2.1.2. Органи стандартизації та їх функції

Органами стандартизації, встановленими Законом «Про стандартизацію», є:

• центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації ДКТРСП;

• рада стандартизації;

• технічні комітети стандартизації;

• інші суб'єкти, що займаються стандартизацією.

Схема державної стандартизації в Україні зображена на рис.1.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації організовує, координує та провадить діяльність щодо розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни, розповсюдження національних стандартів відповідно до цього Закону і як національний орган стандартизації представляє Україну в міжнародних та регіональних організаціях із стандартизації.

Рис. 1. Схема державної стандартизації в Україні

''Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації здійснює такі основні функції:

• забезпечує реалізацію державної політики у сфері стандартизації;

• вживає заходів щодо гармонізації розроблюваних національних стандар­тів з відповідними міжнародними (регіональними) стандартами;

• бере участь у розробленні та узгодженні технічних регламентів й інших нормативно-правових актів з питань стандартизації;

• встановлює правила розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни та втрати чинності національних стандартів, їх позначення, класифікації за видами та іншими ознаками, кодування й реєстрації;

• вживає заходів щодо виконання зобов'язань, зумовлених участю в між­народних (регіональних) організаціях стандартизації;

• співпрацює у сфері стандартизації, з відповідними органами інших держав;

• формує програму робіт із стандартизації та координує її реалізацію;

• приймає рішення щодо створення та припинення діяльності технічних комітетів стандартизації, визначає їх повноваження та порядок створення;

• організовує створення та ведення національного фонду нормативних документів і національного центру міжнародної інформаційної мережі ISONET WTO;

— організовує надання інформаційних послуг з питань стандартизації. Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації може виконувати інші функції та повноваження згідно із законами України.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації вносить подання до Кабінету Міністрів України щодо делегування повноважень стосовно організації розроблення, схвалення, прийняття, перегляду та зміни національних стандартів у галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів центральному органу виконавчої влади в цій сфері діяльності.

Рада стандартизації є колегіальним консультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України.

Персональний склад Ради та положення про неї затверджує Кабінет Міністрів України.

Основної метою діяльності Ради є налагодження взаємодії між виробниками, споживачами продукції та органами державної влади, узгодження інтересів у сфері стандартизації та сприяння розвитку стандартизації.

Рада формується на засадах рівності із представників органів виконавчої влади, центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації, суб'єктів господарювання, Національної академії наук України, галузевих академій наук і відповідних громадських організацій. Діяльність Ради грунтується на засадах відкритості та гласності.

Основною функцією Ради є вивчення, аналіз та розроблення пропозицій щодо вдосконалення діяльності у сфері стандартизації стосовно:

• створення технічних комітетів стандартизації та визначення напрямів їх діяльності;

• прийняття міжнародного, регіонального чи іншого стандарту як національного стандарту;

• здійснення експертиз проектів технічних регламентів та інших норматив­них документів з питань технічного регулювання;

— програм робіт із стандартизації. Рада має право:

• одержувати від органів виконавчої влади інформацію та матеріали з питань, що належать до її компетенції;

• залучати в разі потреби у встановленому порядку до роботи в Раді спеціалістів органів виконавчої влади, науково-дослідних установ та організацій;

• вносити пропозиції до відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань, що належать до її відання.

Технічні комітети є робочими органами в сфері стандартизації. Вони створюються Центральним органом виконавчої влади в сфері стандартизації для розроблення, розглядання та погодження міжнародних (регіональних) і національних стандартів.

Технічні комітети стандартизації формуються з урахуванням принципу представництва всіх зацікавлених сторін. До роботи в технічних комітетах стан­дартизації залучаються на добровільних засадах уповноважені представники органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарю­вання та їх об'єднань, науково-технічних та інженерних товариств (спілок), товариств (спілок) споживачів, відповідних громадських організацій, провідні науковці та фахівці.

