів), а також кваліфікованими писарями і художниками, великокняжий скрипторий, з якого вийшли найцінніші пам`ятки давньоруської писемності.(48:28) Особливим явищем культурного життя Київської Русі, що виникло і існувало на чернечих теренах, було літописання.

Швидкий розвиток паперової промисловості в Європі: у ХШ ст. в Італії, XIV ст. - у Франції, XV ст. - у Німеччині та інших європейських країнах свідчить про зростання потреби у документованій інформації.

Третя комунікативна революція пов'язана з винаходом друкарського верстата. Книгодрукування зумовило перехід від переважно усної до книжкової культури і значно збільшило розмах комунікацій. Книга, віддрукована друкарським способом, стала надбанням широкого кола читачів.

Історики культури відзначають, що китайці ще в кінці IX в. першими стали використовувати набірний друк у вигляді вирізаних дерев'яних блоків - ксилографію (від грецького "ксилол" - дерево, "графо" - писати). Приблизно в 1440 р. набірний друк був відкритий в Німеччині Й.Гутенбергом, а друкування першої знаменитої Біблії Гутенберга було закінчено в 1456 р. Новий спосіб розповсюдився дуже швидко і ознаменував початок «ери Гутенберга». Хоча учені дотепер не прийшли до єдиної думки, чи винайшов Гутенберг свій верстат самостійно або запозичив у китайців; більш того, деякі фахівці стверджують, що друк з набірних матриць був відкритий в Голландії раніше, ніж в Німеччині.

У XVI ст. замість дрібних майстерень виникають великі друкарські мануфактури, зростають тиражі книг - наприкінці століття вони сягали 1000 примірників.

Піонерами у справі друку на українських землях стали диякон Іван Федорів та Петро Мстиславець, втікачі із Москви. У березні 1575 році Іван Федорів перебуває на службі у князя Острозького, де віддається друкарській справі та видає Псалтиря, Новий Заповіт і знамениту Острозьку Біблію. У Львові ним була влаштована друкарня, що потрапила опісля його смерті до Львівського братства. Протягом ХУІІ століття друкарні при монастирях на території західної і частково центральної України були досить поширеним явищем. Але вони, як правило, були приватними, і їх видавнича діяльність залежала від волі видавця та статків монастиря, при якому друкарня існувала.В XVII столітті ми зустрічаємося з цікавим фактом невеликих мандрівних друкарень, що були поширені переважно на Волині.

Дещо пізніше виникли друкарні і в інших містах України, зокрема в Києві та Острозі. З середини XVI ст. крім Києво-Печерської лаври та Острога на Волині великими центрами книгодрукування в Україні були Львівська братська школа, монастирі Кременця, Чернігова, Новгород-Сіверського та ін. Монастирські братства об'єднували вчених, письменників, редакторів, граверів, коректорів, переписувачів, перекладачів. Книги, що видавалися у друкарнях монастирів, поповнювали не лише монастирські, але й приватні замкові бібліотеки гетьманів та князів.

Серед творів Печерської друкарні були монументальні видання як церковного, так і взагалі наукового характеру; передмови до цих видань часто були окремими науковими творами з літературним смаком. При печерській друкарні, без сумніву, існувала своя політурна майстерня. Книги в ній перепліталися в папір та дошки і в такому вигляді возились в Москву для продажу. В ХУІІ ст. печерське друкарство зростало в сприятливих умовах, його активно підтримувало козацтво. За перші 15 років свого існування лаврська друкарня видала понад 30 дуже важливих творів, які відразу звернули на неї увагу не тільки в Україні, але і за кордоном.

В Україні кінця XVII ст. діяло 13 друкарень: з них 9 українських, 3 польські, 1 єврейська. Найінтенсивніше працювали українські друкарні в Києві, Новгород-Сіверському та Чернігові.

