2.Становлення та розвиток соціальних позабюджетних фондів України.

Соціальні позабюджетні фонди (далі СПФ) постійно розвиваються й удосконалюються залежно від фінансової та соціальної політики держави, яка на кожному етапі розвитку суспільства застосовує певні форми, методи та важелі впливу на со­ціальні процеси. Держава забезпечує проведення єдиної політики у цій сфері, реалізацію прав громадян на соціальний захист, дотримання всіма учасника­ми законів і нормативно-правових актів, адаптацію вітчизняних соціальних стандартів до міжнародних.

Регулювання у сфері СПФ полягає у:

• розробленні та прийнятті законів, що регламентують відно­сини учасників; перегляді страхових внесків, норм і порядку формування до­ходів з урахуванням поточної соціально-економічної ситуації;

• підвищенні роз­мірів соціальних виплат з метою покращення матеріального забезпечення громадян;

• контролі за рухом грошових коштів і діяльністю робочих органів фонду.

До 1991 р. система позабюджетних фондів у колишньому Союзі РСР не була достатньою мірою розвинутою. Адміністративно-командне управління перед­бачало концентрацію всіх фінансових ресурсів у єдиному централізованому фонді — бюджеті. У складі державного бюджету виокремлювався бюджет дер­жавного соціального страхування. Крім того, були доброчинні фонди (Дитя­чий фонд, Фонд миру тощо).

З проголошенням незалежності України почали запроваджуватися нові елементи фінансової системи, властиві для держав з ринковою економікою, у тому числі цільові фонди. Проте цей процес не мав достатніх теоретико-організаційних та правових засад. Органи законодавчої та виконавчої влади не ви­значили стратегії розвитку та місця позабюджетних фондів у системі держав­них фінансів. Численні зміни, які вносяться до порядку формування та використання фондів, їх співвідношення з бюджетом, не сприяють ефективно­му управлінню державними фінансовими ресурсами. Запровадження сучасної методики встановлення розміру страхових внесків та рівня соціальних виплат залежить від стану економіки, доходів суб'єктів господарювання та громадян, політики уряду тощо.

Ще однією особливістю вітчизняної системи позабюджетних фондів є на­дання переваги фондам соціального призначення. Це позитивно характеризує роль держави у забезпеченні соціального захисту населення в умовах ринкових трансформацій. Однак не менша увага має приділятись й економічним проблемам, бо від обсягу ВВП, стану економіки залежать наповнюваність дохідної частини бюджетів СПФ та їх фінансова стабільність.

Найбільші зміни у складі СПФ та їх взаємодії з ДБУ відбувалися з 1991 по 2001рр. У 1991—1992 рр. були сформовані: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Державний фонд сприяння зайнятості населення, Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення. Останній постійно знаходився у складі державного бюджету.

Згідно із Законом України „Про Державний бюджет України на 1994 рік” ст. 8) до складу державного бюджету було включено бюджет Пенсійного фонду. У 1994 р. 80 % надходжень коштів від приватизації майна державних підприємств спрямовувались до бюджету, з яких 30% зараховувалося до ДБУ на фінансування витрат Пенсійного фонду з виплат пенсій.

У 1996 р. склад доходів і видатків ДБУ поповнився ще одним цільовим фондом — Державним фондом сприяння зайнятості населення. У 1997 р. у зв'язку зі значним зростанням розмірів виплат пенсіонерам, а отже, збільшенням обсягу видаткової частини бюджету Пенсійного фонду, він був виведений зі складу доходів і видатків ДБУ і став самостійним позабюджетним фондом.

У 1999 р. були скасовані обов'язкові внески підприємств, організацій та установ до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобиль­ської катастрофи та соціального захисту населення.

З 1 січня 1999 р. кошти усіх державних та місцевих позабюджетних фондів, крім Пенсійного та Фонду соціального страхування, повинні були зараховуватись до відповідних бюджетів і витрачатись на передбачені законодавством за­ходи.

У 2000 р. до складу доходів і видатків ДБУ був введений Фонд соціального страхування, тобто всі державні цільові фонди, крім Пенсій­ного, знаходились у централізованому фонді держави з метою поповнення його доходів та збалансування з видатками.

