1. Поняття податкового права і податкових правовідносин.

Податкове право як інститут фінансового права: поняття й особливості

Податкове право є складним фінапсоїю-праиовим інститу­том, що регулює основи формування дохідної частини бюджет­ної системи країни, тобто регулює лише відносини, пов'язані з рухом грошових коштів від платників податків та зборів до бюд­жетів відповідного рівня. Податкове право взаємодіє з усіма інститутами фінансового права. Його норми зумовлені публіч­ністю державних фінансів та регулюють діяльність зі стягнення податкових платежів для загальнодержавних і регіональних по­треб. Враховуючи значущість податкових доходів серед інших доходів бюджетної системи, можна говорити про те, що подат­кове право є одним з основних інститутів фінансового права за­галом.

Податкове право як фінансово-правовий інститут — це су­купність норм, що регулюють суспільні відносини у сфері справ­ляння податків та обов'язкових платежів до бюджетів різних рівнів та державних цільових фондів, установлюючи при цьо­му права, обов'язки й відповідальність суб'єктів податкових відносин.

Інститут податкового права є відокремленим комплексом юридичних норм, що забезпечують цільове регулювання відносин, пов'язаних із надходженням до бюджетів податків та зборів. Податкове право — відносно самостійний сектор фінансового права й автономний відносно інших інститутів цієї галузі. Іноді його навіть називають підгалуззю фінансового права. Є 11 юриспруденції і така думка, що податкове право можна вважати відокремленою галуззю права. Хоча більшість вітчизняних юрис­тів, що спеціалізуються на дослідженнях податкових відносин, усе ж таки вважають податкове право інститутом фінансового.

Однак цей інститут є складним за своєю структурою, яка має ієрархічний характер і до складу якої входять самостійні базові інститути оподаткування (інститут оподаткування фі­зичних осіб; інститут місцевих податків і зборів; інститут відпо­відальності тощо).

Податкове право має ряд ознак, зокрема:

1. є інститутом предметним, тобто присвяченим певному предмету — різновиду відносин, що складаються з приводу вста­новлення, сплати й стягнення податків і зборів, їх зміни й скасу­вання;

2. регулює суспільні відносини зі встановлення, сплати й стягнення податкових платежів, їх зміни й скасування;

3. установлює обов'язок юридичних і фізичних осіб сплачу­вати податки та збори, а також регламентує процедуру обчислен­ня й сплати податків і зборів, порядок здійснення податкового контролю й застосування відповідальності за порушення подат­кового законодавства;

А) це складний інститут, що охоплює сукупність своєрідних фінансово-правових норм. Така специфіка передбачає аналіз від­носин, які охоплюють рух грошових коштів від платників до від­повідних фондів (бюджетів) у формі податкових платежів¹.

Відтак можна говорити, що якщо предмет фінансового пра­ва охоплює відносини, пов'язані з рухом коштів через публічні фонди, то податкове право регламентує лише ті відносини з руху грошових коштів, що відбуваються знизу вверх — від платни­ків до бюджетів у формі податків і зборів (хоча зазвичай, якщо відбувається повернення надміру сплачених сум податку з бюд­жету до платника або відшкодування податку платникові, то здійснюється й зворотний рух коштів). Отже, предметом податкового права є група однорідних суспільних відносин, що ви­значають надходження грошових коштів від платників по­датків фізичних та юридичних осіб — до бюджетів усіх рівнів у формі податків та зборів. Особливістю податкових відносин є їх чітко виражений владно-майновий характер.

Окрім предмета правового регулювання податкового права як Інституту фінансового права, специфічним є і метод прива­тно регулювання, що має яскраво виражений імперативний характер. Податковим відносинам притаманні й цілковита кате­горичність, і відсутність оперативної самостійності їх суб'єктів.

На відміну від бюджетного права, де бюджетні правовідно­сини здійснюються на підставі конкретного нормативно-правового або юридичного акта — акта про бюджет, бюджетного розпису, кошторису тощо, в податковому праві основою для ви­никнення правовідносин є норма ст. 67 Конституції України: кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і роз­мірах, установлених законом. Більшість податкових законів, які регламентують порядок справляння окремих податків, закріп­люють обов'язок із розрахунку суми податку, належної до спла­ти, подання податкових декларацій за платником податків. І як­що тільки платник порушить зазначений загальний припис, до нього застосовують фінансові санкції.

Систему податкового права розглядають як об'єктивну су­купність суспільних фінансових відносин, що визначає внут­рішню структуру податкового права, утримування й особливість розміщення норм, які регулюють податкові правовідносини. У системі складного інституту податкового права існує кілька підсистем інститутів, що їх виокремлюють у розділи. Так, За­гальна частина податкового права охоплює інститути, що закріп­люють загальні підходи до регулювання системи оподаткуван­ня, які мають стосунок до всіх видів податків і зборів, до всіх норм Особливої частини. До Загальної частини входять норми, що визначають характер інституту податкового права, податко­вої системи, податку, елементи його правового механізму, під­стави відповідальності за порушення податкового законодав­ства, усунення подвійного оподаткування й ін. Особлива частина податкового права охоплює систему інститутів, що деталізують податкову систему загалом і визначають конкретні механізми окремих податків і зборів. Саме в Особливій частині зібрано пра­вові механізми елементів податкової системи.

