Питання для самоконтролю:

1. Які існують класифікації комунікації?

2. Як розділяють комунікацію за кількістю учасників?

3. В чому полягає особливість ауто комунікації?

4. Які характерні риси над персональної комунікації?

5. Який існує поділ комунікації за змістом?

6. В чому полягає зміст гуманітарної моделі комунікації?

7. Як поділяється комунікація за каналом передачі і сприйняття інформації?

8. Яка специфіка поділу комунікації залежно від просторово-часового середовища?

9. В чому полягає особливість семіотичного рівня комунікації?

10. Які характерні риси лінгвістичного рівня комунікації?

11. Які основні засоби включає пара лінгвістичний рівень комунікації?

12. Назвіть основні види комунікативних систем.

Модуль 2 . Комунікативний процес

1. Тема 4. Основні складові комунікативного

2. Процесу

Комунікативна стратегія та комунікативний процес. Мовні характеристики комунікативного процесу.

Поняття дискурсу в комунікаційному процесі. Теле- і радіодискурс. Газетний дискурс. Театральний дискурс. Кінодискурс. Літературний дискурс. Дискурс у сфері "паблік рілейшнз" Рекламний дискурс. Політичний дискурс. Тоталітарний дискурс. Неофіційний (поза цензурний) дискурс. Релігійний дискурс. Неправдивий дискурс. Ритуальний дискурс. Лайливий дискурс. Фольклорний дискурс. Міфологічний дискурс

Процеси кодування та декодування інформації. Сутність повідомлення в комунікаційному процесі. Види каналів комунікації. Реципієнт в процесі комунікації; різновиди реципієнтів. Зворотний зв’язок в комунікативному процесі.

Базові терміни: «комунікативна стратегія», «комунікативний процес»,

«мовленнєва комунікація», «комунікативний акт», «комунікант»,

«реципієнт», «повідомлення», «код», «знак»

1. 4.1. Мовні характеристики комунікативного процесу

В комунікативній онтології основною метою людського спілкування є обмін повідомленнями, тобто природне людське спілкування є обмін смисловою інформацією. Тобто завдяки передачі і перетворенню інформації комуніканти впливають один на одного.

Комунікативна стратегія – ефективні шляхи досягнення комунікативних цілей. Останні можна розділити на два головні класи:

• стратегії подання інформації, тобто найбільш вигідні для промовця варіанти подання інформації;

• стратегії отримання інформації, тобто шляхи, контексти, за якими можна отримати від співрозмовника необхідну інформацію.

На рівні людського спілкування засобами комунікації стають різноманітні соціально-вироблені і зафіксовані в певній культурі (субкультурі) знакові системи; найважливішою з них є мова – усна чи письмова.

Мовленнєва комунікація – це процес спілкування шляхом мови, який має свої внутрішні закони і базується на певній системі усталених культурних норм.

Мовленнєву діяльність людини насамперед звернено до інших людей, які цю мову розуміють. Засобами мовлення передається важлива для нас інформація, якої ми самі не могли б отримати або отримали з величезними зусиллями.

Мовне спілкування – процес встановлення і підтримки цілеспрямованого, прямого або опосередкованого контакту між людьми за допомогою мови. Мовний акт – елементарна одиниця мовного спілкування. Мовний акт – це цілеспрямована мовна поведінка, що здійснюється відповідно до правил мовної поведінки, прийнятих в даному суспільстві. Це – одиниця нормативної соціомовної поведінки в рамках певної комунікативної ситуації, наприклад: іспит, прийом у лікаря, репортаж, інтерв’ю і т.п. Для мовного акту характерні навмисність (інтенційність), цілеспрямованість і конфенційність . Інтенційність – це конкретна комунікативна установка мовного акту; цілеспрямованість – це прагнення впливати на адресата за допомогою експресивних засобів передачі і оцінки інформації; конвенційність – це відповідність соціомовним нормам, прийнятим в даному суспільстві. Всі ці характеристики соціально обумовлені, оскільки безпосередньо пов’язані з соціальним статусом комунікантів і їх комунікативними ролями, з відношенням комуніканта до інформації і партнера. Мовний акт завжди співвіднесений з особою комуніканта, соціальний статус якого вільно або мимовільно враховується при передачі і сприйнятті інформації.

Якщо основними структурними одиницями мови вважаються слова і речення, то в мовному спілкуванні це – вислови. Констатуючою особливістю вислову є його зверненість, адресність. Спеціалізоване вживання мови в процесі комунікативної взаємодії між людьми називається мовною діяльністю.

Мова – це система знаків і символів. Мовлення – це процес користування мовою. Таким чином, мовлення є реалізацією мови, яке знаходить себе тільки через мову. Людське мовлення виникає у відповідь на необхідність вступити в спілкування з ким-небудь або повідомити що-небудь. Більш точно мовлення можна визначити як використовування мови в комунікативних цілях.

