- •Модуль 1. Теоретичні та методологічні засади
- •Тема 1. Теорія комунікації як наукова дисципліна
- •Сутність комунікації як об’єкта наукового вивчення
- •1.1.1. Основні визначення комунікації
- •1. Комунікація як спілкування
- •2. Комунікація як компонент спілкування
- •3. Комунікація як більш загальне поняття по відношенню до спілкування
- •1.1. 2. Закони комунікації
- •1.2. Методи теорії комунікації
- •1.3. Функції комунікації
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю:
- •Тема 2. Основні етапи розвитку теорії комунікації
- •2.1. Ґенеза комунікативної теорії в історичному контексті.
- •2.2. Науки, що вивчають комунікацію
- •2.2.1. Традиційний підхід
- •2.2.2. Загальнотеоретичний підхід
- •2.2.3. Прикладний підхід
- •2.2.4. Філологічний підхід25
- •2.2.5. Психологічний підхід
- •2.2.6. Соціологічний підхід
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю:
- •Тема 3. Класифікація комунікації
- •3.1. Види комунікативної діяльності
- •3.2. Рівні комунікації.
- •3.2.1. Семіотичний рівень
- •3.2.2. Лінгвістичний (мовний) і металінгвістичний (метамовний) рівні
- •3.2.3. Паралінгвістичний рівень
- •3.3. Види комунікативних систем30
- •Питання для самоконтролю:
- •Модуль 2 . Комунікативний процес
- •Тема 4. Основні складові комунікативного
- •Процесу
- •4.1. Мовні характеристики комунікативного процесу
- •4.2. Поняття дискурсу в комунікативному процесі
- •4.3. Основні складові комунікативного процесу
- •4.3.1. Основні аспекти комунікативного процесу
- •4.3.2. Сутність комуніканта в комунікативному процесі
- •Питання для самоконтролю:
- •Тема 5.Структурні моделі комунікації
- •5.1. Модель Шеннона-Вівера
- •5.2. Модель Лассуела
- •5.3.Модель Ньюкома
- •5.4. Циркулярна модель комунікації
- •5.5.Модель Якобсона
- •5.6. Модель Лотмана
- •5.7. Модель знака
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю:
- •Тема 6.Комунікаційні бар’єри та способи їх подолання
- •6.1. Поняття комунікаційних бар’єрів та їх види
- •6.2. Проблема розуміння в комунікативному процесі
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю:
- •Види комунікації
- •7.Міжособова комунікація
- •7.1. Дослідження міжособової комунікації в історичному контексті
- •7.2. Основні поняття міжособової комунікації
- •7.3. Стратегія та тактика міжособової комунікації
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю:
- •8. Групова комунікація
- •8.1.Комунікація в малих групах
- •8.1.1. Класифікація малих груп в контексті їх комунікативної спрямованості
- •8.1.2. Комунікативна структура малої групи
- •8.1.3. Комунікативна гра в діяльності малої групи
- •8.2.Комунікація в організаціях
- •8.2.1. Структурні особливості комунікації в організаціях
- •8.2.2. Аксіоми комунікацій в організаціях
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю:
- •9 . Масова комунікація
- •Сутність масової комунікації та її основні складові
- •9.1.1. Основні поняття масової комунікації
- •9.1.2.Функціональна спрямованість масової комунікації
- •9.2. Міжкультурна комунікація
- •9.2.1. Поняття міжкультурної комунікації та її зміст
- •9.2.2.Завдання теорії міжкультурної комунікації
- •9.2.3. Функції міжкультурної комунікації
- •9.2.4. Символічний характер комунікації
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю:
- •Модуль 2. Документно-інформаційні комунікації в соціально - комунікаційних системах Тема. 10. Документально-інформаційні комунікації в історичному контексті
- •10.1. Розвиток матеріальних носіїв інформації
- •10.2. Особливості текстової структури документа в соціально-комунікативному процесі
- •10.2.1. Поняття комунікативного статусу в документно - інформаційній комунікації
- •10.2.2. Комунікативні характеристики тексту як основної складової документа
- •10.2.3. Мовленнєві функції повідомлення та їх реалізатори
- •10.3. Місце документа в системі документних комунікацій
- •10.3.1. Класифікація документів
- •10.3.2. Функції документа в комунікативному середовищі
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю:
1. Комунікація як спілкування
Ряд вітчизняних дослідників дотримується тих же позицій, що і зарубіжні колеги, ототожнюючи процес комунікації зі спілкуванням в цілому. Як основний аргумент цієї точки зору висувається етимологічна і семантична тотожність даних понять. При цьому підкреслюється соціальне значення комунікації: «Комунікація (спілкування) є не стільки процес зовнішньої взаємодії ізольованих осіб, скільки спосіб внутрішньої організації і внутрішньої еволюції суспільства як цілого, це процес, за допомогою якого тільки і може здійснюватися розвиток суспільства»4.
