5.4. Циркулярна модель комунікації

В 1954 році У. Шрамм у книзі «Процес і результати масових комунікацій» дав своє пояснення теорії комунікації: «Коли ми спілкуємося, ми намагаємося встановити «спільність» з ким-небудь». Уся комунікація, за Шреммом, залучає хоча б три елементи: джерело, повідомлення, отримувач. Джерело кодує повідомлення, передає його, а отримувач декодує його. Кодування і декодування створюють особливі «зони досвіду» відправника і отримувача. Якщо декодування узгоджується з кодуванням, то у такому разі встановлюється спільність з ким-небудь. А в тих випадках, коли можуть траплятися перешкоди в процесі, джерело прагнутиме кодувати повідомлення у знаках (символах), які б зробили його «легким» з точки зору досягнення місця призначення.

У. Шрамм стверджував, що було б помилкою думати про комунікацію як про лінійний процес, оскільки, мовляв, ми постійно отримуємо і декодуємо певні знаки з довколишнього середовища, інтерпретуємо ці знаки і кодуємо їх як результат. Він додає в своїй моделі ще один елемент — зворотний зв'язок, що показує, як повідомлення були інтерпретовані :

Рання модель комунікації У. Шрамма (1954)

Представлена модель демонструє, що при обміні повідомленнями комунікант і реципієнт обмінюються ролями, в результаті чого комунікація отримує вигляд діалогу.

Пізніше У. Шрамм (1971), коментуючи своє раннє висловлювання, визнав, що людська комунікація - значно складніше явище. Комунікація тепер сприймалася як суспільні взаємини. Ця теорія відома як Циркулярна теорія комунікації. Комунікація, на думку У. Шрамма, виглядає як магічна куля, яка "переміщала ідеї або почуття, знання або мотивації від однієї думки до іншої. Вчений визнав, що аудиторії не є пасивними і беззахисними. Він радив думати про комунікаційний процес як про дві окремі дії: одна здійснюється комунікатором (відправником), друга - отримувачем.

У. Шрамм дав нове визначення комунікації, назвавши її розподілом орієнтації у напрямку набору інформаційних знаків. Інформацію в обігу було визначено як будь-який зміст, що зменшує невизначеність або альтернативну кількість можливостей в ситуації. Тепер вчений стверджував, що вся комунікація (міжперсональна або неперсональна) залучає три елементи і два види дії. Елементи — відправник, повідомлення, отримувач. Він помітив, що повідомлення існує як знак або набір знаків, у якого нема свого власного значення, окрім лише того, яке отримувач читає в ньому на рівні своєї культури й освіченості.

Перша дія комунікаційного процесу - конструювання відправником знаків, які могли б викликати бажані відповіді. Друга дія здійснюється отримувачем. Він вибирає серед доступних йому знаків, інтерпретує їх і чинить з ними далі так, як йому заманеться.

Ці дії окремо мотивовані, але здійснюються разом - єдиним набором знаків. У. Шрамм робить висновок, що немає значення іншого в повідомленні, ніж те, яке люди в нього вкладають. Тому вивчення комунікації є вивченням людей у взаємодії. У. Шрамм згодом запропонував нову модель комунікації. Особа А кодує повідомлення і передає його особі Б. Особа Б здійснює дію. Особа Б кодує відповідь, передає таке повідомлення особі А, яка також взаємодіє з повідомленням. А і Б функціонують всередині певної сфери обмежень відносин, яку У. Шрамм визначив як резерв практичного досвіду. Там, де люди спілкуються ефективно, такі сфери частково перекривають одна одну. Фінальний елемент в оновленій моделі визначено як «суспільна ситуація і відносини». Вчений стверджує, що вся комунікація функціонує всередині більш широкого простору суспільних відносин, який він визначає чотирма елементами: фізичні/просторові взаємини між відправником і отримувачем; ситуаційний контекст; рольові очікування і суспільні норми.

Рис. 4. Переглянута модель комунікації У. Шрамма (1971)