Мовна комунікація – інформативна і комунікативна сторони мовної діяльності.

Мовна поведінка – використання мови людьми в пропонованих обставинах, в різноманітті реальних життєвих ситуацій; сукупність мовних вчинків.

Передавання будь-якої інформації можливе лише при на­явності знаків, точніше – знакових систем. Загальна класифі­кація знакових систем передання інформації людиноюподіляється на вербальну (у ролі знакової системи використо­вується мова та мовлення) і невербальну (використовуються різні не мовленнєві знакові системи).

Вербальне мовне повідомлення виступає єдністю двох його видів – вербального інформування та вербального впливу. Для підсилення дієвості вербальних компонентів діалогічного повідомлення можуть здійснюватись немовні дії, що несуть відкритий чи кодований зміст. Динамічна комунікативна позиція людини як комуніканта – це прояв її комунікативної реакції у вербальній та невербальній поведінці, репліках, позі, рухах очей, рук, тіла і т.п. Комунікативною стає будь-яка поведінка людини за наявності явного або уявного нею реципієнта, здатного сприйняти і наділяти значенням кожний аспект, кожну реакцію з вербальної або невербальної поведінки людини як комуніканта.

Відомо, що основу вербальної знакової системискладає «мова» і «мовлення». Мова — це певна існуюча знакова система, що використовується в певному соціумі, в певному часі і в пев­ному просторі і опосередковує (передусім інтелектуальну) дія­льність, а також засіб спілкування, що реалізується в мовленні. Мовлення, на відміну від мови, розглядається представниками різних наук як діяльність, спілкування між людьми. Можливо виділити три основні функції мовлення³²:

• між індивідуальна (найбільш досконалий, ємний, точний і швидкодіючий засіб спілкування між людьми);

• внутрішньо індивідуальна (можливість довільно регулювати і контролювати психічні процеси);

• загальнолюдська (канал зв’язку для отримання інформації із скарбниці соціально-історичного досвіду).

У першому випадку це усне мовлення (монологи, діало­ги); у другому — внутрішнє мовлення; в третьому — письмове. Представимо найбільш загальну характеристику видів мов­лення:

Зовнішнє мовлення — це практично здійснюваний об­мін думками між людьми.

Усне мовлення – це спілкування між людьми шляхом вимови слів уголос, з одного боку, і сприймання їх людьми па слух, з іншого.

Діалог - це розмова, бесіда вголос двох або декількох людей.

Монологічне мовлення має місце в тому випадку, коли один говорить, а інші його слухають.

Внутрішнє мовлення — це мовлення, що не виконує функцію спілкування, а лише обслуговує процес мислення.

Письмове мовлення – мовлення шляхом письмових знаків.

Мовна поведінка є основною складовою комунікативного акту. Комунікативний акт – це зовнішні, можливі для спостереження дії, жести, репліки та інші атрибути динамічної комунікативної позиції людини, що мають в очах спостерігача або реципієнта конкретний сенс або значення.

Комунікативний акт отримує своє комунікативне значення тільки тоді, коли комунікант отримує достовірний зворотний зв’язок про ухвалення реципієнтом його повідомлення. Комунікативний акт включає мету, функцію і структуру.

Мета – це той результат, заради якого комунікант здійснює комунікативний акт. Саме цільова спрямованість комунікативного акту визначає, чи слід реципієнту і як вступати в комунікацію або не вступати.

Функція – це ті усвідомлювані або неусвідомлювані потреби, які людина як комунікант прагне задовольнити, вступаючи в процес комунікації.

Структура – це нерозривна єдність, цілісність всіх аспектів комунікативного акту.

Кожний комунікативний акт, незалежно від волі і свідомості конкретної людини як суб’єкта комунікативного процесу, містить в собі наступні аспекти:

• інформаційний, який включає пряме значення вислову і його підтекст, тобто можливе переносне значення;

• емоційний, який виражає емоційний стан комуніканта і його відношення до теми, співрозмовника, обставин;

• поведінковий, тобто спосіб здійснення комунікації: вербальний, за допомогою мови, і невербальний, за допомогою міміки, жестів, інтонації і т.п.

Комунікативний акт як елемент комунікативної поведінки людини характеризується:

• адекватністю, тобто відповідністю поставленої в процесі комунікації мети обставинам і індивідуальним особливостям реципієнта;

• опредмеченістю, тобто проявом в зовнішньому плані, у вербальній і невербальній поведінці людини її комунікативної позиції;

• вибірковістю, оскільки одиничний, здійснений конкретний комунікативний акт завжди є вибір з безлічі можливих альтернатив поведінки людини як комуніканта.