2.2.Види цивільних правовідносин

Існує велика різноманітність цивільних правовідносин, що ускладнює їх вивчення. Тому в науці цивільного права для таких випадків розроблена їх класифікація метою більш глибокого їх аналізу.

Класифікація цивільних правовідносин може проводитися за різними підставами:

Залежно від особливостей суб'єктного складу виділяють:

*абсолютні правовідносини;

*відносні правовідносини.

Прикладом абсолютних є речові правовідносини. Особливістю цього роду відносин є те, що управомочена особа у них завжди чітко визначена (наприклад, власник майна). Що ж до зобов'язаної особи, то нею виступає будь - який і кожний, хто так чи інакше взаємодіє з власником майна і в силу цього має обов'язок утримуватися від будь - яких дій, які порушують інтереси власника. Таким чином, тільки одна із сторін абсолютного правовідношення - власник або суб'єкт іншого речового права є чітко визначеною; в той час як інша - зобов'язана сторона не має такої ознаки.

На відміну від цього відносні правовідносини встановлюються між чітко визначеними суб'єктами, коли управомоченій особі протистоять не всі особи, а лише визначений, конкретний суб'єкт. Наприклад, при укладенні договору підряду має бути встановлена особистість як замовника, так і підрядника. Тому обов'язок з виконання забов'язання покладається на конкретного підрядника, який і протистоїть замовникові як зобов'язана особа. Невизначеність сторін (наприклад, особи підрядника) робить неможливим виконання договору в цілому. Важливість встановлення особи - учасника відносних правовідносин має велике значення у разі застосування засобів цивільно - правового захисту їх прав. За договором підряду, наприклад, перед замовником відповідає тільки підрядник - особа, яка є безпосереднім учасником правовідношення. Будь - яких вимог до інших осіб висунуто бути не може. Якщо ж виконання певної частини робіт покладено на іншу особу - субпідрядника, ця обставина має бути зазначена у договорі.

У деяких випадках у відносних правовідносинах може виникнути необхідність заміни їх учасників. При згоді кредитора боржник, наприклад, має право перевести свій борг на іншу особу, яка і буде надалі виступати як учасник правовідношення. Можлива також і зміна кредитора. У будь - якому разі заміна учасника проводиться за спеціальними правилами, передбаченими законодавством. Однак це не порушує загального принципу щодо необхідності визначеності суб'єктів відносних правовідносин, бо і після проведеної заміни склад учасників правовідношення залишається чітко визначеним. У деяких випадках заміна учасників правовідносин взагалі не може мати місця як, наприклад, у разі заподіяння шкоди здоров'ю. Тільки особа, якій заподіяно шкоду (потерпіла), має право на її відшкодування; і це право не може бути передано іншій особі. У свою чергу лише особа, яка завдала шкоду, може розглядатися як зобов'язана сторона.

Треба звернути увагу на одну важливу особливість відносин власності. Вони, як вже зазначалося, є абсолютними, оскільки виникають між конкретно визначеними особами: власником майна та будь - якою іншою особою, котра тим чи іншим способом взаємодіє з ним. У разі порушення права власності виникає вже конкретне правовідношення, обидві сторони якого чітко визначені - це власник майна та особа, котра порушила належне йому право власності - правопорушник. Дане правовідношення є вже відносним, а не абсолютним.

Залежно від характеру вимог, що належать управомоченій особі, виділяють:

*речові правовідносини;

*зобов'язальні правовідносини.

У речових правовідносинах управомочена особа має права, об'єктом яких виступає безпосередньо річ, а у зобов'язальних таким об'єктом будуть дії боржника. Так, будучи власником майна, особа має право володіти, користуватися та розпоряджатися річчю на власний розсуд. Для цього вона не потребує виконання будь - якою іншою особою певних дій. У зобов'язальних правовідносинах, що випливають, наприклад, з договору перевезення вантажу, уповноважена особа (вантажовідправник) має право вимагати від зобов'язаної особи (перевізника) вчинення певних дій, передбачених договором, а саме - дій з перевезення вантажу [6].

Залежно від об'єкта правовідносини класифікуються на:

*особисті немайнові ;

*майнові.

Особисті немайнові правовідносини утворюються з приводу нематеріальних благ. Об'єктом майнових правовідносин є предмети матеріального світу, майнові права та обов'язки. Цим пояснюється те, що при порушенні майнових прав учасників правовідносин застосовуються засоби майнового характеру (відшкодування шкоди, повернення майна тощо), а при порушенні особистих немайнових прав - засоби немайнового (визнання прав автора твору) або немайнового і майнового характеру (спростування відомостей, які принижують честь, гідність особи, і відшкодування завданої моральної шкоди).

За функціональним призначенням виокремлюють:

*регулятивні правовідносини;

*охоронні правовідносини.