Проте такий підхід страждає від ряду недоліків, серед яких особливо виділяється фіксація лише одного напряму потоку інформації - від комуніканта до реципієнта і розглядається лише формальна сторона комунікації: - як інформація передається, тоді як в реальних умовах людського спілкування інформація ще і формується, уточнюється, розвивається. У результаті багато вітчизняних вчених приходять до висновку, що спілкування як комунікативний процес може розглядатися лише в тій мірі, в якій воно характеризує психологічний контакт, зв'язок, повідомлення індивідів, які перебувають у безпосередній взаємодії.
2. Комунікація як компонент спілкування
Для вітчизняної наукової парадигми характерна точка зору, згідно якої комунікація не тотожна процесу спілкування, а є його частиною, необхідною для його існування складовою.
Розглядаючи комунікацію під цим кутом, необхідно відзначити, що суть її зводиться, перш за все, до інформаційного обміну між учасниками взаємодії. Разом з комунікацією в даному випадку звичайно виділяють ще два компоненти спілкування: інтеракцію як взаємодію учасників і перцепцію як сприйняття і взаєморозуміння партнерів по спілкуванню.
В рамках даного підходу особливого значення набуває аналіз відмінностей спілкування і комунікації. Вітчизняні філософи і психологи виділяють наступні відмінні ознаки комунікації:
По-перше, в умовах комунікативної діяльності одержувач інформації є об'єктом, оскільки відправник дивиться на нього як на пасивний (в інформаційному значенні) приймач. В даній ситуації активність приймача або направлена на підвищення «коефіцієнта корисної дії» самого способу засвоєння інформації, або виявляється «шумом», спотворенням передаваного повідомлення. Для спілкування ж характерний зворотний процес: відправник інформації бачить в її одержувачі суб'єкта, а не об'єкт, бо в цьому випадку він виходить з того, що дана інформація адресується індивідуально своєрідній, активній, унікальній системі, яка повинна nepepобити одержувану інформацію, стаючи партнером її відправника в їх загальній справі - спільному виробленню результативної інформації. Іншими словами, в спілкуванні немає відправника і одержувача повідомлень - є співбесідники, співучасники загальної справи. Виходячи з цього, М.С. Каган5 робить висновок про монологічність комунікації і діалогічність спілкування.
По-друге, спілкування має і практичний, матеріальний, і духовний, інформаційний, і практично-духовний характер, тоді як комунікація є чисто інформаційним процесом - передачею тих або інших повідомлень.
По-третє, комунікація є однонаправленим процесом: інформація рухається тільки в одну сторону і її кількість зменшується в ході руху від відправника до одержувача, тоді як спілкування припускає циркуляцію інформації між партнерами, оскільки обидва вони рівно активні і тому інформація не зменшується, а збільшується, розширяється в процесі її циркуляції.
По-четверте, результатом спілкування є не просто обмін інформацією, а вироблення певної нової інформації, спільної для людей, що спілкуються, а також задоволення потреби людини у контакті з іншими людьми. При комунікації ж, як правило, зберігається відособленість її учасників, а результатом є безпосереднє засвоєння отриманої інформації, досягнення взаєморозуміння і дії один на одного партнерів по комунікації.
Одночасно виділяються і деякі загальні ознаки комунікації і спілкування, серед яких слід зазначити співвіднесення з процесами обміну і передачі інформації, зв'язок з мовою як засобом спілкування і зв'язок з соціомовною поведінкою комунікантів.