Винахід Гутенберга використовувався практично в незмінному вигляді аж до кінця XVIII в. У Європі на початку XIX ст. у поліграфічній справі відбулася промислова революція, яка сприяла вдосконаленню засобів, способів та технологій документування інформації. Мануфактурні топографії, основані на ручній праці, замінили промислові підприємства, які використовували друкарські машини. У 1830 році парова друкарська машина друкувала до тисячі відбитків на годину. В 1866 р. У. Буллоком була створена ротаційна машина, що друкує одночасно на обох сторонах паперового полотна і тому виключно зручна для випуску газет. Через два десятиріччя в США з'явилася стрічковідливна машина - лінотип, а в 1897 р. - буквовідливна набірна машина - монотип, що значно полегшувала коректуру і верстку. Бурхливий розвиток поліграфічної індустрії охопив весь світ.

Промислове виробництво книг спричинило значні соціокультурні наслідки. Відбулось швидке зростання наукової і освітньої сфери суспільства і збільшення частини освіченого населення. Розвиток книгодрукування позначився на розвитку бібліотечної справи та поширенню книг серед населення, виникають домашні бібліотеки. Книга виявилася надійним засобом комунікації – матеріальним носієм інформації і засобом її трансляції, збільшуючи можливості комунікаційних контактів як між сучасниками, так і між поколіннями і представниками різних культур.

Розвиток поліграфії і паперової промисловості зумовив появу і швидке зростання журнально-газетної індустрії. Так виник могутній канал масової комунікації - преса, дія якої на масову свідомість по праву здобула їй титул «четвертої влади».

Процес постійного збільшення обсягів документованої інформації стимулював пошуки інформаційноємних носіїв, які б мали менші розміри, але вміщували більше інформації. Ідея перших машинопрочитуваних документів належить, французу Жакару - винахіднику перфокарти. У 1780 р. він застосував її як контрольну у ткацьких верстатах - перфокарта фіксувала інформацію, необхідну для відтворювання малюнка в процесі вичинення тканини.

У 1816 р. французький винахідник Ж.Н. Н'єпс отримав перше фотографічне зображення об'єкта на носії. Патент на винахід фотографії одержав у 1839 р. французький художник Л. Дагер - його технологія набула назву "дагеротипія". З 1841 р. опанували негативні та позитивні зображення об'єкта, який фотографувався, внаслідок чого з середини XIX ст. у структурі ДП та М відокремилися чорно-білі, а пізніше - кольорові фотодокументи.

Фотоплівку як новий матеріальний носій інформації застосували для створення мікрокопій документів. У 1853 р. здійснено перші спроби мікрокопіювання на прозорій, а в 1870 р. - на непрозорій основі.

У 1867 р. американцям К. Шолсу, С. Суле і К. Глиддену видали патент на друкарську машинку, яка на початку 70-х рр. надійшла у продаж під фірмовою назвою "Ремінгтон", ставши прототипом сучасних друкарських машин.

Ч етверта комунікативна революція пов'язана з виникненням і розвитком електронних засобів комунікації. Згідно концепції Маклюена, вона знаменувала кінець «ери Гутенберга» і початок переходу від умовних друкарських знаків до відродження природної усності, характерної для дописемної культури, але заснованої на новітніх радіотелевізійних засобах зв'язку.

Природність нових засобів зв'язку Маклюен бачив в «електронній усності» з її слуховізуальною дією на людей, тоді як друкарська культура, на його думку, виховувала штучне, лінійне, одновимірне сприйняття світу, позбавлене зорової і акустичної багатовимірності. Проголошуючи кінець «ери Гутенберга», Маклюен розчищав шлях ідеям «нової письменності» — електронної, аудіовізуальної, замість традиційної, заснованої на друкарському слові.

Виникнення і розвиток електронної комунікації вирішувало ряд проблем, пов'язаних з передачею і отриманням повідомлень, завдяки збільшенням швидкості і об'єму передаваної на великі відстані інформації. В 1746 р. англійський природодослідник Уотсон передав електричні сигнали по дроту завдовжки близько двох миль.

У 1877 році американський винахідник Семюел Морзе створив перший телеграф досить простої конструкції, що використовував електричний струм для передачі повідомлень. Послання передавались кодом, який являв собою комбінацію із крапок і тире (знаменита азбука Морзе). В 1844 р. Морзе з своєю групою завершили проведення телеграфної лінії між Вашингтоном і Балтімором і через неї азбукою Морзе було відправлено знамените послання «Що створив Бог?» — перше послання, відправлене по першій телеграфній лінії в світі. В 1851 р. для зв'язку почали використовувати підводний кабель, прокладений під Ла-Маншем, а в 1866 р. і трансатлантичний кабель, прокладений між Європою і Америкою. По цих кабелях передавали телеграфні повідомлення, а після винаходу телефону з'явилася можливість передавати по дротах і людський голос.

