Класифікація вроджених вад розвитку

по частоті:

• розповсюджені (> 1 на 1 000 немовлят)

• помірковано часті (0.1-0,99 на 1 000 немовлят)

• дуже рідкі (< 0.01 на 1000 немовлят)

по вазі:

• летальні (смерть до репродуктивного віку, звичайно відразу після народження) - 0,6%

• середньої ваги (не загрожує життя, але вимагає оперативного втручання) - 1,9-2,5%

• малі аномалії розвитку або інформативні морфологічні варіанти (не мають серйозних медичних або косметичних наслідків) -3,5%

по проявам:

• ізольовані (монотопічний дефект поля, політопічний дефект поля та sequence)

• множинні (синдром, асоціація й випадкові комбінації)

по етіології:

• моногенні - 6%

• хромосомні - 5%

• зовнішньосередовищні (тератогені, материнські фактори) - 6%

• мультифакторіальні - 63%

• невстановлені причини - 20%

Класифікація може бути доповнена, якщо розглянути виникнення ПВР залежно від часу та об'єкта впливу шкідливих факторів. На цій підставі можна виділити чотири типи природженої патології: гаметопатії, бластопатії, ембріопатії та фетопатії.

Гаметопатїі пов'язані з виникненням мутацій у полових клітках батьків, сюди ж відноситься перезрівання полових кліток (частіше яйцеклітин), аномалії сперматозоїдів. Основний зміст гаметогенеза - кодування морфологічної інформації, у процесі реалізації якої із зиготи розвивається багатоклітинний організм. Типовими прикладами гаметопатії є спадкові синдроми й хвороби.

Бластопатії пов'язані з ураженням бластоцисти - зародка перших 15 днів після запліднення (до почата маточно-плацентарного кровообігу). Наслідок бластопатії - двойникові вади, циклопія, сиреномелія.

Ембріопатії виникають у період від 16 дня до кінця 8 тижня вагітності. Оскільки в цей період відбувається закладка й формування основних морфологічних структур органів, то більшість ПВР утвориться саме в цей період. Ембріональний морфогенез пов'язаний із процесами розмноження, росту, міграції, диференціювання та відмирання кліток. Ці процеси контролюються складною взаємодією генетичних, епігеномних і зовнішніх факторів, що визначають тимчасову й просторову послідовність експресії генів і тим самим гісто- і морфогенез. Майже всієї ізольованої й множинні ПВР незалежності від етіології формуються в цей період вагітності.

Фетопатії - ушкодження плода в періоді від 9 тижня до закінчення вагітності. Вади цієї групи порівняно рідкі (крипторхізм, тазова нирка, деякі метаболічні фетопатії).

Граф логічної структури теми

«Семіотика спадкових захворювань. Особливості проявів спадкових хвороб. Морфогенетичні варіанти розвитку»

Висновки. Діагностика спадкових хвороб є частиною загальної діагностики й тому загальна семіотика спадкової патології базується на закономірностях розвитку патологічних процесів, як то: атрофії, гіпертрофії, дистрофії й т.д. Особливості семіотики спадкових хвороб обумовлені особливостями прояву генів взагалі й мутантних генів зокрема. Необхідно відзначити, що при сімейному аналізі немає необхідності очікувати строгої сегрегації всіх симптомів захворювання серед родичів і в цьому зв'язку звертати особливу увагу на ознаки дизембріогенезу в клінічно здорових родичів, оскільки вони можуть бути єдиними ознаками мутантного гена, що обумовлює захворювання в пробанда. Подібний підхід дозволяє як би "реконструювати" симптомокомплекс захворювання в цілому за рахунок "відсутніх" (непропенетрувавших) симптомів у хворого й, отже, правильно діагностувати захворювання.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 4.

Моногенні хвороби

Тема: Загальна характеристика моногенної патології.

Клініка і генетика окремих форм

моногенних хвороб.

Основні питання:

1. Моногенні хвороби.

Визначення поняття. Етіологія та класифікація.

2. Загальні закономірності патогенезу моногенної патології.

3. Головні риси клінічної картини моногенної патології.

4. Клінічний поліморфізм моногенної патології та його причини.

5. Генетична гетерогенність моногенних захворювань.

6. Клініка, генетика та діагностика нейрофіброматозу.

7. Клініка, генетика та діагностика вродженого гіпотиреозу.

2. Клініка, генетика та діагностика фенілкетонурії.

3. Клініка, генетика та діагностика муковісцидозу.

10.Клініка, генетика та діагностика синдрому Марфана.

11. Клініка, генетика та діагностика гомоцистинурії.

12. Клініка, генетика та діагностика адреногенітального синдрому.

13. Клініка, генетика та діагностика синдрому Елерса-Данлоса.

14. Клініка, генетика та діагностика онтогенетичних синдромів.

15. Геномний імпринтинг. Визначення поняття.

16. Хвороби геномного імпринтингу. Етіологія, патогенез, клінічні форми.

Тема: Спадкові захворювання нирок.

Основні питання:

1. Особливості анатомії та фізіології

нирок та сечової системи у дітей.

2. Спадкові кистозні захворювання нирок.

3. Спадкові нефропатії.

