4.3.2. Сутність комуніканта в комунікативному процесі

На ефективність сприйняття інформації аудиторією впливають культурний, освітній, соціальний рівні комуніканта. Важливими чинниками успішної комунікації можуть бути знання аудиторії, уміння спілкуватися з нею на рівних, тобто рівність психологічних позицій комуніканта і реципієнта. В 80-х рр. ХХ в. Дж.Голдхаберг створив харизматичну модель комунікації.Дж. Голдхаберг виділив три типи харизматичної особи:

• Герой – особа, що ідеалізується, виглядає “як ми хочемо”, говорить те, “що ми хочемо”.

• Антигерой – “проста людина”, один з нас. Виглядає “як ми все”, говорить те ж, “що і ми”. Ми з ним відчуваємо себе безпечно. Ми йому довіряємо.

• Містична особа – чужа нам (не “як ми”), незвичайна, непередбачувана.

В процесі комунікації важливу роль відіграє соціальний статус індивіда. В соціокомунікативному аспекті найістотнішими параметрами вимірювання соціального статусу є прагматичний, комунікативний і когнітивний.

В прагматичному параметрі соціального статусу індивіда важливими є не тільки його соціально-економічне становище, але також і його спосіб життя, суспільна діяльність, відношення до соціальних цінностей і партнерів.

Визначаючим в комунікативному параметрі статусу є комунікативний код, тобто система нормативних вербальних невербальних засобів, що належить даному статусу та використовується з урахуванням характеру ситуації і типу комунікативної сфери. Найбільш показовими в плані вираження є фонетичні, морфологічні і лексико-фразеологічні особливості вербальних засобів і окремі компоненти невербальної комунікації, що актуалізуються в словах, висловах і дискурсах, та визначаються соціокультурним рівнем суспільства і ступенем його соціальної диференціації.

Когнітивний параметр статусу характеризує індивіда з погляду його комунікативної компетентності, що забезпечує адекватне в соціальному плані спілкування. Будучи по своїй природі психолінгвістичною категорією, комунікативна компетентність зазвичай не включається у визначення соціального статусу; і розглядається як компонент освітнього цензу індивіда. Комунікативна компетентність обумовлена цілим рядом когнітивних чинників - фоновими знаннями - знаннями про навколишній світ, у тому числі і про соціальну структуру суспільства, соціальні цінності, знаннями нормативного вживання комунікативних систем різних рівнів і здатністю адекватної інтерпретації інформації. Оскільки комунікативна компетентність актуалізується в конкретних соціальних умовах комунікації (комунікативна сфера, ситуація, статус комунікантіві їх комунікативні ролі і т.п.), вона є соціально обумовленою. Комунікативна компетентність входить в структуру соціального статусу як важливий компонент, разом з такими складовими, як спосіб життя, освітні і професійні характеристики комуніканта. До певної міри вона пов'язана і з такими ознаками соціального статусу, як соціально-економічне становище та демографічні особливості.

Мовна компетенція розуміється як природжене знання, що властиве ідеальному комунікантові; таке знання дозволяє йому створювати і розпізнавати граматично правильні мовні звороти на його мові. Комунікативна компетенція, що будується на понятті мовної компетенції, може розглядатися як природжене знання, що дозволяє носію мови створювати і розуміти вислови в певному контексті. Таке знання торкається рівня дискурсу, в якому мова діє як відкрита система в постійній взаємодії зі своїм оточенням.

Найістотнішими когнітивними характеристиками комунікативної компетентності як компоненти соціального статусу є: 1) здатність до узагальнення і систематизації багатовимірного сприйняття оточуючого, обумовлена соціальним досвідом і об'єктивними можливостями індивіда; 2) здатність до адекватної оцінки "статусу мови" - його "соціальної престижності" і відповідності конкретним соціальним умовам комунікації, що може зажадати певну адаптацію до партнера і самокорекції; 3) здатність до інтерпретуючої діяльності - розумінню смислової і оціночної інформації в конкретній соціальній ситуації.

