6. Давньоіндійська філософія: загальна хар-ка, основні школи (джайнізм, буддизм, чарвака, йога).

Індійська філософія — загальна назва для філософських напрямків, що зародилися на індійському субконтиненті.

Індійська філософія включає в себе філософію індуїзму, філософію буддизму, філософію джайнізму та інші древні індійські філософські вчення, а також сучасну індійську філософську думку. Спільною рисою цих філософій є те, що вони побудовані навколо поняття дхарми і пошуків шляхів звільнення.

Джайнізм(не ортодокс.) — релігійно-філософське вчення, що виникло в Індії приблизно в VI столітті до н. е. Основою джайнізму є віра в низку перероджень, можливість звільнення від сансари, суворий аскетизм, незмінна цінність життя в будь-якому його прояві та, як наслідок, нечинення шкоди живим істотам. Джайнізм відкинув авторитет Вед, відкрив доступ в свою громаду представникам усіх варн. Новим у джайнізмі є принцип власних зусиль, власного праведного життя, власної аскези — ці умови в брахманізмі не були вирішальними і наближують джайнізм до буддизму. Але на відміну від буддизму джайнізм стверджує, що не всяке життя є злом і стражданням — таким є лише погане життя.

Буддизм(не ортодокс.) — релігійно-філософське вчення про духовне пробудження, яке виникло біля VI століття до н. е. в Давній Індії. Засновником вчення вважається принц Гаутама, в подальшому отримав ім'я Будда.

Основні положення буддизму викладені в Чотирьох шляхетних істинах: 1. життя неминуче пов'язане зі стражданнями; 2. причиною страждання є жадоба чуттєвих насолод; 3. щоб уникнути страждань, треба звільнитися від цієї жадоби; 4. досягнення повного заспокоєння — Нірвани.

Локаята або Чарвака(не ортодокс.) — одна з неортодоксальних шкіл (настіка) у давній та середньовічній індійській філософії, яка вважається атеїстичною і матеріалістичною. Локаята вважала істинним тільки те, що можна осягнути безпосереднім сприйняттям, вважала, що існує - тільки цей світ (лока), єдина реальність - матерія, метою людського існування - досягнення насолоди. За вченням локаяти світ складається з 4 елементів: води, вогню, землі та повітря. Кожному з цих елементів відповідає свій специфічний різновид атомів, вічних та незмінних. Свідомість, розум і чуття - теж наслідок поєднання вказаних первинних елементів.

Йога(ортодокс.) — психопрактика зміни свідомості, сукупність різноманітних індійських духовних і фізичних метод, що розробляються в різних напрямах індуїзму та буддизму з метою керування психікою та психофізіологією індивіда задля досягнення піднесеного психічного й духовного стану.

У вужчому сенсі йога — одна з шести ортодоксальних шкіл філософії індуїзму, за вченням якої людина може злити свою душу з Богом, досягти найвищого блага самопізнанням, самозаглибленням, цілком звільнивши свою свідомість від впливів зовнішнього світу

7. Давньокитайська філософія: загальна хар-ка, основні школи (конфуціанство, даосизм).

Китайська філософія — частина східної філософії. Її вплив на культури Китаю, Японії, Кореї, В’єтнаму та Тайваню рівнозначно впливу давньогрецької філософії на Європу.

Конфуціанство — китайська етично-філософська школа, основа китайського способу життя, принцип організації суспільства, засновником якої був китайський філософ Кунфу-цзи, відомий на Заході як Конфуцій. Спираючись на давні традиції, Конфуцій розробив концепцію ідеальної людини, якій притаманні гуманність, почуття обов'язку, повага до старших, любов до людей, скромність, справедливість, стриманість тощо. Проповідуючи ідеальні стосунки між людьми, в сім'ї та в державі, Конфуцій виступав за чіткий ієрархічний розподіл обов'язків між членами суспільства. Конфуціанство вважало основою соціального устрою моральне самовдосконалення індивіда й дотримання норм етикету, проголошувало владу правителя священною, а метою державного управління — інтереси народу.

Дао означає Шлях осягнення законів природи, її закономірностей. Вчення закликає людей жити по природних законах, відповідно до Дао, універсальним гармонізуючим принципом. Дао трактується як абсолютна категорія, що не піддається опису, одвічний вселенський принцип. На початку «Дао де цзін» сказане: «Дао, про яке можна говорити, не є достеменне Дао». Дао безтілесне і не піддається плотському сприйняттю, воно скрізь і ніде, безформне і безіменне, нескінченне і вічне, порожнє, але невичерпне. Воно — прабатько всього, включаючи богів. Все народжується з Дао і все вирушає в Дао. Саме Дао знаходиться в безкінечному циклічному кругообертанні: не досягаючи межі воно знов спрямовується до витоку. Дао — вищий закон буття, але не буття, як таке; воно поза буттям, за його межами, але це не Бог, не надприродна сила, бо Дао природнє хоча і неосяжне.