4. Вторинні нефропатії, пов’язані зі спадковими захворюваннями обміну речовин. Лікування і медико-генетичне консультування.

Питома вага спадкових нефропатій у дітей, по даним вітчизняних і закордонних авторів становить від 14 до 20 % всіх захворювань нирок. Ще частіше спадкові захворювання нирок зустрічаються серед атипічних і латентних форм пієлонефриту та гломерулонефриту. У той же час діагностуються вони поки відносно рідко, що пояснюється в основному двома причинами:

• недостатньою вивченістю цього питання;

• малою поінформованістю в діагностиці спадкових захворювань, у тому числі нирок, практичних лікарів-педіатрів.

У цей час описано вже більше 600 спадкових захворювань, генетичних синдромів і вроджених аномалій. Для своєчасної й правильної діагностики необхідно ретельне вивчення анамнезу, особливо родоводу хворого, даних щодо доступних біохімічних досліджень і функціональних проб.

У цих випадках першорядне значення має генетичний анамнез. Наявність у кровних родичів аналогічного або подібного захворювання, безумовно, наводить на думку про спадковий характер патологічного процесу. У цей час для попередження й діагностики спадкових захворювань у нашій країні створена мережа медико-генетичних консультацій, однак основи генеалогічного методу діагностики необхідно знати кожному лікареві, особливо педіатрові. Для з'ясування анамнезу життя лікар повинен, по можливості, провести аналіз родоводу хворої дитини як по лінії батька, так і по лінії матері, особливо в тому випадку, якщо в нього виникло припущення про спадкову патологію. При вивченні анамнезу хворої дитини лікар спочатку з'ясовує родинні зв'язки хворого по материнській лінії, а потім по батьківській. Особливо ретельному аналізу підлягає та лінія, у якій зареєстровані певні захворювання.

При складанні родоводу для збільшення ймовірності виявлення захворювань, схожі або аналогічні хвороби обстежуваної дитини, необхідно охопити максимальну кількість родичів. Важливо докладно опитати батьків дитини, чи не було у їхніх родичів приглухуватості, сліпоти, поліурії, скривлення кінцівок, захворювань нирок і т.д.

При вивченні сімейного анамнезу варто враховувати клінічний поліморфізм генетично обумовлених захворювань. Так, у родичів хворого зі спадковим захворюванням нирок можливі поразки органів слуху, зору (при синдромі Альпорта), кісткової системи, гіпертензія, нирковокам'яна хвороба і т.д.

Для вивчення спадкових захворювань мають значення такі методи дослідження, як визначення протеїнограми та амінокислотного спектра крові, змісту в крові кальцію й фосфору, кислотно-лужної рівноваги, оцінка стану клубочкової фільтрації й канальцевих функцій по екскреції із сечею цукру, фосфору, амінокислот, осмолярності сечі, змісту в сечі аміаку, Н- іонів, даним проби Зимницького, рН сечі.

При деяких спадкових нефропатіях важливе діагностичне значення має рентгенологічний метод, за допомогою якого можна виявити відповідні зміни костей і камені в органах сечової системи.

Класифікація спадкових нефропатій (М. С. Ігнатова (2007) в доповненні по Р. Rоуег зі співавторами, представлена на 2- м Міжнародному симпозіумі по дитячої нефрології (Париж, 1971)):

І.	Спадкові кистозні захворювання нирок: 1. Полікистоз нирок а) дитячий б) юнацький тип з фіброзними змінами печінки в) дорослий тип 2. Кистоз модулярного речовини (нефронофтиз) 3. Мікрокистоз (уроджений нефротичний синдром) 4.Гепато- цереброренальний синдром
ІІ.	Спадкові нефропатії, що ведуть до хронічної ниркової недостатності: 1. Синдром Альпорта (синоніми: спадковий хронічний нефрит із приглухуватістю й порушенням зору) с гіперпролінемією с полінефропатією 2. Нефронофтіз 3. Есенціальний акроостеоліз 4. Оніхоартродисплазія 5. Асфіксічна тораканальна дистрофія
ІІІ.	Спадковий нефротичний синдром: 1. Уроджений нефротичний синдром 2. Сімейний нефротичний синдром 3. Періодична хвороба з амілоідозом 4. Амілоідоз нирок з уртікаріями й глухотою
ІV.	Первинні тубулопатії: 1. Нецукровий діабет, резистентний до пітресцину 2. Ренальна глюкозурія 3. Ідіопатична хронічна гіпокаліємія 4. Цистинурія 5. Гліцинурія 6. Ксантінурія 7. Глікогліцинуричний ренальний діабет 8. Псевдогіпопаратиреоз 9. Синдром де Тоні-Дебре-Фанконі 10.Окуло-церебро-рінальний синдром (синдром Лоу) 11. Хронічний тубулярний ацидоз
V.	Вторинні нефропатії, пов'язані зі спадковими захворюваннями обміну речовин: 1. Галактоземія 2. Нестерпність фруктози 3. Глікогеноз 4. Хвороба Вільсона 5. Цистиноз 6. Тірозиноз 7. Оксалоз 8. Дрепаноцитоз 9. Ангіокератоз Фабри 10. Спадкова гіперуріцемія.