У 1876 році Александер Г.Белл винайшов спосіб, який давав можливість передачі людського голосу на відстані за допомогою телефону. В тому ж 1876 р. Белл і його асистент ТА. Уотсон отримали патент США на телефонний прилад. В 1878 р. Белл продемонстрував свій винахід королеві Вікторії, яка була така захоплена їм, що розпорядилася прокласти телефонну лінію від острова Уайт до Лондона. Декілька місяців опісля перша в світі телефонна лінія почала функціонувати в Лондоні.

В 1894 р. італійський радіотехнік і підприємець Г. Маркони почав свої експерименти по передачі найпростіших сигналів на відстань більше 3 км. В 1897 р. в Лондоні департамент телеграфу британської пошти організував демонстрацію апарату Марконі. До 1901 р. Марконі вдалося значно збільшити дальність радіозв'язку - він послав перше радіоповідомлення через Атлантичний океан, використовуючи для цього підвішену до повітряного змія приймаючу антену завдовжки понад 100 м. Почалася ера радіозв'язку на великі відстані. Для перших радіоповідомлень використалася азбука Морзе, але вже в 1906 р. з'явилася можливість передавати і людський голос. Людська мова і музика вперше прозвучали по радіо у Великобританії в 1907 р.

Магнітний запис винайдено у 1898 р. Вальдемаром Пулсеном з Данії. Його було здійснено за допомогою апарату "Телеграфон", у якому застосовувалась стальна проволока. У 1928 р. Фриц Пфлаймер з Германії винайшов магнітну стрічку. Технологія удосконалення магнітного запису та магнітних носіїв найактивніше почала розвиватися у 1940 -х рр.

У 1948 р. Деніс Габор, відомий працями з електронної мікроскопії, запропонував ідею голографії як метода повного запису хвильових полів, що розсіюються від предметів. У 1960 р. створено перший лазер, який використовували для отримання голограм. Голографічні системи пам'яті можуть складати 10⁶ - 10⁸ біт, вони вельми перспективні для обчислювальної техніки, яка потребує великих обсягів нам'яті.

Датою справжнього народження телебачення можна назвати 1936 рік, коли відбулася перша телетрансляція для широкої аудиторії. Над проблемою телетрансляції працювало багато вчених, зокрема шотландець Дж.Байард, росіянин В.Заворикін, американець Ф.Фарнсуерт. Новий засіб комунікації по своїй ефективності значно перевершив всі попередні, став складатися новий тип культури - екранної, що поєднувала звукові і візуальні способи передачі і сприйняття повідомлень.

В 1940 р. з'явилися перші пробні кольорові телепередачі - це було початок кольорового телебачення. Поступово почали формуватися міжнаціональні телевізійні зв'язки. Так, в 1959 р. телемережі 12 європейських країн об'єдналися в мережу Євробачення. Створення телекомунікаційних супутників дозволило телемовленню стати справді всесвітнім явищем.Перший штучний супутник був запущений в 1957 р. в Радянському Союзі, а до кінця 1980-х рр. на земній орбіті оберталися вже близько 3500 супутників. Нині наша планета оточена кільцем супутників, які створюють невидиму електромагнітну мережу, що пов'язує світ воєдино постійним обміном аудіальною та візуальною інформацією.

В останні 20 років конкуренцію супутникам склав волоконно-оптичний зв'язок. В грудні 1988 р. вступив в дію перший телефонний кабель з використанням волоконної оптики, прокладений через Атлантичний океан. Цей кабель дозволяв вести телефонні розмови одночасно 40 тис. абонентам, що в 3 рази перевищувало об'єм трьох існуючих мідних кабелів і супутникового зв'язку. В другій половині 1990-х рр. був встановлений зв'язок з використанням волоконної оптики між всіма континентами.