6. Давньоіндійська філософія.

Веди являють собою збірник записів міф.текстів та релігійних гімнів, в яких зображено духовне,економічне й соціальне життя,найвищий авторитет стародавньої індійської культури. Класове суспільство:брахмани, кшатрії(воїни,вожді),вайш’ї(землероби,ремісники),шудри.

Першооснова буття – універсальний принцип безособового сутнього(брахма),тотожного з духовною сутністю(атман). Зв’язок людини з космосом.Концепція кругообігу життя(самсара) та закону воздаяння(карма).Проблема пізнання вбачається в досягненні усвідомлення тотожності брахми і атмана.

Джайнізм. Світом у джайнізмі керує загальний закон, а не воля бога-творця, що періодично створює і руйнує цей світ. Вічне існування всесвіту ділиться на нескінченне число циклів, кожний з яких проходить період поліпшення і занепаду . В центрі джайнськой релігійно-філософської доктрини — проблема буття особи. Людина за допомогою своєї духовної сутності здатна контролювати матеріальну сутність і керувати нею.У трактатах-сутрах висловлюється вчення про шлях до звільнення з круговороту нескінченної зміни народжень і смертей. Воно може бути досягнуте отриманням “трьох скарбів″ : Правильним переконанням, або баченням істини,Правильним пізнанням ,Правильною поведінкою. Будизм. Започаткований Гаутамою(6-5 ст.до н.е.). Суть полягає в 4 істинах:1)Існування людини - шлях страждань, 2)причина страждань – спрага, 3) подолати причину страждань – відсторонити спрагу,4) шлях відсторонення – благоносний восьмирічний шлях:вірне судження,вірна мова,вірне життя(дотримання моралі),вірне прагнення,вірна увага й зосередженість(медитація,самозаглиблення).Чарвака,І тис. до н.е. Заперечувала авторитет Вед,стверджувала існування тільки матеріального світу.В основі 4 першоелементи:земля,вода,повітря,во

Гонь.Смерть кінець усьому. 3 джерела пізнання:безпосереднє сприйняття,логічний висновок,свідчення.Страждання та насолода-основні фактори людського буття. Йога. Практична філософія,шлях,або спосіб практичного досягнення єднання з Богом. Правила психологічно орієнтованого тренування:самоволодіння,володіння диханням,ізоляція почуттів,концентрація думки,медитація та стан відторження.

7.Давньокитайська філософія

Виникнення і розвиток давньокитайської філософії припадає на VI—III ст. до н. е. Цей історичний період вважають золотим віком китайської філософії, коли сформувалися провідні філософські школи як даосизм, конфуціанство.

Давньокитайські мислителі цікавились в основному соціально-політичною та етичною проблематикою: питаннями управління державою, відносинами між різними соціальними прошарками, між людьми, батьками і дітьми. Менше уваги вони приділяли онтологічній і гносеологічній проблематиці. Одні китайські школи (конфуціанство, моїзм,, легізм) займалися переважно соціально-політичною і моральною проблематикою, інші (даосизм) більше переймалися ставленням людини до природи, виводили мораль ну поведінку із законів природи. Конфуціанство - філософське вчення, яке проголошує верховенство добра у світі, захищає непорушність установлених небом суспільних норм. Основою конфуціанської моральної концепції є вчення про жень — людинолюбство. Вчення про жень — це варіант нової моралі, яка підривала основу патріархально-родових звичаїв. Конфуціанська етика передбачає верховенство добра, закликає жити за настановою «Не роби людям того, чого не бажаєш собі, і тоді в державі та сім´ї до тебе не будуть ставитись вороже». Людинолюбство Конфуція характеризує відносини, які повинні існувати передусім між батьками і дітьми, між правителями і чиновниками. А вже потім воно поширюється на відносини між усіма іншими людьми. Така дещо звужена сфера «жень» пояснюється тим, що моделлю суспільства (держави) для Конфуція була сім´я. Правитель у такій державі уподібнювався батькові, а підлеглі — дітям. Стосунки між простолюдинами в цій схемі не вартували уваги. Конфуціанський правитель повинен бути носієм найвищих моральних якостей, взірцем для народу. Важливе місце у вченні Конфуція посідає поняття «лі» (правило, норма, ритуал, церемоніал). Постійне наголошування на необхідності дотримання ритуалів (лі), пошанування традицій, підміна права мораллю свідчать про консерватизм і патріархальність морального вчення Конфуція. Та його принцип людинолюбства став основою для формування нової непатріархальної моральності в умовах розвинутого класового суспільства в Китаї. У світоглядному аспекті конфуціанство є ідеалістичним. Небо і духи проголошуються джерелом законів природи і суспільства. Даосизм філософське вчення, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані загальному божественному законові дао. даосизм порушує проблему справжнього, відмінного від видимого буття, поділяє світ на невидиме дао і видимий, створений ним світ речей. Дао -нематеріальна субстанція, позбавлена тілесності. Водночас воно не є і духовною субстанцією, оскільки постає як реальний момент у перетворенні речей. Дао є і субстанцією, і несубстанцією (вічним рухом), воно існує мовби окремо і невідокремлене від речей, пронизує їх, творить речі й існує в речах. Оця невловимість дао, відсутність правдоподібного зв´язку між видимим і невидимим зумовлює містицизм вчення. Таємниця дао відкривається не всім, а тільки тим, «хто вільний від пристрастей, бачить чудесну таїну дао, а хто має пристрасть, бачить його тільки в конечній формі». Хто служить дао, той поступово пригашує, обмежує свої бажання, доходячи в цьому до недіяння. Однак, вважають даосити, недіяння є найбільшим діянням, завдяки йому можливо досягнути більшого, ніж діянням. Звеличення споглядання й аскетизму споріднює даосизм з буддизмом. даосизм спрямований проти конфуціанства. Носіями ідей даосизму були родова аристократія, усунута від влади й монахи-аскети.