До першого виду належать правовідносини, які виникають при позитивному розвитку взаємодії сторін і здійснюються у правомірних діях суб'єктів. Договір купівлі - продажу, перевезення, позики тощо - приклади правовідносин регулятивного характеру. На відміну від цього, охоронні правовідносини виникають лише внаслідок скоєння правопорушення. Коли, наприклад, одна особа завдала іншій шкоду, потерпіла сторона звертається до суду з позовом про її відшкодування. Тому правовідношення, яке при цьому виникає, спрямоване перш за все на охорону прав потерпілої сторони. Тобто сутність таких правовідносин полягає в охороні прав особи.

За своєю структурою правовідносини поділяються на:

*прості;

*складні.

Прості правовідносини - це такі, в яких одній стороні належить тільки право, а іншій тільки обов'язок.

Складні правовідносини - відносини, при яких сторони мають як права, так і обов'язки.

Також розрізняють активні і пасивні цивільні правовідносини. Вони розрізняються за характером поведінки зобов'язаної сторони. Якщо на останню у правовідношенні покладено обов'язок активної поведінки, то суб'єктивне право вичерпується лише двома повноваженнями - правом вимоги і правом захисту порушеного права. Цим вони відрізняються від абсолютних відносин суб'єктивного права (у випадку невиконання обов'язку). При цьому, суб'єктивне право покликане забезпечити виконання обов'язку, тобто досягнення активної діяльності зобов'язаної сторони. До активних правовідносин належать зобов'язальні відносини. В них боржник зобов'язаний вчинити на користь уповноваженої особи певну дію. У пасивних правовідносинах змістом суб'єктивного о6ов'язку є пасивна поведінка: зобов'язана сторона повинна утримуватись від порушення суб'єктивного права уповноваженої сторони. Уповноважена сторона у пасивних правовідносинах, навпаки, має, так би мовити, повноцінне суб'єктивне право з його трьома правомочностями: право вимоги, право на захист порушеного суб'єктивного права і право на свої активні дії, активну поведінку. В цих відносинах суб'єктивне право набуває головного і самостійного значення. До пасивних правовідносин належать відносини власності, авторські і винахідницькі відносини, особисті немайнові відносини з приводу честі, гідності тощо [13].

РОЗДІЛ 3. ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ, ЗМІНИ ТА ПРИПИНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Підставою виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин є юридичні факти — факти реальної дійсності, з якими законодавство пов'язує виникнення, зміну та припинення цивільних правовідносин.

Юридичні факти поділяють на факти-дії та факти-події.

Юридичні факти-дії — такі юридичні факти, які породжують, змінюють чи припиняють цивільні правовідносини внаслідок вольових діянь фізичних та юридичних осіб. За легітимністю юридичні факти-дії поділяють на правомірні та неправомірні.

Правомірні юридичні факти-дії — це діяння, що відповідають вимогам законодавства. До них, зокрема, належать:

• юридичні акти — правомірні діяння суб'єктів з метою виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин, наприклад, правочин, адміністративний акт органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності, рішення суду;

• юридичні вчинки — правомірні дії суб'єктів, з якими закон пов'язує певні юридичні наслідки незалежно від того, чи була у суб'єктів мета досягти того чи іншого правового результату, чи ні, наприклад, скарб, знахідка тощо.

Неправомірні юридичні факти-дії — це діяння, що порушують приписи законодавства, наприклад, завдання майнової та моральної шкоди іншій особі, порушення договірних зобов'язань, безпідставне збагачення, зловживання правом тощо.

Юридичні факти-події — такі юридичні факти, які породжують, змінюють чи припиняють цивільні правовідносини, незалежно від волі фізичних чи юридичних осіб.

Юридичними фактами можуть бути різні життєві обставини, що належать як до сфери природи (народження і смерть особи, перебіг часу), так і до соціальної сфери життя (дії і вчинки людей, адміністративні акти, рішення суду). Без юридичних фактів не встановлюються, не змінюються і не припиняються жодні цивільні правовідносини. Так, Глава 25 ЦКУ передбачає можливість виникнення, зміни або припинення правовідносин майнового найму. Однак для того, щоб вказані цивільні правовідносини виникли, необхідно укласти угоду, передбачену ст. 256 ЦК України. Вже існуючі правовідносини майнового найму можуть бути змінені на правовідносини купівлі-продажу, якщо сторони дійдуть до відповідної угоди і змінять уже існуючий договір. Нарешті, правовідносини майнового найму можуть бути припинені достроково на вимогу наймодавця при настанні одного з юридичних фактів, передбачених ст. 269 ЦК України. Значення юридичних фактів у цивільному праві не вичерпується тим, що вони є підставою виникнення, зміни і припинення правовідносин. Такі юридичні факти, як народження, досягнення повноліття, визнання громадянина недієздатним тягне за собою виникнення або припинення правоздатності і дієздатності.