Складна природа податку, що об'єднує економічні та право­ві його характеристики, зумовлює юридичну природу податко­вих норм, характер їх взаємодії. Оскільки податкова система держави за своєю сутністю є системою розподілених та перерозподільних відносин у суспільстві, вона детермінує юридичну при­роду податково-правової норми. Подібно до інших правових норм, податково-правові норми містять правила поведінки, встанов­лені державою та забезпечені силою її примусу. З іншого боку, специфіка предмета податкового права визначає й специфіку юридичної природи податково-правових норм¹. їх зміст полягає у встановленні правил поведінки учасників особливого виду су­спільних відносин — податкових, тобто поведінки, яка завжди пов'язана з розподілом чи перерозподілом державою в її інтере­сах частини власності інших юридичних та фізичних осіб.

Оскільки норми податкового права є фінансовими по суті, вони в основному тотожні їм. Податково-правові норми не ма­ють принципових особливостей, які уможливили б виділення на цій підставі окремої підсистеми поза рамками фінансових норм. Деякі особливості фінансових норм при реалізації подат­кових правовідносин виявляються рельєфніше, чіткіше (напри­клад, імперативність), що й дає змогу говорити про певну своє­рідність податково-правових норм. Так, їм притаманні загальні риси, які визначають норму права: загальний характер, формаль­на визначеність, установлення й охорона компетентними орга­нами держави.

У свою чергу, особливості податкових норм як підвиду фі­нансових проявляються:

а) в установленні — вони регулюють правила поведінки, що запроваджуються у процесі публічної фінансової діяльності (ді­яльності держави) з приводу встановлення, зміни, скасування податків і надходжень за їх рахунок доходів до бюджетів; визна­чають права й обов'язки учасників відносин, передбачають від­повідальність за невиконання розпоряджень держави у сфері,що опосередковує рух податкових надходжень знизу вверх (відплатника до бюджетів або фондів);

б) у характері припису — податкові норми мають винятко­во наказовий характер. Держава пропонує правила поведінки в категоричній формі, чітко визначає права, розміри обов'язків, окрім можливості їх однобічної (з боку зобов'язаної особи) зміни;

в) у мірах відповідальності, які охоплюють практично весь спектр видів, — кримінальну, адміністративну, фінансову. Такий підхід підкреслює, наскільки важливими є відносини, врегульо­вані податковими нормами, і наскільки держава зацікавлена в постійному поповненні дохідної частини бюджетів;

г) у способах захисту прав учасників відносин, які виходять із певної нерівності суб'єктів, що реалізується через механізм податкової відповідальності, та характеризуються презумпцією винності платника податків.

Класифікація податкових норм є традиційною. Так, за особ­ливостями впливу на учасників відносин норми поділяють на зобов'язувальні, заборонні й уповноважувальні; за змістом — на матеріальні й процесуальні тощо.

Структура податково-правової норми відбиває внутрішній склад, її частини, елементи. Гіпотеза визначає умови дії подат­кової норми. Диспозиція вказує, якими мають бути поведінка суб'єктів відносин, зміст їхніх прав і обов'язків за обставин, опи­саних у гіпотезі. Санкція передбачає заходи впливу, що їх мо­жуть ужити до осіб, які не дотримуються приписів податкових норм. Санкції розраховані на настання фактичних обставин, що становлять правопорушення, і реалізують при цьому охоронну функцію права.

Податкові санкції мають такі особливості: а) примусовий вплив на правопорушника справляють через вплив на його кош­ти; б) кошти платника, що їх стягують із нього у вигляді подат­кових санкцій, надходять до бюджетів у першочерговому й без­перечному порядку; в) на відміну від адміністративної санкції, податкова передбачає вплив як на фізичних, так і на юридичних осіб; г) як і фінансові санкції загалом, податкові передбачають об'єднання правовідновних і штрафних елементів. Пеня, штра­фи, стягувані з платників, як реалізують механізм покарання порушника податкової норми, так і поповнюють власність дер­жави (бюджетні доходи) або відшкодовують утрачену вигоду від їх недоодержання.

Загалом інститут податкового права визначається багатьма елементами, що зводяться до ряду загальних принципів: І) наяв­ність комплексу рівних норм, що регулюють однорідні відносини, 2) різносторонній вплив податкових норм, який забезпечує єдиний підхід; 3) стійкі зв'язки між усіма нормами інституту по­даткового права.