Поховання

Поховання , мабуть, належить до однієї з обрядових дій трипільців, яку ми можемо дослідити найбільш детально з усіх інших.

Та це стосується пізніх поховань, де, на відміну від ранніх, труп не спалювався, а ховався в скорченому вигляді. Такі були відомі, наприклад, під Одесою (Красна Слобідка), Херсоном (Білозірка), в Усатові. У центрі ховався голова сімї (тоді це був уже чоловік), а біля нього – жінка та діти. Цей курган був оточений іншими курганами з каміння (кромлехи), де були поховані зображення людей і тварин. Крім того, існували ще й ями для інших членів родової організації, вмерлих на стороні – так звані кенотафи.

Що ж могло це символізувати? Мабуть, у пізніх трипільців вже існувало уявлення про те, що людина з одного світу переходила в інший, перенароджувалась, і тому ховали її у скорченому вигляді, що нагадував ембріон.[19]

Чи були трипільці пращурами слов’ян

Сказати, чи трипільці були пращурами слов’ян, дуже важко, оскільки про них не залишилось ніяких писемних згадок про них. Звичайно, побут їх багато в чому схожий на слов’янський. Так, слов’яни теж будували хати з глини, хоча ці хати були однокімнатними і розташовувались хаотично. Цікаво, що технологія будівництва з глини й дерну зберіглася навіть у XVII-XVIII століттяx, як зазначає Хв.Вовк, і такого роду будівлі можна бачити вже в передмістях Дніпропетровська.[20]

Поселення слов’ян, як і трипільські, перебували на одному й тому ж місці недовго, і це пояснювалось підсічно-вогневою системою землеробства, коли потрібно було йти на нові землі через виснаження старих грунтів. [21]

Посуд слов’яни ліпили руками, але на відміну від трипільського, він був простішим в плані орнаменту, мав більш округлі форми, коротше кажучи, майже не був схожим на трипільській.

Звичайно, за матеріальними знахідками більш-менш можна визначити спорідненість трипільців зі слов’янами, а от говорити про те, чи є трипільці їхніми (чи нашими) родичами , з точністю ще не наважився ніхто. В.Хвойка був упевнений, що трипільці – предки протослов’ян, за П.Третьяковим слов’яни жили північніше і десь столітті в ІІІ-ІІ змішалися з трипільцями, є навіть думки про те, що це були кельти. Тобто, це питання залишається відкритим. Чи розкриється воно колись?

7)Культура скіфів (образотворче мистецтво,міфологія)

Пам'ятки скіфського мистецтва мають всесвітню популярність. У різьбі по дереву й кістці, литті з бронзи, золота та срібла відтворювались постаті звірів або фантастичних істот. Зображення виконувались у своєрідній художній манері, яка дістала назву звіриного стилю,

Олені, лосі, гірські козли, хижі птахи із розпростертими крила-ми, пантери з опущеними додолу головами, пташині лапи, звірині морди та вуха, кінські копита — із таких мотивів складається сюжет скіфських творів.

Не можна не віддати належне гостроті погляду скіфських художників, що могли точно виразити сутність кожного звіра. Треба відзначити також схильність творців звіриного стилю до орнаментальної розробки деталей. Так, роги оленя найчастіше пе-ретворюються в рослинні завитки або закінчуються стилізованими пташиними голівками. Прекрасне художнє сприйняття і відчуття матеріалу дозволяли стародавнім майстрам надавати будь-якому побутовому предмету обліку того чи іншого звіра. Найбільша у світі колекція скіфських виробів зберігається в Ермітажі — музеї у Санкт-Петербурзі. (Учитель демонструє фоторепродукції.)

Одним із шедеврів скіфського мистецтва є викарбунапа із золота фігура оленя — нащитний герб скіфського вождя — з кургану біля станиці Костромської у Прикубанні. Фігура оленя дуже пластич-на. Він готовий до стрибка: ноги підігнуті, шия витягнута, ледве відкинута голова з перебільшено великими рогами. Усе це створює відчуття внутрішньої енергії та сили величного  звіра.  Знаменита пантера з келермеського кургану, як і костромський олень, виконана із золота і теж є нащитною прикрасою. Образ пантери переданий влучно й виразно. У кожній її лапі поміщено по стилізованому зображенню такої ж, але меншої за розмірами хижачки, що скрутилася клубочком, і на хвості вмістилося ще шість подібних звірків.

На золотому гребні з кургану Солоха в Нікополі зображена батальна сцена, що навіяна скіфським героїчним епосом. Пози та руки персонажів нагадують постаті вершників на фризі храму Парфенон — знаменитому творінні епохи грецької класики. Достовірно відтворені образи скіфів, що змагаються між собою, їхній одяг, збруя коней.

Ще один унікальний твір того ж художнього стилю — викарбувана з електруму (розплав золота та срібла) скіфська ритуальна посудина, знайдена в кургані Куль-Оба близько Керчі. На її поверхні зображені чотири сцени: мисливець, що натягує тятиву лука; дис-кутуюча пара постатей; воїн, що перев'язує пораненому ногу; воїн, який лікує зуб своєму побратимові. Блискучий талант давнього художника відтворюється як у детальному зображенні зовнішності дійових осіб, так і в умінні передавати їхній емоційний настрій — зосередженість, увагу, фізичний біль, страждання.

Зміст цих композицій пов'язаний з легендою про походження скіфів, записаною Геродотом. За цією легендою, міфічний основоположник скіфів — Таргитай вирішив передати владу над країною тому із трьох своїх синів, хто зможе натягнути тятиву батьківського лука. Випробовування видержав тільки молодший син.

Скіфські легенди складають предмет національної гордості нашої країни.

Практична робота Слово вчителя. Отже, ви сьогодні дізнались про багату художню спадщину мудрих та талановитих наших предків. А тепер спробуйте вияви-ти свій талант. Кожен із вас намалює один із експонатів скіфської спадщини, який найбільше запам'ятався. (Звучить аудіозапис, учні працюють під контролем учителя.)

Підсумок уроку Учитель аналізує кожний із малюнків і дає можливість кожному учню розповісти про виконане ним зображення одного із побачених історичних експонатів.

Учні разом із учителем оцінюють свої роботи.