Модуль 1. Теоретичні та методологічні засади

комунікації і комунікаційних процесів

Тема 1. Теорія комунікації як наукова дисципліна

Основні визначення теорії комунікації. Предмет теорії комунікації. Закони теорії комунікації.. Методи теорії комунікації. Функції теорії комунікації..

Базові терміни: «комунікація», «спілкування», «теорія комунікації», «інтеракція», «перцепція», «закони комунікації», «методи комунікації», «функції комунікації»

1. Сутність комунікації як об’єкта наукового вивчення

1.1.1. Основні визначення комунікації

Існування людини зумовлюється не просто природним її середовищем, а насамперед соціокультурними умовами життєдіяльності, що вимагають комунікації, спілкування, певних способів співжиття з іншими людьми, прилучення до історичного досвіду, розуміння та осмислення природного та соціального оточення, стосунків між людьми у процесі спілкування. Без спілкування, обміну інформацією між індивідами не можливі інтелектуальна еволюція людства, розвиток виробництва, спадкоємність суспільних відносин, збагачення соціальної пам'яті, нові досягнення матеріального і духовного життя.

Комунікація є необхідною передумовою життєдіяльності людини і однієї з фундаментальних основ існування суспільства.Комунікація, певним чином, це процеси соціальної взаємодії, взяті в їх знаковому аспекті.

Сучасні дослідники соціогенезу доводять, що соціальна комунікація - це глибинний базис матеріального виробництва та необхідний фактор прогресу будь-якого виду суспільного устрою.

Комунікативний процес є необхідною передумовою становлення, розвитку та функціонування всіх соціальних систем, тому що саме він забезпечує зв'язок між людьми, робить можливим зв'язок між різними поколіннями, та соціально-культурними системами, накопичення і передачу соціального досвіду, організацію спільної діяльності, трансляцію культури.

Аналізуючи соціальну комунікацію, можемо визначити такі основні тези:

• в процесі антропогенезу комунікаційна діяльність була вирішальною передумовою і живильним ґрунтом для утворення людської свідомості і мови;

• комунікація — спосіб формування людської особистості, оскільки тільки в процесі взаємодії з іншими людьми відбувається соціалізація індивіда і розвиток його здібностей;

• комунікаційна потреба — органічна (абсолютна) духовна потреба людини; ізоляція від суспільства приводить до невиліковних психічних травм;

• комунікація — чинник і умова існування будь-яких людських спільнот — від малих соціальних груп до націй і держав;

• комунікаційна діяльність — джерело, засіб підтримки і використання соціальної пам'яті, що акумулює культурний і історичний досвід соціальних суб'єктів.

Процес комунікації можна визначити як технологію безперервної взаємодії людини з оточуючим її світом, як послідовність і особливості її поведінки, дій і станів при передачі, обміні, отриманні і збереженні інформації.

Поняття комунікації є багатоаспектним, і в ньому можливо виділити такі основні значення:

• універсальне (гранично широке), при якому комунікація розглядається як спосіб зв'язку будь-яких об'єктів матеріального і духовного світу;

• технічне, відповідне уявленню про комунікацію як про спосіб сполучення, зв'язки одного місця з іншим, засобах передачі інформації і інших матеріальних і ідеальних об'єктів з одного місця в інше;

• соціальне, що використовується для позначення і характеристики різноманітних зв'язків і відносин, що виникають в людському суспільстві.

Термін "комунікація" з'являється в сучасній літературі на початку XX століття.

По К. Бергу¹, слову commuпіcatio, щонайменше, 2000 років і спочатку воно означало приблизно «радитися зі слухачем». За століття свого існування це слово використалося в багатьох сферах людськоїдіяльності. Поступово викристалізовувалося його основне значення, яке можна було б описати як «щось, призначене для з'єднання». Так, у німецькій архітектурній термінології поняття «Communication»означали «двері для сполучення» й «коридор», а в професійній мові армії — «траншеї», «сполучний хід». Подібні значення розвив цей термін й у українській мові: напр. «фронтові комунікації», «перерізувати комунікації» в армійській мові або «підземні комунікації» в мові будівництва й архітектури. Ми, зі своєї сторони, уточнили б наведене вище основне значення слова ^«комунікація» як«з'єднання, по якому щось переміщається, транспортується або доставляється».

