7.2. Основні поняття міжособової комунікації

Базовими поняттями, що використовуються в теорії міжособового спілкування, є такі, як «міжособовий контакт», «міжособова взаємодія», «міжособові відносини», «міжособове спілкування», «міжособова комунікація». Кожне з них фіксує різноманітність цілей та задач, які стоять перед людьми в процесі спілкування.

Поняття «міжособовий контакт» вказує на саму можливість спілкування, оскільки означає те, що люди знаходяться в межах доступності для сприйняття один одним, при цьому фізично і психологічно направлені один на одного.

Поняття «міжособової взаємодії» підкреслює активність спілкування, дозволяючи більш пильно досліджувати форми і види індивідуальних дій, що призводять до взаємних змін поведінки, діяльності, відносин і установок.

Поняття «міжособові відносини» акцентує увагу на емоційно-тілесному аспекті взаємодії, виключає тимчасові параметри спілкування, оскільки тільки за умови постійного міжособового зв'язку шляхом безперервного обміну особистісно-значущою інформацією виникає взаємна емоційна залежність людей, що вступили в контакт, їх взаємна відповідальність за збереження відносин, що склалися.

Поняття «міжособове спілкування» означає взаєморозуміння і узгодження дій між людьми, вироблення ними єдиної стратегії взаємодії, те загальне, що було сформоване індивідами, що вступили в контакт.

Поняття «міжособова комунікація» означає процес обміну повідомленнями і їх інтерпретацію між двома або декількома індивідами, що вступили в контакт один з одним.

Особливістю міжособової комунікації є те, що в її процесі має місце обмін повідомленнями між невеликим числом людей; це безпосередня взаємодія, коли її учасники знаходяться в просторовій близькості, мають нагоду легко здійснювати зворотний зв'язок; кожний з її учасників визнає незамінність, унікальність свого партнера, бере до уваги особливості його емоційного стану, самооцінки, особових характеристик і у свою чергу розраховує на зустрічну увагу.

Теорія міжособової комунікації виходить з того, що міжособова поведінка індивідів в процесі комунікації відрізняється від їх поведінки поза ситуацією взаємодії. Основною одиницею аналізу є взаємозв'язок, взаємодія суб’єктів, що вступили в процес спілкування. Кожний з його учасників істотним чином впливає на поведінку іншого, між їх висловами і вчинками виникає причинна залежність. Обмінюючись повідомленнями, вони пристосовують їх до конкретної ситуації спілкування, зміст отриманої інформації значною мірою переробляється залежно ві ситуації та навколишнього оточення.

Міжособову комунікацію можна вважати ефективною, якщо мета, що була поставлена субєктами комунікації, досягається найбільшою мірою.

Аналіз міжособової комунікації - це аналіз того, за яких умов і за допомогою яких засобів уявлення, ідеї, знання, настрій, тобто суб'єктивний досвід одного суб'єкта може бути повідомлений іншому і максимально точно ним інтерпретований.

7.3. Стратегія та тактика міжособової комунікації

Ефективна міжособова комунікація постає як система конкретних дій, умінь та навичок, які не є природженими, їм слід вчитися, відпрацьовувати і тренувати. Мистецтво міжособової комунікації прямо пов'язано з тим, наскільки людина виявляється здатною помітити, сприйняти і розвинути ці дії.

Комунікативні дії - це дії, орієнтовані на смислове сприйняття їх іншими людьми, це зв'язок, в ході якого відбувається обмін повідомленнями (або інформацією).

В міжособовій комунікації окремі дослідники виділяють такі рівні спілкування: конвенціональний, примітивний, маніпулятивний, стандартизований, ігровий, діловий, духов­ний.

Кожен із них можливо розглянути у контексті чотирьох фаз поведінки комуніканта стосовно реципієнта:

1) спрямова­ність (взаємоспрямованість);

2) психічне відображення (взємовідображення);

3) інформування (взаємоінформування);

4) відключення (взаємовідключення), якщо спонукальні мотиви до взаємодії з партнером зникли, або повернення до другої фази, якщо вони збереглися

Особливістю конвенціонального(лат. conventio — договір) рівня спілкуванняє те, що людина може відчу­ти потребу в спілкуванні і мати установку на зовнішню комунікацію, яка посилюється наявністю реального партнера, або такої потреби не відчувати, однак спілку­ватися з людиною, що до неї звернулася. Індивід заздалегідь приймає умову бути то слухачем, то промовцем, адже, спонукуючи когось до розмови, необхідно забез­печити йому рівноправні можливості у спілкуванні. При цьому важливо визначити взаємні рольові очіку­вання партнерів, які кожен з них має право підтвер­дити або не підтвердити.

