5. Якими способами здійснюється збирання доказів стороною обвинувачення?

Виходячи із принципу публічності (ст.25 КПК) прокурор, слідчий зобов'язані

в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку

безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням

випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі

заяви потерпілого) або в разі надходження заяви про вчинення кримінального

правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для

встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Названі суб’єкти при здійсненні доказування у кримінальному провадженні виступають стороною обвинувачення. А у відповідності із ч.2 ст.93 КПК сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевогосамоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів

перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом.

6. Які слідчі дії проводяться для збирання доказів?

Слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів

або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.(ст..223 КПК)

Значення слідчих дій полягає в тому, що вони є основним способом збирання до-

казів і звідси – основним засобом всебічного, повного та неупередженого досліджен-

ня всіх обставин кримінального провадження, досягнення його завдань.

Закон передбачає проведення таких слідчих дій: а) допит, в тому числі одночасний

допит двох чи більше вже допитаних осіб (статті 224–226 КПК); б) пред’явлення для

впізнання: особи (ст. 228), речей (ст. 229 КПК), трупа (230 КПК); в) обшук (статті

233–236 КПК); г) огляд: місцевості, приміщень, речей та документів (ст. 237 КПК),

трупа (ст. 238 КПК), огляд трупа, пов’язаний з ексгумацією (ст. 239 КПК); д) слідчий

експеримент (ст. 240 КПК); е) освідування особи (ст. 241 КПК); є) залучення експер-

та та проведення експертизи (статті 242-243 КПК).

Які з цих слідчих дій і в якій послідовності будуть проведені, залежатиме від

конкретних обставин кримінального провадження, внутрішнього переконання слід-

чого чи прокурора, заявлених стороною захисту клопотань.

7. Які негласні слідчі дії проводяться для збирання доказів?

Відповідно до статті 246 нового КПК (Глава21) негласними слідчими (розшуковими) діями визнається різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню та проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб.

Ті дії, які раніше називались оперативно-розшуковими, нині пропонується називатимуться негласними слідчими (розшуковими).

Уперше в кримінально-процесуальній доктрині на законодавчому рівні закріплено вичерпний перелік негласних слідчих (розшукових) дій.

До них у новому КПК законодавець відносить наступні дії:

• аудіо- та відеоконтроль особи (ст. 260),

• накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261),

• огляд і виїмка кореспонденції (ст. 262),

• зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263),

• зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264),

• обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння (ст. 267),

• установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268),

• спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269),

• аудіо- та відеоконтроль місця (ст. 270),

• контроль за вчиненням злочину (ст. 271) та

• виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 262).

При вирішенні питання про використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій в доказуванні необхідно керуватися положеннями ч. 2 ст. 84, в якій вказується, що процесуальними джерелами (видами) доказів можуть бути лише показання, речові докази, документи, висновки експертів, а також вимогами ст.ст. 86–89 КПК. Принциповим є положення ч. 1 ст. 256 КПК, згідно з яким «протоколи щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій, аудіо- або відеозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі і документи або їх копії можуть використовуватися в доказуванні на тих самих підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування». Це означає, що результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколи, аудіо- або відеозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі і документи або їх копії повинні набути статус таких видів доказів як документи, речові докази, висновки експертів відповідно до процесуальної форми їх отримання (ст.ст. 98, 99, 101, 102 КПК). У ч. 2 і 3 ст. 256 КПК також наголошується, що як свідки можуть бути допитані особи, що проводили негласні слідчі (розшукові) дії, або ті, хто залучався, і ті, щодо яких проводилися ці заходи, згідно з порядком, передбаченим ст.ст. 95–97 КПК. Таким чином, результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть бути визнані у разі їх допустимості та належності.