Організаційне забезпечення діяльності технічних комітетів здійснюють їх секретаріати.

Положення про технічні комітети затверджує Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації.

Технічні комітети стандартизації не можуть одержувати прибуток від своєї діяльності.

Технічні комітети (ТК) є постійними (сталими) органами, але розробляти стандарти також можуть окремі підприємства, громадські об'єднання й організації та інші суб'єкти господарської діяльності за погодженням з ТК. ТК можуть виконувати роботи зі стандартизації, як за власною ініціативою, так і відповідно до угод і договорів на виконання такого завдання відповідно з програмами ТК і планами державної стандартизації.

Залежно від об'єктів стандартизації здійснюється спеціалізація ТК, в рамках якої ТК також виконує роботи з міжнародної (регіональної) стандартизації.

Відповідно до своєї спеціалізації та компетенції основними функціями ТК є:

— встановлення концепцій розвитку стандартизації;

• підготовлення даних для річних планів зі стандартизації;

• розроблення проектів нових стандартів і поновлення чинних;

• надання науково-методичної допомоги організаціям, які беруть участь в розробленні стандартів, використовують нормативні документи та аналізують ефективність стандартизації;

• вирішення окремих завдань Центрального органу виконавчої влади зі стандартизації України для гармонізації ДСТУ з міжнародними та участі в роботі відповідних ТК міжнародних (регіональних) організацій зі стандартизації, сприяючи прийняттю ДСТУ в категорію міжнародних тощо.

Науково-технічною базою для організації ТК переважно служать окремі підприємства та організації, профіль діяльності яких відповідає спеціалізації ТК. До складу ТК можуть входити й науково-дослідні інститути системи стандартизації України, а також окремі висококваліфіковані вчені та фахівці, кандидатури яких рекомендовані підприємствами, фірмами, науковими та інженерними товариствами, основними споживачами та виробниками продукції (послуг), товариств захисту прав споживачів тощо.

Особливого значення надають участі в роботі ТК товариств захисту інтере­сів споживачів, оскільки це дає змогу задовільнити основну мету стандартизації — забезпечення відповідності продукції сподіванням споживачів. Ці ж товариства мають право брати участь в роботі ТК з визначення вимог до якості об'єктів стандартизації та добирання методів оцінювання нових та обновлення чинних стандартів. Участь в ТК всіх зацікавлених сторін добровільна.

Під керівництвом служб стандартизації окремі роботи та завдання зі стан­дартизації можуть виконувати інші служби та відділи (науково-дослідні, конструк­торські, технологічні, дослідницько-випробувальні, відповідно до їх компетенції) підприємств та організацій.

Інші суб'єкти,- що займаються стандартизацією, якими є: центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання та їх об'єднання, відповідні громадські організації. Ці суб'єкти стандартизації можуть здійснювати такі роботи:

• розробляти, схвалювати, приймати, переглядати, змінювати стандарти відповідного рівня та припиняти їх дію, встановлювати правила їх розроблення, позначення та застосування;

• подавати до центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації пропозиції щодо створення технічних комітетів стандартизації та розроблення національних стандартів чи прийняття як національних стандартів міжнародних (регіональни) чи власних стандартів;

• представляти Україну у відповідних міжнародних та регіональних спеціалізованих організаціях із стандартизації, виконувати зобов'язання, які передбачені відповідними положеннями цих організацій;

• створювати і вести інформаційні фонди нормативно-правових актів та норматвних документів для забезпечення своєї діяльності та інформаційного обміну;

• видавати і розповсюджувати власні стандарти, документи спеціалізованих міжнародних, регіональних організацій із стандартизації, членами яких вони є чи з якими співпрацюють на підставі положень цих організацій або відповідних договорів, а також делегувати ці повноваження іншим юридичним особам;

• інформувати центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації про роботи із стандартизації за своїми напрямками.