Людська поведінка (вербальна і невербальна) залежить від тієї ролі, яку в конкретну мить виконує людина. Порушення рольової поведінки - це порушення норм суспільства. Батько, чоловік, водій, пасажир - такі, наприклад, ролі може грати людина, відповідно до кожної з них вона «програє» той чи інший комунікативний арсенал. Комунікативні ролі грають істотну роль в комунікації, оскільки багато в чому визначають спосіб використання комунікативних засобів і вибір їх варіантів. При дослідженні комунікативних ролей необхідно враховувати, що між роллю і статусом існує двосторонній зв'язок. З одного боку, соціальний статус певною мірою обумовлює ролеві відносини комунікантів: знаючи соціальний статус комунікантів, ми можемо з певною часткою вірогідності прогнозувати їх ролеві функції і способи їх вираження. З другого боку, на основі комунікативних ролей можна судити про соціальний статус комунікантів.

Процес комунікації в цілому вимагає від комуніканта уміння диференціювати по поведінці і зовнішньому вигляду реципієнта ступінь досягнення поставленої ним в процесі комунікації мети. Формальним критерієм завершеності комунікативного акту є факт ухвалення реципієнтом отриманого від комуніканта повідомлення, тобто наявність достовірного зворотного зв'язку від реципієнта, та фізичне ухвалення ним повідомлення комуніканта.

Для успішної комунікації важливу роль відіграють також особисті якості комуніканта ;

1. знання психології іншої людини - перш за все її ціннісних орієнтацій, які знаходять вираження в її ідеалах, потребах і інтересах, в рівні її прагнень;

2. сформована у особистості спрямованість на людину; спостережливість по відношенню до оточуючих нас людей; достатньо великий об'єм уваги, уміння її розподіляти, потенційна направленість на інших людей;

3. здатність аналізувати вчинки людини і бачити за ними мотиви, які керують нею, визначати її поведінку в різних ситуаціях;

4. інтуїція - розуміння особливостей, що характеризують особу іншої людини шляхом безпосереднього їх аналізу, без обґрунтовування за допомогою доказів;

5. уява: виявляється в умінні ставити себе на місце іншого, можливість поглянути на ситуацію «чужими очима»;

6. розвинена емоційна сфера, яка, перш за все, виявляється в тому, чи уміє людина співпереживати іншим людям;

7. уміння вибирати по відношенню до іншої людини найбільш відповідний спосіб поведінки,;

8. знання людей і самого себе, уміння на основі цього знання свідомо управляти своєю поведінкою в різних ситуаціях спілкування.

Фрейзер Зейтель називає такі помилки в комунікації ³⁵:

• погане слухання — слухання повинне бути активним;

• відсутність орієнтації на слухача;

• невірні невербальні сигнали – ситуація, коли вербальна та невербальна інформація, що надходять від комуніканта, не співпадають;

• невміння писати так, щоб бути зрозумілим;

• незнання аудиторії - повідомлення має спиратися на інтереси, характеристики, потреби конкретної аудиторії;

• ігнорування того факту, що комунікація є двостороннім процесом - процес видачі інформації ще не є комунікацією, велику роль грає зворотний зв'язок;

• відсутність елементарних правил ввічливості - агресивного і грубого комуніканта сприйматимуть зовсім по-іншому, ніж ввічливого і зацікавленого в аудиторії.

Умови актуалізації соціальної інформації визначаються трьома показниками: 1) статусно-ролевими відносинами відправника і одержувача інформації, що позначається термінами "особистий" - індивід, що представляє свої інтереси, і "суспільний" - соціальний інститут, група, асоціація і т.д., що представляють загальні інтереси; 2) спрямованість інформації; 3) способи, канали її передачі і сприйняття. Можливі наступні чотири варіанти:

1. Суспільний відправник - суспільний одержувач. Це найпоширеніший спосіб передачі інформації у сфері суспільних відносин, що припускає соціальну інтеграцію. Наприклад, заклик до суспільства про захист природи.

2. Особистий відправник - суспільний одержувач. Це може бути приватне звернення до суспільства або окремих соціальних груп з пропозицією про поліпшення екологічної ситуації.

3. Особистий відправник - особистий одержувач. Тут реалізуються два види комунікації - міжособові і міжгрупові. Роль засобів масової інформації при цьому обмежена.