Ще в 1977 р. К. Мертен нарахував 160 дефініцій комунікації, розподіливши їх на 9 основних груп, причому перше місце по багатьом параметрам зайняв тип «трансмісія» - іншими словами, тут також проглядається явна кореляція з тільки що згаданим основним значенням слова «комунікація». Було б виправданимвикористати його в якості вихідного й для термінологічної дефініції комунікації, придатної в тому числі й для суспільних наук.

В цілому, комунікація включає два взаємозалежні аспекти: комунікація як структура, як традиції, що склалися, норми і стереотипи комунікативної дії, тобто як елемент культури, і комунікація як динамічний процес.

Найзагальніше визначення комунікації формулюється таким чином: «Це обмін інформацією між складними динамічними системами і їх частинами, які можутьприймати інформацію, накопичувати та перетворювати її. (А. Урсул)»².

Поширеним запереченням проти даного визначення є твердження про його граничну широту, про те, що воно припускає можливим говорити про феномен комунікації стосовно будь-яких класів об'єктів, що володіють властивостями складності і мінливості. Тобто мається на увазі, що комунікація має місце не тільки між людьми, але взагалі у всій живій і неживій природі.

Найпоширенішим в сучасній науковій парадигмі є підхід до комунікації як до процесу обміну інформацією. З цієї точки зору комунікація - тип взаємодії між людьми, що припускає інформаційний обмін.

Вказаний вище аспект дослідження комунікації не вичерпує все розмаїття її проблематики. Тут виникає два важливі питання. По-перше, наголошується неможливість зведення комунікативного процесу до чисто інформаційного обміну і підкреслюється необхідність інших трактувань досліджуваного нами феномена. По-друге, указується термінологічна спільність понять «комунікація», «спілкування», «мовна діяльність», унаслідок чого в психологічних і соціально-філософських дослідженнях часто відбувається редукція даних понять один до одного і потрібен більш детальний аналіз специфіки їх співвідношення.

Щодо першого питання існує декілька позицій критичного аналізу інформаційногорозуміння комунікації. При цьому підкреслюється, що отримання нової інформації може виявитися результатом чисто машинної (комп'ютерної) обробки якихось початкових даних і, отже, не мати до живого людського спілкування ніякого відношення. У свою чергу обмін інформацією не завжди може кваліфікуватися як вищий рівень міжособового спілкування, якщо він не зачіпає глибоко внутрішніх сторін душевної індивідуальності комунікантів.

Це приводить багато дослідників до висновку про те, що не тільки спілкування в цілому не вичерпується комунікацією, але і вона у свою чергу не може бути зведеною тільки до інформаційного процесу. У зв'язку з цим робляться спроби більш широкого розгляду комунікації. Даний феномен трактується в цьому випадку як глибинний психологічний зв'язок суб'єктів спілкування, що полягає в передачі елементів унікальності в психічному стані і структурі особового потенціалу комунікантів. Розуміння комунікації як багатогранного процесу духовно-психологічного зв'язку між людьми виявляє обмеженість її трактування як чисто інформаційного процесу.

З тим, що в процесі спілкування або комунікації народжується нова інформація, безумовно, можна погодитися. Іншасправа, що це також вторинний процес, якій обов'язково повинне передувати повідомлення первинної інформації.

Хоча інформація в розглянутих підходах і трактується по-різному, все-таки саме вона утворить базову, вихідну категорію, від якої відштовхуються автори. У той же час існують моделі комунікації — і доситьвпливові, у тому числі й теорії міжкультурної комунікації, у яких інформація відходить на задній план, заміняючись аспектом взаємин між комунікантами(соціально - інтерреляційнийпідхід). Одна з найбільш відомих моделей цього роду - концепція американського вченого П. Вацлавика, уперше опублікована ще в 1967 р. На його думку, поряд зізмістом. «... кожне повідомлення має й інший аспект, що набагато меншпомітний, але настільки ж важливий - а саме вказівка на те, як, на погляд відправника повідомлення, воно повинне було бути зрозуміле його одержувачем. Воно (повідомлення) визначає, таким чином, якими відправник бачить взаємини між собою й одержувачем й є в цьому змістівираженням його особистої позиції стосовно іншого. У кожному акті комунікації ми знаходимо тим самим аспект змісту й аспект взаємин між комунікантами» ³

Особливо гостро в сучасній науці стоїть проблема співвідношення понять «комунікація» і «спілкування».

В цілому можна виділити декілька точок зору на співвідношення понять «спілкування» і «комунікація», основними з них є такі: