План
1.Конституційна діяльність Центральної ради…………………………2
2.Умови розробки і прийняття універсалів та інших конституційних актів УНР…………………………………………………………………………. 4
3.Умови розробки, основні положення та історико-правове значення конституції УНР1918р……………………………………………………………20
4.Висновок …………………………………………………………………23
5.Використана література
1.Конституційна діяльність Центральної ради.
На зорі української державності початку ХХ ст., коли тривав складний процес закладання основ національного державотворення й зародження Української Народної Республіки у 1917 р., а також юридичного та фактичного становлення УНР у 1918 р., функції конституційних актів в Україні виконували акти, видані Центральною Ради, які, проте, не мали у своїй назві слова “конституція”. Відтак перші конституційні акти Центральної Ради побачили світ у різні періоди та у кількох відмінних між собою за назвою (як, власне, й змістовно, так і структурно та юридично-статусно) документах – чотирьох Універсалах, “Статуті Вищого Управління Україною”, “Статуті про державний устрій, права і вільності УНР”. 18 січня 1918 p. Центральна Рада ухвалила також довгоочікуваний земельний закон (Тимчасовий Земельний закон УНР), що являв собою своєрідну земельну конституцію УНР1. Зазначають також на існуванні так і не ухваленого Центральною Радою, але опублікованого в грудні 1917 р. “Проекта Конституції Української Народної Республіки”, що згодом (в квітні 1918 р.) ліг в основу “Статуту про державний устрій, права і вільності УНР”, який, в свою чергу, й став де-юре Конституцією незалежної УНР, проте так і не був втілений у життя через її повалення того ж дня (28 квітня 1918 р.) внаслідок державного перевороту.
Додам також й те, що Директорія УНР не зберегла практику оголошення Універсалів (замість Універсалів почали видавати декларації). Винятком хіба що є Універсал Трудового Конгресу ”До українського народу”, який мав конституційні ознаки й у якому було викладено основні тези форми та поділу влади в Україні. Не було відновлено чинність й Конституції 29 квітня 1918 р. Водночас свого роду Конституцією другої УНР став Закон “Про форму влади на Україні”, прийнятий 28 січня 1919 р. на останньому засіданні Трудового Конгресу2, а згодом у 1920 р С.Баран підготував приватний проект Конституції під назвою “Основний Держаний Закон “Про устрій Української Держави”, який хоч і не був схвалений підготовчою комісією, але саме на основі цього проекту був розроблений і ухвалений урядовий проект Конституції УНР – “Основного державного закону УНР” (вироблений на основі пропозицій С.Барана та Української Національної Ради. Існував також проект Конституції О.Ейхельмана. 8 листопада уряд УНР ухвалив закони “Про тимчасове Верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці” і “Про Державну Народну Раду УНР”
У березні 1917 р. з ініціативи Товариства Українських Поступовців (ТУП) на зборах представників українських організацій і угруповань було обрано ініціативну групу, яка стала основою Української Центральної Ради (УЦР), яку було засновано 4 березня. Головою УЦР заочно обрано М. Грушевського, якого тимчасово заступав В. Науменко. 22 березня 1917 р. УЦР видала першу відозву “До українського народу”, в якій урочисто й оптимістично виголосила: “Впав царський уряд, а Тимчасовий оголосив, що незабаром скличе Установчі Збори на основі загального, рівного, прямого виборчого права. Звідти уперше на весь світ пролунає у всій силі справжній голос Твій, справжня воля Твоя. До того ж часу ми закликаємо спокійно, але рішуче домагатися від нового уряду всіх прав, які Тобі природно належать і які Ти повинен мати, Великий Народе, сам хазяїн на Українській Землі”4. Центральна Рада закликала народ вимагати відновлення права на рідну мову по всіх школах, судах, урядових інституціях, а також у церкві, земствах та всіх неурядових закладах. Закликаючи усі верстви українського суспільства дотримувати спокій, Центральна Рада наставляє народ вибирати своїх (українських) людей “на всі місця”, організовуватися, вперто братися до роботи, до гуртування в політичні товариства, культурні, економічні спілки та до складання грошей на Національний фонд.
Коли ж 27 березня 1917 р. керування Центральною Радою перебрав М. Грушевський, вона стала дійсним дійовим центром українського національного руху. У квітні на Першому Всеукраїнському військовому з’їзді та після ж скликання в травні 1917 р. Українського Національного Конгресу УЦР була визнана єдиним представницьким органом української революційної демократії й фактично перетворилася на своєрідний парламент, складений з 150 чоловік, обраних від українських політичних партій, професійних і культурних організацій та делегатів від губерній. З 15 червня 1917 р. УЦР поповнилася 133 представниками Ради Селянських Депутатів, обраних на І Всеукраїнському Селянському З'їзді, а з 23 червня – ще 130 членами, делеґованими ІІ Військовим З'їздом.
Так український національно-культурницький рух в Росії досить швидко почав набувати ще й соціально-політичних та революційних ознак. Водночас до червня 1917 р. Центральна Рада пройшла трасформацію від морального та публічно-правового представництва українства на власній землі до політично-законодавчого органу влади в Україні. Реалії життя спонукали її розширити платформу своєї діяльності. Наприкінці травня Центральна Рада вислала до Петрограду делегацію на чолі з В. Винниченком, М. Ковалевським. Делегація домагалася українізації війська, адміністрації, шкільництва, а також щоб Тимчасовий уряд Росії висловив своє принципове ставлення до можливості надання автономії України. Втім, петроградська влада не бажала йти на зустріч навіть зрозумілим й логічним вимогам українців у сфері відродження національної культури та освіти, що призвело до радикалізації дій УЦР.
Відтак Центральна Рада остаточно схилилася до кроку перебрання на себе функції національного парламенту, тобто законодавчого органу, а вiдтак виникла необхідність створення й виконавчого органу, яким став Генеральний секретаріат, що мав перебрати на себе всі колишні виконавчі функції як самої Центральної Ради, так і її Комітету.