4. Суспільний відправник - особистий одержувач. В даному випадку передається різноманітна інформація ділового, пізнавально-розважального і іншого характеру відповідно до інтересу і замовлення споживача.

Для того, щоб інформація, яка передається комунікантом в процесі усного мовлення, стала максимально доступною для реципієнта, можливо виділити такі основні правила спілкування:

Бути у спілкуванні ввічливим і доброзичливим. Уміти відчувати співрозмовника, його становище, душевний стан. Ставитися до нього позитивно, інформувати й переконувати, а не ображати чи принижувати, шукати те, що об'єднує з ним, а не роз’єднує.

Не припускатися типових помилок у сприйнятті реципієнта. На ефективність мовлення суттєво впливають помилки, що мають типовий характер, оскільки вони трапляються ледь не в кожного промовця. Але вчитися не конче лише на власних помилках. Знання типових помилок у спілкуванні може допомогти мовцеві краще зрозуміти своїх співрозмовників і, відповідно, вносити корективи у власну мовленнєву поведінку. До найпоширеніших помилок належать:

• Помилка нерівності – надмірна оцінка якостей співрозмовника, якщо в чомусь одному він досяг помітних успіхів, перевершив комуніканта. «Ефект переваги»тисне на комуніканта, сковує його, позбавляє впевненості, і все це негативно відображається на його мовленні.

• Помилка «естетичної виразності» – завищена позитивна оцінка всіх сторін особи, яка зовнішньо приваблива для комуніканта Цей «ефект привабливості» теж виявляє вплив на мовленнєву поведінку комуніканта, що схильний оцінювати і розумові та морально-вольові якості співрозмовника за його фізичними даними.

• Необ'єктивне оцінювання співрозмовника залежно від того, як він ставиться (позитивно, негативно, індиферентно) до комуніканта. Ця помилка спричиняє неадекватне ставлення до комунікативного партнера, відображається на мовленнєвій стратегії і тактиці комуніканта. Так, за негативного ставлення до партнера комунікант розмовляє з ним неохоче, інтонації його мовлення холодні, вираз обличчя суворий, на кожний доказ співрозмовника комунікант намагається знайти контраргумент та ін.

• Помилка впливу стереотипу – це необ'єктивне ставлення до співрозмовника як до представника певного соціального, етнічного, регіонального середовища.

• Помилка генералізації – це безпідставне узагальнення окремих випадків, вчинків тощо.

Бути уважним до реципієнта, налаштованим на нього. Слідкувати за реакцією реципієнта на мовлення, апелювати до нього, давати йому можливість вставляти свої репліки; коригувати або й міняти тему розмови, якщо вона не до душі реципієнтові.

Брати до уваги статусні і рольові ознаки реципієнта. Прикрою помилкою або й виявом недостатньої культури спілкування є не звертати уваги на вік, стать, професію, рівень освіченості, посаду, національність, віровизнання та інші прикмети співрозмовника, які визначають його соціально-мовленнєвий статус, а також його соціально-мовленнєву роль, у якій він «виступає» в конкретному комунікативному акті (супутник, покупець, ситуативний партнер і т.п.). Не можна на ту саму тему говорити однаково з пенсіонером і підлітком, з фахівцем і необізнаною людиною, християнином і кришнаїтом тощо. Важливо це брати до уваги і тоді, коли реципієнтом є аудиторія, в якій можуть бути різні за статусом люди. За адресацію мовлення не варто забувати і в писемних жанрах мовлення.

Зберігати дистанцію за несиметричності статусів і ролей комунікантів. Якщо соціально-мовленнєві статуси і ролі реципієнта й комуніканта, а також третьої особи (осіб) неоднакові, несиметричні, то це дуже важливий чинник, який потрібно брати до уваги у комунікативній поведінці. Недотримання статусної і рольової дистанції між співрозмовниками здебільшого спричиняється до порушення норм мовленнєвого етикету, культури мовлення.

Брати до уваги можливості сприйняття мовлення реципієнтом. Недоречно, наприклад, у розмові з тими, хто недостатньо володіє мовою (малі діти, малоосвічені люди, іноземці) вживати невідому їм лексику і фраземіку, слова в переносному значенні, складні синтаксичні конструкції, говорити у пришвидшеному темпі, притишено і т.п.

