1. Світогляд, його структура, сутність та функції.

Світогляд – сукупність узагальнених уявлень про світ, переконань та ідеалів, знань і почуттів, через призму яких людина відноситься до дійсності, до інших людей і до самої себе. Світогляд містить самостійні структурні компоненти, найважливіші з яких: знання – знання (знання, які є відображенням дійсності у свідомості людини), переконання (внутрішні елементи духовності, завдяки яким сприймаються або відкидаються світоглядні знання), світоглядні оцінки та принципи (механізми освоєння людиною світу та орієнтації в ньому), почуття (емоційно-чуттєве переживання людиною явищ природи, дій та вчинків інших людей та своїх власних дій), воля (здатність людини підпорядкувати свою дільність та вчинки свідомо поставленим цілям.) Деякі дослідники у структурі світогляду виділяють такі підструктури: світовідчуття, світосприйняття, світоуявлення та світорозуміння.

2. Міфологія і релігія як історичні типи світогляду. Місце міфології і релігії в системі культури.

Виділяють три історичні типи світогляду: міф, релігію та філософію.

Історично першою формою світогляду був міф. Міф - спосіб розуміння природних і суспільних явищ, що полягає в одухотворенні цих явищ , наділенні їх людськими властивостями.

Релігія – форма світогляду, яка спирається на знання закономірностей стосунків природних та надприродних сил, залежності людини від надприродного, вірі в нього. В цій формі світогляду освоєння людиною світу здійснюється через його подвоєння на земний та небесний.

3. Філософія як тип світогляду, її предмет, специфіка, структура і функції.

Філософія – особлива форма світогляду, який характеризується тим, що він є раціональною формою свідомості (світ осягається розумом, а також тим, що відображення світу відбувається за допомогою абстрактних понять і категорій.

4. Проблема співвідношення духовного і матеріального, її можливі рішення (матеріалзм, ідеалізм, дуалізм, пантеїзм)

Предметом філософії є відношення «людина –світ», тобто відношення, яке формує систему людських цінностей і здійснює духовний аналіз людської діяльності.

Головні напрями філософії :

Матеріалізм — напрям в історичному розвитку філософії, який вважає матерію першоосновою всього сущого, намагається пояснити всі явища і процеси через матеріальні причини.

Ідеалізм — напрям у філософії, який первинним вважає ідеальне начало — Бога, дух, розум тощо. Згідно з ідеалізмом духовна субстанція є творцем світу.

Дуалізм — світогляд, який вихідними вважає два рівноправні та протилежні начала (матерію і дух.).

Емпіризм — філософський напрям, який основою пізнання вважає чуттєвий досвід (емпірію).

Раціоналізм — філософський напрям, який визнає центральну роль в аналізі розуму, мислення.

Сенсуалізм— напрям у гносеології, згідно з яким відчуття є єдиним джерелом пізнання.

Ірраціоналізм — вчення, згідно з яким основою світу є щось нерозумне (воля, інстинкт), а джерелом пізнання інтуїція, почуття.

5. Витоки філософії, передумови і час виникнення.

Філософія як особлива сфера людського знання і пізнання виникла на основі світоглядних пошуків та орієнтацій людини, що постають як необхідність з погляду людського життєвого вибору та самоствердження. Постаючи теоретичною формою світогляду, філософія набуває певних особливостей, таких, як узагальнювальний характер знання, принциповий антропоцентризм, прагнення досягти абсолютів тощо.

Ці особливості зумовлюють структуру та функції філософського знання. У кінцевому підсумку філософія постає як глибоке і непереборне прагнення людської душі до прозорості й осмисленості підвалин власного буття. Філософія виникає як спроба знайти відповіді на основні світоглядні питання за допомогою міркування з метою орієнтації людини у світі.