7.2. Способи зображення рельєфу

Показ рельєфу суші на географічних картах – задача непроста: форми земної поверхні являють собою об’ємні тіла, а відображувати їх потрібно на площині; разам з тим рельєф, зображений на всій поверхні суші, не повинний затінювати й інші елементи змісту.

Розроблено декілька способів зображення рельєфу. Найбільш важливішими з них є гіпсометричний спосіб, спосіб відмивки, перспективний спосіб, штриховий спосіб, пунктирний спосіб, спосіб горизонталей та деякі інші.

Перспективне зображення рельєфу застосовувалось ще в давнини, середні віки і тепер цей спосіб не втратив свого значення. Полягає він в тому, що на карті загальний вигляд гірських хребтів, нагір’я і інших крупних додатних форм рельєфу зображується перспективним рисунком. Таке зображення відрізняється наочністю, але не володіє необхідною точністю при передачі ні розмірів, ні форм рельєфу. На загальногеографічних картах цей спосіб майже не застосовується, але на тематичних дрібномасштабних картах (особливо історичних) використовується широко.

Гіпсометричний спосіб (спосіб пошарового забарвлення, забарвлення за ступенями висот) майже тотожній способу горизонталей. Його основу складають проведені на карті горизонталі. На відміну від топографічних карт горизонталі на оглядових картах дуже узагальнені. Їх називають ізогіпсами. Різниця між ізогіпсами і горизонталями полягає в тому, що переріз рельєфу на топографічних картах є постійним, а на дрібномасштабних картах інтервал між ізогіпсами не однаковий на різних по висоті ділянках.

На більшості загальногеографічних карт, які видаються зараз, прийнята визначена гама забарвлення сходинок висот гіпсометричної шкали (нижчі сходинки шкали – синій або голубий, до висоти 200 м – зелений, вище 200 м забарвлюється тонами, які створюють переходи від світло-жовтого (світло-коричневого) до оранжевого (темно-коричневого), самі високі сходинки забарвлюють інтенсивним червоно-коричневим або насиченим коричневим кольором). Існують і інші кольорові гами в забарвленні висотних сходинок у гіпсометричних шкалах.

Спосіб відмивки належить до так званих пластичних способів зображення рельєфу, які створюють ефект опуклості земної поверхні, особливо при переході від від’ємних до додатних форм рельєфу. Цей ефект досягається шляхом накладання тіней на визначені елементи рельєфу. Тіні відмивають коричневою або сирою фарбою на схилах, визначеним способом освітлених і орієнтованих по сторонах горизонту. Здебільшого уявляють, що джерело світла розташоване на північному заході, і кладуть тіні на південно-східні схили додатних форм рельєфу. Цей принцип накладання тіней має назву «відмивка при косому освітленні». В інших випадках при накладанні тіней уявляють, що місцевість освітлена джерелом світла, яке розташоване в зеніті. Ефект пластичності може бути досягнутий також штриховкою затінених ділянок рельєфу (при визначеному освітленні місцевості, яка відображується) короткими темно-коричневими або чорними рисками.

Іншим пластичним способом зображення поверхні суші на картах є фоторельєф. Фоторельєф отримують фотографуванням об’ємних моделей рельєфу місцевості при боковому їх освітленні. Якість зображення і точність відображення форм рельєфу при цьому залежить від того, наскільки вдало виконана сама рельєфна модель місцевості.

Більшу наочність, але меншу точність при зображенні рельєфу надає штриховка. Короткі, майже паралельні штрихи проводять перпендикулярно до горизонталей. Їх товщина і проміжки між ними знаходяться у визначеній залежності від крутизни схилів.

Для зображення рельєфу на картах дрібного масштабу іноді застосовують метод пунктиру, при цьому рельєф виражається за допомогою точок різних діаметрів.

На топографічних картах рельєф зображується горизонталями в поєднанні з відмітками висот і графічними умовними знаками (для форм рельєфу, які неможливо відобразити горизонталями).

Горизонталями називають криві замкнені лінії, які проходять через точки місцевості з однаковою висотою над рівнем моря. Горизонталі можна уявити як межі рівня води, яка поступово затоплює місцевість, послідовно зафіксовані на визначених висотах (через різні проміжки по висоті – 1, 2, 3, 4). Кожна з таких меж означає на земній поверхні криву лінію, всі точки якої будуть мати однакову висоту (рис. 28).

На наших топографічних картах прийняті такі стандартні висоти перерізу рельєфу (табл. 3).

Таблиця 3

Стандартні висоти перерізу рельєфу

Територія	Висота перерізу для масштабів, м
	1:10000	1:25000	1:50000	1:100000
Плоскорівнинні	2,5	2,5	10,0	20,0
Рівнинні, пересічені і горбкові, з кутами нахилу 6°	2,5	5,0	10,0	20,0
Гірські і передгірські	5,0	5,0	10,0	20,0
Високогірські	-	10,0	20.0	40,0

Для кращого читання рельєфу кожна п’ята горизонталь викреслюється потовщеною.

У гірський місцевості на крутих широких схилах, там, де горизонталі починають зливатися в суцільну смугу, допускається їх розрідження – між двома потовщеними можуть бути проведені не всі основні горизонталі.

У деяких випадках важливі подробиці рельєфу попадають між січними поверхнями і не можуть бути виражені основними горизонталями (рис. 29). Щоби показати такі подробиці, застосовуються додаткові горизонталі, які проводять через половину основного перерізу. Їх називають півгоризонталями. Окремі деталі рельєфу, які не виражаються основними горизонталями і півгоризонталями, проводяться на тій висоті, яка необхідна для найкращого зображення рельєфу.

Зображення рельєфу горизонталями доповнюється відмітками висот характерних точок місцевості, вершин, сідловин, тальвегів, перегинів схилів і т. ін. Самі ж по собі відмітки висот не дають уявлення про форми рельєфу, але у сполученні з горизонталями дозволяють легко визначити напрямок схилів і перевищення, будувати профілі і т. ін.

Не всі форми і особливості рельєфу можуть бути виражені горизонталями. Скелясті гребені, обриви, тектонічні тріщини, скелі, круті яри, ями і ряд інших форм зображують спеціальними умовними знаками, які у сполученні з горизонталями дають більш повне уявлення про рельєф місцевості. Деякі умовні знаки рельєфу супроводжуються підписами відносних висот зображуваних форм, наприклад обриви, яри, кургани, ями і т. ін.