Не перетворювати діалог на монолог. Доросла людина в змозі втримувати без перерви увагу щонайбільше 20 хвилин. А багато людей неспроможні й на такий відрізок часу. Здебільшого перша «криза уваги» настає на 15-20-ій хвилині, друга – на 30-35-ій. Це треба пам'ятати всім охочим до слова: лекторам, «штатним промовцям», просто балакунам. А головне – не забувати, що співрозмовник – це теж учасник спілкування, який має що сказати і переважно хоче це зробити.

Дотримуватися стильової тональності мовлення. Слід добирати мовний матеріал і будувати текст, не виходячи за межі стилю, який відповідає типові комунікативної ситуації й характерові його складових. Змішування мовного матеріалу з різних стилів доречне хіба що як засіб створення сатиричного чи комічного ефекту в художніх творах, анекдотах, пародіях тощо.

Дотримуватися фізичних параметрів мовлення. В усному мовленні потрібно пам'ятати про «пороги сприйняття»: надто швидке або надміру тихе вимовляння звуків не дозволяє реципієнтові (аудиторії) розпізнавати і «розшифровувати» слова, а з ними - висловлювання (речення) і цілий текст. Модуляція сили, висоти, тембру, темпу, тривалості пауз має бути спрямована на максимально ефективне сприйняття мовлення реципієнтом (аудиторією), але вона не повинна відвертати увагу від того, що говориться, вимушуючи реципієнта (аудиторію) аналізувати зовнішню – звукову – сторону мовлення.

Е. П. Беттінхауз формує такі основні поради для комуніканта³⁶:

Дослідження по довір'ю до джерела інформації показують, що джерело дійсно грає величезну роль по ступеню впливі будь-якого переконливого повідомлення. Але дослідження також підказують, що немає єдиної характеристики комуніканта, яку можна б було назвати універсальною. Довір'я до джерела є крихким чинником, важливим в багатьох комунікативних ситуаціях, але достатньо важким для визначення, які саме характеристики комуніканта несуть дійсну відповідальність за створення довір'я.

Неможливо дати переконливому комуніканту пораду, як стати харизматичним лідером. Але представляється можливим дати деякі пропозиції про шляхи, використовуючи які комунікант може усилити свою ефективність в переконливій комунікативній ситуації:

1. Були досліджені як зміни довір'я до джерела, так і характеристики комуніканта, що володіє високим рівнем довір'я. Комунікант може збільшити ступінь довір'я до себе за допомогою того, як саме його представляють слухачам. Чи була в його житті діяльність, яка допоможе підкреслити його кваліфікацію? Чи брав участь він в процесах ухвалення рішень, заснованих на довір'ї до нього? Навіть представлення комуніканта, як такого, що неодноразово виступав перед багатьма групами, може допомогти в поліпшенні сприйняття аудиторією. Природно, що уявлення, яким би гучним воно ні було, не зможе подолати невдалий виступ. Але воно може істотно поліпшити якісний виступ.

2. Більшість переконливих комунікативних ситуацій проходить в умовах, коли комунікант наперед відомий своїй аудиторії. Перед тим, як слухач почне слухати, читач - читати, глядач - дивитися, вони вже мають певні думки про джерело. Це значить, що зовсім не моментальне розкриття джерела у момент передачі повідомлення є вирішальним чинником, а ціла серія вражень, починаючи з тим часом, коли одержувач вперше дізнався про джерело. Індивід, який хоче бути переконливим, повинен діяти відповідно навіть під час своєї щоденної роботи, а не тільки у момент даної комунікативної ситуації. Ці умови можуть бути згаданими під час представлення доповідача, але вони виявляються задіяними задовго до того, як наступить конкретна комунікативна ситуація.

3. Статус виступаючого також має відношення до переконання. Одержувач же може асоціювати джерело лише з однією організацією, не маючи уявлення про статус виступаючого в іншій організації (Наприклад, реклама ліків по телебаченню здійснюється, як правило, лікарями, або акторами, що їх зможуть успішно зіграти, щоб викликати довіру у споживачів).

