Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
0326928_E9A24_pidlasiy_i_p_praktichna_pedagogik...doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
6.65 Mб
Скачать

14. Творча продуктивна праця

Продуктивна праця відразу зайняла важливе місце в педагогіці співробітництва. Уже в 1959 році «Фрунзенська комуна», об'єднання ленінградських школярів, виїхала до підшефного колгоспу Єфимовського району — це був один з перших таборів праці і відпочинку в країні; з організації продуктивної праці на молокозаводі розпочала свою роботу комунарська школа №308; відомо, як організована продуктивна праця учнів у експериментальних школах М.П. Щетиніна. Особливість праці в комунарсь-ких колективах у тому, що учні постійно винаходять — як поліпшити роботу? Як прикрасити її? Як зробити більш радісною й ефективною? З'єднані в колектив, звиклі до співробітництва з дорослими школярі не губляться, коли зіштовхуються з

155

Підласий І.П.

н егативними явищами на виробництві, намагаються працювати краще, допомагати один одному.

15. Творче самоврядування

На тих же принципах будується і шкільне самоврядування. Увесь актив у школі, у піонерській і комсомольській організації змінюється кілька разів на рік, тому що дітям і підліткам не можна занадто довго ходити в активістах. Самоврядування розглядається не як керування без дорослих — навпаки, дух співробітництва змушує школярів шукати допомоги в старщих друзів. Як тільки на ділі здійснюється принцип «Усе творчо, інакше навіщо», школярі самі не хочуть вирішувати справи без дорослих, тому що вони прагнуть до високих результатів роботи.

16. Співпраця з батьками

Педагогіка співпраці вимагає, щоб діти відкрито, довірливо ставилися до дорослих — у школі й родині. Для цього потрібні не однакові вимоги, як прийнято говорити, а дружні, товариські стосунки з дітьми в родині. Ми не робимо навіть найменших критичних зауважень про дітей на батьківських зборах. Не можна сварити дітей з батьками. Учитель не повинний скаржитися батькам на дітей у щоденниках, розпалювати змагання між батьками, вивішувати відомості успішності за місцем роботи батьків. Ми намагаємося показати батькам, що їхні діти навчаються добре, учимо любити своїх дітей. Досить нам бігати по хатах і стукатися в двері: «Ваша Надя не вчить уроків». Якщо ж учень вимагає уваги і допомоги, то треба надавати її доти, поки він міцно не стане на ноги. Краще витратити на одну дитину хоч рік, говорив Ф.Я, Шапиро, чудовий ленінградський вихователь, ніж кидатися від одного важкого до іншого.

17. Особистісний підхід

Увесь цей комплекс методів і методик приводить до ідеї особистішого підходу до дитини замість індивідуального. У школу приходять не учні — істоти, зайняті навчанням, ні, перед нами особистості. Кожний із школярів приносить до школи свій світ почуттів і переживань, нічим не відрізняється від світу вчителя, — у цьому розумінні педагог і дитина зовсім рівні, вони обоє знають радість, страждання, сором, страх, задоволення, почуття поразки і почуття перемоги. Скільки б не говорили про необхідність індивідуального підходу, учитель, перевантажений уроками і справами, не може здійснювати його повною мірою. Педагогіка співробітництва виробляє такі прийоми, при яких кожен учень

156

п очуває себе особистістю, відчуває увагу вчителя особисто до нього. Це виявляється насамперед у тому, що кожний учень на кожному уроці одержує оцінку своєї праці, і в тому, що кожний вибирає завдання на свій смак, і в тому, що позашкільна творчість кожної дитини одержує визнання й оцінку, і, нарешті, у тому, що кожного на ділі, а не на словах і не в закликах поважаємо, що ніхто не образить дитину підозрою в нездатності, усі захищені у своєму класі і у своїй школі.

Учнів, що виростають в атмосфері співпраці, можна описати так: усі вони вміють і люблять думати, процес мислення для них — цінність; усі мають дидактичні здібності", кожний може пояснити матеріал іншому; усі мають організаторські і комунікативні здібності; усі тією чи іншою мірою зорієнтовані на людей; усі здатні до творчості; усі мають почуття соціальної відповідальності. Ми бачимо таких школярів щоразу, коли випускаємо їх зі школи. Якби у класі учився син чи онук кожного з нас, ми не могли б дати йому більше, ніж даємо кожному учневі. У цьому найвища індивідуалізація навчання і виховання.