17. Політичне та етичне вчення Аристотеля

Аристотель продовжив започатковану Сократом і Платоном лінію філософствування — дати картину Макрокосму (всесвіту), виходячи з Мікрокосму (людини). Проте, якщо для Платона моделлю, на основі якої він будує картину світу, було відношення «загальне – одиничне», то Аристотель конкретизує її, беручи за аналог людську діяльність і осмислюючи її через категорії доцільності та причинності, вводить основні фундаментальні характеристики буття. Отже при визначеності сутності буття необхідно враховувати три моменти: матерію, форму і цільову причину. Далі Аристотель міркує так: матерія конкретна — вода, земля, глина, мармур. Але має існувати ще й матерія як така, матерія всіх матерій. Те ж саме стосується і форми; окрім форм конкретних речей, існує ще і форма всіх форм. Матерія всіх матерій – це лише потенційне буття, буття в можливості. Форма всіх форм — це світовий двигун, який викликає матерію із можливості і дає їй реальне буття, породжуючи багатоваріантність світу через тілесність. Аристотель далі конкретизує також поняття закономірності через взаємодію чотирьох видів причин: матеріальної, формальної, діючої та цільової. Отже, визначаючи сутність буття, Аристотель звертається до аналізу людської діяльності і переносить на світ в цілому її основні характеристики. І хоч така екстраполяція неправомірна, проте звернення до діяльності людини, до дослідження специфіки людського буття було важливим досягненням Аристотеля.