4. Для побудови переконання орієнтація на думку лідерів є важливою із двох причин. По-перше, переконливий комунікант, спілкуючись з великою групою, зробить свою задачу більш легкою, якщо концентруватиметься на думці, що превалює у лідерів даної групи. Можна узяти повідомлення комуніканта, який слабкіше впливає на один соціальний зріз, і зробити це повідомлення особливим для членів групи. Якщо можна переконати в правильності певної позиції лідерів думки, то багато інших члени групи також будуть упевнені в її вірності.

Інша причина, що показує важливість концепції лідерів думки полягає в тому, що сам переконливий комунікант часто служитиме лідером думки для групи. Його шанси на це зростають, коли він сам демонструє характеристики лідера думки. Лідер думки повинен одержувати інформацію і потім просувати її у вигляді відносин і уявлень іншим членам групи.

5. Групи з вільним членством, до яких належить одержувач інформації, можуть також вказувати на типи уявлень, які має даний індивід. Якщо джерело може припустити, що є певна близькість усередині груп, одержувач швидше за все теж зробить висновок про близькість уявлень. Наприклад, доповідач, що почав свій виступ перед групою профспілкових активістів із слів “Я походжу з сім'ї, яка активно була залучена в профспілкову роботу”, має великі шанси бути прийнятим аудиторією, ніж виступаючий, який почне свій виступ перед тією ж групою із слів “ Я наймав робітників з профспілки довгі роки, тому я розумію ваші проблеми”.

6. Комунікант може заздалегідь поцікавитися, які уявлення в даній області найбільш ймовірно мають члени його аудиторії і вмонтувати в свою мову твердження, які указуватимуть на його підтримку цих уявлень. Вік, стать, раса, соціальний статус і інші характеристики вказують на тип уявлень, які група швидше за все повинна мати, навіть якщо вони не мають конкретної точки зору з даного питання. Комунікант, задачею якого є зміна набору відносин, зробить це легше, якщо зможе довести аудиторії, що він погоджується і з деякими іншими уявленнями, що є у даної групи.

7. Щоб підтримати своє повідомлення, комунікант може скористатися допомогою авторитетів, що мають великий ступінь довір'я. Такі визнані всіма особи, як президент, члени уряду, відомі учені, депутати, державні діячі, артисти мають достатньо високий рівень довір'я у середнього громадянина. Комунікант, який зможе пов'язати вище перераховані авторитети з своїм власним повідомленням, зможе значно поліпшити свої позиції.

8. За ситуації, коли комунікант передає своє повідомлення безлічі одержувачів, він повинен адаптувати його до найчисленнішої групи в аудиторії. Це особливо важливо за ситуації, коли у виступаючого немає можливості ретельно досліджувати, які уявлення має конкретний одержувач.

Висновки

Комунікативна стратегія – ефективні шляхи досягнення комунікативних цілей.

Мовленнєва комунікація – це процес спілкування шляхом мови, який має свої внутрішні закони і базується на певній системі усталених культурних норм.

Мовне спілкування – процес встановлення і підтримки цілеспрямованого, прямого або опосередкованого контакту між людьми за допомогою мови.

Мовний акт – це цілеспрямована мовна поведінка, що здійснюється відповідно до правил мовної поведінки, прийнятих в даному суспільстві.

Спеціалізоване вживання мови в процесі комунікативної взаємодії між людьми називається мовною діяльністю.

Мовна поведінка – використання мови людьми в пропонованих обставинах, в різноманітті реальних життєвих ситуацій; сукупність мовних вчинків.

Комунікативний акт – це зовнішні, можливі для спостереження дії, жести, репліки та інші атрибути динамічної комунікативної позиції людини, що мають в очах спостерігача або реципієнта конкретний сенс або значення.

Дискурс – це текст, в якому актуалізуються не тільки власне мовні чинники - правила сполучуваності слів і послідовності висловів, їх оформлення інтонації, види реакції на питання і т.п., але і немовні (екстралінгвістичні чинники).

Елементарні складники комунікативного процесу: автор (комунікант), адресат (реципієнт), повідомлення, код, знак, канал, зворотний зв'язок, фільтри.