Окремі зацікавлені особи також мають право брати участь у Сфері стандартизації, розглядати проекти розроблюваних національних стандартів та надавати розробникам відповідні пропозиції та зауваження до них.

Міністерство оборони України, враховуючи особливості сфери оборони, визначає порядок застосування стандартів для забезпечення потреб оборони України відповідно до покладених на нього функцій.

Нормативні документи та стандарти створюють на підставі узагальнених результатів наукових досліджень, технічних досягнень та практичного досвіду.

Зміст стандартів та інших нормативних документів залежить від їх категорії чи виду. Так ДСТУ розробляють на продукцію, процеси та послуги, потреба в яких має загальнодержавний (міжгалузевий) характер. Ці стандарти приймає Центральний орган зі стандартизації, а стандарти з будівництва, архітектури та виробництва будівельних матеріалів — Міністерство України в справах будівництва та архітектури.

ДСТУ містять всі вимоги (обов'язкові та необов'язкові) до об'єктів стан­дартизації. Обов'язкових вимог мають дотримуватись державні органи та всі суб'єкти господарської діяльності незалежно від форми власності.

Необов'язкові вимоги ДСТУ можуть бути признаними як обов'язкові в угодах чи договорах між виробником і споживачем продукції та послуг. До таких вимог відносять основні показники якості продукції, методи їх контролю­вання, вимоги до пакування, транспортування, зберігання та утилізації продукції, правила та норми її виготовлення, оформлення технічної документації тощо.

Відповідність продукції обов'язковим вимогам підтверджується правилами та процедурами обов'язкової її сертифікації, а відповідність необов'язковим вимогам — добровільною сертифікацією чи іншими узаконеними способами.

В окремих випадках для забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції ДСТУ можуть містити перспективні вимоги, які випереджають на деякий період можливості традиційних технологій. Це стимулює впровадження нових досягнень науки та техніки.

Особливу увагу приділяють стандартам і ТУ на продукцію, яка згідно українського законодавства підлягає обов'язковій сертифікації. В них обов'язково мають бути вказані вимоги до продукції чи послуг, які підтверджуються сертифі­кацією, разом з методикою випробувань.

Обов'язковим нормативним документом є регламент — документ, в якому зане­сені обов'язкові правові норми. Приймається регламент органом влади, а не органом зі стандартизацї. Різновидністю регламентів є технічний регламент, який містить технічні вимоги до об'єкта стандартизації. Технічні регламенти можуть доповнятися методичними документами з контролювання та перевіряння продукції (послуг).

Стандарти з технічних вимог на продукцію (ТУ) переважно містять показники її якості, способи, методи та засоби їх перевіряння, а також встановлюють вимоги до певних видів продукції чи груп однорідної продукції. У зв'язку з цим розрізняють два види таких стандартів: загальні ТУ і ТУ для певних видів продукції Допускається також створення ТУ на окремі вимоги до груп однорідної продукції чи послуг. Наприклад, на сортамент, класифікацію, методи випробувань, правила зберігання, норми безпечності та охорони довкілля. Залежно від обсягу вимог, які містять стандарти, вони бувають повними та неповними (частковими).

ТУ також розробляють підприємства та інші суб'єкти господарської діяльності для випадків, в яких створення ДСТУ недоцільно. Об'єктами ТУ у цьому разі є здебільшого продукція разового постачання, яка випускається малими партіями, твори художніх промислів тощо. Процедура прийняття ТУ дещо інша ніж для національних (державних) і галузевих стандартів.

ТУ відносять до технічних, а не нормативних документів. Вони є нормативними документами, якщо в угодах чи договорах на розроблення чи виготовлення продукції є посилання на ТУ. Тоді їх прийняття погоджується приймальною комісією після успішних випробувань нею першої партії продукції, а також замовником і споживачем продукції.

Не підлягають узгодженню вимоги та норми ТУ, які відносяться до обов'язкових за ДСТУ. У цьому разі обов'язковим є посилання на відповідні номери ДСТУ.