Людина, яка опускається до примітивногорівня спілкування,прирівнює співрозмовника до предмета, його роль для неї не важлива. Спілкування на такому рівні здійснюється за шаблоном сприймання, що дає змогу описати даний «предмет» за розміром, віком то­що. Ці зовнішні ознаки є суттєвими для визначення по­зиції суб'єкта під час розмови. Як правило, примітивний рівень спілкування викликає неприйняття партнера і закінчується конфліктом.

Особа, яка обирає маніпулятивнийрівень спілку­вання, своїм ставленням до партнера поводиться на примітивному рівні, а за виконавськими можливостя­ми наближається до конвенціонального рівня спілку­вання. Для маніпулятора партнер є суперником у грі, яку потрібно виграти.

Для стандартизованогорівня спілкуваннявласти­вий обмін інформацією за певними стандартами, а не за взаємним вловлюванням партнерами актуальних ролей один одного. Йдеться про «контакт масок»: «маска ну­ля» (я вас не чіпаю — ви мене не чіпайте), «маска тиг­ра» (маска агресивності), «маска зайця» (для уникнен­ня гніву або насміхання над іншими) тощо.

Ігровийрівень спілкування, маючи властиві конвен­ціональному рівню повноту і людяність, перевершує йо­го глибиною змісту і багатством відтінків. На цей рівень виходять лише з тими людьми, яких хоча б трохи зна­ють і між якими утвердилося якщо не взаємне, то не затьмарене розчаруваннями почуття. У фазі спрямова­ності на партнера заздалегідь виявляється живий, пройнятий симпатією інтерес до особистісних якостей співрозмовника.У фазі ві­дображення партнера відбувається загострене сприй­мання його психологічних ролей. У фазі інформування партнера суб'єкт намагається бути цікавим співрозмов­нику, а тому мимовільно «грає» (радісно сприймає його судження, не руйнує контакту — такою є конгруенція) або йде на конфронтацію з партнером, примушує розі­злитися, здивуватися тощо.На фазі взаємовідключення партнери розуміють один одного без слів. Отже, у спіл­куванні на ігровому рівні партнери «відображаються один в одному», в контакті між ними виникає «другий план» — те, що відчувають, але не називають словами.³⁹

Діловий рівень спілкуванняпередбачає не прості ді­лові контакти, а певний рід занять. Особливості діло­вого спілкування чітко виражені при аналізі фаз кон­такту. Першу фазу (спрямованість на партнера) харак­теризує те, що партнер викликає у співрозмовника особливий інтерес як учасник спільної діяльності, як людина, котра може допомогти. Друга фаза (взаємо-відображення) засвідчує взаємну чуттєвість партнерів, загострене сприймання ними розумової і ділової ак­тивності, неабиякі старання у розв'язанні загальної проблеми. За таких умов люди перестають думати про свій вигляд та індивідуальні ролі, головною вважаючи справу. Це є важливим і на фазі взаємоінформування. Для четвертої фази характерна зовнішня стриманість, за якою відчувається внутрішня теплота. Спілкування на діловому рівні дає не тільки явні «плоди» спільної діяльності, а й стійкі відчуття довіри, взаємної прив'я­заності.

Духовний рівень спілкуваннявважають вищим рів­нем людських взаємин. Співрозмовники сприймають один одного як носія духовного начала, яке пробуджує піднесені почуття: від дружби до можливості наблизи­тися до найвищих цінностей людства. При цьому духов­ність забезпечується не відбором тем для розмови, а глибиною діалогічного взаємопроникнення людей, тоб­то бесіда на буденну тему може бути більш духовною, аніж розмова про високе.

Для оцінки рівня формування необхідних для ефективної комунікації умінь і навичок, використовується поняття комунікативної компетентності, яка складається з наступних моментів:

• здатності людини прогнозувати комунікативну ситуацію, в якій здійснюється процес спілкування;

• комунікативної виконавської майстерності, тобто уміння знайти адекватну темі спілкування комунікативну структуру і реалізувати комунікативний задум;

• здатності розбиратися у власному комунікативному потенціалі та потенціалі партнера;

• навичок саморегуляції в спілкуванні.

Найбільш розповсюдженими різновидами побудови комунікативних діалогів в міжособовій взаємодії є: човникова, гірляндна, луковична, архітектонічна, драматична.⁴⁰

Човникова композиція - цедіалог рівноправних партнерів по типу питання-відповідь, коли ініціатор адресує питання, а отримувач відповідає.

Естафетна (гірляндна)композиція зумовлюєпослідовність мовлення, коли думки викладаються з достатнім поповненням у порядку, який уклали самі учасники чи організатори діалогу, присутні у гірляндній композиції.

Луковична композиціяздійснюється за допомогою включення в діалог уривки інших, раніше проведе­них діалогів, в тому числі діалоги з фольклору й літератури.

Архітектонічна композиція- діалог розгортається за сценарієм, розробленим заздалегідь, спрямованим на досягнення певних цілей автора.

Драматична композиція- діалог, який заснований на розкритті переважно міжособистісних відносин, емоцій, волі та характерів партнерів, вирішення колізій і конфліктів у власній сфері.

Американському психологу П. Вацлавику належить заслуга опису деяких властивостей комунікації, що мають велике прикладне значення в контексті міжособової взаємодії і названих ним аксіомами людської комунікації.

Аксіома 1. Неможливість відсутності комунікації.

Будь-яка поведінка людини в ситуації взаємодії володіє інформаційною цінністю, тобто є комунікацією. Активність або пасивність, слова або мовчання - все це передає інформацію: впливає на інших людей, які у свою чергу не можуть не відповісти на цю комунікацію і, отже, самі в неї вступають. Якщо люди просто не розмовляють один з одним або не звертають один на одного уваги, вони все одно передають інформацію на невербальному рівні, тобто процес комунікації є незворотнім. Але така комунікація, швидше, є пасивною, ніж активною, тобто в певних життєвих ситуаціях людина прагне залишатись пасивним спостерігачем, аніж активним учасником комунікативної ситуації. Наприклад, ситуація, коли на вулиці двоє старих знайомих занадто бурхливо з’ясовують свої стосунки. Перехожі намагаються не втручатись, але в той же час вони виступають пасивними учасниками комунікативної події.

Існують деякі стратегії відходу від активної комунікації, яку нав’язує інший учасник комунікативної події:

• пряма демонстрація небажання спілкуватися;

• стратегія якнайменшого опору, коли один з партнерів неохоче піддакує іншому або зі всім погоджується;

• дискваліфікація комунікації, коли один з партнерів діє так, що зводить нанівець як власні повідомлення, так і повідомлення іншої людини. До цієї техніки відноситься широкий спектр комунікаційних феноменів: суперечливі вислови, непослідовність, зміна теми і т.д.;

• прийнятна для співбесідника вказівка причин, по яких в даний момент спілкування є небажаним: людина може прикинутися сплячим, глухим, що свідчить про виправдано неможливу комунікацію.

Аксіома 2. Будь-яка комунікація має рівень змісту і рівень відношення.

В процесі комунікації не тільки передається інформація, але одночасно детермінується характер відносин між суб’єктами комунікації. Рівень змісту - це та інформація, яка передається в повідомленні, при цьому неважливо, дана інформація є істинною чи хибною. На рівні відносин передається те, як це повідомлення повинне бути сприйнято. Відношення може бути виражено як мовними прийомами, так і невербально, за допомогою крику, усмішки або інших способів. Характер відносин можна ясно зрозуміти з контексту, в якому відбувається комунікація. Адже інтонація, якою при вербальному спілкуванні передається повідомлення, може повністю спотворити закладений в ньому зміст.

Аксіома 3. Пунктуація послідовності подій.

Люди організовують свою взаємодію, спираючись на власне уявлення про важливе і неважливе, про причини і наслідки вчинків. Ці смислові домінанти організовують поведінкові події, роблячи істотний вплив на взаємодію, що відбувається (подібно тому, як знаки пунктуації задають значення реченню).