Однак не кожна життєва обставина є юридичним фактом, а лише така, з якою норми цивільного законодавства пов'язують настання правових наслідків. Так, наприклад, досягнення 18-річного віку само по собі не викликає будь-яких правових наслідків. Але законодавство, пов'язуючи з досягненням цього віку виникнення цивільної дієздатності (ч. 1 ст. 11 ЦК України), робить його юридичним фактом. Таким чином можна зробити висновок, що юридичний факт характеризується двома чинниками: наявністю явищ зовнішнього світу (життєві обставини) і визнання їх державою юридичними фактами. Одні й ті самі факти можуть бути або не бути юридичними залежно від того, як до них ставиться держава в даний період. Така життєва обставина, як смерть громадянина або ліквідація юридичної особи як підстава припинення зобов'язань ЦК УРСР 1922 p. юридичним фактом не визнавалися. І лише ЦК УРСР 1964 р. (ст. 223) визнала цю обставину юридичним фактом, що є однією з підстав припинення зобов'язань.

Стаття 4 ЦКУ передбачає приблизний перелік юридичних фактів, які породжують цивільні правовідносини (цивільні права та обов'язки):

1) угоди, передбачені законом, а також угоди, хоч й не передбачені законом, але такі, що йому не суперечать;

2) адміністративні акти;

3) відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, створення творів науки, літератури, мистецтва;

4) заподіяння шкоди іншій особі, а також набуття або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав;

5) події, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків [2].

Разом з тим закон підкреслює, що цей перелік не є вичерпним. Визнається можливим виникнення цивільних прав та обов'язків з "інших дій громадян і організацій". Дане положення має надзвичайно важливе значення для цивільного законодавства, яке, на відміну від кримінального, має справу перш за все не з аномальними явищами, а з нормальним розвитком економічного обороту. Сучасний рівень розвитку економічного обороту робить неможливим закріплення у цивільному законодавстві всіх без винятку юридичних фактів. Потреба в таких юридичних фактах може виникнути цілком несподівано і безвідкладно, тоді як внесення відповідних змін у законодавство завжди вимагає певного часу. Тому в цивільному законодавстві і передбачено правило, згідно з яким юридичні факти, не передбачені цивільним законодавством, спричинюють відповідні правові наслідки, якщо вони не суперечать загальним засадам і змісту цивільного законодавства.

Таким чином, під юридичними фактами в цивільному праві слід розуміти конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства пов'язують настання правових наслідків і перш за все виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин.

Підставою цивільних правовідносин може бути одиничний юридичний факт. Так, для встановлення зобов'язання підряду достатньо укласти договір між підрядником і замовником. Такі обставини називаються простими юридичними фактами. Однак виникнення деяких цивільних правовідносин може бути зумовлено сукупністю юридичних фактів, що називається складним юридичним фактом, або юридичним cклaдoм. Кожний з юридичних фактів, що входить до юридичного складу, може мати самостійне значення. Але даний правовий наслідок може викликати тільки юридичний склад у цілому, увесь комплекс фактів.

Юридичні склади поділяються на прості і складні. Прості юридичні склади являють собою сукупність фактів, які можуть накопичуватись у довільній послідовності, важливо лише, щоб у якийсь певний момент вони були в наявності. Так, відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦК України зупинення перебігу строку позовної давності настає за наявності комплексу юридичних фактів: 1) перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил; 2) переведення Збройних Сил на воєнний стан в останні 6 місяців перебігу строку позовної давності. Складні юридичні склади — це сукупність фактів, між якими існує сувора залежність. У цьому випадку юридичні факти повинні виникати в чітко визначеному порядку і бути в наявності в потрібний час. Так, спадкоємець, вказаний у заповіті, може стати власником спадкового майна за наявності таких юридичних фактів, що розвиваються в певній послідовності:

-складання заповіту спадкодавцем; відкриття спадщини;

-прийняття спадщини спадкоємцем.

Особливий різновид юридичних складів у механізмі цивільно-правового регулювання являють собою ті склади, обов'язковими елементом яких є такий юридичний факт, як державна реєстрація дії або події. Особлива роль таких юридичних складів полягає в тому, що вже саме існування юридичного факту у формі дії або події за відсутності факту їх державної реєстрації не спричинює цивільно-правових наслідків. Так, угоди з нерухомим майном породжують права на таке майно лише за умови їх державної реєстрації, для виникнення права на винахід необхідне подання заявки і визнання пропозиції винаходом (видача патенту) в Державному комітеті з питань науки і інтелектуальної власності. Існування таких юридичних складів об'єктивно необхідне, бо державна реєстрація прав, дій, подій є засобом публічного контролю за цивільним оборотом з метою забезпечення найповнішої охорони важливих майнових і особистих благ та свобод суб'єктів [5].