Методичні вказівки з побудови та інструкції здійснення реєстрації ТУ викладені відповідно в КНД 50-009-93, КНД 50-008-93 та ДСТУ 1.3-93.

Стандарти на роботи встановлюють вимоги до певних видів робіт, які здійснюються на різних стадіях розроблення, виготовлення, використання, зберігання продукції тощо. В цих стандартах особливе місце займають вимоги з безпеки праці та здоров'я людей, чистоти довкілля та екології, граничних норм шкідливих викидів, випромінювань, біологічного зараження, руйнування пам'яток архітектури тощо.

Стандарти на процеси чи послуги містять здебільшого вимоги до правил здійснення процесів (технологічних, контрольних тощо) чи послуг (наприклад, банківських, поштових, транспортних, туристичних тощо).

Стандарти на сумісність містять переважно вимоги до сумісності всієї продукції чи окремих її складових частин (деталей, агрегатів, вузлів).

Статус стандартів мають також прийняті в установленому порядку різні методичні та описові вказівки, що містять опис чи пояснення конструкцій, складу матеріалів, розмірів тощо, а також рекомендації щодо використання об'єктів стандартизації.

Розрізняють також, так звані стандарти з відкритими значеннями показників, які містять здебільшого перелік показників, що конкретизується угодами чи договорами між виробниками та споживачами (користувачами) продукції.

Залежно від рівня суб'єкта стандартизації, який прийняв стандарт, серед чинних в 2001 році розрізняють стандарти міжнародні, національні (державні),

галузеві, стандарти територіальних і виробничих органів стандартизації (об'єднань, підприємств, товариств тощо).

Міжнародними (регіональними) називають стандарти, прийняті міжнарод­ними (регіональними) організаціями. Наприклад, стандарти ISO, ІЕС, СЕН, СЄНЕЛЕК тощо.

Національними (державними) називають стандарти, прийняті центральними (головними) органами виконавчої влади у сфері стандартизації окремих країн (наприклад, ДСТУ в Україні, DIN в Німеччині, ГОСТ Р — в РФ тощо).

Галузевими називають стандарти, прийняті керівними органами міністерств (відомств) для окремих галузей. Вимоги цих стандартів мають відповідати обов'язковим вимогам національних стандартів, а також нормам та правилам з безпечності, встановленим в певній галузі.

Об'єктами галузевих стандартів можуть бути правила органзації робіт з галузевої стандартизації, вироби галузевого використання (матеріали, інструмент, деталі тощо).

Стандарти підприємств розробляють і приймають самі підприємства. Об'єктами їх стандартизації є роботи та продукція для внутрішнього користування (складові частини, деталі продукції, інструмент, технологічне спорядження, норми виготовлення тощо).

Якщо в договорах чи угодах на розроблення, виготовлення продукції чи здійснення послуг є посилання на певний стандарт підприємства, то його вимоги є обов'язковими для всіх суб'єктів певної угоди.

Згідно Закону «Про стандартизацію» залежно від рівня суб'єкта стандартизації України, який приймає чи схвалює стандарти, розрізняють:

• національні стандарти, кодекси усталеної практики та класифікатори, прийняті чи схвалені Центральним органом виконавчої влади у сфері стандарти­зації, видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного застосування;

• стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті чи схвалені іншими суб'єктами, що займаються стандартизацією.

Стандарти України мають відповідати потребам ринку, сприяти розвитку вільної торгівлі, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції та бути викладені таким чином, щоб їх неможливо було використовувати з метою введення в оману споживачів продукції, якої стосується стандарт, чи надавати перевагу виробнику продукції або продукції залежно від місця її виготовлення.

Об'єкт стандартизації може бути об'єктом інтелектуальної чи промислової власності, якщо розробник стандарту в установленому законодавством порядку отримав дозвіл у власника прав на цей об'єкт.