Незгода щодо пунктуації послідовності подій лежить в основі виникнення нескінченних проблем у взаємостосунках. Ми не можемо бути упевненими ні в тому, що інший суб’єкт комунікації володіє тим же об'ємом інформації, ні в тому, що він зробить такі ж висновки з цієї інформації. Рішення питання про те, що є важливим, а що ні, абсолютно по-різному відбувається у різних людей. У всіх випадках комунікаційної організації, що сприймається по-різному її учасниками, звичайно можна спостерігати конфлікт щодо того, що є причиною, а що наслідком певної комунікативної події.

Аксіома 4. Симетрична та комплементарна взаємодія.

Відносини між людьми базуються або на рівності, або на відмінності. В першому випадку партнери прагнуть скопіювати поведінку один одного, тому їх відносини можна назвати симетричними. В другому випадку поведінка одного партнера доповнює поведінку іншого, такий тип взаємодії називається комплементарним. Симетричні відносини, таким чином, характеризуються рівністю і мінімізацією відмінностей, тоді як особливістю комплементарного взаємодії є доведення відмінностей до максимуму.

Аксіома 5. Комунікація може бути спонтанною та передбачуваною, ефективною та неефективною.

Не можна що комунікація відбулась, коли спілкування між учасниками комунікативного процесу є довільним, усвідомленим та успішним, тобто коли досягається взаєморозуміння. Комунікація вважається такою, що відбулася, навіть за відсутності консенсусу між його учасниками.

Аксіома 6. Комунікація незворотна.

Як стверджує народне прислів’я, «Слово – не горобець, вилетіло – не спіймаєш», тобто повернути назад процес комунікації у часово-просторових відношеннях неможливо.

Характеризуючи позиції суб’єктів комунікативного процесу, виділяють вертикальні і горизонтальні просторові характеристики міжособової взаємодії. Вертикальна складова знаходить своє вираження в уявленнях про взаємне розташування партнерів по спілкуванню: позиція зверху, позиція поряд, позиція знизу, відокремлена від партнера позиція.

Позиція зверху має вигляд повчання, осуду, поради, зауваження, звернення на «ти», зарозумілі інтонації, поплескування по плечу, подача руки долонею вниз, погляди зверху вниз та ін.

Позиція знизу демонструє залежність, вимагає захисту, позбавлена ініціативи, влади. Вона проявляється як прохання, вибачення, виправдання, винуваті або запобігливі інтонації, нахили корпусу, опускання голови і інші форми демонстрації залежності і підкорення.

Позиція рівності сторін передбачає відповідні вербальні і невербальні форми поведінки: спокійний погляд в очі співрозмовнику, відкритий вираз відчуттів і бажань, обґрунтовані вислови і готовність вислухати критичні зауваження на свою адресу з подальшим їх обговоренням і т.д.

Вмілий комунікант використовує різний репертуар позицій в залежності від комунікативної ситуації.

В процесі міжособистісної комунікації учасниками комунікативного процесу використовуються різні комунікативні стилі. Поняття комунікативного стилю позначає звичні, стійкі способи поведінки, властиві даній людині, які вона використовує при встановленні відносин і взаємодії з іншими людьми.

В даному визначенні звертається увага на індивідуальні відмінності в поведінці людей; вказується на стійкість даного способу поведінки; акцент робиться на зовнішні форми поведінки, на те, що можна спостерігати - бачити і чути.

Більшість дослідників стилів діяльності і спілкування розділяє наступні методологічні установки:

• стиль є проявом цілісності індивідуальності;

• стиль пов'язаний з певною спрямованістю і системою цінностей особистості;

• стиль виконує компенсаторну функцію, допомагаючи індивідуальності найбільш ефективно пристосуватися до вимог середовища.

Розуміння власного комунікативного стилю і уміння розпізнавати стиль партнера по комунікації - важливі характеристики комунікативної компетентності.

Для досягнення своєї мети в міжособовій взаємодії кожен учасник вибирає для себе певну стратегію. Виділяють такі основні стратегії міжособової взаємодії:

1. Домінування. Відношення до іншого як до засобу досягнення своєї мети, ігнорування його інтересів і намірів, прагнення володіти, розпоряджатися, отримати необмежену односторонню перевагу. Стереотипне уявлення про інший, відкритий імперативний вплив: від насильства, придушення, панування до навіювання, наказу з використанням грубого простого примусу.

2. Маніпуляція. Виникає на тому етапі, коли переграти суперника відкрито вже не вдається, а повністю підкорити немає можливості. При цьому зберігається тенденція ігнорування його інтересів і намірів. Найчастіші способи дії — провокація, обман, інтрига, натяк.

3. Суперництво. Партнер представляється небезпечним і не передбачуваним, з ним необхідно рахуватись, але основна задача — переграти його. Якщо маніпуляція будується на маскуванні як мети діяльності, так і самого факту дії, то суперництво допускає визнання факту дії, але мета залишається прихованою. Інтереси іншого враховуються в тій мірі, в якій це диктується задачами боротьби з ним.

4. Партнерство. Відношення до іншого, як до рівного, з ким треба рахуватися. Відносини рівноправні, але обережні, засновані на узгодженні інтересів і намірів. Способи дії будуються на договорі, який служить, і засобом об'єднання, і засобом тиску.

5. Співдружність. Відношення до іншого, як до самоцінності. Прагнення до об'єднання в спільній діяльності для досягнення спільної мети. Основний інструмент дії не договір, а узгодженість (консенсус).

Метою комуніканта в процесі комунікації є зміна ціннісних установок і поведінки реципієнта. Якщо вдається змінити поведінку об'єкту комунікації, то дії комуніканта розглядаються як вплив. Вплив можна здійснювати трьома способами: примушуючи; маніпулюючи свідомістю реципієнта; привертаючи його до співпраці.

Під маніпуляцією свідомістю розуміють дії комуніканта, направлені на зміну психологічних установок, ціннісних орієнтацій, поведінки індивідів і цілих аудиторій незалежно від їх бажання. Серед причин маніпуляції в філософській, психологічній та соціологічній думці виділяють: конфлікт людини з самим собою (А.Маслоу); недовір'я по відношенню до інших людей (Е.Фромм); відчуття абсолютної безпорадності (екзистенціалізм); боязнь тісних міжособових контактів (Е.Берн); некритичне прагнення діставати схвалення всіх і кожного; прагнення до символічного оволодіння партнером по спілкуванню (З.Фрейд); реалізацію компенсаторного прагнення до влади (А.Адлер).

Мета маніпуляції – контроль над аудиторією, її керованість. Для досягнення мети використовуються різні маніпулятивні технології: цілеспрямоване спотворення інформації (вмовчування, селекція, “перекручування”, спотворення інформації). Дані технології застосовуються в таких видах маніпулятивного впливу, як:

• Маніпуляція образами – оскільки образи володіють сильною психологічною дією, їх широко застосовують в комунікативній практиці, особливо в рекламі.

• Конвенціональна маніпуляція – спирається не на особисті психологічні установки, а на соціальні схеми: правила, норми, традиції, прийняті в суспільстві, сім'ї.

• Операційно-наочна маніпуляція – заснована на таких психічних особливостях особи, як сила звички, інерція, логіка виконання дії.

• Маніпуляція особою адресата – прагнення перекласти відповідальність за яку-небудь дію на адресата, тоді як у виграші залишається маніпулятор.

• Маніпуляція духовністю – маніпуляція вищими рівнями психіки (значенням життя, духовними цінностями, почуттям обов'язку).

Мовна поведінка в особово орієнтованому спілкуванні, тобто при взаємодії невеликого числа осіб, що знаходяться поряд і добре знайомі один одному, має певні особливості.

Фатична мова – мова, що забезпечує саму потребу в комунікації, тобто комунікація заради самої комунікації, без передачі важливої інформації.

Інформативна мова обслуговує спілкування, метою якого є обмін інформацією, з'ясування істини, ухвалення рішення.

Інформативна мовна поведінка в повсякденній міжособовій взаємодії звичайно здійснюється в жанрі побутової розмови. Комунікантів мало цікавить контактна сторона спілкування, інформація для них набагато важливіше. Як правило, такі розмови відбуваються в ситуації, що не сприяє тривалому обговоренню, часто «на бігу», автоматично. Вступити в побутову розмову можуть і добре знайомі, близькі люди, і абсолютно незнайомі. Ступінь близькості комунікантів не має вирішального значення.