17. Політичне та етичне вчення Аристотеля

Аристотель продовжив започатковану Сократом і Платоном лінію філософствування — дати картину Макрокосму (всесвіту), виходячи з Мікрокосму (людини). Проте, якщо для Платона моделлю, на основі якої він будує картину світу, було відношення «загальне – одиничне», то Аристотель конкретизує її, беручи за аналог людську діяльність і осмислюючи її через категорії доцільності та причинності, вводить основні фундаментальні характеристики буття. Отже при визначеності сутності буття необхідно враховувати три моменти: матерію, форму і цільову причину. Далі Аристотель міркує так: матерія конкретна — вода, земля, глина, мармур. Але має існувати ще й матерія як така, матерія всіх матерій. Те ж саме стосується і форми; окрім форм конкретних речей, існує ще і форма всіх форм. Матерія всіх матерій – це лише потенційне буття, буття в можливості. Форма всіх форм — це світовий двигун, який викликає матерію із можливості і дає їй реальне буття, породжуючи багатоваріантність світу через тілесність. Аристотель далі конкретизує також поняття закономірності через взаємодію чотирьох видів причин: матеріальної, формальної, діючої та цільової. Отже, визначаючи сутність буття, Аристотель звертається до аналізу людської діяльності і переносить на світ в цілому її основні характеристики. І хоч така екстраполяція неправомірна, проте звернення до діяльності людини, до дослідження специфіки людського буття було важливим досягненням Аристотеля.

18. Аристотель про 4 причини. Телеологія

Аристотель виступив проти відірваності ідеального світу від матеріального. Йому належать слова „ Платон мені друг, але істина – дорожча”. Він вважав, що кожна одинична річ є єдністю "матерії" та "форми". Існують чотири причини буття:

І) матерія, або пасивна можливість становлення;

2) форма (сутність) речей, яка є дійсність того, що в матерії дано як можливість;

3) початок руху, бо світ існує в русі;

4) мета, до якої прагне все.

Телеоло́гія - філософське вчення за яким всі процеси є реалізацією наперед визначеної мети. Телеологія Арістотеля - теорія «несвідомої» доцільності, першодвигун. Аристотель показує нерозривну єдність матеріального і духовного початків буття. Кожна річ і Космос в цілому - це нерозривна єдність форми і матерії. Сутність речі є невіддільною від самої речі. Світ існує вічно і вічно існує рух, зміна. Вершиною ієрархічного світу є Абсолют - перший нерухомий двигун. Аристотель визначав Абсолют як "думку, що мислить сама себе". Він поєднує філософський Абсолют, або першопричину світу, з Богом як предметом релігійної шани, деміургом, який визначає доцільність буття. Процес переходу ймовірного буття в злободенне Аристотель іменує зміною, розрізняючи 4 види змін: 1) субстанціальну, щодо суті - зародження (genesis) і усунення, 2) кількісну - підйом і спад, 3) якісну - перетворення, або перехід одного препарату в інше, 4) просторову - рух. Лише 3 останніх сімейства змін можливо назвати переміщенням (kinesis).