Фінансування витрат у 2000 р. з Фонду для здійснення заходів щодо лікві­дації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення проводилось за рахунок коштів Державного бюджету України. Доходи, додатково отримані від погашення заборгованості із збору до цього фонду, спрямо­вувались на державні капітальні вкладення.

До 1 квітня 2000 р. будь-які цільові та позабюджетні фонди, створені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими радами, повинні були зарахуватись до відповідних бюджетів.

У 2001 р. започатковано новий етап розвитку СПФ. З цього часу вони функціонують як самостійні фінансові системи та не включаються до складу Державного бюджету України.

Державний фонд спри­яння зайнятості населення трансформований у Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, а Фонд соціально­го страхування — у Фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похован­ням. Створено новий Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2003 рік” (ст. 65) вперше встановлено частку видатків на організацію роботи соціальних позабюджетних фондів (організаційно-управлінські видатки, видатки на ін­форматизацію, капітальні вкладення тощо) в їх доходах у таких розмірах: Пенсійний фонд України — 1,83 %; Фонд соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності — 4,2; Фонд загальнообов'язкового держав­ного соціального страхування України на випадок безробіття — 14,9; Фонд со­ціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України — 4,9 % від передбачених доходів без урахування за­лишку за попередній рік.

У законах про ДБУ на кожний рік встановлюються зміни та доповнення до нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері СПФ. Уточнюються розміри обов'язкових внесків юридичних і фізичних осіб до бюджетів фондів, змінюються співвідно­шення між соціальними фондами, підвищуються розміри соціальних виплат та граничних величин заробітку, на який нараховуються страхові внески. Віт­чизняна практика свідчить про те, що впродовж поточного року можуть прий­матися постанови Кабінету Міністрів України або правлінь фондів щодо вне­сення змін до порядку формування доходів та використання коштів бюджетів відповідних позабюджетних фондів. Зарубіжний досвід теж свідчить про три­валий процес розвитку спеціальних фондів соціального призначення.

Викликане науково-технічним прогресом неспівпадіння інтересів різних со­ціальних груп суспільства, кількісне зростання безробіття, загальне старіння населення у багатьох країнах об'єктивно сприяли необхідності підвищення ролі соціальних фондів. Соціальні фонди часто створюються як фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування. Такі фонди фор­муються в основному за рахунок страхових внесків юридичних і фізичних осіб та субсидій держави. Страхові внески громадян у більшості країн світу вста­новлені у відсотках до валового заробітку. При цьому передбачена річна мак­симальна сума внеску або максимальний дохід, до якого застосовується став­ка. У зарубіжних країнах діє або один внесок з фізичних осіб за всіма видами страхування (США), або декілька (Німеччина, Франція), сплата яких дає пра­во на відповідні види соціальних послуг. Підприємства сплачують обов'язкові внески у відсотках, але не до загального фонду заробітної плати працюючих, а до наперед встановленої максимальної валової заробітної плати. Тому чим більшими є кількість кваліфікованих працівників на фірмі та їхня заробітна плата, тим меншу частку становитимуть відрахування у соціальні фонди в за­гальній сумі фонду оплати праці.

У США діє велика кількість соціальних фондів, що знаходяться у різному адміністративному підпорядкуванні. Найбільшими з них є: фонд страхування зі старості, інвалідності і на випадок втрати годувальника; фонд страхування державних службовців; фонд допомоги незабезпеченим. Фонди соціального страхування Німеччини включають велику кількість автономних фондів, які охоплюють окремі види страхування: фонд пенсійного страхування робітників і службовців; фонд страхування на випадок хвороби; фонд страхування з без­робіття тощо. У Великій Британії функціонують два основних соціальних фон­ди: фонд національного страхування і пенсійні фонди державних підприємств. У Японії нараховуються чотири великих фонди: фонд страхування здоров'я, фонд національних пенсій, фонд страхування від виробничого травматизму, фонд страхування від безробіття. У Франції найбільшими соціальними фонда­ми є: фонд страхування на випадок хвороби, інвалідності, материнства, пенсій­ний фонд, національний фонд допомоги безробітним.